Робоча група народних депутатів закінчила підготовку законопроекту „Про політичну рекламу”, який вже отримав схвалення Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації, й незабаром буде внесений на розгляд парламенту. У травні планується його чергове обговорення громадськостю. Однак, цей вже значно доповнений і змінений варіант проекту ризикує наразитися на гучну критику не лише з боку ЗМІ, а й серед усіх потенційних учасників процесу.



„Детектор медіа” розпочинає обговорення цього законопроекту розмовою із його автором – народним депутатом України Валерієм Мішурою.



- У чому доцільність окремого закону про політичну рекламу?

- Закон „Про рекламу” стосується виключно комерційної реклами. А що стосується політичної реклами, то, я вважаю, це питання треба окремо унормовувати, оскільки це трохи інша сфера. Законопроект розробляла група фахівців: юристів, журналістів, представників ЦВК, соціологів, психологів, спеціалістів ТБ, рекламістів.

Він розроблений на базі старого проекту „Про політичну рекламу та політичну агітацію”, що був прийнятий у першому читанні ВР минулого скликання. На жаль, там дуже багато проблем не було вирішено. Про це неодноразово говорилося на різного роду конференціях, було враховано більше 200 поправок.

При цьому ми розділили питання політичної реклами та політичної агітації. Бо проблеми політичної агітації важко вкладаються у прокрустове ложе правових норм. Так, як і порнографія та еротика. Спеціалісти тонко відчувають цю межу, однак виразити її словесно не завжди вдається.

Які проблеми ми намагалися вирішити у цьому законі?

Перша проблема – це ввести до правового поля дефініції „політична реклама”, „фальшива реклама”, „прихована реклама”, „антиреклама”, «носії політичної реклами» (а це не лише ЗМІ, а й одяг, наприклад, із логотипом партії).

Друге, ми розмежували ЗМІ відносно дії цього закону - на партійні, державні, незалежні.

У нас є політичні сили, які монополізували національні канали, хоча називають ці канали незалежними. То, вибачте, коли є така вивіска, то працюйте на все суспільство. Я багато читав західних законів з цього приводу, які кажуть, що коли компанія надала слово групі А, вона зобов’язана надати слово групі Б. У нас цього немає. І ми знаємо, хто стоїть за яким каналом. Тому, виходячи із сьогоднішніх умов у країні, ми виписали цей закон для того, щоб поставити учасників політичного процесу у рівні умови. Бо тут відбуваються спекуляції.

Третє, ми розмежували політичну рекламу під час виборів та референдумів і у звичайний час.

Четверте, ми записали, що комунальні та державні ЗМІ у міжвиборчий період не повинні займатися політичною рекламою. Нехай вони розповідають про проблеми, що обговорюються у суспільстві. А ось під час виборчих кампаній, звичайно, вони повинні до цього бути залучені. І це у нас вже є. Як, наприклад, ЦВК розміщує у „Голосі України” політичні програми різних партій?. Це ж можна зробити і у незалежних ЗМІ? Тому мені не зрозуміло, чому журналісти обрушилися на нас після того, як проект закону було прийнято у першому читанні.

П’яте завдання, яке ми тут поставили - це захист журналістів від того, щоб вони не обслуговували лише одну політичну силу. Ст.15 проекту закону прямо говорить про те, що не можуть бути позапланових перевірок ЗМІ під час виборчої кампанії, якщо вони не викликані надзвичайними обставинами, не можна також під час виборних кампаній переліцензовувати канали, створювати нові ЗМІ, що з’являються на кілька місяців мільйонними тиражами, а потім зникають.

Наступна проблема, яку ми намагалися врегулювати – зробили партійні ЗМІ суб’єктами виборчого процесу. А от позапартійні засоби масової інформації зобов’язані:

- відмежовувати політичну рекламу від інших інформаційних матеріалів і чітко її позначати;

- не допускати в програмах новин будь-якої політичної реклами;

- забезпечувати реалізацію принципів політичної рекламної діяльності, визначених у ст.5 цього Закону;

- забезпечувати усім суб’єктам політичного процесу рівні умови для розміщення політичної реклами в межах , визначених цим Законом;

- не допускати прихованої політичної реклами;

- на виконання рішення суду чи добровільно надавати рівноцінний ефірний час та друковану площу для розміщення спростування;

- в тижневий термін після офіційного оголошення виборчої (референдумної) кампанії зареєструватись як суб’єкти виборчого процесу у відповідних виборчих комісіях, якщо мають намір розміщувати політичну рекламу.

У Польщі, де я був, перед виборами ЗМІ можуть робити і зворотні заявки про те, що нікого не будуть підтримувати на виборах. У деяких країнах політичну рекламу взагалі заборонено розміщувати у ЗМІ, у інших – на певний час лише під час виборчої кампанії. Тобто існування певних обмежень – виправдано. Але це залежить від специфіки країни. Наша полягає у тому, що будь-яка інформація може стати політичною рекламою. І ми спробували врегулювати існуючу проблему у проекті закону: визначення „політична реклама” якраз і передбачає, щоб цього не сталося.

Нещодавно, наприклад, у новинах почув про з’їзд Партії зелених. То оце якраз і була інформація, а не політична реклама: без преференцій, оцінок тощо. Можуть журналісти так працювати? Те ж саме стосується діяльності народних депутатів, і їхньої політичної реклами, і Президента і усіх учасників політичного процесу під час виборів: у законопроекті ми вказали, що інформація про діяльність посадовців на час виборів подається офіційно через інформаційні повідомлення прес-служб, без відео ряду чи цитування, скажімо, президента, бо він такий же учасник виборчого процесу, як і інші. Ми вказали, наприклад, що політична реклама не може вміщувати зображення фізичної особи без згоди останньої.

Ми пропонуємо у проекті, щоб порядок розміщення політичної реклами зовнішнього та внутрішнього характеру на транспорті, спеціальних конструкціях та інших носіях регламентувався відповідно до загальних норм розміщення реклами, які визначені Законом України ”Про рекламу”, з обов’язковим виконанням принципу рівних умов для усіх суб’єктів політичного процесу.

Також ми намагалися підвищити роль судових органів у вирішенні спорів, пов’язаних із політичною рекламою. У даному випадку суди мають право ідентифікувати політичну рекламу, приховану чи недобросовісну. Суд має право вимагати заборони розповсюдження такої реклами, призупиняти дію ліцензії ТРК-порушника, знімати з реєстрації кандидатів тощо. Суб’єкти політичного та виборчого процесів можуть звернутися до відповідних виборчих комісій або судових органів з вимогою верифікувати політичну рекламу та/або кваліфікувати її на предмет відповідності законодавству України. Суб’єкти політичного та виборчого процесів можуть звернутися до відповідних виборчих комісій та/або судових органів з вимогою припинити розповсюдження політичної реклами, якщо вона не відповідає цьому Закону. Рішення по таких зверненнях ми пропонуємо приймати у п’ятиденний термін із дня звернення включно.

Ось ці ключові проблеми ми намагали вирішити цим законом. Не скажу, що ідеально зробили це, бо, скажімо, й на останньому засіданні Комітету з питань свободи слова та інформації, де ми обговорювали цей законопроект, виникло чимало цікавих пропозицій, які варто врахувати. Однак, за словами народного депутата Павла Мовчана, якщо цей законопроект виконуватиметься, то вже можна буде вирішити чимало проблем, принаймні поставити учасників виборчого процесу в однакові умови, і це буде більш демократично.

- Згідно з вашим визначенням політичної реклами, будь-яка позитивна інформація про діяльність учасників виборів буде вважатися прихованою рекламою. Як вирішити цю ситуацію?

- Що таке реклама взагалі? Реклама працює за принципом АIDA: увага, інтерес, дизайн, дія. Її завдання – пробудити цікавість, інтерес, спонукати до певної дії чи придбати товар. Політичні ідеї на ринку виборчих перегонів - це теж товар. Будь-яка інформація, що ставить завданням привернути увагу, створити позитивний імідж, спонукати на підтримку - це вже оцінки.

Наприклад, повідомлення про те, що Партія зелених, умовно кажучи, вирішує якесь питання краще, ніж КПУ – то вже реклама. Спеціалісту відрізнити приховану рекламу, тобто оціночну, від позитивної інформації в новинах не складно. Суперечки, безперечно, будуть. Хоча є й інші види реклами. Наприклад, суть рекламного ролика у тому, що відомий політик пише листа своїй доньці. Тут немає ні оцінок, ні закликів. Однак, під час виборчих процесів, коли, наприклад, рекламу цього партійного діяча показують, а мені не дають можливості розмістити політичну рекламу на цьому каналі - це вже буде сприйматися як порушення. І якщо хтось не вважає це політичною рекламою, а я скажімо, вважаю, то я можу звернутися до суду і він, запросивши експертів у цій галузі, вирішить конфлікт.

Нехай спеціалісти беруть на себе відповідальність у вирішенні цієї колізії. Це якраз передбачено у законопроекті. Тим паче, що ми передбачили, що суд має розглянути таку скаргу протягом 24 годин. Стільки ж часу ми відвели на апеляцію. Це я виписав із польського закону. Я скажу вам відверто, я перечитав біля 50 законів, що існують у інших країнах. Є багато визначень „політичної реклами” і ми мали з цим труднощі. Наприклад, у США це – будь-яке оплачене позитивне повідомлення. Дуже просто. У них справді незалежні ЗМІ, якщо хочу, щоб про мене гарно сказали – плачу гроші. У нас це не піде. У нас такі повідомлення теж оплачені, але оплачені тіньово. Деякі вважають, що політична реклама – це розміщення пропагандистсько-агітаційних матеріалів. Це теж не влаштовувало нас, бо агітація – це прямий заклик до виборів, він може бути разовим. Ми спробували знайти визначення „політичній рекламі” таким чином: порівняти політичний товар з будь-яким іншим товаром.

В законі також визначені такі терміни, як антиреклама та контрреклама. Це форма політичної реклами, що має на меті спростувати або поставити під сумнів дії тих чи інших суб’єктів політичного процесу, зміст їхньої рекламної інформації, а також може містити інформацію про негативні сторони їхніх політичних програм, рішень і практичної діяльності.

Наш проект Закону містить заборону на розміщення прихованої політичної реклами у новинах. Натомість ми пропонуємо законодавчо зобов’язати ЗМІ розміщувати політичну рекламу під рубрикою ”Політична реклама” чи ”На правах політичної реклами” і чітко відокремлювати її від іншої інформації за допомогою текстових, аудіо-, відео-, комбінованих засобів з метою її ідентифікації як рекламного продукту політичного змісту.

- А чому ви обійшли у проекті Закону таку форму політичної реклами, як виборчі дебати?

- Ми не ставили таке завдання. Ми тільки вказали, що політична реклама суб’єктів політичного процесу може здійснюватись у будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечить Конституції України та законам України.

- Ви пропонуєте у законопроекті, щоб усі ЗМІ, які на період виборчої кампанії хочуть розміщувати політичну рекламу, а також рекламні агентства, що хочуть виготовляти політичну рекламу, повинні були подати заявки у виборчі комісії. Але в Україні зареєстровано біля 50 тисяч ЗМІ, як це реально реалізувати?

- ЗМІ розмежовуються за регіоном розповсюдження. До речі, як йдеться у законі про статус народного депутата, я, як депутат, маю право розміщувати у газеті що розповсюджується у даному регіоні, на 1/16 шпальти свої матеріали. ЗМІ повинні подавати заявки, щоб грати за загальними правилами. Вони беруть на себе зобов’язання, так - як і інші суб’єкти виборчого процесу. Наприклад, як кандидати у народні депутати, що зобов’язуються змінити місце роботи, коли будуть обрані до парламенту. Як вказано у законопроекті, ЗМІ у заявці декларують обсяги та розцінки на політичну рекламу, беруть на себе обов’язок не надавати кому б то не було жодних преференцій, надавати площу під рекламу на однакових умовах усім кандидатам тощо.

ЦВК оприлюднює списки тих, хто займатиметься політичною рекламою, вказує розцінки. Це свого роду формальний акт, що встановлює, я б сказав, джентльменські зобов’язання між учасниками виборчого процесу: ЗМІ перед ЦВК, суб’єктів виборчого процесу перед ЗМІ... До речі, в законопроекті вказано, що розміщення реклами відбувається лише на підставі письмової угоди, де має бути вказано час, обсяг, замовників політичної реклами. У нас же зараз багато таких угод укладається тіньовим способом, хоча газети виходять мільйонними тиражами, весь час крутяться рекламні ролики по ТБ... Ми намагалися зробити цей процес більш прозорим.

- Тобто декларація розцінок з боку ЗМІ дозволить і не демпінгувати ціни на користь одних кандидатів і не завищувати їх на користь інших?

- Звичайно, це випливає із норм Проекту закону, хоч прямо про це не сказано.

- Ви пропонуєте на час виборів ввести заборону на оголошення політиків-спонсорів концертів, передач і подібного. Чи не є це обмеженням можливостей агітаційної діяльності?

- Пам’ятаєте, як Національна телекомпанія України транслювала Олімпійські ігри за державний кошт і розмістила рекламу НДП під час показу? Але ж вибачте – це не спонсорство, це крадійство із державного бюджету, адміністративне використання національних фінансових і інформаційних ресурсів. Ми просто вказали, що на час виборів такого не повинно бути.

Це така ж політична реклама, як і будь-що інше. Фінансування її повинно відбуватися із виборчого фонду кандидата. Якщо Оксана Білозір чи Таїсія Повалій закликає на концерті голосувати за певного кандидата, це також політична реклама. А я, скажімо, не маю таких коштів чи можливості вкрасти, щоб організувати концерт за участю зірок. Якщо на Заході – це норма, бо там відбувається процес прозоро, то Україна до цього не дозріла, саме в наслідок тіньової економіки.

- Але ж в країні є багаті люди, а ви обмежуєте їх можливості.

- Справа в тому, що усі законодавчі акти в усіх країнах обмежують „грошові мішки”. І у цьому є демократія – поставити усіх у рівні умови. Коли так говорити, то опозиція, що не має при владі можливостей використовувати ці ресурси, ніколи не зможе прийти до влади - що нівелює принцип справжньої конкурентності, який покладено в фундамент всіх демократичних виборчих систем.

- Ви пропонуєте чимало жорстких санкцій. Наприклад, у Проекті прямо вказано, що органи внутрішніх справ мають повноваження вилучати та знищувати виявлені фальшивки. Так можна багато чого познищувати... Чи не вважаєте ви це загрозою до порушення прав ЗМІ?

- Не вважаю. Якщо ви слідкували за слуханнями у парламенті про хід розслідування справи про розповсюдження фальшивих листівок проти блоку Віктора Ющенка, йдеться про анонімки. Якщо вихідні дані не вказано, це анонімка, її треба знищувати. Ці прецеденти почалися із газети „Комуніст”, коли я був редактором. Перша листівка була видана тиражем у 5 мільйонів примірників, де нібито я виступив проти Олександра Мороза (називалася вона „Предателя к ответу”). Ми теж тоді зверталися до прокуратури, вказали адресу, де це друкувалося. Однак, ніхто нічого не розслідував. Але ж це впливає на людей. Тому такі речі треба вилучати та знищувати, коли доведено, що це є фальшивка.

Ознаки? Відсутність вихідних даних, як вказано у законопроекті, фальшивою рекламою є також така реклама, що розміщена без згоди, а це ж встановити легко. У нас діє норма, яка вказує, що за зміст реклами відповідає замовник, тому фінансові витрати за знищення фальшивок також повинні лягти на плечі замовників, коли їхні особи будуть встановлені правоохоронними органами. Так само, як несправедливими є претензії до „Укрпошти” через те, що вона взялася розповсюджувати фальшивого листа нібито Віктора Ющенка. Хтось навіть вимагав, щоб „Укрпошта” слідкувала за змістом цих матеріалів. Вибачте, але це вже буде цензура.

- Так, але ж „Укропошта” занизила в два з половиною рази вартість розповсюдження цих листівок. І потім на них не було вихідних даних, цим теж не поцікавилися. - Так, звичайно. Але не усе можна описати у законі. І відносини однаково регулюються і законом, і мораллю. Наприклад, у Великій Британії немає закону про пресу, але там існує комісія експертів, що розглядає скарги до ЗМІ. І ЗМІ у разі необхідності вважають за потрібне вибачитися. У нас інша ситуація, у нас все треба прописувати у законах через відсутність демократичних традицій. Безумвно, я передбачаю багато проблем щодо прийняття нашого проекту Закону, але рухатися в зазначеному напрямку прозорості політичної реклами треба.

- Ви також у законопроекті надаєте можливість Національній раді з питань ТБ та РМ за порушення призупиняти дію ліцензії ТРК. - Так, але тільки тоді, коли порушення з боку ТРК та відповідне рішення про призупинення дії ліцензії прийнято судом. Суд має право це робити. Це нормально. Виборча компанія швидко минає, тому такі рішення треба приймати швидко. Так, ми передбачили досить жорсткі норми, й навіть мої товариші кажуть, що проект репресивний. Але я думаю, що репресії по відношенню до тих, хто не виконує закон, потрібні у демократичних країнах. Все унормувати неможливо, ми спробували унормувати ті речі, що лежать на поверхні. Але мені здається, що деякі проблеми на даному етапі цей закон вирішує. Цей законопроект, на мою думку, якраз і допомагає журналістам перестати бути пропагандистами, дозволяє їм зосередитися на пошуку істини, допомагати людям розібратися у проблемі, стати справді четвертою владою в країні.

- Для телеканалів політична реклама – це досить великий прибуток, якого ви їх позбавляєте.

- Не треба перебільшувати. Згідно з нашими підрахунками, телеканали отримують від політичної реклами набагато менше, ніж від звичайної . Якщо, звісно, процес відбувається, згідно закону, тільки з виборчих фондів кандидатів. А у нас багато каналів взагалі за політичну рекламу не отримують коштів. Бо там є власник, який диктує умови. Тому тут ми пропонуємо кращий вихід для самих телеканалів – вивести з тіні цю діяльність і зобов’язати політиків відкрито сплачувати ТРК кошти за політичну рекламу.

Контроль за виконанням цього закону має бути покладено на Національну раду та ЦВК, які є позавідомчими органами.