У рамках проекту „Центр медіа-реформ” спецкори „Детектор медіа” продовжують досліджувати ситуацію в регіональних медіа.



Про те, що зараз актуального відбувається у кримському медіа-просторі розповів нашому кореспонденту Сергію Черненку керівник Кримського комітету моніторингу преси Володимир Притула:



-Я не сказав би, що в Криму краща чи гірша ситуація, ніж в інших регіонах, - каже Володимир. - .Кримські журналісти, можливо, в якійсь більш виграшній ситуації знаходяться лише тому, що вони дещо раніше зіштовхнулися з тими проблемами, з якими тепер зіштовхуються журналісти у Києві та в інших місцях.

Тут, у Криму, ще з кінця 80-х років-початку 90-х проходили вельми неоднозначні політичні процеси. І, звичайно, в першу чергу, „страждали” від цього саме кримські журналісти. З одного боку, це для них була робота, заробіток, бо цікавих подій було багато, інформація про них користувалась попитом в Україні і за кордоном. З іншого боку, вони також відчували певний тиск з боку тих самих політичних сил.

Ще на початку 90-х тут була створена Асоціація вільних журналістів, яку очолює відома журналістка Лілія Буджурова. В основному до неї увійшли кореспонденти центральних та закордонних ЗМІ, на яких чинився тиск з боку тодішньої проросійської влади Криму, в першу чергу, з боку тодішнього президента автономії Юрія Мєшкова. Журналістів виганяли з прес-конференцій, не надавали інформації, погрожували..

Власне, щоб захистити свої права, працівникам преси довелось об’єднатися у згадану Асоціацію, тому що офіційна спілка журналістів – кримське відділення НСЖУ - очолювалаось тоді теж проросійськими журналістами, які більше займалися політикою, ніж захистом професійних інтересів своїх членів.

З того часу Асоціація в міру своїх можливостей і сил такий захист здійснює. Хочу підкреслити, що це у повному розумінні слова, громадська організація. Вона не отримує грантів, живе за рахунок самих журналістів, і при цьому досить активно реагує на спроби утисків преси.

Останнім часом також у Криму працює Комітет з моніторингу преси. Ініціаторами його створення виступили кілька журналістів у 2000 році і головною метою було - саме збір і поширення інформації про утиски журналістів. Отримання такої інформації, в свою чергу, сприяло діяльності Асоціації вільної преси, інших журналістських об’єднань і правозахисних організацій.

Головний метод роботи Комітету, який я очолюю – це проведення петиційних інформаційних кампаній. Оскільки в нас збереглася ще радянська ментальність, то у випадку виникнення якихось неприємних ситуацій ми намагаємося скаржитись не в суди, а в інші офіційні інстанції. Тим більше, що суди наші не є незалежними. У нас існує Закон про звернення громадян і ми цим користуємось – пишемо десяток звернень у різні офіційні органи – аж до Президента, Верховної Ради чи Генпрокурора із скаргами на дії, наприклад, того чи іншого чиновника.

Крім того, Комітет готує ці звернення для інших громадських організацій і не тільки в Криму. Коли приходить у відповідні структури така злива листів і різні доручення від вищих за рангом офіційних осіб – то, звичайно, тоді якась реакція є. Я не можу сказати, що ми досягали якихось глобальних результатів – наприклад, звільнення чиновників з посади, як вони того заслуговували, але все-таки чиновники ставали обережнішими у стосунках з журналістами. Зараз просто так „наїхати” на журналіста в Криму практично неможливо.

Так, і в Криму чиновницьке хамство ще процвітає. Чиновники – особливо в регіонах - пани і що хочуть, те й роблять. Але і там вже є випадки, коли журналісти знаходили сили і можливості захистити свої права.

Наприклад, газета „Алубіка” – невелика газета з накладом дві тисячі примірників у маленькому курортному містечку Алупка, де всього вісім тисяч мешканців. Там були серйозні тертя між головним редактором Рагімом Гумбатовим і міським головою Валерієм Андиком. Доходило до того, що міський голова виривав у редактора диктофон, розбивав його і викидав у сміття. Газеті також відмовляли в інформації, на запити до мерії надходили буквально знущальні відповіді. На зразок таких: „платіть гроші – і ми вам дамо інформацію”.

Наш моніторинговий комітет допоміг журналістові виграти справу в суді. Суд зобов’язав міську раду акредитувати журналіста і надавати газеті інформацію.

- Ця справа була виграна по статті про перешкоджання професійній діяльності журналіста?



Ні. До речі, я хочу сказати, що хоча було кілька випадків відвертого перешкоджання професійній діяльності, були напади на журналістів під час виконання ними своїх професійних обов’язків, та, на жаль, в жодному випадку нам поки що не вдалося добитися, щоб кримська прокуратура відкрила справу саме за статею про перешкоджання професійній діяльності журналістів.

Відомий факт нападу на журналістів найпопулярнішої в Криму телерадіокомпанії „Чорноморська” під час довиборів до кримського парламенту у вересні минулого року. Прокуратура порушила карну справу, але по статті „хуліганство”.

Зараз ми пробуємо домогтися, щоб ця справа та згадана справа Гумбатов-Андик розслідувалися саме за статтею перешкоджання журналістській діяльності. Але поки що прокуратура, я не знаю, боїться-не боїться, але у всякому випадку намагається уникати розглядати ці справи саме за такою статтею.

Власне, навіть у виграній Гумбатовим справі досі не виконане рішення суду. В останній день, згідно процесуальних норм, сторона, яка програла, подала апеляцію і зараз вона розглядається. Є всі шанси виграти справу повторно, але чиновники не здаються. Причому можливості вплинути на ситуацію іншим шляхом у нас немає, оскільки місцеве самоврядування захищене законодавством. Ми зверталися і до прем’єр-міністра Криму, і в Адміністрацію Президента, цією справою займалася спеціальна парламентська комісія. Всі вони визнали, що там є порушення, є невідповідності, публічно засуджують дії мера Алупки, але реально вплинути ніяк не можуть. Я розумію, що ми живемо не зовсім в демократичній країні і неправових методів впливу одного політика на іншого у нас ще достатньо. Та в цьому випадку саме ці методи поки що не вживаються. Доручення з Адміністрації Президента прийшли в кримський уряд з вказівкою розібратися і покарати, але поки що все залишається без змін...

- Як ставляться до діяльності Вашого комітету кримські органи влади?



- Якихось особливих перешкод в нашій діяльності ми не відчуваємо. Формально нас усі підтримують, кажуть: так, є порушення, допоможемо. З республіканським Комітетом з питань інформації та його головою Михайлом Рогожиним у нас нормальні робочі стосунки. Причому, є багато прикладів, коли він надає реальну допомогу журналістам у розв’язанні конфліктних ситуацій з місцевою владою.

Торік, наприклад, до нас звернулися керівники та журналісти місцевої ТРК з Керчі. На них чинив тиск міський голова Керчі Олег Осадчий. Причому, як тиск безпосередній – за допомогою погроз, так і непрямий – за допомогою адміністративних важелів. Проблеми були настільки серйозними, що постало питання про існування самої телекомпанії. Ми поінформували про цю ситуацію республіканський комітет з питань інформації, повідомили, що збираємось провести спеціальну прес-конференцію з цього приводу, направити звернення до Президента з вимогою якось вплинути на цю ситуацію.

Це було в п’ятницю, а вже в суботу голова Рескому був у Керчі, зустрічався з мером і проблема була залагоджена. Зрозуміло, дружба між телевізійниками і мером не почалася, але й відвертий тиск було припинено.

Хоча бувають і такі випадки, як конфлікт між главою Бахчисарайської райадміністрації та газетою „Бахчисарайський вісник”, коли, не зважаючи на те, що і в уряді, і в рескомі главі райадміністрації давали зрозуміти, що він не правий у цій ситуації, він, так би мовити, зайняв „принципову” позицію. Була зроблена спроба урегулювати ситуацію, коли керівник райадміністрації , щоб не втратити авторитету, начебто погодився, не надаючи акредитації офіційно, все ж надавати газеті інформацію. Але ось недавно я зустрічався з головним редактором газети і він розповів, що конфлікт так і не знайшов свого вирішення.

Ми, правда, не рекомендували газеті звертатися до суду, хоч справа виграшна. Справа в тому, що місцеві суди досить серйозно залежні від влади . І глава райадміністрації, скажемо так, належить до тієї політичної команди, яка користується найбільшим політичним впливом в Криму. Тому ми не впевнені, що суд ухвалить рішення на нашу користь. А негативне судове рішення, причому, можливо, таке рішення, яке не підлягає оскарженню, суттєво ускладнить ситуацію для газети.

- Чи багато таких конфліктів в цілому по Криму?



Взагалі схожі ситуації виникають чи не в кожному кримському районі, коли місцева влада якимось чином намагається під себе газету підім’яти. Як правило, це вдається, оскільки в районах по одній газеті, яка фінансуються з районного бюджету, органів місцевого самоврядування або адміністрації є їх засновниками. Якщо є якісь незалежні ЗМІ, то влада намагається їх притиснути, поставити під контроль або залякати. В Ленінському районі подібні конфлікти, в Первомайському районі...

Треба сказати, що часто бувають випадки, коли і власники ЗМІ, і журналісти не хочуть розголошення інформації про те, що вони зазнають утисків. З різних причин – з політичних або з чисто особистих – просто бояться. До мене нещодавно звернулися журналісти газети, яка близька до глави кримського уряду. Журналіст працював на Південному узбережжі Криму і проводив журналістське розслідування за скаргою мешканців одного з курортних містечок.

Зараз постала така проблема перед мешканцями узбережжя – частина з них проживає в будинках, що знаходяться на території санаторіїв чи пансіонатів. Ці санаторії продаються, приходять власники і починають виганяти мешканців з відомчого житла. Громадяни скаржаться, вони хочуть приватизувати своє житло. Виникають конфлікти. Ось з одним із таких конфліктів і пробували розібратися журналісти цієї газети. Якась дніпропетровська фірма купила санаторій і журналіст зустрівся з мешканцями, які розповіли йому, як на них чинять буквально фізичний тиск, як їх б’ють якісь бандюки, викидають речі з хати. Потім журналіст пішов до директора цього санаторію і той просто відверто йому погрожував. Тобто, він спочатку дав йому інтерв’ю, а потім сказав приблизно наступне: деякі люди йдуть вгору, ламаючи шапку, а деякі – ламаючи голову. Я йду вгору, ламаючи голови .Тому будь обережним, коли будеш писати .Якщо напишеш неправду - це буде одне, а правда все рівно коли-небудь проступить на стіні білим по чорному.



Журналіст розцінив це саме як погрозу, оскільки білим у нас, як відомо, пишуть на могильних плитах. Він звернувся до свого редактора, той ,у свою чергу, порадився з вищим начальством, вияснили, хто цей власник, хто за ним стоїть і сказали – не рипайтесь. Матеріал не пишемо.

В таких ситуаціях ми, на жаль, не можемо ніяк вплинути, перш за все, щоб не підставляти журналістів. Скільки таких випадків? - звісно, визначити неможливо. Але факт, що вони є.

- А все-таки є серед регіональних ЗМІ видання, яким вдається зберігати незалежність?



- Я можу назвати, мабуть, лише одне видання - газету „Огни маяка” у Красногвардійському районі. Редактор Іван Янченко зумів поставити таким чином роботу, що газета стала прибутковою. Окрім того, він поширив її на кілька районів. Тож газеті вдалося досягти економічної і політичної незалежності. Це не означає, що він перейшов у якусь відверту опозицію до влади. Редактор налагодив таку співпрацю, що газета незалежна і з нею рахуються. Можливо, можна ще назвати газету „Кафа” з Феодосії, якій теж вдалося домогтися певної матеріальної та політичної незалежності і вони зараз теж поширились на весь Східний Крим. Але таких прикладів дуже мало.

На мій погляд, головною причиною, яка підігріває конфлікти навколо медіа, є практика, коли органи влади виступають засновниками чи співзасновниками ЗМІ. Це ненормальне явище, коли орган влади має свій ЗМІ , фінансує його. На це виділяються величезні гроші. І тоді ми спостерігаємо, як приходить одна політична сила до влади – ця газета прославляє її, приходить інша – її. Хоча всі ці гроші – гроші платників податків, і доступ до ЗМІ мають мати всі політичні сили. Та на практиці все виглядає по-іншому.

Коли комуністи були при владі в Криму, а Леонід Грач очолював Верховну Раду, то у парламентській газеті „Крымские известия” я якось нарахував вісім (!)фотографій Грача. Дві третини всіх матеріалів стосувалася висвітлення діяльності Грача. А як правило, друкувалося у кожному номері дві-три фотографії і величезні „простині” виступів спікера, репортажів про його візити та зустрічі.

Інша річ, коли фінансуються з бюджету дитячі видання чи видання етнічних меншин – тобто видання, які не можуть без державної підтримки вижити.

- Чи відомі вам випадки, коли б кримські мас-медіа отримували прямі вказівки від органів влади щодо змісту публікацій – на зразок сумновідомих „темників”?



Чиновники прес-служби представництва Президента в Криму розсилали в усі ЗМІ, усім, кому можна було, листи з рекомендаціями надрукувати той чи інший матеріал антиопозиційного характеру, проти Ющенко, або проти Тимошенко. Йшлося переважно про передрук матеріалів столичних газет або інтернет-сайтів типу „Обозревателя” чи „Версий”. Причому прес-служба по тупості своїй розсилала ці рекомендації всім, у тому числі у опозиційні видання. І коли ті почали писати про це і здіймати галас, то вони перестали розсилати усім і надалі спрямовували такі листи лише окремим, „перевіреним ” виданням. І там ще й зараз можна зустріти такого роду передруки.

Республіканський комітет по інформації розсилає свої „темники”, але вони розсилають їх у ті видання, які фінансуються з республіканського бюджету. В циркулярах чиновники рекомендують, наприклад, „тему тижня”, „конфлікт тижня”, „звернути увагу” і т.п. Все це робиться - правда, в рамках розумного. З одного боку – це сковує ініціативу журналістів, обмежує свободу журналістів. А з іншого – оскільки засновниками муніципальних чи урядових ЗМІ є органи влади, така практика законодавчо не заборонена.



- З Києва складається враження, що саме в Криму ідея створення незалежної журналістської профспілки знайшла найактивніший відгук, якщо порівнювати з іншими регіонами України ..



Організаційно нам поки що не вдалося оформити створення профспілки. Створені первинні організації на державній ТРК „Крим” і в ТРК „Чорноморська”. Діють журналістські профспілки в кількох газетах. Наприклад, у газеті „Голос Криму”, але вони увійшли у Раду незалежних профспілок Криму. Хоча, треба сказати, що зараз вони ставлять питання про те, що коли буде створена незалежна журналістська профспілка України, то вони готові увійти до неї. Постало також питання про створення міської профспілки власних кореспондентів київських видань. Досить багато журналістів, у яких немає поки що можливості створити профспілку у власних редакціях, подумують про індивідуальне членство у незалежній медіа-профспілці.

На сьогодні створений оргкомітет міської незалежної профспілки журналістів, до складу якого увійшли я, Лілія Буджурова, керівники первинних осередків Людмила Чевельча (ТРК „Чорноморська”), Володимир Болотін (ДТРК „Крим”). Ось буквально сьогодні (розмова відбулася 5-го березня – прим. Ред.)мали відбутися установчі збори, але оскільки зараз епіемія грипу , у нас кілька людей захворіло і поки що довелося ці збори відкласти. Наш Комітет не педалює цей процес, бо не хочеться, щоб це було чимось формальним, мертвонародженим. Ми маємо можливість надати якусь юридичну допомогу з реєстрацією, але я вважаю, що повинна бути ініціатива з боку саме кримських журналістів. Бо для мене, наприклад, як кореспондента радіо „Свобода”, чи для власних кореспондентів столичних видань - кримська профспілка не є надто актуальною.

Можу також відзначити, що на ТРК „Чорноморська” уже укладається колективна угода з цією профспілкою, тобто там власники поставилися з розумінням до цієї проблеми.

- А є якісь конкретні очікування у місцевих журналістів від київських колег стосовно допомоги в розвитку профспілкового руху?



- В першу чергу ми розраховуємо на підтримку не стільки від київських журналістів, скільки саме від профспілкових функціонерів. Потрібна методична, організаційна підтримка.

Ми зацікавлені , наприклад, отримати зразок уже зареєстрованого Статуту. У нас є свої юристи, але справа це нова, не всі знають її особливості. Ми не хочемо бути залежними якось від офіційних профспілок, хоча ми можемо до них піти, вони нам допоможуть. Але тоді ми візьмемо на себе певні зобов’язання. А я вважаю, що більш перспективною для захисту журналістів буде саме незалежна профспілка.

Звісно, ніхто не заперечував би проти матеріальної допомоги. Хоча профспілка тим і відрізняється від громадської організації, що вона має утримувати сама себе, на членські внески. В принципі, в нас це реально.

В тому разі, якщо профспілка вмре, якщо журналісти відмовляться – значить, умови для її існування ще не дозріли. На „Чорноморці” виникла профспілка, коли журналістам перестали платити зарплату. В інформаційних програмах ДТРК „Крим” – коли на них почало тиснути керівництво.

Якщо журналістам це буде потрібно – вони будуть свою організацію утримувати. Наскільки „живою” буде ідея незалежної журналістської профспілки –покаже час.