Цим інтерв’ю з британським експертом Коліном Шоу, в минулому директором відділу ТБ Незалежної комісії з регулювання радіомовлення та телебачення, „Детектор медіа” розпочинає серію публікацій про досвід британської професійної журналістики й медіа-індустрії. Підготовка таких матеріалів стала можливою завдяки спілкуванню з британськими експертами, що приїжджають до Києва на запрошення Центру Медіареформ .



Інтерв’ю з Коліном Шоу відбулося напередодні засідання Медіа Клубу, де обговорювалися проблеми ліцензування українських ЗМІ. Тому, природно, що багато запитань до гостя стосувалося саме проблем регулювання діяльності мас-медіа.



– Те, як видаються нині ліцензії на теле- й радіомовлення в Україні викликає багато нарікань як з боку самих мовників, так і тих, хто здійснює це ліцензування. Недосконалість українського законодавства, яким регулюється діяльність ЗМІ, дає підстави постійно тримати медійників „під курком”, втручатися в їхню роботу, диктувати „правильну” інформаційну політику. Чи існує така проблема у Великій Британії?



– У Британії, в силу давніх традицій, Бі-Бі-Сі є незалежною компанією від початку свого заснування у 1927 році.У своїй діяльності як громадський мовник (на кошти платників абонентної плати – „Детектор медіа”) вона керується власним положенням. Коли ж в 1950-55 роках почали з’являтися комерційні канали, вони отримували ліцензії на мовлення від стратегічного незалежного органу – Незалежної комісії у питаннях телебачення. До її компетенції входить регулювання діяльності комерційного телебачення: від видачі ліцензій і моніторингу телеефіру до розгляду скарг глядачів.

Члени цієї комісії – 10 осіб – призначаються урядом, але в своїй діяльності вони цілковито незалежні від нього. Такою є правова традиція в Британії. Якщо навіть після виборів відбувається зміна уряду, ці люди залишаються. Їхні призначення не є політичними призначеннями. Тобто, в такий спосіб в Британії створено своєрідний буфер між урядом і телемовниками, і коли потрібно, цей буфер стає на захист останніх.

Пригадую, свого часу на одному із наших комерційних каналів було інтерв’ю з аргентинським генералом Галтієрі. Загалом то була збалансована програма, що відображала, в тому числі, й точку зору Аргентини. В устах Галтієрі досить чітко прозвучав заклик до Британії повернути Аргентині Фолклендські острови. Це викликало величезне обурення у Маргарет Тетчер, тодішнього прем’єр-міністра. Але Комісія з комерційного телемовлення, розглянувши аргументи уряду, не знайшла в них достатньо підстав, аби застосувати санкції. Це – гарний приклад того, як регулюючий орган захищає мовників від уряду.

– То виходить, що до збалансованого висвітлення різних точок зору спонукають мовників і самі ліцензії, й орган, котрий їх видає? Навіть якщо це йде врозріз з інтересами держави?



– У рамках відповідного законодавства, звичайно. Приміром, невдовзі після подій 11 вересня, коли британський парламент прийняв закон про запобігання тероризму, була одна телепередача, яку уряд уважав би за таку, що порушує цей закон. Хоча сама програма була витримана в рамках закону про комерційне телебачення. Тоді регулюючий орган взяв на себе відповідальність стати на бік закону про телемовлення, безвідносно від того, підтримується в передачі уряд чи ні. За 50 років діяльності Комісії таких прикладів було багато. Іноді вона підтримувала уряд, іноді ні. Люди мають розуміти, що державний інтерес – це не завжди суспільний інтерес. І що часто-густо інтереси держави – це уряд, а інтереси суспільства – значно ширше поняття. Хоча іноді вони співпадають – як, наприклад, під час Другої світової війни, коли і державним, і суспільним інтересом у Британії була перемогла над фашистською Німеччиною.

З іншого боку, бувають випадки, коли уряд планує провести якусь особливу політику, а, наприклад, Бі-Бі-Сі уважає, що є інші точки зору на це і що їх треба також відображати. Це справді наше везіння. У британців є вираз, що члени комісії – це вартові на воротах (суспільства – „Детектор медіа”) і вони стежать, хто може проходити, а хто ні.

– Проводячи паралелі з Україною, можна також говорити, що у нас є Нацрада з питань теле- та радіомовлення. Її члени призначаються і знімаються Президентом та Верховною Радою. Але не тільки тому Нацрада аж ніяк не є незалежною і не може протистояти політичному тиску на неї. Справа ще й у рівні політичної культури у суспільстві, в економічній залежності громадян від чиновництва та влади... В підсумку, в українських ЗМІ величезна кількість проблем, що представляють суспільний інтерес, залишаються поза обговоренням громадськості, надто коли існує інша точка зору на діяльність органів влади, відмінна від того, що влада сама про себе думає.



– Для розрізнення суспільного інтересу від інтересів держави дуже важливо мати в державі опозицію до уряду, яка б користувалася довірою громадян. Повинна бути дієздатна опозиційна політична партія, спроможна привернути увагу суспільства до критики діяльності уряду. І коли під час виборів одна партія змінює іншу – будь-ласка! Вони просто міняються місцями.

Сьогодні в Британії через те, що офіційна опозиція – Консервативна партія – надто слабка, лейбористи виглядають значно переконливішими. Коли Тоні Блер, скажімо, виступає за війну в Іраку, а консерватори мають іншу точку зору, єдиним їхнім аргументом є те, що точка зору величезної кількості людей, котрі не думають, що потрібна війна з Іраком, не має відповідного політичного представництва. Загалом – це не на користь нашій демократії.

– Чому, на вашу думку, консерватори зараз такі слабкі? Так, вони двічі програли на загальних виборах, але ж немає жодних ознак, що вони намагаються якось покращити свої позиції. В чому їхня проблема?



– Їхня проблема в тому, аби знайти набір ідей, яким би довіряли, які б відрізнялися від того, що сповідують нині лейбористи. Адже партія Блера змістилася вправо, і з багатьох проблем лейбористи пропонують те, що є суголосним з ідеями консерваторів. Поправіння лейбористів спричинило ще більше поправіння консерваторів. Наприклад, у питаннях імміграції, оподаткування тощо. Консервативна партія нічого не може запропонувати такого, що було б цілковито відмінним від політики лейбористів. Вони не можуть пояснити значній кількості громадян за що саме слід підтримувати консерваторів. Окрім того, існує також проблема особистості. Лідер консерваторів не є сильним лідером. І не видно когось іншого, хто б зміг згуртувати навколо себе людей з антиурядовими позиціями.

–Гаразд, консерватори не мають належної підтримки в країні, але чи стикаються вони з якимись труднощами, якщо хочуть доносити свої месседжі до населення?



–Аж ніяк ні!

–Тобто, зрозуміло, що у вашій країні інститут опозиції є узаконеним. Це ваша давня політична традиція, яка знайшла своє продовження у вирішенні проблеми медійного забезпечення опозиційних ідей. Натомість в Україні великою бідою опозиційних сил є те, що вони позбавлені рівного доступу до ЗМІ як в період виборчих кампаній, так і між ними.



– В Британії існує така річ, як ефір для політичних партій. Я маю на увазі, що під час загальних виборів обов’язком телекомпаній є надання певного часу навіть дрібним партіям, якщо вони борються за місця в парламенті.

– Партії за ефір платять?



– В тому-то й справа, що ні. Потрібні матеріали вони замовляють в іншому місці, наприклад, на устаткуванні Бі-Бі-Сі і за це платять, але сам ефір надається їм безкоштовно. Запис матеріалу (касета) приноситься на Бі-Бі-Сі чи будь-який комерційний канал, і ті його транслюють.

Але якщо раптом у відзнятому матеріалі є щось таке, що суперечить закону, втручаються самі канали, де планується передача. Був випадок, коли під час минулих виборів була програма, підготовлена якоюсь із партій, на тему абортів. Там були сюжети, що суперечать законодавству. Але втрутилася сама телекомпанія, і було прийнято рішення, що кандидат від партії не може піднімати проблему абортів саме таким чином.

– Скільки ефірного часу мають партії?



– Основні партії мають по 5-6 крупних передач під час виборчої кампанії, але є ще й короткі випуски.

– Це також регулюється?



–Так – і Бі-Бі-Сі, і комерційні канали мають свої пропорції. Це означає, що опозиція має рівні шанси з правлячою партією. Якщо в політичні програми потрапляє щось незбалансоване, я маю на увазі при обговоренні будь-яких суспільно-важливих проблем, уряд не може відмахнутися. Адже точка зору опозиції повинна бути навіть гучнішою. На Бі-Бі-Сі існує вимога, що ця компанія не може бути заангажованою і не може займати якусь позицію в спірних економічних чи політичних питаннях. Має бути баланс. Впродовж місяця на ту чи іншу контроверсійну проблему Бі-Бі-Сі має подати усі існуючі точки зору.

– Скільки треба ще зусиль і часу, аби українські ЗМІ стали такими ж ревнивими вартовими інтересів суспільства...



– Ви ж пам’ятаєте відомий жарт про американського студента , який прибув на навчання до Оксфорду і зачарувався англійськими газонами, а у відповідь на те, що треба зробити, щоб мати такі ж газони, почув: „Треба чекати 300 років і робити все, як дбайливий садівник”.