Світлана Поваляєва: «Боротьба із соціумом – комерційна ідея, яка чудово продається»

22 Січня 2010
46847

Світлана Поваляєва: «Боротьба із соціумом – комерційна ідея, яка чудово продається»

46847
Письменниця і телевізійниця Світлана Поваляєва розповідає, чим українці подібні до тибетців, чому «хата скраю» краща, ніж «гуртом і батька легше бити», та що робити з креативом вітчизняних політиків
Світлана Поваляєва: «Боротьба із соціумом – комерційна ідея, яка чудово продається»

«П'ять копійок» («5 канал») до кінця січня поточного року в творчій відпустці - випуски обіцяють поновити, щойно громадяни визначаться з президентом. Рекреаційний час кожен із «копійчаної» команди використовує по-своєму. Зокрема, головний редактор програми Світлана Поваляєва планує спільну презентацію з Танею Малярчук, вивчає танцювальні па й готується до нових ефірів, в основу яких покладено глибокодумність достойників, а риштунком слугують їхні емоційні вислови. Літераторка переконана: така інженерія програми разом із теплим гумором ведучого та доброю іронією гостей забезпечать проекту необхідну міць, адже сильніша за харизму наших політиків лише народна любов до них.

 

- Поки готувалася до інтерв'ю, перечитала твої книжки «Сімурґ», «Лярви. Небо кухня мертвих», «Бардо online». І помітила те, що раніше якось проходило повз мою увагу: в цих текстах з'явилася геть непритаманна тобі соціальна тематика (хай і ледве окреслена), а в останньому романі - й геополітична риторика. Що трапилося? Де поділася авторка, яка раніше декларувала, що їй усе однаково?

- Насправді не все однаково. Аби пояснити, розповім бувальщину. Приїздив до нас один старенький лама із передачею дзоґчен (тибетською rdzogs chen - завершеність, досконалість; учення про всесвітній духовний шлях, який можна здійснювати в контексті будь-якої релігії; історично дзоґчен закорінений у буддизмі. - Авт.). Слід зауважити, що ті, хто передають у буддизмі знання, говорять просто й доступно, і якщо ти вже хоч трохи обізнаний з темою і перебуваєш у цьому потоці, то жодних проблем із розумінням майстра нема. Та все ж знаходяться люди, які не слухають, а чекають нагоди поставити свої мудрі питання. І зазвичай так заведено - це називається «інтерв'ю з ламою». Але сталося інакше: лама закінчив виступ і пішов собі. Його наздогнали, пояснили ситуацію, повернули до аудиторії. Він терпляче перечекав, поки зміліє потік питань, і каже: «Я вам розповів про абсолютний рівень - на відносному рівні може бути все, що завгодно». У моєму випадку йдеться про те саме: між журналістським штампом «Поваляєва - пофігістка» і мною як реальною особою нічого спільного. Очевидно, що на абсолютному рівні мене, можливо, й мало що чіпляє, але на відносному - ні. Особливо коли мучаться істоти, коли зникають народи - хоч як би пафосно це звучало. Ми на повен голос кричимо про визнання голодомору, накручуючи навколо трагедії оберемки словесного мотлоху, але й просто зараз, сьогодні, відбуваються жахливі речі - у Тибеті знищується цілий народ, відходить у небуття унікальна культура, табуйовано навіть елементарні вияви автохтонної віри. Це - як би у нас повернулися комуністи й заборонили християнство тим, кому воно дійсно важливо, але у найгіршій формі, із повним перекриванням кисню - позбавленням мови, волі, способу існування, світогляду. Мене не може не хвилювати те, що відбувається із живими створіннями загалом, й у нашій державі зокрема.

 

 

 

- А що в нашій державі? Зауваж, я не питаю про поточний момент, вибори та інші вияви ярмарку суєти...

- Мені здається, що нам однозначно краще, ніж тибетцям. Але я маю інше відчуття: як його називає Микола Вересень, «російську параною». Я переконана, що спецслужби працюють на всіх рівнях, і культурний геноцид в Україні, ними інспірований, триває дотепер. Навіть попри те, що нібито «совкове» покоління, яким би за національністю воно не було, між собою подібне, за ментальністю все ж різниться. Мешканці тих же російськомовних регіонів усе одно не схожі на росіян - поведінкою, певними рисами й проявами.

 

 

 

- Чим саме не схожі? На відміну від багатьох представників сучукрліту, котрі, навпаки, параною відчувають щодо вищезгаданих регіонів, ти доволі часто буваєш на сході країни - з презентаціями книжок, наприклад. Тож тобі є з чим порівнювати.

- Тут знову напрошуються паралелі: тибетці й китайці - наче дві планети. Перші внутрішньо незалежні, вони ніколи не зможуть жити стадом, як їхні завойовники, і гарувати на ідею, партію, владу. Так само самодостатні й українці. Вислів «моя хата скраю» - не стільки про жлобів, котрі під ковдрами жеруть своє сало, скільки про окремішність, волелюбність. Це самоусвідомлення, яке ближче до європейського: не пускати будь-кого в душу. «Ти мєня уважаєш?» - для нас геть не характерне.

 

- Ти маєш на увазі, що своєрідне відсторонення («монастир власного духу») - це і є спільна якість для українців, незалежно від того, в якій частині країни вони мешкають?

- Західні та східні області, звісно, мають величезні відмінності: жителі останніх більш прямолінійні, відкриті, я би не сказала, що більше п'ють. Та якщо порівнювати їх, хоча б, географічно ближчих, з сусідами (а все пізнається у зіставленні та контексті), видно, що це інший народ. Я впевнена, якби завтра тим, хто й далі розводиться про відокремлення й приєднання до складу РФ, сказали: «Гаразд, нехай по-вашому», то вони не почувалися б щасливими й не змогли би природно влитися в ту м'ясорубку. Коли ми були в Москві на слемі (ще до обрання президентом Дмітрія Мєдвєдєва, але то несуттєво), мене просто вразило: група місцевих поетів, а це категорія людей, з яких зазвичай формувалося дисидентство, ніби освічені й творчі особистості, всерйоз стверджували: «Да, Путин строит полицейское государство. Ну и что? Зато у нас порядок, богатая страна, национальная идея». А хіба нормально, що прес-секретар мера Лужкова (типова кадебістська морда), виконуючи службові обов'язки, відвідує якийсь забембаний слем у клубі Bilingua? Для мене дикість, що без паспорта на вулицю зась. Один узбецький письменник неарійської зовнішності вийшов зранку за кефіром - і його відразу замела міліція. Думаю, жоден справжній художник у нас ніколи з такою «організованістю» не погодився б.

 

- Я тобі інший дивовижний приклад наведу: у листопаді минулого року в останньому стиковому матчі-відповіді кваліфікації на Чемпіонат світу з футболу 2010 Україна програла Греції, Росія - Словенії. У нас погомоніли-погорювали, не продовжили контракт із головним тренером та й по тому. Росіяни ж, крім справедливої критики на адресу власної команди, розгорнули масштабну дискусію: чи може футбол стати національною ідеєю? І до обговорення, повір, долучилися і спортивні фахівці, й ті, хто на цій грі знаються, як Хоттабич, й інтелектуали, й кухарки. Бо ж не про спорт сперечалися - про принцип, який має зацементувати спільноту від Калінінграда до Владивостока.

- Кумедно: наче в графі «національність» усім написати «футболіст». Про російську національну ідею краще за всіх висловився Віктор Олєґовіч Пєлєвін. В його останньому романі «t» є така фраза: «Крыша у нас одна, только углы разные». Як мені здається, росіяни мають потребу в такого штибу пошуках, бо тоталітарна держава повинна оперувати засадою, якою вона буде чморити свій народ. Гадаю, що наразі «національна ідея» - цілком порожня річ. Я часто чую від багатьох колег-журналістів у якихось кулуарних балачках, що народ у нас тупий, нічого не розуміє, і з двох купок лайна завжди обирає меншу, сподіваючись, що вона буде не так смердіти. Попри те, лайно тхнутиме, скільки б його не було - сірникова голівка чи відро. До прикладу наводять, що в період протистояння Кучма - Симоненко обрали Данілича, аби лиш не комуніст. Потім багато хто діяв за принципом «щоб не Янукович» (тепер це знову повторюється). З такими негативними поглядами я ніколи не погоджуюся й, навпаки, вважаю, що наші люди - притомні й розумні. Я часто брала «вокси» на вулицях, з найрізноманітніших питань, здебільшого політичних, і мала нагоду не раз пересвідчитися в мудрості пересічних українців, у тому, що вони мають внутрішній стрижень - відчуття особистої свободи. І цього достатньо: нам не потрібно ламати списи довкола ідеологічної проблеми, ми не потребуємо державного тиску шароварами-піснями. Або такими бздурами, як «знайдено череп козака в затонулій Атлантиді», - то вже наслідки діяльності експертів, які практикують бойове НЛП.

 

 

 

- Гаразд, оскільки ти вже згадала про свою телевізійну діяльність, розкажи, будь ласка, що наразі відбувається в «П'яти копійках».

- Мені програма сьогодні дуже подобається. Коли розважально-культурно-соціальний «Наш час» став суто політичним, нам пообіцяли, що це ненадовго. Відтоді минуло три роки... І я просто казилася: «Штырит, как конкретная гидра, а по сути пуста, как природа ума в тибетском сатанизме». Бо відбувався нескінченний процес словесної копрофагії, який ні до чого не веде. А потім «Новий час» вичерпався, і Роман Чайка запросив мене на «П'ять копійок». Він сказав чітко: «Ми змінюємо формат: більше не запрошуємо talking heads, які приходять виголошувати свої тези. Натомість кличемо нормальних людей і робимо щось на кшталт "ПрожекторПэрисХилтон" - обстьобуємо події, але по-доброму, тонко, без сарказму та цинізму». Почавши працювати на цьому проекті, я мусила переключитися на інший спосіб сприйняття інформації: кожне повідомлення в такій програмі вимагає творчості. Теми намагаємося брати різні, хоча й тут політика превалює - наші діячі постійно на приколи провокують. Цензури жодної нема, хіба дотримуємося Законів «Про вибори президента України» та «Про вибори народних депутатів України». І ось що в підсумку: дуже цікаво складати філігранну «штучку», щоб була дотепна і гостра, проте позбавлена навіть натяку на злість. Звісно, так і не відірвавшись від політики, ми мусимо запрошувати осіб, дотичних до цієї галузі, зокрема, незаангажованих політологів.

 

- А ви знаєте таких унікумів?

- Принаймні, не відверто заангажованих.

 

- Які труднощі найчастіше виникають?

- Знаєш, часто гості не можуть розпружитися й ставляться до всього, що ми пропонуємо обговорити, надто серйозно. Вряди-годи й таке від них можна почути: «От ви смієтеся, а насправді плакати треба». В мене тоді виникає враження, що іноді людям дуже важко розслабитися, а іншим разом - що вони й не намагаються того робити, оскільки усвідомлюють себе поважними особами, яким не личить жартувати.

 

- До завершення виборів «П'ять копійок» на канікулах. Після перерви програму мають відновити у тому ж вигляді чи глядачам варто чекати на якісь зміни?

- Ні, новацій не передбачено. Формат свіжий, є основа для розвитку, та й інформаційного маразму вистачає. Ну, не вивчить Віктор Федорович географію, на його думку, «Україна розташована між двома такими сильними державами, як Росія та Європа». Або прийшов до нас у студію Валерій Коновалюк і заявив (гарною українською), що «все в цій країні дахується». Ми вирішили й сюжет не робити: заміксували повтори цього речення в ритмі репу - народний депутат так ясно висловився.

 

 

 

- Нещодавно натрапила на інтерв'ю Салмана Рушді з Террі Гілліамом, яке скидалося більше на дружню розмову. Письменник, оповідаючи режисеру про своє буття, зауважив, що власну службу в рекламній агенції у період написання роману «Опівнічні діти» він розглядав як «промислове спонсорство» з боку рекламістів, чим і втішався. За асоціацією згадувала тебе - тижневий розклад у Рушді був через два «агентських» дні на п'ять вільних.  

- Так само, як і в мене. Це чесна позиція, коли усвідомлюєш, що ти віддаєш суспільству, а що залишаєш собі. Комічно, коли на тебе навішують ярлик «борця із соціумом». І я не розумію, хто ще може не знати, що боротьба із соціумом - комерційна ідея, яка чудово продається. Світ на відносному рівні влаштований так, що ти повинна працювати і заробляти - не бачу в цьому нічого лихого. Я теж маю графік два дні через п'ять, але це не означає, що протягом тижня нічого не відбувається: ми збираємо інформацію, відсіюємо зайве, пишемо тексти, а потім настає час власне монтажу і студійної роботи.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                

 

- Звична для нас картина: літератор, хоч як би добре і/або активно писав (та публікувався), зиску з основної діяльності не має. Хоч якісь позитивні зрушення у відносинах «видавець - автор» вимальовуються? Чи віз і нині там?  

- ... (щирий сміх). Загалом про якісні й системні зміни не йдеться, але окремі «ексцеси» бувають. Наприклад, коли видавництва замовляють тексти під конкретні проекти, як-от «Грані-Т» попросило написати казку або «КСД» - оповідання для антології сучасної української прози. В такому випадку за один друкований аркуш можна отримати, як за повноцінну книжку. Плюс відзнаки та конкурси - «Коронація слова», «Книжка року Бі-бі-сі» чи премія Конрада. Та це ситуативні приємності лотерейного характеру.

 

- І насамкінець - про приємності, котрі влаштовуєш власними силами. Кілька слів про презентацію, яку ви готуєте з Танею Малярчук: що, де, коли?

- Ідея хореографічної презентації народилася мінімум рік тому - Таня якраз займалася танцями, і це хобі її страшенно надихало й мало не змінювало хімію організму. Звісно, вона багато розповідала про своє захоплення. Я вже й не пам'ятаю, хто першим запропонував утнути танго на двох, але відтоді концепція неодноразово трансформувалася. Тані хотілося танцювати румбу, мені - пасодобль, ми сперечалися і з приводу текстів - чи конче потрібно читати уривки з найновіших книжок, чи підібрати шматки з різних видань, але ті, що відповідають певному ритмічному рисунку. Плюс потрібно було розробити сюжет презентації: ми вже придумали, що ніби сидітимемо в барі й балакатимемо, як зазвичай у нас і заведено. Один з відвідувачів - наш хореограф, який виступить у потрібний момент, у ролі бармена-психіатра - Юрко Іздрик (він же - діджей і модератор). Пасодобль я танцюю під Spanish Caravan гурту The Doors - це безперечно цікавіше, ніж класичний бравурно-маршовий супровід (я собі уявляю ще вальс під Nothing Else Matters вокально-інструментального ансамблю Metallica - краса неземна). Тексти обрали на тему здійснення дрібних мрій і бажань, котрі десь на периферії свідомості маячать, але через власну мализну ніяк не вийдуть на перший план. Наприклад, все життя ти мріяла плести гачком, та ніяк руки не доходили.

 

- А географія проекту і термін реалізації?

- Виходячи з усіх обставин, швидше за все, презентація відбудеться в березні. Достатньо часу для шліфування майстерності й підготовки, позаяк усе доводиться робити самотужки, не сподіваючись на підтримку видавництва. Ми тільки-но усвідомили масштаб утрати, якщо візьме тайм-аут мистецьке об'єднання «ОsтаNNя Барикада», про що заявив Олесь Доній. Раніше не треба було перейматися: приміщення, техніка, реклама - «Барикада» дбала про всі деталі. Зараз орієнтуємося на ті міста, де маємо зв'язки й підтримку: Київ, Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль, Харків. А далі буде видно.

 

 

 

Фото Яни Новосьолової

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
46847
Коментарі
2
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
atos
5417 дн. тому
atos Очередной бред.Но в лайме автор-дока.
Alex V
5417 дн. тому
Хороший материал!
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду