- Якими чинниками, на Ваш погляд, визначається інформаційна політика польських медіа?



- Це залежить від того, що ми розуміємо під інформаційною політикою. В польськіх медіа знаходять своє відображення певні світові тенденції: з одного боку, виникають комерційні газети, теле- та радіостанції, розраховані на “середній клас”, які надають так званий “інформаційний пакет”, що не потребує для свого сприйняття жодних зусиль. На радіостанціях і телеканалах цього типу вкрай небагато поглибленої інформації та аналізу, в газетах - багато фото і мало фактів.

З іншого боку, існують медіа, які формують певну точку зору – медіа широкого інформаційного спектру, з елементами аналізу, коментарями, більш глибокими дискусіями, такі, що адресовані інтелігенції та представникам активних, творчих суспільних верств.

В обох випадках журналісти керуються, принаймні в нормативному сенсі, єдиним кодексом журналістської професії. Цей кодекс не “матеріалізований”, не сформульований у певному документі, регламенті або статуті. Його центральна ідея полягає у наданні об΄єктивної інформації. В польській суспільній свідомості глибоко вкорінене ставлення до медіа як до “четвертої влади”, поряд з владою законодавчою, виконавчою та судовою. Медіа мають бути четвертим чинником взаємного контролю цих “проявів влади”. Крім того, медіа мають бути суттєвим елементом “суспільної гри”, формування суспільних відносин та громадської думки. Це можливе лише за умови незалежності медіа.

В економічному просторі польського капіталу ми маємо зараз справу з концентрацією капіталу, створенням великих медіа концернів (до яких належать друкарні, щоденні газети, журнали, радіостанції). Останнім часом така концентрація викликає незадоволення з боку органів державної влади (зокрема, з боку представників посткомуністичних лівих сил в уряді та органах місцевого самоуправління), які прагнуть унеможливити концентрацію засобів інформації в єдиних руках.

- Як відомо, в Польщі відсутня політична цензура. Якщо не існує цензури офіційної, чи можна вести мову про наявність в польських медіа цензури “внутрішньої”, редакційної? Якщо так, то в чому вона полягає?



В Польщі не існує редакційної цензури. Не може виникнути жодної формальної структури, хоча б навіть “внутрішньої”, що здійснювала б цензуровання інформації, оскільки закон (Закон “Пресове право”) вимагає від журналіста об΄єктивності та висвітлення точок зору всіх учасників певної справи чи конфлікту. Якщо журналіст дотримується цих норм, то, навіть у випадку судового процесу проти нього, він не буде визнаний винним у образі гідності, компрометації, чи в чомусь подібному.

Закон вимагає від журналіста професійної ретельності і передбачає способи покарання його за брак такої ретельності. Жодних засобів адміністративного впливу на журналіста не існує. Єдиним місцем, де може бути розв΄язаний конфлікт такого типу, є суд.

Наприклад, Президент Республіки Польща Александр Квасьнєвскі вважав, що на нього звела поклеп газета “Жичє” в статті, де твердилося, ніби він мав контакти з агентом КДБ. Судова справа розвивалася явно на користь Президента, але він, відчуваючи велику підтримку з боку суспільства, з огляду на перспективу очевидної перемоги, відмовився від “помсти”, а його адвокати в процесі судових перемовин погодилися на вирок, в якому не містилося фінансових санкції. В такий спосіб Президент дав газеті “вижити”. Зазначу, що право також передбачає, на підставі засади спільної відповідальності, порушення судової справи не лише проти журналіста, а й проти головного редактора і навіть власника засобу масової інформації. Іншим “запобіжником” проти цензури є плюралізм медіа. Медіа є засобом контролю за діями влади. Натомість плюралізм медіа забезпечує їхній взаємний контроль. Завдяки цьому не може бути й мови про будь-яке загальне замовчування в медіа певних фактів або про маніпулювання громадською думкою. В той же час, такий взаємний контроль передбачає також конкуренцію та навіть “війну”.

Не слід плутати цензуру з редакційною політикою певного ЗМІ. Завжди мають існувати критерії добору, селекції та визначення пріоритетів у наданні інформації - в цьому і полягає редакційна політика. Така політика може бути зумовлена позицією головного редактора, точкою зору власника чи, навіть, “темпераментом” журналіста. Звісно, до певної міри можна говорити, що редакційна політика це, перш за все, політика відбору інформації. Проте в цих випадках свої суспільні функції і виконує плюралізм медіа. Одна радіостанція може надавати виключно “гарячу” інформацію, створювати образ світу, сповненого катастроф, террористичних актів, нещасних випадків та сумнівних афер. Натомість інша пропонуватиме інформацію та дискусії на теми культури, літератури, мистецтва та ін. Громадяни приймають остаточне рішення, що й коли дивитися, слухати або читати.

Цензура може бути вкорінена в свідомості журналіста чи працівників редакційного колективу. Але в такому разі вона є явищем психологічним, проблемою, так би мовити, особистою, зумовленою невиправданними надіями, шоком від стресу або чимось іще. Проте в Польщі вона ніколи не є наслідком свідомого і цілеспрямованого маніпулювання та обмеження інформації.

Певним винятком можуть бути періодичні видання і взагалі місцеві медіа в маленьких містечках чи гмінах, які фінансуються місцевою владою найнижчого рівня. Часто такі видання стають “рупорами” місцевої влади. Проте водночас є приклади того, як творчі журналістські колективи перетворювали такі видання на дуже цікаві й такі, що справляють сильний вплив на суспільне життя.

- Якою мірою власники ЗМІ можуть визначати інформаційну політику?

- Малою. Я б сказав, дуже малою. Перш за все тому, що чим більші є традиції та досвід свободи слова та медіа, тим важче змусити людину до публічного розповсюдження брехні, або керувати тим, який образ світу вона створює. Хоча, звісно, бувають винятки. Зрозуміло, що ступінь можливого впливу на політику медіа є різний у ЗМІ з “розподіленою” власністю (наприклад, в акціонерних товариствах) та у випадках, коли власником є одна фізична особа.

- В якій мірі існуює, якщо існує, вплив структур державної влади на формування розповсюджуваної в суспільстві інформації і чи можна це назвати втручанням до редакційної політики медіа?

- Щось подібне існує, однак у надзвичайно обмежених формах. Йдеться про деякі медіа (радіо та телебачення), що є суспільними: їхнє керівництво формується, також виходячи і з партійних критеріїв, з огляду на розподіл політичних сил в урядових структурах. Тому, наприклад, “праве” керівництво може намагатися в інформаційних програмах демонструвати свою активність і замовчувати діяльність лівих. Проте існує неписана, але добре відчутна межа, перейти яку ніхто навіть не намагається. Просто пропагандична нахабність викликає відразу у глядача чи слухача, котрий вічуває, що “забагато пропаганди”.

Крім того, і це особливо важливо, існують інші медіа, приватні теле- та радіокампанії, які можуть зовсім по-іншому формувати свою інформаційну політику і в такий спосіб піддавати своєрідній перевірці діяльність державних (суспільних) ЗМІ. В Польщі, наприклад, є кілька телевізійних програм, які спеціалізуються на тому, аби ставити політикам “незручні” питання, проте нікого це не ображає.

У свою чергу, держава (Через Раду радіомовлення та телебачення) має лише два способи впливу чи контролю за діяльністю приватних станцій. Це - надання їм частот мовлення, або позбавлення їх (на підставі відповідних правових актів) ліцензії.

Специфіка польської ситуації зумовлюється великою популярністю в суспільстві католицької церкви. Церква також має своє телебачення та радіо. Про незалежність польських ЗМІ можуть свідчити такі недавні події. Католицьке “Радіо Марія” вважається націоналістичною, антисемітською та догматичою станцією; свої програми вона адресує людям похилого віку, ортодоксальним католікам та ще й до того активно втручається до політики. Голова Польського костьолу намагався в якийсь спосіб “повернути до тями” цю радіостанцію та її керівника отця Ридзика. На жаль, нічого з цього не вийшло.

- Якими є типові механізми розв΄язання можливих конфліктів між владними структурами та медіа?



- Як я вже казав: це - суд. Закон „Пресове право” передбачає у певних, визначених цим законом, випадках необхідність надрукувати спростування неправдивої інформації. Водночас поширеною також є практика з΄ясування “непорозумінь” та конфліктів шляхом переговорів. Не слід забувати, що влада в Польщі не має права створювати та утримувати суто пропагандистські медіа. В певному сенсі вона “приречена” на співпрацю з медіа. А така співпраця передбачає, що обидві сторони пильнують, аби партнер грав з “чистими руками”.

P.S. Гжегож Юзефчук - дуже цікавий співрозмовник. Проте, коли я на прохання “Детектор медіа” брав це інтерв΄ю, я був абсолютно впевнений, що вийде нецікаво. Чому? А тому, що, оповідаючи про нинішній стан справ у польських ЗМІ, мій співрозмовник казав речі, які є банальними нормами функціонування медіа у демократичному суспільстві. Таке можна було б почути деінде. Та й взагалі можна було б і самому таке написати про якусь абстрактну демократичну країну. Весь сенс цього інтерв΄ю, як на мене, лише в тому, що ці абстрактні демократичні норми є нормами повсякденного життя в цілком конкретній країні, що починається на іншому березі Бугу. Сумно...