А ще й тому, що сам він давно вже не є новим обличчям вітчизняного інформаційного ефіру, до якого за роки інтенсивного, не зважаючи на майже ніжний вік, професіоналізму, ще й встиг внести власну інтонацію. Інтонацію, яку можна було б визначити як прагнення не лише інформаційної єдності світу та суспільства, а і людей у світі та у суспільстві. Тож з такою людиною цікаво іноді поспілкуватися про реалії непевного існування вітчизняної журналістики.

- Восени чекаємо політичної активізації в країні. Яким чином, на вашу думку, впливатимуть політичні сценарії на ситуацію у засобах масової інформації?

- Ніяк не буде політична ситуація впливати на засоби масової інформації, тому що незалежних медіа в Україні більше не існує. Тобто є газетні, радійні, телевізійні підрозділи різних політичних структур. Є кілька засобів масової інформації, які намагаються бути підприємствами, вести бізнес. Але намагатися і бути – це різні речі. Іншими словами, якщо ми підходимо з західними цивілізованими нормами до визначення того, що таке незалежні мас-медіа, то, насправді, сьогодні ми маємо якусь купу бюлетенів, які називають себе медіа. Ми маємо сукупність тією чи іншою мірою заангажованих видань, які абсолютно не є бізнесом, що заробляв би з реклами і міг прозоро вести свої справи, оглядаючись виключно на чинне законодавство. Ці проекти або дотуються за рахунок якихось політичних структур, або вимушені узалежнюватись від політиків за послуги “даху”. Інша – позитивна – річ у тому, що ми, здається, нарешті виросли з дитячої хвороби кричання про те, що заангажованість – це погано, а незаангажованість – добре. Може, це занадто оптимістично, але мені здається, що є на сьогодні якийсь загальний консенсус у медійних колах у розумінні того, що це просто різні системи. Тобто є пострадянська медійна система, коли є різні форми ангажування і найкраще, що може отримати споживач – це плюралізм заангажованостей. І є західна система. Після того, як речі будуть названі своїми іменами і почнеться прагматичний діалог, буде легше знайти вихід.

Хоча, доки Україна не стала країною Заходу, доти в Україні будуть говорити маразматичні фрази про інтеграцію в Європу, а не в ЄС. Доки не буде зламу свідомості всередині суспільства – доти більше свободи і незалежності не стане. Прагматично кажучи, зараз ми маємо вибір між прозорими західними правилами, які спокусливі, але потребують значних зусиль над собою, - і російською моделлю ринку, яка активно просувається як російським капіталом, російськими “варягами”, так і їхніми українськими партнерами. Практика “ширмової демократії” та “регульованої свободи слова” для тих, хто приймає рішення в України, здається, ближча.

Якісь ознаки оздоровлення в суспільстві є. Як показали минулі вибори, люди частково навчилися відрізняти брехню від правди, навчилися прошибати табу замовчування. Це показує, що певна надія є, що суспільство у своєму розвиткові випереджує розвиток політичних технологій. Просто попереду найважчі роки, які сумнівно, що медіа-ринок зможе пережити без значних втрат.

Тому політична ситуація може бути визначальною для медіа хіба що у випадку суттєвих змін правил гри. А поки – програватимуть і виграватимуть ті, чиї політичні команди будуть, відповідно, послаблюватись чи посилюватись.

- Які саме втрати ви прогнозуєте?

- Можливе майже все. Можуть бути закриті найбільші канали і газети, можуть бути введені якісь нові правила гри, які зроблять ринок взагалі неефективним і нездатним до існування. Ситуація може піти і в інший бік. Малоймовірно, але може бути прийняте дуже ліберальне законодавство стосовно медіа і можливо, навіть, буде придумано якийсь механізм, що забезпечить дотримання цього законодавства. Нинішня ситуація може розвиватися за будь-яким сценарієм. В Верховній Раді немає реальної більшості. Куди похитнуться шальки терезів - сказати важко.

Втім, однозначно очевидно, що сучасні медіа не формують лоббі, бо не є незалежними. Не існує в Україні лоббі медійних менеджерів. Так само немає лобі журналістів, як класу найбільш поінформованих громадян. Медійна інтелігенція розділена по таборах, по командах. Окремо ще існує певна когорта одинаків-“пофігістів”, які намагаються жити за якимись своїми моральними стандартами і відмовляються приймати правила гри команди, в якій працюють, хоча це хитке партнерство. Відповідно, така розпорошеність ще більше дезорієнтує ті одиниці з середовища політиків, хто хоча б уявляє собі основні засади нормального функціонування медіа-ринку. Коли нещодавно я слухав запитання і відповіді до парламентських кандидатів у Нацраду, волосся періодично ставало дибки і від запитань, і від відповідей.

- Ви використали цікаве визначення “медійна інтелігенція”. Що саме ви вкладаєте в це поняття?

- Є ремісники, які виконують команди. Їм сьогодні сказали написати, що чорне – це біле, вони написали. Завтра їм скажуть написати, що фіолетове – це зелене і вони напишуть. І це не буде в них викликати ніякого внутрішнього протесту, і бажання з‘ясувати, чи це насправді так. А є люди, які намагаються співвідносити свою роботу з тими стандартами, які прийняті там, де медіа-ринок розвинений трошки краще. Люди, які усвідомлюють свої дії, і які відповідальні за свої дії. І оцих других я відношу до медійної інтелігенції. Тих людей, які розуміють, що вони роблять. Серед тої медійної інтелігенції є циніки, які абсолютно легко продаються і купуються, але, тим не менше, вони чітко розуміють, що роблять. Тобто, з цією когортою можна розмовляти мовою аргументів.

- У якій фазі формування, на вашу думку, перебуває сьогодні цей прошарок?

- Він не у стадії формування, він у стадії вимирання. Прошарок - це тоді, коли є сукупність людей, об‘єднаних спільними інтересами. Саме тоді ми можемо говорити, що з‘являється якийсь клас, і цей клас, зрештою, може мати якусь форму організації, формальну чи неформальну, і усвідомлення якихось колективних інтересів.

- На вашу думку, нинішнє професійне середовище українських медіа замало сприяє формуванню особистостей, які були б здатні в майбутньому скласти цей прошарок?

- Я бачу дуже песимістичну картину. В Україні відсутня школа журналістики як така. Переважна більшість молодих людей, які приходять на роботу, з одного боку, не мають уявлення про елементарний технологічний процес, з другого – не розуміють засад функціонування ринку і не знають, що і чому вони роблять. З третього – у молодих фахівців немає відповіді на прості запитання, довкола яких чомусь точиться дискусія в Україні. Наприклад: повинен журналіст формувати громадську думку, чи не повинен. На це вже сто років, як у західному світі є відповідь. Люди, відкрийте підручник та прочитайте! Ні, в нас точиться дискусія за участю поважних професорів всіляких університетів з приставкою “національний”. В результаті виховується ціла когорта непрофесіоналів. І це – трагедія. З іншого боку – ринок виштовхує професіоналів. Тому така кількість безробітних фахівців чи фахівців, які пішли у інші сфери. Ринок потребує саме тупих виконавців, які будуть вірити в кольороподіл, визначений нагорі.

Ще одне явище, яке ми бачимо - це те, що Піховшек назвав нішіїзацією. Тобто, часом талановиті журналісти знаходять собі якусь нішу, сідають в неї, і з неї не вилазять. Тому що саме там почувають себе комфортно і захищено. Наприклад, я знаю двох журналістів, які пішли в корпоративне кіно: до зборів акціонерів готують відеофільм про роботу підприємства. З новинарною журналістикою, звідки вони пішли, це має дуже мало спільного. Але вони почувають себе комфортно. Хоча могли би з задоволенням працювати на новини або робити авторські передачі. В результаті на їхнє місце прийшли некваліфіковані фахівці, які просто не ставлять під сумнів “генеральну лінію”. Бувають, звичайно, випадки, коли люди самі доходять розуміння того, що вони роблять. Ми бачимо в Києві кілька молодих журналістів, які останнім часом виросли і якісно роблять свою справу. Але, на жаль, це винятки. Іншими словами, на початку 90-х ми могли похвалитися ентузіазмом і ейфорією. А за рахунок цього було відчуття здатності перевернути гори. Зараз я, в принципі, не знаю, чим нам хвалитися. - Ми говорили про те, що ранковий блок „1+1” існує до певної міри автономно відносно основного потоку інформаційного мовлення каналу. Чи не є він своєрідною нішею для вас особисто?

- Певною мірою, так. Якщо говорити про суху новинарну журналістику, то, на мою думку, її не існує в країні. А ранкова програма, яку ми робимо, має в собі як елементи новин, так і елементи шоу. Є ще певна специфіка у зв‘язку з дуже раннім виходом в ефір. По ідеї, це повинно було б мало відрізнятися від, приміром, вечірніх новин. Але воно відрізняється.

- За рахунок чого?

- За рахунок специфіки ранкової аудиторії, за рахунок специфіки формату, навіть за рахунок психологічно комфортної команди, яка працює зранку. Люди спрацьовані, легко розуміють один одного, через це – мало технологічних накладок. Це кайф, коли редактор може довіряти журналісту, журналіст може довіряти режисеру, режисер може довіряти звукорежисеру і так далі. Кожен розуміє, що на своїх місцях сидять професіонали. Зрештою, в технологічному плані це є і увечері, але ввечері додається дуже багато умовностей, викликаних, власне, якимись речами, які приходять згори. І ці умовності, як правило, заважають жити, а не допомагають. Коли з якихось причин редактор змінює журналістський текст уже в протоптері, то якість роботи презентера новин буде під загрозою.

Хоча, в принципі, як зранку, так і ввечері, дуже складно зі зворотнім зв‘язком. Ми можемо відчути, в кращому випадку, свою аудиторію в Києві, яка має доступ до Інтернету. Вони там сядуть, якусь гидоту на Форум напишуть, і за це дякую. А широка аудиторія, для якої працюєш, взагалі невідомо як реагує. Наприклад, коли ми працювали по „касетному скандалу”, більшість людей в регіонах взагалі не розуміла, про що мова. Тобто, треба було вибирати інші слова, треба було пояснювати деякі речі, але ми цього не робили, бо нам самим це здавалося зрозумілим. І це проблема. А зворотного зв‘язку не буде доти, з одного боку, доки не буде орієнтованих на суспільство медіа. А з іншого боку, доти, доки не з‘явиться в суспільстві клас споживачів інформації. Я в цьому сенсі страшенно заздрю львівським газетярам. Вони знають, для кого вони працюють. Це класно, коли існують потужні традиції споживання Слова. Коли, умовно кажучи, бомж не уявляє собі свого ранку без доброї кави і свіжої газети - тоді є для кого працювати. Нам же доводиться працювати, фактично, всліпу.

- Здається, досить вільною лишається поки що ніша бізнес-новин...

- Відносно, тому що споживачем бізнес-новин є середній та великий бізнес. Все було б ОК за умови, що є фундамент у вигляді малого бізнесу. А малий бізнес в країні сьогодні виглядає таким собі додатком. Тоді, коли діяльність національної економіки буде забезпечувати малий і середній бізнес, а великий бізнес не буде керувати країною, тоді, очевидно, з‘явиться ніша для пристойних бізнес-новин. Мені особисто було б цікаво робити огляди ринків, які з‘являються. Вони мають свої цікаві ознаки і тенденції. І це було б корисно для споживача. Але цього споживача: а) нема, б) медіа не хочуть його шукати і викохувати.

Боязнь експериментів певною мірою пояснюється тотальною зарегульованістю відносин між всіма суб‘єктами суспільства і медіа в тому числі. Над усіма висить дуже чітка і у кожному випадку по-різному, але дуже конкретно персоніфікована Держава з незрозумілою моделлю поведінки. І це не дає вмерти ще радянській традиції мінімізувати свої відносини з владою: від ЖЕКа до генсека. Чим менше будь-яких стосунків з владою – тим краще. Будь-який контакт з владою переважно означає проблеми для споживача, для громадянина, і, відповідно, громадяни шукають якусь форму самозахисту. Тому наші новини, будучи вкрай заполітизованими, просто відштовхують цим від себе споживача інформації.

- Чи могли б ви висловитись з приводу ситуації на “1+1”?

- Ситуація є непрозорою і вже це погано. Коли для досягнення мети опонентами каналу використовуються будь-які засоби, то про якусь цивілізованість відносин говорити важко. Коли для судів визначальною є буква закону, а не дух закону, це теж перетворюється на проблему. Маленька формальна зачіпка є приводом для того, щоб назвати це суттєвим порушенням чинного законодавства. Відповідно, на каналі є дуже серйозне занепокоєння з приводу цього. Ми всі сподіваємося, що зрештою це буде хеппі-енд. Але м и всі знаємо також, що зарікатися не можна.

Закриття “1+1” для українського медіа-ринку буде тим, чим було закриття НТВ для російського ринку. Це компанія, яка виробляє найбільшу кількість якісного програмного продукту. Це компанія, яка в багатьох відношеннях є лідером. Так, є інші достойні конкуренти, які видають абсолютно достойний продукт. Але на що перетворилося російське телебачення після НТВ, і з яким ступенем довіри ми ставимося до тих самих імен, які були у тій старій команді НТВ, тепер, коли вони працюють на інших каналах? Я боюся, що ми можемо у гіршій формі повторити російський сценарій. В цьому сенсі, я думаю, що наші опоненти, переслідуючи власні інтереси, просто до кінця не розуміють, якої шкоди вони можуть завдати суспільству в принципі.

Читайте також:

href="http://www.detector.media/interview/?id=1363">Євген Глібовицький: “ Про роль наших ЗМІ у виборах можна висловитись хіба лексикою, недостойною публікації навіть в Інтернеті”

href="http://www.detector.media/interview/?id=3374">Ігор Слісаренко і Євген Глібовицький: два погляди на скандал навколо публікацій журналу “Персонал” і репутації відомого журналіста