Рік тому утворилася Українська асоціація видавців періодичної преси, яка нині налічує 42 видання з усіх регіонів України. Про те, чим живуть сьогодні українські редактори та видавці, про дослідження періодичної преси та конфронтацію між комерційною та державною пресою, відвідувачі “Детектор медіа” дізнаються від президента Асоціації Михайла Вейсберга, якого читачі знають як шеф-редактора газети “Галицькі контракти”.

- Розкажіть, будь-ласка, про те, як створювалася Асоціація. Яка її структура та умови вступу до неї?

- Професійно вона утворилась рік тому. Якраз 20 липня ми проведемо звітні збори за рік. Ідея створення такої асоціації виникла під час спілкування на семінарах “IREX Pro media”, де збиралися більш-менш схожі регіональні, незалежні молоді видання, які хотіли вчитися. Я не належав до ініціативної групи. Коли ініціативна група почала розсилати інформацію про створення громадської організації редакторів і видавців, я підключився. Згодом так сталося, що мене досить раптово обрали президентом. Але я задоволений, що так сталося, тому що це цікаво, і така діяльність співпала з моїм темпераментом і уподобаннями. Зараз до Асоціації входить 42 видавці з усіх регіонів України, які в сукупності видають більше 100 газет загальним накладом майже 3 з половиною мільйони примірників. Це для нас важливі цифри, тому що наклад – один із важелів упливу, з допомогою якого ми можемо чогось досягти.

Спочатку потрібно було усвідомити, навіщо ми зібралися. Тому що й до того спроб об’єднань було багато. Перше, що було видно, це дуже приємне товариство. Ми в “Галицьких” вважали, що ми досить ексклюзивні хлопці: колись своїм розумом, незалежно розкрутили газету. Тут з’ясувалося, що таких багато, причому, що цікаво, з провінції. Можливо, в цьому є певна закономірність історичної ходи української журналістики. В столиці досить важко було зробити незалежну і потужну газету. А десь в регіонах олігархам та місцевій владі не до того - і газети постали. Можна навести десятки прикладів, коли люди своїм розумом і своєю працею зробили газету. Вони трохи гірші чи кращі, але на своєму ринку вони стали лідерами. Газет, які самі себе годують, у Києві практично немає.

В Асоціацію ввійшли газети, які продемонстрували сталу цікавість до навчання та росту. І вони дійсно ростуть – змінюється дизайн, зростає професіоналізм журналістів. Дехто переробив старі газети. Приміром, газета “Молодий буковинець” у Чернівцях існувала ще у радянські часи, але після 1991 року вона стала власністю колективу. А деякі газети піднялись просто з нуля. Цими прикладами можна яскраво ілюструвати грантодавцям реальну віддачу від таких програм. У нашому статуті є обмеження: газети мусять бути незалежними (не партійними чи державними) і не на сто відсотків рекламними.

Усі члени Асоціації роблять вступний внесок у $100. Це для нас було досить принципово – люди повинні це робити свідомо. Це гроші, за які утримується штат і сплачується оренда офісу. Обладнання офісу та робота юриста оплачується на грантові кошти. Крім того, газети віддають, залежно від тиражу, від $20 до $100 щомісяця. Це своєрідне випробування для громадської організації. Адже щомісяця треба заплатити і кожен місяць член Асоціації себе питає: навіщо я плачу, що вона мені дала? Ми для себе визначили дві речі: по-перше, люди хочуть мати “кришу” – не бандитську чи міліцейську, а громадську – захист від держави, від монополії, а по-друге, сервіс – юридичний, консультаційний, навчальний.

- Які основні пріоритети діяльності Асоціації? Чи є вже конкретні результати?

- Життя увесь час підштовхувало нас до якихось дій: починалася передплата, постало питання – пільгові тарифи “Укрпошти”. Це проблема, з якою боролися вже декілька років. Свого часу був зроблений певний перелік газет, як правило, державний, якому дали наполовину менші тарифи порівняно з іншими. Для конкуренції у регіонах ця різниця доволі відчутна. Ми це питання вирішили – відмінили пільги для державних газет. Думаю, що було би неправильно казати, що це цілковита заслуга Асоціації. Це було наболіле питання, про нього говорили. І в Кабміні були певні коливання: вони і хотіли відмінити, а з іншого боку, на них тиснули старі державні газети. Сама “Укрпошта” мала бажання відмінити ці пільгові тарифи – через них отримували збитки. Ми взялися за цю справу: написали деякі звернення, виклали аргументи, розіслали всім, хто міг на це зреагувати. Багато наших газет надрукували цю інформацію. Але реакції ніякої не отримали. Я телефонував до людей, які готували це питання, але бажання вислухати нашу точку зору не було. Потім у мене взяли інтерв’ю для “1+1”. За півгодини після виходу передачі мені телефонують з Кабміну і запрошують на нараду, де я зміг викласти всі свої аргументи.

Було там кілька сміховинних моментів. Наприклад, для газет еротичного характеру існує подвійний тариф. Це ж суто радянський підхід: класифікувати газети за змістом. Вів нараду Семиноженко, який був в дуже ліберальному настрої, чи, може, в нього була думка, що подвійні тарифи таки треба відмінити. І він підтримував усі мої пропозиції. Довелося навіть трохи посваритися зі Спілкою журналістів.

- До речі, які у вас стосунки з такими спорідненими організаціями?

- Взагалі Ігор Лубченко, який очолює спілку журналістів, розумний і приємний чоловік старшого віку. Він людина досить державного масштабу. Але так склалося, що він є представником певних журналістських кіл, починаючи з “Голосу України” і “Сільських вістей”.

Можливо, головна акцентована на сьогодні ситуація в пресі, це те, що є колишня радянська преса (а нині державна) і комерційна. Певний час вони одне одному не заважали. Бо комерційні газети були малі та слабкі, вони потихеньку собі проростали на покритих бур’яном ділянках, і були нікому не цікаві. Сьогодні ж сталися зміни в економіці – вона стала більш логічною. Тому газета, яка працює неефективно (а, на жаль, державні газети більшою частиною якраз так і працюють – їм не було потреби якось перебудовуватися), починає падати. Спілка журналістів і є тим рупором, до якого звертаються державні газети. Вони приходять і кажуть: ми падаємо, чому ви нас не підтримуєте, дайте нам пільги, ви що, не бачите, що преса падає? І вони настільки щирі в цих закликах.

Ця тенденція у збільшенні проблем у державної преси і більш твердому поступі комерційних, мабуть, буде головною на найближчі 3-5 років. Також досить активно обговорюватиметься ситуація із законом про роздержавлення та приватизацію преси. Картина у видавничій справі дуже зміниться: якісь державні газети з ефективними господарями стануть комерційними, хтось закриється, когось перекуплять, десь буде злиття. Тобто буде дуже цікаво.

- А як ви оцінюєте майбутнє саме державної преси?

- В принципі, державної преси взагалі немає в світі. Хоча я б не сказав, що вона зовсім не потрібна. Справа, мабуть, навіть не в тому, що преса державна чи комерційна. А в тому, що хтось працює, а хтось байдики б’є. Приміром, коли в рекламному відділі сидить одна дівчина, яка чекає, коли їй зателефонують. Так само зі збутом - дві бабусі пишуть папірці зі вказівками, в які кіоски відвезти газети. У той час, як нормальні рекламні відділи пройшли певні етапи: спочатку потрібно визначитися з прийомом реклами, другий крок – зрозуміти, кому її пропонувати, потім сегментувати сектор активної реклами і сектор роботи з рекламними агентствами. Всю цю еволюцію треба пройти, напрацювати досвід, зарекомендувати себе перед тими рекламними світовими агентствами, які з Києва дивляться, кому давати рекламу в регіонах. Зараз багато охочих давати рекламну в регіонах, і газета мусить попрацювати, щоб вибір впав саме на неї.

- Так проблема в кадрах, у недостатності підготовки, у менеджменті чи грошах?

- Перш за все, люди починають думати, що їм треба робити, щоб були гроші. Хтось біжить до Кабміну чи облради і просить. До речі, мушу сказати, що члени Асоціації люди моторні, вони не є в якійсь фронді до влади. Коли ми почали битися з пільгами, то з’ясувалося, що дехто так само користується цими пільгами. Проте люди виявили свідомість і сказали, що їх потрібно відмінити.

- Давайте повернемося до спрямованості вашої діяльності. Як ви визначалися з пріоритетами?

- Другий напрямок нашої діяльності – це семінари. З досвіду IREX, де постійно проходили навчання для журналістів, з’ясувалося, що, наприклад, бухгалтерів взагалі ніхто ніколи не збирав. А що таке незалежна газета? Це газета, під яку не можуть підкопатися податківці. У багатьох виданнях бухгалтерія зроблена на халяву, за звичкою, що до газет ставляться з повагою і не перевіряють. Але це все до пори. Бухгалтерів треба навчити нормальній бухгалтерії, тим більше, що це не є якісь хитрощі, як державі не платити. Це декілька речей, де закон дає двозначне трактування: всі газети б’ються і на свій розсуд вирішують питання зі списання, з повернення тих газет, які не продалися, з реклами і видавничої діяльності і т.д. Якщо це робити професійно, користь буде й економіці газети, та й редактор почуватиме себе спокійно і не відволікаючись робитиме свою справу. Нормальна бухгалтерія і незалежна позиція дуже тісно пов’язані між собою.

- Як ви знаходите викладачів для таких специфічних семінарів?

- Тут якраз “Галицькі контракти” сталися в пригоді. Це ділова газета, досить давно ми ініціювали створення консалтингової аудиторської фірми “Контракти-аудит”. Фахівці цієї фірми і стали викладачами семінарів. Взагалі-то є досвідчені й тямущі бухгалтери в газетах. Завдяки цим семінарам люди почали спілкуватися між собою, обмінюватися досвідом.

Паралельно ми провели декілька семінарів, на яких торкнулися законодавчого аспекту роботи під час виборів. Скажімо, з політичної реклами були нові речі, котрі досить жорстко регламентували на користь газет. Згідно з перевірками, вибори всі наші члени пройшли гладко і з користю для себе.

Крім того, ми намагаємося реагувати на те, чого хочуть люди. Виявилося, що досить актуальна тема – перехід видань від тижневика на вихід два-три рази на тиждень і навіть щодня. Це одна з головних тенденцій на сьогодні. Тепер у газет є і гроші, і бажання переходити на щоденний вихід. Деякі газети демонструють, що це вигідно. Семінар проводили фахівці з Прибалтики, також декілька вітчизняних газет поділилися своїм досвідом. Наприклад, дві газети-конкуренти з Запоріжжя: представник однієї розповідає секрети, як цей перехід проходив у них, а інший слухає. Насправді, життя показує, що не так багато якихось ноу-хау, вся справа у систематичності та наполегливості.

Ми провели дуже цікавий семінар, що стосувався роботи служб кур’єрської передплати і доставки. Ми запросили чудового фахівця зі Словаччини Тетяну Рєпкову. Знов-таки, багато нарікань на пошту, яка довго доставляє, дорого передплачує. У багатьох містах люди почали створювати власні служби при газетах. З’ясувалося, крім того, що вони полегшують контакт з читачем, це ще й бізнес, на цьому заробляти можна.

Взагалі ми намагаємося раз на місяць проводити бухгалтерсько-юридичний семінар і один з бізнесу. А знаходити закордонних викладачів для семінарів нам допомагає IREX. Наша справа - знайти другого доповідача, який поділиться українським досвідом.

Я думаю, ми правильно зробили, що змістили акцент з журналізму на видавничий бізнес. Навіть, якщо це якісь питання навчання редакторів, то це не стільки громадська місія, як практична. Для видавців очевидно, що якщо у газети є гроші, то громадську місію вона виконає. Вона незалежна і буде прислуховуватися до того, чого хочуть люди.

- Я знаю, що нещодавно ви провели дослідження. Хто був його замовником?

- Замовником дослідження є Асоціація. Нам вдалося вибити грант (майже $40 тис.) на дослідження читацької аудиторії у Інституту відкритого суспільства (Будапешт). Під час короткої поїздки у Прагу та Братиславу, ми мали змогу подивитися, як там працюють асоціанти, як вони проводять дослідження. Оголосили тендер серед соціологічних фірм на кількісне опитування читачів по всій Україні (мінімум 2500 осіб) та якісне (фокус-групи, у яких з читачами спілкуються більш конкретно і з’ясовують деталі). Принциповим було проведення дослідження на серйозному рівні, тому це досить дорого. Кількісне дослідження ми вирішили доручити одній з найпотужніших у світі соціологічних компаній “Тейлор-Нельсон Sofres”. Тендер на якісний бік дослідження виграла суто українська компанія “Українська маркетингова група” (UMG). У кожній з шести типових зон країни вони вибрали певні міста і населені пункти (причому, ми наполягали, щоб це були дрібні населені пункти, тому що газети, які видають члени асоціації, - це дрібні газети). Було зроблене пілотне опитування, довелося переробляти анкету. Коли дослідження було проведене, вибірково ще 15% анкет перепровірялося.

- Що показало це дослідження?

- Дослідження проводилося досить інтенсивно, тому що ми хотіли встигнути до початку виборчої кампанії – побоювалися полови безкоштовних газет і відрази, яка винкне у читача. Опитувалися люди віком від 18 до 75 років. Було закладено досить багато питань, які видавці хотіли почути: від ступеню довіри до газет, частоти і причин звертання, місця, тривалості читання, місця купівлі газети, до тематики. Дуже багато запитань було про користування і спілкування з рекламою. У цій же програмі, крім фокус-груп, було проведено 50 глибинних інтерв’ю з рекламодавцями.

Дослідження показало, що ЗМІ користуються високою довірою у населення: на першому місці – церква, на другому – армія, на третьому – газети, журнали і ТБ. Три останніх місця займали Верховна Рада, Кабмін і Адміністрація Президента. Досить сенсаційною виявилась частота звертання до газет: 54% респондентів читають пресу або щодня, або декілька разів на тиждень, раз на тиждень читають більше 80%. Це більше, ніж у Східній Європі. Я б сказав, що людям хочеться, щоб про них думали, що вони читають так часто. Але все одно це надихає видавця: в країні, де люди читають і хочуть читати, є можливість видавати для них літературу.

Важливо, що на запитання: “Що ви в першу чергу шукаєте в газетах?”, прозвучала банальна, але повчальна відповідь: 75% людей шукають новин, на другому місці – корисна інформація. Адже останнім часом газети збилися переважно на якісь розтлумачення та роздуми.

На запитання, як вони користуються рекламою, досить-таки позитивна була відповідь: рекламу читають більше 50% опитуваних. Майже 60% сказали, що їх дратує реклама, але вони її все одно читають. Це можна викарбувати на дошках і показувати рекламодавцям.

Ще одна дуже важлива річ: у багатьох місцевих газетах активно розміщуються дрібні приватні оголошення у певних рубриках. Це дає гроші, це правильний напрямок, який треба розвивати. Ми виявляли тих, хто давав ці оголошення: 80% тих, хто розміщує рекламу, задоволені, це працює.

Досить дивно, що найбільш об’єктивним серед ЗМІ виявився Інтернет, а ТБ більш об’єктивне, ніж газети. А насправді ж ТБ більше заангажоване. Експерти на це говорять, що, мабуть, люди звернули увагу на те, що на ТБ і в Інтернеті більше фактів, плюс різнополюсність - представлено багато різних думок. Це дуже повчально для видавців газет.

Ще один значущий момент: найбільше респондентів читають пресу вдома. А це означає, що вона ходить по колу. І в такій газеті можуть бути, наприклад, сторінки для дітей. Це дуже важливо, тому що звичка до певного газетного бренду виникає в дитячому віці.

Згідно з дослідженням, на читання газет людина витрачає 47 хвилин. Це більше, ніж в Америці, але все одно мало. Потрібно перебудувати дизайн та подачу газети таким чином, щоб вона спрощувала контакт, щоб не треба було шукати матеріал – великі заголовки, які не вводять в оману, а пояснюють, про що йдеться. Інфографіка – зараз дуже модна тема, але мало хто використовує її на практиці.

Що стосується тематики газет, то після новин на верхніх щаблях знаходиться здоров’я, про яке мало пишуть, потім, умовно кажучи, кар’єра-освіта і, що цікаво, їжа. Цікава річ: люди не вирізняють щоденні газети і тижневі, вони читають усе підряд. Це важливий висновок для тих, хто готується до переходу. Насправді щоденна газета мусить дуже відрізнятися від щотижневої: відмінності у подачі, різна цікавість до різних тем.

- Які серйозні проблеми вдалося виявити?

- Виявляється, найбільшою довірою у населення користуються державні газети, потім – партійні, і лише на третьому місці - комерційні. Сумно і несправедливо. Але повчально.

Молоді читачі не дуже зацікавлені в читанні газет. Вони не вважають, що газети мусять бути занадто корисними і багато разів виходити, їм достатньо тижневика з розвагами.

Певною мірою засмучували відповіді рекламодавців. Коли вони обирають, в якій газеті розміщувати рекламу, то продовжують орієнтуватися не на тираж чи кількість рекламоконтактів, а на власну інтуїцію та думки знайомих.

У газетах треба робити ставку на новини, а це означає, що потрібно вчити людей бути репортерами. Втрачена професія репортера. Людина, яка збирає новини, вважається майже не журналістом. Я думаю, проблема в тому, що і в вузах, і в газетах втрачена школа. Був такий досить довгий проміжок часу, коли новини з’являлися самі собою. Тобто це були, як правило, політичні новини, які приходили до газет самі. До того ж, читачі були дуже голодні до певної інформації, яка не мала новинного характеру: поради, скандальні публікації. Якийсь час здавалося, що бігати за новинами – це дурниці. Є багато іншої інформації в газетах і на цьому газети розходяться. Але зараз така тенденція відійшла. Зараз цікаво, що відбулося поряд, у власному місті, мікрорайоні. Це скрупульозна і обтяжлива робота – відстежувати новини. Але цим треба займатися.

- Як ви збираєтеся використовувати результати семінарів?

- Сьогодні, коли вже пройшов майже місяць після того, як у IREX були презентовані результати, ми готуємо план семінарів, щоб обсмоктати кожну проблему, яка виявилася. Ми плануємо провести семінар для веб-сайтів: з одного боку, яким він мусить бути, а з другого – певна стратегія, як використовувати уже існуючий сайт.

Як не дивно, багато хто ставить питання про те, як продати свій бізнес. Більшість з тих, хто це зробив, з редакторів змушені були перетворитись на бізнесменів, як і я сам. Вони всі втомлені. Прийшов час симптоматичного мультименеджменту. Є функція підприємця – щось придумати, а є функція менеджменту – кожен день працювати за заведеним ритмом. Підприємець до цього мало підходить, у нього інший тип мислення. А значить, цей бізнес треба комусь або віддати, або продати. Це проблема і для українського, і для російського бізнесу, і видавничий бізнес не є винятком.

- Зараз існує чимало громадських організацій в Україні. Які основні відмінності Асоціації від них?

- Я зараз дуже тішуся з того, що наша Асоціація дуже прагматична, життєва, так би мовити, від сохи. А весь громадсько-грантовий мейнстрім трохи вищий, тут більше політичних, глобальних справ. Є побоювання, що нас трохи затягне туди, і ми відірвемося від тих людей, які ввійшли до Асоціації. У нас все дуже конкретно. Скажімо, наш юрист під час виборів відповідав на 40 дзвінків на день. І в цьому є життєвість самої Асоціації: якщо допомагаєш – вона є.

Нещодавно ми обговорювали проекти законодавства, які за нинішніх обставин нарешті є шанс втілити. Але редакторів регіональної преси у щоденній газеті це мало турбує. Можливо, ми працюємо на іншому щаблі цієї будівлі. Хоча, у мірі того, як до Асоціації вступають потужні газети, скажімо, донецька “Медіа-прес”, український медіа-холдинг, який представляє “Комсомольську правду”, “Аргументи і факти”, “Теленеделю”, у них вже трохи інша розмова. Вони кажуть: а чому ми не робимо якихось VIP-клубів, чому не запросимо членів Кабміну і не висловимо їм свої думки. Думаю, що надалі в Асоціації буде подвоєння напрямку діяльності: з’явиться дорослий, державний рівень, і залишиться сервісний, для тих, хто тільки починає. Мені здається, що саме другий рівень і буде запорукою того, що Асоціація буде жити.

- З якими проблемами ви зіткнулися за час свого існування?

- Мабуть, ми ще не стали достатньо впливовими. Скажімо, наступний наш крок по роботі з “Укрпоштою” – змінити угоду по передплаті. Вона захищає “Укрпошту” і зовсім не враховує інтереси видавця. На тих нарадах, що були в Кабміні, вдалося подати доручення, потім з’ясувалося, що вже все зроблено. Довелося докласти багато зусиль, щоб цей документ вичепити і зробити його юридичний аналіз, внести поправки і зустрітися з представниками Антимонопольного комітету, Держзв’язку, і Мінінформації. До речі, в цьому питанні у Спілці журналістів ми знайшли союзника.

Були проблеми з деякими газетами: редактора газети “Бердянск деловой” облили кислотою, в Черкасах закрили типографію нашого члена Асоціації – там друкувалася газета “Свобода”, хотіли заборонити рекламу алкоголю і тютюну. Усі наші газети друкували певні звернення, чим і внесли свою краплину у вирішення цих проблем.

Поки що процедури спілкування з громадськими організаціями не стали традицією. Скажімо, у Мінінформації активно й охоче з нами спілкувались, а Держзв’язок не пускає. “Укрпошта” спілкується з нами лише на рівні певних керівників. І це зрозуміло: якщо вони будуть активно прислухатися до нас, то їм потрібно всю свою роботу переробити.

Важливе питання – база даних передплатників є власністю “Укрпошти”, і газета, яку передплатили, не може мати до неї ніякого доступу. Були такі прикрі випадки, коли газета, яка хоче розкрутитися, платить “Укрпошті”, щоб вона передплатникам іншої газети-конкурента якийсь час розповсюджувала їхні випуски. Це вже просто ганьба – удар під дих. Тут є технічна проблема – важко зібрати усіх передплатників, а є і політична – “Укрпошта” побоюється, що газета буде самостійно здійснювати передплату.

Крім того, є така закладена в природі самої ситуації проблема – у нас немає потужних інформаційних загальнонаціональних видань. Вони все одно поділяються на партійні, від когось залежні і працюють не за власний кошт, а за чийсь. Тому їм не цікава така спільнота. Бо є господар, який дає гроші, і вони їх просто витрачають. Важко зібрати групу багатих і потужних видань, які би більш агресивно ставили питання і були б хай не четвертою владою, а хоча б тим осередком, з яким би було цікаво спілкуватися вищим державним інстанціям. З незалежних і стовідсотково прибуткових видань, крім “Медіа-холдингу”, газети “Порадниця”, журналів “Афіша” і “Кореспондент”, практично немає кого назвати. Не хочу нікого образити, але реально в столиці дуже мало людей, які з газетного бізнесу роблять гроші. Поки це так, в Асоціації немає одиничних видань. Коли вони будуть, мабуть, буде зовсім інша асоціація. З іншого боку, це шанс, перспектива для небайдужих людей, які захочуть ризикнути грошима і запровадити. Тобто є місце для бізнесового видання, яке буде заробляти гроші на цікавості читачів.

Ясно, що це ідеалістично зображена дорога, але можна піти шляхом певного розуміння соціальної ситуації, певних компромісів, маневру. Можна побудувати концепцію видань, які з одного боку будуть задовольняти потреби читача в корисній інформації, і з іншого боку не будуть чіпляти інтересів, які заважатимуть їм жити. Ця робота - як власне підприємство. Хтось купує двадцять апаратів для виробництва гамбургерів, а хтось робить газету, як гамбургери – її хапають, прочитують в метро і викидають. Чому в регіонах державні газети скриплять і плачуть - там підрослі ті, котрим до політики не дуже, вони живуть місцевими новинами, розважаловкою. Вони більш точно прилаштувалися до щоденних потреб читача. Це означає, що вони більш розумні, їх присутність на ринку більш логічна. І добре, що газетний ринок одним із перших в країні дав можливість робити щось розумне.

- У якій роботі ви зацікавлені в майбутньому?

- Крім навчань, нас займає позиція більш активної правової діяльності – ми хочемо ініціювати позови. Зараз ми захищаємо від позовів. В Америці така Асоціація веде позови за ненадання інформації. Треба потроху привчати суспільство, що у редакторів є права. Якщо звертаються за інформацією, яка не є закритою, її треба давати. Щоб довести цю процедуру до певного автоматизму, потрібно навчити репортера опротестовувати відмови у наданні інформації, щоб він міг довести це в суді. Маючи 3,5 млн. тиражу, цьому можна надати резонансу.

Хотілося б запровадити систему конкурсів, яка давала б можливість виявляти таланти і навчатися якимось краплинам мудрості. Непогано було б закласти таку традицію, і природно, що це зроблять саме видавці, а не журналісти – з логічно-бізнесової, а не творчої, позиції.

Можливо, ми створимо VIP-клуб для спілкування з урядовцями і чиновниками. Звичайно ж, продовжуватимемо проводити семінари та дослідження. У планах – провести галузеві дослідження, наприклад, виявити, в якому стані наші друкарні, їх поліграфічні можливості. Взагалі, хотілося б досягти, щоб видавці газет почали себе відчувати частиною окремої галузі.

З результатами дослідження читацької аудиторії друкованих видань в Україні можна ознайомитися тут:

http://www.unpa.com.ua/PublicData/PublicData_files/frame.htm