Майже місяць низка видань мусує матеріали про Ігоря Слісаренка та Міжрегіональну Академію управління персоналом. Це не реклама журналіста й навчального закладу, а звинувачення в антисемітизмі, фашизмі й нацизмі, викликані публікаціями у журналі “Персонал”, головним редактором якого є Слісаренко .

Оскільки “Детектор медіа” вважає своїм обов’язком аналізувати усі ситуації, пов’язані з правами та обов’язками вітчизняних журналістів, а також дотримуючись принципу неупередженості, ми вирішили дізнатися, як ситуація виглядає і очима одного з винуватців подій , і очима його колег, зокрема, з каналу “1+1”, з якого Слісаренка нібито офіційно і не звільнено, і в той же час з понеділка він не виходить у ефір ранкових ТСН.

Отже, слово Ігорю Слісаренко та Євгену Глібовицькому, який замінив першого в ефірі ранкової програми “1+1”. На жаль, офіційного коментаря від телекомпанії з приводу ситуації з Ігорем Слісаренко на цей час “Детектор медіа”, не зважаючи на всі зусилля, отримати не вдалося.

Ігор Слісаренко: “Я лондонський студент, тому мені абсолютно не притаманний жодний антисемітизм”

- Пане Ігорю, як ви самі пояснюєте те, що вже майже місяць деякі видання пов’язують вашу редакторську роботу з антисемітизмом і фашизмом? Що відбувається?

- Відбувається кампанія дифамації, яку розпочав такий скандально відомий діяч, як Вадим Рабинович і посольство Ізраїлю. Дії посольства Ізраїлю тут зрозумілі. Проводиться загальносвітова піар-кампанія під назвою “Хезбаллах”. Вона має на меті виправдати політику Ізраїлю на Близькому Сході. Тому я не дивуюся. Більше того, я можу сказати, що навіть тішуся, що мене занесли в “клуб” таких поважних людей, як Тед Тернер, французький посол у Великій Британії, дружина голови Європейського Центробанку. Всіх їх звинувачено в антисемітизмі саме за критику ізраїльської політики.

У нас, на жаль, кампанію спрямовано, передусім, проти Міжрегіональної Академії управління персоналом – найбільшого недержавного освітнього закладу, де вчаться близько 23 тисяч студентів з 19 країн, викладають сотні викладачів. Тобто, було намагання ізолювати не лише автора статті Георгія Щокіна й мене як редактора журналу, а й саму Академію. Ми спостерігали, який тиск, саме тиск чинився на державних діячів, політичних діячів, які співпрацюють з МАУП, які входять до складу Піклувальної Ради Академії. Просто тішуся, що всі вони витримали цю зухвалу кампанію, і ніхто не вийшов з Піклувальної Ради. Більше того, про деяких людей персонально називали в публікаціях, писали, що вони, мовляв, полишили-таки МАУП на знак протесту. Але це виявилося абсолютною брехнею. Зараз я дізнався, що Леонід Макарович Кравчук вимагає від “Столичних новин” спростування поданої в газеті інформації, що він начебто вийшов. - Як ви оцінюєте вплив цієї ситуації на Вашу репутацію?

-Я гадаю, що вона не зазнала і не зазнає якогось збитку. Репутація мене як порядного журналіста не постраждала. Ті люди, які мене знають і поважають, і яких я поважаю, не лише не відвернулися від мене, а й пропонували допомогу зі свого боку, висловлювали свою підтримку. Це для мене велике щастя. Бо саме в таких неприємних ситуаціях проявляється справжнє ставлення й людяність. А щодо звинувачень, то я просто не хочу вдаватися в будь-які спростування, запевнення, що я зовсім не такий. Я хочу сказати лише однією фразою, на манір професора Преображенського. Він казав: “Я московський студент, тому я не можу так вчинити”. Я скажу так: “Я лондонський студент, тому мені абсолютно не притаманний будь-який расизм, будь-яка ксенофобія, антисемітизм. Я нічого не маю проти ані євреїв, ані арабів”.

- Тобто, з вашого погляду, стаття Щокіна в редагованому вами журналі не має нічого спільного з антисемітизмом?

- З мого боку буде не дуже тактовно це оцінювати. Краще тут запитати самого автора чи тих авторів, які це коментували. Я особисто не бачу у цій статті жодних підстав для розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Там є критика певної ідеології, сіонізму. Можна і потрібно дискутувати з приводу цієї критики і цієї статті, погоджуватися чи не погоджуватися – але не більше.

- Чому з’явилася ця стаття?

- Близькосхідні події змушують всіх шукати причин конфлікту. Ідеологія уряду Ізраїля стає об’єктом критики медіа.

- З яких причин Міжрегіональна Академія не відреагувала належним чином на звинувачення в антисемітизмі?

- Як? Ми зробили те, що треба й варто робити в подібних ситуаціях. Наші юристи вже підготували й передали до суду позови до “Столичних новин”, “Столички” і конкретних авторів. Йдеться про захист честі, гідності й ділової репутації та відшкодування матеріальних збитків. Позивачами виступають Міжрегіональна Академія управління персоналом, Міжнародна кадрова академія, та дві приватні особи - Георгій Щокін і я. Ми сподіваємося, що знаходимося в правовій державі, тому й чинимо так, як маємо чинити. Щодо медіаконтратаки і дискусій, то з ким ми мали б їх влаштовувати? З Рабиновичем? Люди, які до нас зверталися, отримували всю інформацію. Були й публікації на наш захист. Я можу перерахувати газети “Сільські вісті”, “Молодь України”, “Демократична Україна”. Даруйте, якщо я зараз когось не згадав, але ми всім їм щиро вдячні. (Як стало відомо “Детектор медіа”, зараз ситуацію з публікаціями у “Персоналі”, з одного боку, і з другого – у “Столичных новостях» розглядає Комісія по журналістській етиці.

- Ви не виходите в ефір каналу “1+1”. Чому це сталося? Власне, яка тут роль цього скандалу?

- По людські я чекав, що керівництво каналу, передусім, генеральний продюсер висловить свою підтримку, дасть знати про своє ставлення. Досить довго він мовчав. Кампанія тривала майже місяць, і тривало мовчання, яке можна було трактувати по-різному. Я, як людина доброзичлива, не мав жодних сумніві у щирості відносин з паном Роднянським. І сподівався, що мовчанка – це невтручання, що її можна тлумачити як корпоративну солідарність зі мною. Але потім мені подзвонили колеги й повідомили, що на каналі висить лист пана Роднянського до колективу. Там він каже, що моя робота на “1+1” несумісна з моєю роботою на посаді головного редактора журналу “Персонал”. Далі йде розлогий текст з нагадуваннями про людську мораль, порядність, чесність і подібне. Я написав колегам лист у відповідь, де подякував за те, що вони не повірили в усю цю маячню. Пану Роднянському порадив, перш за все, звернутися до власного сумління, наприклад, згадати про останню виборчу кампанію, перед тим, як робити мені закиди у відсутності чогось чи порушенні етичних норм.

- На якому каналі Ви бачитимете себе після можливого уходу з “1+1”?

- Я на цей момент ще не отримував пропозицій. Раніше до мене зверталися з інших телекомпаній з різними проектами. Буду тепер думати. Але зараз літо, мертвий сезон. І я хотів би цей час присвятити своїм давнім зобов’язанням – написати дві книжки – з політичної журналістики та політичної комунікації. Я ставлю перед собою таке завдання на цей період.

- А телевізійний проект Вашої мрії буде реалізований?

- Для цього мало того, щоб знайшовся телеканал, який би захотів робити такий проект. Боюся, що треба, щоб і ситуація в країні трошки поліпшилася, щоб розширилися межі свободи слова.

- Така програма як “Hard talk”, до якої подібний Ваш омріяний телепроект, могла б сподобатися українському глядачеві?

- Думаю так. Український глядач вже стомився від улесливих, прорахованих, очікуваних запитань гостям у студії. Адже треба ставити ті питання, які цікавлять самого глядача.

Євген Глібовицький: “Я можу висловлювати лише свою думку і свої враження. І свій сум з приводу ситуації, що склалася”

- Євгене, яке Ваше ставлення до статті у "Персоналі", що стала приводом медіа-скандалу навколо Ігоря Слісаренка, цього журналу та МАУП?

- Якщо безсторонньо подивитися на матеріал, викладений у “Персоналі”, то побачимо досить упереджений текст із маніпулятивним підбором фактів і без внутрішнього чи зовнішнього балансу. Іншими словами – це той гірший зразок журналістики, так часто, на жаль, демонстрований українськими медіями. Думаю, масштабу сьогоднішньої проблеми не було б, якби поруч були коментарі із альтернативними точками зору, а над деякими логічними зв‘язками всередині матеріалу попрацювала б рука редактора. І тоді стаття, яка зачіпає цікаву для громадськості тему, могла б породити здорову дискусію, що могла б бути корисною для суспільства та стати ще одним доказом реальної практики свободи слова у країні.

Мені невідомо, якою була роль Ігоря – чи є він реальним редактором журналу, чи числиться там “за посадою”, чи мав він вплив на появу цієї статті в журналі, чи це сталося поза його бажанням, волею чи поінформованістю. Але можу стверджувати як людина, яка з ним досить багато спілкувалася – я не можу пригадати за ним проявів етнічної, релігійної чи ще якоїсь нетолерантності. У зв‘язку з цим деякі тези листа Ігоря Слісаренко до керівництва “1+1” мені хотілося б пояснювати іншими причинами, ніж ті, які лежать на поверхні. Більше того, ті думки, які він висловлював, коли я просив його роз'яснити мені деякі обставини арабо-ізраїльського протистояння, аж ніяк не здавалися мені такими, які б відповідали духові чи букві статті в “Персоналі”. З іншого боку, я не знаю, яким є характер відносин між Ігорем і автором статті. Тут надто багато нюансів.

- Як ви ставитеся до поки що нібито умовного, але в перспективі реального звільнення Ігоря Слісаренка з «1+1»? Наскільки ситуація звільнення є конфліктною?

- Я не маю поняття, чи це питання взагалі якось юридично вирішене на сьогоднішній день. Дзвоніть у прес-службу каналу. У певний момент з'явився лист генпродюсера каналу з мотивацією керівництва “1+1”. Там йшлося про те, що Ігор так і не дав жодних пояснень з приводу появи статті в редагованому ним журналі, а канал не займає тих, хто сприяє ксенофобії. У відповідь з'явився не менш жорсткий лист Слісаренка, де Ігор давав негативну оцінку об'єктивності каналу у передвиборчий період, за що поклав відповідальність на керівництво каналу.

Мені шкода, що на каналі стало одним добірним фахівцем менше, так само як я шкодую з того приводу, що з‘явився ще один інформаційний привід, який може зашкодити репутації каналу «1+1». Такі конфлікти відволікають від суті основних проблем інформаційного мовлення, а проблеми, які існували і існують у царині професійних стандартів з мови аргументів переводять на мову емоцій.

- Як Ви оцінюєте той факт, що Ви заступили Ігоря Слісаренка в ефірі? Взагалі, наскільки зручна така ситуація у відносинах між колегами?

- Щойно я довідався про те, що можливий мій перехід на ранковий ТСН, я подзвонив Слісаренкові, ми досить довго і грунтовно поговорили – і він сам «благословив» мене йти на місце, на якому він працював. Я зберігаю нормальні відносини і з Ігорем, і з тими, хто працює на каналі.

Зрештою, ви стежите і за мною, і за каналом вже багато років. Мене важко запідозрити у кон‘юнктурності підходів. Я можу відійти у випадку незгоди і не боюся втратити роботу, коли треба захищати честь або принципи. Водночас, канал – чи не найкраще адміністрована медійна структура в Україні. Кожен з нас має свої вади і свої шаблони поведінки. Керівники каналу часто чули від мене часом в‘їдливі думки з приводу тих чи інших моментів редакторської політики, але завжди – не далі, ніж у межах колективу ТСН. У всіх нас є своє розуміння професійної етики. Після всього викладеного тут я вважаю можливим для себе працювати на ранковому ТСН (особливо зважаючи на ширші рамки свободи у ранковому ефірі). Керівництво – теж. Об‘єктивні обставини і так утруднюють життя, тому ми намагаємося не чинити одне одному дурних клопотів, а у принципових моментах йдемо на діалог. У цьому і полягає суть існування на 1+1 таких різних людей, які разом формують команду.

Звичайно, що є відчутний дискомфорт. Зрештою, ми стільки часу пропрацювали з Ігорем пліч-о-пліч, він був моїм безпосереднім керівником, коли я тільки прийшов на «1+1» …

Це той випадок, коли один вчинок плюс відсутність компромісних кроків призводять до максимально негативних результатів. Думаю, програли всі. І Ігор, і канал, і автор публікації, навіть якщо він цього не розуміє. Програли і «Столичные», які замість того, щоб сконцентруватися на суті проблеми, знову «наїхали» на «1+1», підтвердивши свою скандальність і тенденційність. Сумнівно, що такий стиль подачі матеріалу може бути переконливим. Скорше, спричиняє зворотній ефект. А на загал ці інформаційні атаки стали вже просто нудними, нівелюючи рідкісне зерно раціо у критиці «1+1» (як і інших суб‘єктів) своїми емоціями і амбіціями.

Зрештою, може, краще зв'яжіться зі Слісаренком і Роднянським, і всіма задіяними сторонами. Я можу висловлювати лише свою думку і свої враження. І свій сум з приводу ситуації, що склалася.

Читайте також:

Лист І. Слісаренка до посла Великої Британії

Президія МАУП готує позов до "Столичных новостей"

Ігор Слісаренко готує судовий позов проти тижневика “Столичные новости”

Кілька слів Ігорю Слісаренку