- Держкомінформу від затвердження або від незатвердження статуту НТКУ ні холодно, ні жарко. Ця нежиттєздатна адміністративна структура була створена під Івана Драча. Його, як фігуру знакову, це цілком задовольняло. Назва, структура, функції – усе свідчить про те, що за цю справу взялися люди із приблизним уявленням про інформаційну сферу. Від самого початку свого створення Держкомінформ не мав жодного впливу на діяльність Національної телекомпанії, так само він нічого не вирішував у системі поліграфії, друкованих ЗМІ. Недержавні медіа, взагалі, більшою мірою залежать від власників. Держкомінформ – структура, яка повинна в нинішніх умовах прикривати певні дії влади, а також бути об’єктом критики, коли йдеться про інформаційну сферу. Жодного впливу на щось вона не має. Підтвердженням цього є деякі інтерв’ю нинішнього Голови комітету Івана Чижа, який багато говорить, повторюючи певні тези Віктора Ющенка, про совість, моральність, відповідальність журналіста. Усе це правильно, але воно ніяк не стосується управління інформаційною сферою. Наприклад, у надрах комітету розробляють якісь програми під гучною назвою “Журналіст”. Вона нібито повинна створити умови для соціального захисту, професійного росту журналістів. Я навіть можу передбачити її долю: проект обсягом 20-30 сторінок активно обговорюватиметься в професійному середовищі, навіть підтримається президією Спілки журналістів, і на цьому все закінчиться. Адже все це -- імітація якоїсь діяльності. Чесно кажучи, говорити в нинішніх умовах про конфлікт НТКУ та Комітету – це означає штучно роздувати авторитет Держкомінформу, який має найкращу позицію: за все переживає і ні за що не відповідає.

- Але йдеться про принципові речі для Держкомінформу. Фінансування НТКУ за допомогою окремої бюджетної програми не означатиме втрату Держкомінформом можливості конторолю за використаними коштами?

- Комітет ніколи не контролював використання коштів. Він був лише такою собі транзитною складовою. Умовно кажучи, без підпису його голови казначейство не виділяло гроші. Таке становище дозволяло Держкомінформу на свій розсуд використовувати бюджетні потоки: скажімо, за гроші, що виділялися НТКУ, видавалося повне зібрання творів Івана Франка. Для того, щоб проконтролювати керівництво НТКУ на предмет використання грошей, достатньо інших контролюючих органів: Рахункової палати, контрольно-ревізійного управління. До того ж, обов’язково знайдеться десяток парламентарів, які із задоволенням підпишуться під депутатським запитом, і Рахункова палата буде перевіряти кожну копійку.

Я також не сумніваюся, що ближче до президентських виборів депутати захочуть у черговий раз прямої трансляції: політичної агітації за бюджетний кошт. Вічний конфлікт: депутати розцінюють прямі включення як свободу слова, а насправді -- зіштовхуємося із фактом нерівних умов для різних політичних сил у використанні агітації на Першому національному. Саме неприйняття останнього формулювання призводить до створення тимчасових, постійнодіючих слідчих комісій, які формулюють запити до різних контрольно-ревізійних органів, маючи на увазі, насправді, “прижучення”. Такими діями, сприченими незадоволеними політичних амбіціями, ті групи депутатів здійснюють реальний тиск на свободу слова, хоча й прикриваються благими намірами. А ми знаємо, куди веде дорога, вистелена цими благими намірами.

- Свіжоспечений голова Комітету ВР з питань свободи слова та інформації Микола Томенко стверджує, що Національна телекомпанія діє поза правовим простором, оскільки законодавчо не визначено її статус? Чи це насправді так?

-І так, і ні. Ми маємо закон про ТБ та РМ, закон про Національну раду. Я думаю, що при наявності одного законодавчого акту в галузі телебачення не варто ухвалювати окремі нормативні акти стосовно НТКУ. Інша справа, що різні політичні сили та гілки влади хочуть мати вплив на цю структуру, оскільки вони матимуть реальні можливості маніпулювати думкою 98% населення країни. За це йтиме боротьба в стінах ВР.

Нинішнє законодавство, яке регулює відносини в інформаційній сфері, ухвалене з ініціативи так званих націонал- демократів, підтримане комуністами, дає підстави зробити висновок, що ці нормативні акти працюють проти української держави, суспільства. Це ідеальне законодавство для відмивання брудних грошей, експансії будь-яких зарубіжних структур спеціального призначення для приниження національної гідності українських журанлістів та працівників мас-медіа. Ми унікальні в одному: хотіли, як краще, але, забігаючи далеко вперед, визначальним при ухваленні була політична романтика. Зараз ми пожинаємо плоди цього романтизму.

- То навколо чого конкретно розгорнеться, на вашу думку, боротьба в Комітеті з питань свободи слова та інщормації?

- Жодних ілюзій з приводу результативності роботи комітету в мене немає. Думаю, що до пана Томенка прийде від сили п’ять-десять депутатів. Певно, що не з числа впливових, грошовитих або розумних. До функцій парламентського комітету такого штибу (Комітет із питань свободи слова – “Детектор медіа”) слід записати питання зв’язку. Тоді й вага його у ВР збільшиться. А так -- лише декларативні функції.

Серед першочергових завдань пана Томенко має бути створення двох потужних груп. Це має бути достатньо потужна інтелектуальна група із науковців, юристів, фахівців у галузі інформаційної сфери. Перша займатиметься розробкою концепції державної інформаційної політики, друга -- розглядати, відповідно до засад цієї концепції, зміни до законодавства. А це - дві третини основних статей. У нас, як правило, закон починається із хороших декларацій, а потім ідуть механізми - не завжди реальні та достатньо виписані. Навіть якщо комітету й вдасться щось напрацювати, то навряд чи це буде поставлено на розгляд ВР до президентських виборів. Адже основні телеканали вже розподілені на сфери впливу, мають свої джерела фінансування. Зараз іде пошук живих грошей, для того, щоб їх можна було “вприснути”, як інєкцію, в активізацію діяльності вже існуючих пресових холдингів. Максимум, на що може розраховувати пан Томенко, - увага ВР до питань політичних: звіту слідчої комісії із вбивства журналістів, із розкрадання грошей. Питання змін до законодавства, що стосується ЗМІ, процес ліцензування будуть заблоковані: вони не відповідають інтересам основних політичних гравців та політико-фінансових груп, які уже сформувалися.

- Якщо ми заговорили про ліцензування, то наскільки, на Вашу думку, такій структурі, як Національна рада, вдалося уникнути заполітизованості?

- Не хочеться в черговий раз бути Касандрою. Якщо ви піднімете всі мої інтерв’ю, то виявите, що я завжди був проти створення такого органу. Він виник як результат неприйняття тодішнім спікером ВР Олександром Морозом існуючих на той час реалій. Так, до Конституції було внесено положення про Держкомінформ та його керівництво. Потім з’явилася новинка: Націонална Рада, яка, нібито, мала працювати за прикладом подібних органів зарубіжних країн. Хоча такої структури немає навіть в країні еталонної демократії -- Сполучених Штатах. Знову зіштовхуємося із цим жахливим забіганням наперед: створення такого органу є передчасним. Важко говорити про його аполітичність та незалежність, коли факт його створення лише двома гілками влади у кращому випадку працюватиме на протистояння, а взагалі – на відтворення певних доручень.У самому механізмі діяльності Національної ради закладена її безвідповідальність. Вона, виходячи лише з їй відомих мотивів, посилаючись на невідомі експертні оцінки, не оприлюднюючи справжніх рекомендацій, ухвалює певні рішення, але не несе за них відповідальності. Свіжий приклад – ухвала стосовно Української радіогрупи. Обійти закон для Національної ради – простіше простого. Нацрада має половинчату функцію: вона може надати ліцензію, але не може забрати. Такий собі однорукий боксер.

- Але чому Нацрада у суперечливих випадках не виконує рішення суду?

- Ви лише підтвержуєте мої слова. Закон про Національну Раду з питань телебачення та радіомовлення виписаний романтичним чином. Так, як це собі уявляло тодішнє керівництво ВР. Вони думали, що призначення до складу Нацради своїх людей убезпечить від маніпуляцій з ліцензуванням. А в результаті маємо справу із безвідповідальністю.

ВР та Президент лише теоритично можуть відкликати свою четвірку, що означатиме параліч Нацради. Я залишаюсь на своїй позиції: в період формування інформаційної політики такий орган як Національна рада з питань телебачення та радіомовлення є зайвим.

-Ваш прогноз. Що буде із тими структурами, які стали поперек горла Нацраді: ТРК “Київ”, “Ютар”, проект “ Громадське радіо”?

- Нічого не буде. А керівникам Благодійного фонду “Громадське радіо”я можу дати окрему приватну консультацію, як їм домогтися виходу в ефір. Але не буду робити цього публічно. За допомогою Національної ради опозиційних до влади телерадіокомпаній та журналістів не стримаєш. Не буде ліцензії в “Ютару”, може змінитися група власників Нового каналу, СТБ, “1+1”, які займуть різко опозиційну позицію до влади. Адміністративні важелі в мас-медіа ніколи не діятимуть. Завжди є ті, які мовчати не можуть і не будуть. Є ще й позиція власників, які не сьогодні- завтра виступлять проти влади. Можливий ще один варіант: усе продати і залишок життя провести на Канарах. У чиї руки потрапить їхній бізнес, правителі у кінцевому результаті все одно не відслідкують, не зможуть нічого протиставити. Чим ближче до виборів, тим більше свободи слова. Після виборів ця хвиля, як правило, іде на спад. Адже обирають героя, а через півроку він виявляється нікчемою, бо не забезпечив чиїхось інтересів.

- Метафоричне висловлювання про Канари не стосується, часом, пана Роднянського, де його Канарами може бути московський канал СТС?

- Це зовсім різні речі.

-А чи можливо, що Роднянський продасть свою частку акцій, і в студії 1+1 з’являться нові власники?

--Думаю, що ні. Адже канал СТС – це така собі загальноросійська кінобудка. Роднянський достатньо талановита людина, а талант не може в одних умовах працювати довго. Усе, що він міг зробити в межах каналу “1+1”, зробив. Тепер взявся за освоєння нового простору, нових умов праці. Усе ж із вибором, я думаю, він помилився, переоцінив свої можливості стосовно російських умов. Тут він був кращим - там став першим серед рівних на другому плані. Роднянський ніколи не проб’ється в перший ешелон російського телевізійного бізнесу. Але сам експеримент – робота на СТС -- буде позитивним, в першу чергу, для “1+1” в плані спільного виробництва програм. Сподіваюся, після нього Роднянського назавжди “відверне” від російського інформаційного простору, де, окрім російського злаку, ніяка інша квітка не проросте.Через кілька років експерименту повернеться до того, з чого починав. Натупним кроком, очевидно, буде співпраця із нашими західними сусідами. І тоді вже, будучи тертим калачем, Роднянський досягне справжнього успіху.

Зміни власника на “1+1” не буде, навіть перед президентськими виборами. Цей достатньо вагомий телевізійний проект, без згоди його основних власників, американців, не буде перепроданий. Якась українська фінансово-політична група зможе перетворити канал хіба що в прес-службу власної партії, а це означає “посадити” рейтинг одного із напопулярніших каналів. Вони все-таки тверезо дивляться на речі. Хоча й кажуть, що наші олігархи відрізняються від російських тим, що дують щоки однаково, а грошей мають на порядок менше.