“Зброя масового розбрату” – така нова назва ЗМІ з”явилася після подій 11 вересня. Знищення Всесвітнього Торгового Центру було не просто тероризмом – масовим вбивством людей, а медіа-тероризмом – підривом символу. Це інформаційне відкриття, зроблене в Америці.

Здатність засобів масової інформації “тероризувати” аудиторію стала темою нашого інтерв”ю з професором Києво-Могилянської Академії Миколою Андрійовичем Ожеваном.

- Миколо Андрійович, що таке “медіа-тероризм”, з вашої точки зору?

Медіа-тероризм в широкому розумінні можна сприймати як зловживання медіа-комунікативними процесами задля підриву так званої знаково-символьної системи держави чи суспільства. А саме вона створює певну духовну інфраструктуру, починаючи від пам”яток культури і пам”ятників до стереотипів, форм спілкування, звичаїв. Тобто, включає все те, що для культури є визначально базисним.

У цьому розумінні я б назвав, наприклад, Олеся Бузину медіа-терористом. Оскільки Шевченко є не просто поет, а національний символ. Замах на такий символ є, власне, акт медіа-комунікативного тероризму, тому що в даному випадку йдеться про комунікації між поколіннями, комунікацію в часі.

А можна говорити про комунікацію в просторі. Сьогодні в західній літературі виник термін “зброя масового розбрату”. Термін, звичайно, з”явився після 11 вересня. У вужчому розумінні медіа-тероризм – це те, що ще називається медіа-кілерством. Є вузька спеціалізація у журналістиці, є дуже відомі типи журналістів, скажімо, Доренко, Леонтьєв, у нас- Лапікура, Долганов...

Яскравий приклад медіа-тероризму –передача, яка вийшла минулого року і була присвячена Ющенку і його дружині. Це медіа-кілерство, по суті, є варіантом чорного піару. Щодо зв”язку медіа і тероризму, треба розуміти, що сучасний тероризм завжди буде театралізований. Терористи ніколи не здійснюють своїх актів, якщо ці акти не будуть мати відгомін у мас-медіа. Вони спеціально очікують на телекамери, перш ніж щось вчинити. Знають, що група CNN буде на місці вже через 20 хвилин після події.

Є легкий медіа-тероризм, є жорсткий, що межує з чорним піаром.

Чим ці види відрізняються?

Жорсткий пов”язаний з розробкою цілеспрямованих довготривалих інформаційно-психологічних кампаній. Це і провокації, і використання очевидців події, якої насправді не було. Тут працюють професійні психологи; люди, які знають, що таке маніпуляції. М”який тероризм – коли працють на разові замовлення. Це може бути пов”язано просто з бажанням журналіста зробити собі ім”я, скандальну репутацію.

-Коли такий тероризм стає можливим? Це пов”язано з розвитком ЗМІ, масштабом їхнього впливу на аудиторію?

Справді, розвиненість або нерозвиненість ЗМІ впливає на таке явище. Що таке ЗМІ? Це засоби масової інформації. Скажімо, в українських умовах масова інформація і є, і нема. Телеканали так сильно набридли своєю нав”язливою рекламою, що вже й те, що будуть говорити з проводу якогось політика, сприйматиметься як джерело реклами. В цьому плані я б не сказав, що наше телебачення займається інформуванням. Воно занадто комерціалізоване. Щодо газет, то, крім “Сільських вістей”, у жодної газети немає масового тиражу. Тиражі зазвичай реально сягають лише 10-15 тисяч. Якщо рахувати, скільки в нас такого населення, що може читати газети, то це, звичайно, не є масове інформування.

Якщо масового інформування немає, то медіа-терори в Україні ще попереду?

Справді, в нас інформаційна діяльність поки що не отримала належного розвитку. Тому головні загрози у сфері медіа-інформаційного тероризму є не скільки внутрішніми, скільки зовнішніми. Їх переважно створюють іноземні держави, міжнародні терористичні та інші злочинні угруповання, які користуються нерозвиненістю і слабкістю відповідних державних структур. Організовуються й спеціальні деструктивні медіа-кампанії та спецоперації, спрямовані на поширення в “нових демократіях” дезінформації та дифамації. Вони розпалюють дух ненависті та нетерпимості, а досвід сусідніх країн показує, що такі кампанії разом із актами психологічного терору проти “чужинців” передували громадянським конфліктам та війнам. У 2000 р. спроба організувати таку кампанію на тлі подій, пов’язаних із трагічною смертю композитора І.Білозора, була здійснена у Львові.

Йдеться також про відверту медіа-пропаганду діяльності груп терору та політичних або релігійних екстремістів, які видаються за “захисників свободи та незалежності”, “справжніх патріотів”, “невинних правдолюбців та шукачів істини”. Японія, зокрема, зустрілася свого часу з такою пропагандою діяльності деструктивних культів типу “Аум сінрікьо”. В Україні свого часу так само безкарно пропагувалося “Велике Біле Братство”.

З виявами медіа-терору Україна зустрілася й на час “касетного скандалу”.

Як можна протистояти зовнішнім інформаційним кампаніям?

Треба зосередити увагу на формуванні позитивного “антитерористичного” іміджу України як суспільства і держави у західних мас-медіа, оскільки останнім часом вони систематично насаджують гротескно-спотворений імідж України як країни, що нібито надає притулок терористичним групам, продає зброю “проблемним” країнам, які підтримують тероризм, тощо. Україну постійно й на всіх рівнях репрезентують як наскрізно корумповану та криміналізовану державу. При чому, більшість негативних сюжетів західних мас-медіа інколи підхоплюють вітчизняні медіа. Часто вони й самі підкидають такі сюжети Заходові. Прикладом тому є дезінформація напередодні “атак на Америку”, отримана буцімто каналами СБУ й згодом нею самою й спростована. Йшлося про діяльність в Україні до десятка зарубіжних терористичних центрів (!). Що ж до системи контрпропаганди, то вона, попри усі розмови про її необхідність, у державі фактично відсутня.

- Як обираються цілі такого тероризму?

Все залежить від замовника. Це може бути пов”язано з міжклановою боротьбою, знищенням конкурента на ринку, політичною боротьбою за посади, місця в парламенті. Якщо йдеться про міжнародні справи, тут цілі планують спеціальні штаби спецслужб. Особливістю негативних інформаційних впливів включно з актами медіа-інформаційного терору є їхня непрозорість або напівпрозорість, вони можуть бути виявлені лише в результаті спеціальної експертизи фахівців, яких нам поки що бракує, так само як і центрів антитерористичних досліджень.

У знаково-символьній системі знаходять ключові слова, які мають бути поставлені під сумнів, заміщені, розмиті, підмінені?

Безумовно, існують психосемантичні поля, в яких одне слово має асоціативні зв”язки з іншим словом, утворюючи ланцюги. Підмінивши смисл одного із слів, можна викликати відповідну реакцію. Там, де змініються смисли, там змінються і мотивації. Людина починає по-іншому себе поводити, хоча, може, навіть і не розуміє, чому. Коли міняються знакові характеристики, міняються оціночні знаки. Герої стають антигероями і навпаки. Це не одномоментно робиться. Щоб героя радянських часів Павліка Морозова зробити маленьким мерзотником, треба було багато що змінити у психосемантичних полях. Цим ще у 50-ті роки займалися спеціалісти з оперативного кодування. Оперативний код є носієм мотиваційно-смислових полів. А вони визначають кінцеві цілі людської діяльності.

-Тероризування пов”язане з “омасовінням” аудиторії?

Поява “масової” людини – це поява людини легко маніпульованої. Це відомий ще з Риму плебс, який вимагав лише хліба й видовищ. Такі люди не будуть чинити якийсь опір маніпуляціям, тому що вони не здатні аналізувати інформацію. Вони звикли ковтати інформацію разом з тими смислами, що там містяться, закликами, слоганами, імперативами. І тому такими “масовими” людьми легко маніпулювати. Суспільство масового споживання породжує “масову” людину. Споживання керується модою, і це переноситься до культурного життя, до політичного життя. Треба зважати, що є архетипи, є такі форми мислення для лінивих, штампи для тих, хто не хоче самостійно мислити. Це є благо для “масової” людини.

Аудиторія може протистояти таким впливам?

Масова аудиторія не може. У натовпі людина втрачає самокритику і критичне ставлення до слоганів, звертань, жестів. Починають спрацьовувати первісні інстинкти, і схема поведінки тут дуже проста. Потрібен образ ворога і вождь, герой. Якщо натовпу все це запропонувати, можна легко керувати його поведінкою.

Тому людині, яка хоче чинити цьому опір, треба не півддаватися спокусі масифікації. Треба своє індивідуальне “его” втримати при собі. Терапія тут дуже проста: виховати особистість, яка буде критично мислити і критично оцінювати. І головне не реагувати, а рефлектувати. Первісні реакції свідчать про те, що запущений інстинкт масової поведінки, який є благодатним грунтом для медіа-тероризму. Рефлективна поведінка- це винести себе за ситуацію, оцінити її з боку. Це певною мірою панацея медіа-тероризму та медіа-маніпуляціям.

Від “Детектор медіа” : деякі міркування, викладені в інтерв’ю, видаються нам доволі суперечливими. Зокрема, про те , що своїм негативним іміджем у світі, Україна “завдячує” лише тому, що у неї слабо налагоджена система контрпропаганди. На нашу думку, у нашій країні цілком достатньо вагомих недоліків, які навряд чи можна “затушувати” пропагандистськими інструментами. Швидше, варто добиватися реальних змін, у тому числі, і в політичній системі української держави.

Як завжди, ми запрошуємо відвідувачів сайту “Детектор медіа” до обговорення цієї теми.