Олігарх зробився круглий ідіот.

“Тільки бувши, - каже, - ідіотом,

можна стати щирим патріотом”. З олігархом подружився патріот.

Олігарх зробився круглий ідіот.

“Тільки бувши, - каже, - ідіотом,

можна стати щирим патріотом”.

Журналіст, постійний автор “Детектор медіа” Юрій Луканов відомий як автор кількох серйозних робіт – книжки про Президента Кучму, документальних фільмів - про Степана Бандеру і журналіста-дисидента Валерія Марченка. Але на цей раз він вирішив випустити збірник віршованих творів під такою досить дивною назвою. Частина з них, до речі, ексклюзивно друкувалася саме в “Телекритиці” – епіграми на телевізійних і політичних діячів.

Юрію, що означає назва?

-Я процитую шматочок із передмови, яка називається “Слово до нещасного читача”: “Мене іноді запрошують на всілякі прийняття. Я там смокчу шампанське, балакаю з різними мудрими людьми й нишком, як це передбачено правилами хорошого тону, колупаюся в носі. Й саме в цей час мені неодмінно являється Муза і я пишу високі поезії. На честь заняття, під час якого Муза приходить, я й охрестив натхненні нею твори козюльками”.

-Бридота!

-Але це не більша бридота, ніж коли нам по телевізору показують брудні чоловічі труси і намагаються переконати, що вони компрометують того, хто їх носить. Мовляв, пахнуть вони не так? Я запитую: а хіба труси шанеллю повинні пахнути?

Реагувати на це можна по-різному. Можна писати серйозні статті, в яких переконувати читача, що становище не є нормальним. А можна написати ряд козюльок. Коли читач візьме таку книжку до рук, то першою реакцією його буде така: автор – круглий ідіот, просто пришелепуватий. Якщо цікавість все ж таки змусить дочитати його до кінця, то, хотів би вірити, він подумає, що автор ідіот, звичайно, але таки далеко не круглий.

Якщо ж говорити серйозно, то це просто віршики, величезна частина яких написана в жанрі чи стилі (не знаю, як точно назвати) чорного гумору. Простіше кажучи, я валяю там дурня. В чому саме це виражається – бажаючі можуть прочитати після цього інтерв`ю. Там вміщені деякі результати моїх творчих потуг.

-Чому журналіст, який займався так званою серйозною журналістикою, раптом почав валяти дурня?

-Інакше у мене поїхала б стріха. Ви подивіться на обличчя більшості наших політиків. Та вони ж похмурі і насурмонені, ніби Леонід Ілліч Брежнєв в останні роки свого життя. Якщо тільки те і робити, що серйозно писати про цих діячів, то або станеш таким самим, або сказишся. Ні першого, ні другого я собі не бажаю. Отож, і знайшов собі розраду. Крім того, я не займаюся політичною журналістикою, відколи завершив книжку про Кучму. По-перше, мені набридло. По-друге, це стало неможливим з причин, які всім добре відомі.

-Ваші епіграми на телевізійників, які друкувалися на нашому сайті під рубрикою “No comments”, викликали дуже гостру критику на нашому Форумі. Як ви думаєте, чому?

-Надто багато наших журналістів схожі на наших політиків. Втім, жодна критика у мене не викликала б заперечень. Про смаки не сперечаються. Але мене просто вразив мотив, який звучав у більшості відгуків: мовляв, з Лукановим все зрозуміло, він, мовляв, ледь не кретин, але, пані Лігачова, шановна головна редакторко, для чого ви ТАКЕ друкуєте? Правда, одна з дописувачок форуму під ніком Донна Роза написала таку річ: пане Луканов, не всі ж читали “Гаргантюа і Пантагрюель”. Боюся, що вона не помилилася.

-Кому ваша майбутня книжка адресована?

-А чорт її знає! Мабуть, насамперед вона призначена для героїв моїх епіграм, які розміщувалися в “Телекритиці”. Ну а, крім того, вона для тих, хто любить усякого роду страшилки і дурилки. Там буде розділ “Привід олігархізму”, де головними героями виступають олігархи. Всякі, я б сказав, пародійні штучки на наше дурнувате життя. Бо якщо сприймати серйозно все, що навколо нас коїться, то ми ніколи не розпрощаємося з нашим минулим. Ми не тільки з ним не розпрощаємося, а ще й усі гуртом потрапимо до божевільні із діагнозом “манія величі”. Ми будемо себе уявляти чи то видатним політиком Черненком, чи то видатним письменником Брежнєвим, чи то видатним теоретиком політичних наук Сусловим.

Можу іще додати, що “Козюльки” готують до друку мої давні друзі - видавниче і поліграфічне агентство “Такі справи”. На них недавно податкова наїхала. Звинуватила у створенні мережі конвертаційних центрів. А вони хоч би хни! Готують до друку мою дурнувату книженцію.

- Де відбудеться презентація книги і коли?

-Думаю, що вона вийде тижні за три. Хотів презентувати її в “Останній барикаді” в Олеся Донія. Так її прикрили. Мабуть, дізналися, що моя книжка готується і підметушилися - жартую. Але де презентувати – не знаю.

Запитувала Наталя Лігачова, “Детектор медіа”

ЗРАЗКИ КОЗЮЛЬОК ВІД ЮРІЯ ЛУКАНОВА

Москаль до вкраїнки підкрався, нахабний,

прутня зненацька загнав під живіт.

Більш Україну загарбать не прагне:

у патріотки ТАМ був динаміт.

Рускій Ваня спокушав українку Нелю.

А вона американця любить Семюеля.

Та Ванькові віддалась із першого разу –

обіцяв борги списати за спожиті гази.

Поїзд до станції мчався швиденько.

Хлопчик лопаткою бавивсь на рейках.

Поїзд в повітря злітає зі свистом –

хлопчик готується йти в терористи.

Пальчик заболів в синочка -

засльозились очка.

Тато взяв сокиру вмить.

Сяє усмішкою хлопчик –

пальчик в нього не болить,

а лежить в куточку.

Водій заслухавсь

Павароті натиснув “сто” на повороті -

його мізки лежать в болоті

у кривавому компоті.

Ти музику в дорозі слухай,

та не порушуй правил руху.

Хлопчик в носі колупався.

Витяг звідти пачку баксів.

В банк поклав усе до цента -

розкошує на проценти.

“Мерс” “Запорожця” в дорозі бубухнув

і опинивсь в металевому брухті.

“Запор”, цілісінький, сяє барвисто –

він українського був виробництва.

З олігархом подружився патріот.

Олігарх зробився круглий ідіот.

“Тільки бувши, - каже, - ідіотом,

можна стати щирим патріотом”.

Олігарх усівсь на табуретку –

драні зашива свої шкарпетки.

Як зашиє міцно, до пуття -

з цього приводу влаштує прийняття.

Олігарх наморщив грізно лоба:

під столом знайшов у себе бомбу.

Потім з усміхом ласкавим

другові підклав її до кави.