- Іване Сергійовичу, наскільки ви хочете змінити склад тієї команди, що працювала тут з Іваном Драчем?

- Я не ставлю спеціальних завдань щодо зміни команди. Хоча я об’єктивно бачу, що всі не можуть залишитися. Бо якби робота тут була поставлена на такому рівні, на якому належить цьому конституційному органу, то, ясна річ, багато чого було б інакшим у нашому інформаційному просторі. Адже, як я вже казав, ми маємо державний комітет інформаційної політики і не маємо державної інформаційної політики.

- Що, перш за все, вас не задовольняє у попередній діяльності Держкомінформу?

Перш за все, те, що немає системного погляду на всю проблему інформаційної галузі. Є лише якісь фрагменти, якісь сегменти розуміння цієї проблематики, вони якось розробляються, дуже часто - неузгоджено. Це те, що говорить про відсутність навіть концепції, я вже не кажу про наявність глобальнішого документа щодо державної інформаційної політики.

В зв’язку з цим наш медіа-ринок не захищений. І я звинувачую в цьому, перш за все, органи влади, зокрема, Державний комітет. Ми до цього часу не виробили правил економічного протекціонізму щодо нашого медіа-виробника. Попередники, які працювали в Комітеті, більше орієнтувались на “запретительство” щодо виробників, скажімо, зарубіжної книжкової продукції. Це не годиться. Якщо не буде прозорої змоги входити на ринок, скажімо, книжковій продукції з Росії, то буде звідтіля йти контрабанда. І втрати наші будуть ще більшими. Хіба в такий спосіб треба робити?

Треба в податковому плані наших виробників поставити в рівні умови з виробниками російськими. І ми тоді побачимо, як ми будемо конкурувати серйозно з зарубіжними видавцями.

Потім, ми взагалі відстали в деяких галузях. Зокрема, в електронних ЗМІ. Цифрове мовлення, супутникове, Інтернет, проблеми, пов’язані з європейською інтеграцією – ось що має бути нашими пріоритетами. Ми тільки зараз маємо створити спеціальну для цього структуру. Тобто, роботи непочатий край, включно з тим, що на українських екранах не представлена Україна. У нас є лише три точки, які висвічуються на екранах. Дві - на Грушевського (Верховна Рада і Кабмін), одна на Банковій. Тепер четверта, щоправда, з’явилася - мерія. І все. А Україна не представлена. Тим часом ми маємо оригінальні регіональні телерадіокомпанії. Не всі, звичайно, багатьом ще треба підтягуватись, але деякі можуть певним продуктом не понижувати рейтинг, а додавати. Те ж саме стосується українського радіо. Ми мовимо 94 години на добу, це найпотужніша структура. Але з кожним роком все менше споживачів приймають цей сигнал, звідси, з Києва. Тому що в нас зруйновані мережі проводового мовлення, натоміть нічого не постало. Парадоксально. FMовки, причому дуже низького рівня, заповнили ефір. Це теж - одна з проблем, треба вникати в неї. Адже українського FM-радіо, яке б покривав всю Україну – не має.

- Іване Сергійовичу, ви називаєте майже такі самі проблеми, які називав мені Іван Федорович Драч – тільки з поправкою на час – у цьому ж кабінеті, коли тільки його призначили головою Держкомінформу. Так, він покладав надії на заборонні міри. Він мріяв, щоб “Известия” українською мовою друкувалися. Але потім він, здається, зрозумів, що без законодавчих підвалин нічого не змінить. І все ж таки його команді майже нічого не вдалося змінити. Чи справа тільки в їхньому недостатньому професіоналізмі? Чи ще й в спротиві реформуванню ЗМІ та книговиробництва? Якщо спротиву – то кого саме?

Я не буду давати оціночні коментарі. Треба бути на їхньому місці, в той конкретний час, щоб аналізувати, де вони недопрацювали, а де об’єктивно не могли нічого змінити. Але об’єктивність є такою, що наше законодавство забороняє адміністративне і будь-яке інше втручання у сферу ЗМІ. І зовні нібито наш Держкомінформполітики опікується національними телекомпаніями, радіокомпаніями, поліграфічними підприємствами. Але реально на управління йому складно впливати.

Для мене принциповим моментом є зробити Держкомінформ законопроектним, законотворчим інститутом впливу. Раз на цю інституцію покладається розробка державної інформаційної політики, то звідси мають виходити такі проекти законів, які б спокійно проходили через Кабінет міністрів (який є суб'єктом законодавчої ініціативи), отримували підтримку, і лобіювалися в залі засідань у ВР. Якщо закон – розумний, якщо він спрямований на інтереси держави, я переконаний, що депутати його підтримають. Треба тільки, щоб він був справді розумний, не лоббістський – з точки зору вузьких чиїхось інтересів, не однобокий.

Ми повинні розуміти, що альтернативи ринку - нема, в тому числі в медіа-просторі. Не треба вигадувати якісь новітні механізми, не треба вигадувати, щоб ті ж “Ізвестія” виходили українською. Хто ж піде на це? Це утопія чиста. І чи потрібно це?!

Кілька днів тому я приймав редактора “Кримської світлиці”. Це газета, яка видається в Криму, по суті, єдина українська там. Я це вважаю ненормальним, звичайно. Вона фінансується з державного бюджету, фінансується, звичайно, не в тому форматі, який потрібно. Але й тираж там - 2500 примірників. Приміщення нема, транспорту нема, оренда дорога. Я всі ці проблеми розумію. Але я кажу редактору: можливо, проблема ще й в тому, що ви достатньо однобоко заангажовані? Всі сприймають багато публікацій в цій газеті як крайній вияв націоналізму. Якого, можливо, там і немає. Але вже такий імідж створено. То чому вам серйозні проблеми підіймати не тільки стосовно проблем саме україномовних кримчан – а й російськомовних?! Чому б не опублікувати якісь тексти й російською? Конституція що, забороняє нам вільне вживання російської мови? Ні. Вас повинні почати поважати, а для цього треба, щоб почали вас читати, щоб ви були цікаві.

Ми дуже багато наламали дров через форсування українізації. А отримали результат навиворіт. Насправді ми повинні йти тільки через якісні параметри до мети розвитку національної культури. І прийдемо тоді швидше, ніж якби адміністративно йшли напролом. Якщо ми знайдемо варіант узгодження інтересів всіх суб’єктів, які працюють на нашому інформаційному ринку, - оце й буде справжня перемога Комітету. Чомусь вважається, що Держкомінформполітики – це державний комітет державних підприємств і лише державних засобів масової інформації.

Я на одній з перших своїх нарад тут запитав: а що, “Інтер”, «1+1» - вони дають неякісний продукт? Якби ми забрали їх з нашої інформаційної ніші - ми б збагатилися? Отримали більш цікаві матеріали? Всі кажуть - ні. То чому ми так ставимо питання, що це начебто “не наші” канали? Я сказав, що не буду лобіювати нічих приватних інтересів. Але Держкомітет повинен опікуватися і «Інтером» і «1+1», ICTV, СТБ і всією системою медійної структури, всіма газетами – і “Урядовим кур’єром”, і “Голосом України”, і “Днем”, і “Зеркалом недели”. Опікуватися в хорошому розумінні. Треба бачити, які видання підносять Україну в інформаційному плані – не зважаючи на те, чи вони приватині, чи державні. Всім таким виданням треба створити благодатне поле для розвику.

- Ви бачите якісь важелі для цього у Держкомінформу?

Якщо буде працювати команда з серйозною орієнтацією - буде і важелів достатньо, якщо вважати, що у нас практично розроблене законодавство в інформаційній сфері.

Єдине, що ми ще будемо серйозно працювати над концепцією інформаційної політики. Законодавство у нас є, але законодавство достатньо однобоко сформатоване. Ми можемо порівняти ситуацію з Росією. В Росії під Міністерством інформації - і ліцензування, і реєстрація засобів масової інформації… Все сконцетроване в одних руках. Ми ж створили Національну раду з питань телебачення і радіомовлення. Чому створили? Якби було на той час нормальне державне управління сферою - то не було б потреби створювати Нацраду. Тепер я не критикую це, я сприймаю це як данність. Нацрада теж є конституційним органом, він працює відповідно до чинного законодавства і має набагато більше повноважень, ніж Держкомітет. Хоча, за логікою, саме останній повинен видавати ліцензії, визначаючи певні параметри, за якими ця ліцензія може видаватись, і контролювати дотримання норм законодавства з цього приводу.

Чи не хочете ви сказати, що будете прагнути перебрати на себе функції Нацради? Але остання – це все ж таки виборний орган, хоча б у частині парламентської четвірки її членів… А Держкомітет підкоряється тільки виконавчій владі…

Я без претензій переламувати існуюче статус-кво. Ми просто повинні знаходити баланс повноважень і функцій, спільно співпрацювати з Нацрадою, яку я, навпаки, зараз підтримую. Не можна в нашій ситуації, коли крісло голови Держкомітету може завтра зайняти і той, хто, наприклад, знову почне займатися “запретительством”, передавати функції, які покладено на Нацраду, під невизначеність. Нацрада зобов’язана виконувати їх в повному обсязі.

- А в чому, на Ваш погляд, мають полягати функції Держкомітету?

- Нацрада, видаючи ліцензію, повинна опиратися на державну інформаційну політику, на стратегічні вимоги. Ось саме їх треба ще сформувати. І це як раз є задачею Держкомінформу. Правила повинні задавати ми .

А для того, щоб задавати правила, треба побачити комплексну проблему інформаційної політики. Це - основне завдання. І плюс - сегментарне, пов’язане з галузями, починаючи від, наприклад, паперової галузі. Я за те, щоб був якісний папір. Поки що в Україні не має ні якості, ні обсягів. Потрібно на це впливати? Потрібно. Місцевою пресою в державі взагалі ніхто не займається, в кожного ЗМІ є лише засновник. І траплаються взагалі дивні речі. Для районної газети, в якій засновником є районна рада, передбачається бюджету …9 тисяч гривень на рік. Ви можете собі уявити, як така газета “процвітає”, “розвивається”? Це знущання. Ми повинні задавати якісні параметри, за які просто не може будь хто переходити. Не можеш утримувати газети - просто відмовся від неї. Хай її заснує приватна особа, чи хай вже просто така газета перестане існувати. Якщо ж ти її видаєш, повинна бути державна планка, нижче за яку не можна переходити. Тому що є об’єктивні реалії.

Я не торкався ще найбільш болючої проблеми - фінансування галузей, самого Держкомінформу… Воно катастрофічне.

- Хто буде розробляти ті законодавчі ініциативи, про які Ви кажете – за державну зарплату? Хоча інша справа в тому, що в нас, власне, ніхто не працює за ці зарплати, тіньова економіка процвітає і у сфері ЗМІ, в тому числі – державних . Як ви цю проблему будете вирішувати?

Це болюче питання. Я вже був у прем’єра. Маю намір піти до Президента. Я скажу ганебну річ, яка мене вразила. Держкомінформ зараз має невідправлених 240 листів. Не маємо коштів, щоб заплатити Укрпошті!. Я вже не кажу, що таке відомство, як наше, в принципі, поштою повинно користуватися так собі, тому що воно повинно бути в комп’ютеризованій системі…

Я в таких межах і рамках працювати не можу і не буду. Тому що це є знущання над самою інформаційною політикою. Якщо ми хочемо мати справді розвинуту інформаційну інфраструктуру, цивілізовані стосунки із нашими сусідами і партнерами, ми повинні підняти статус цього органу. Буду ходити, буду пробивати кошти в тих параметрах, які, звичайно, бюджетом передбачені. Аби хоч би ці параметри забезпечили. Вони передбачають десь 67% від мінімальної потреби, але фінансується ще менше - половина від цього.

- Грошей вам не дадуть. Або дадуть – але мало, і тільки один раз… Що будете далі робити?

- Я думаю, що такого бути не може. У нас достатньо важелів, такого, навіть особистого плану, аж до звертань до Президента, до уряду, якщо потрібно, до Верховної Ради - якщо в форматі якоїсь корекції бюджету. Все-таки в тих межах, які передбачені бюджетом, гроші будуть, однозначно. Інакше просто мови не може бути.

Інша справа, що вже розпочинається підготовка до нового бюджетного року. У новому бюджеті треба передбачити найголовніші приоритетні напрямки. Серед них - проблеми, пов’язані з моделлю управління сферою, інформаційними системами управління і всим, що пов’язано з технологіями. Проблеми, пов’язані з розвитком супутникового мовлення. В минулому році 10 мільйонів на це ж було виділено… Нам треба розвивати цю важливу галузь. Це також проблеми повернення в нашу систему, Держкомінформу, концерну РРТ. В мене є вже відповідні документи, я намагатимусь, щоб це відбулося. Проблеми, пов’язані з технологічним переоснащенням і підтримкою наших національної радіокомпанії і телекомпанії. Я маю домовленість, пропозицію щодо пільгового митного обслуговування технічних засобів, які йдуть до нас з-за кордону.

У нас більш-менш нормально складається зараз ситуація в поліграфії. Ми створили свої об’єднання, видаємо книжки. Наше головне завдання - істотно понизити податки на продукцію власного виробника. Звести правила гри, їхні параметри до російської практики.

Я навіть маю намір з цього кабінету перебратися на Хрещатик, 26, тим самим піти в центр саме електронних ЗМІ, туди, де в нас дуже великі перепади, провали дуже часто відбуваються. І тим самим продемонструвати приорітет мого керівництва Держкомінформполітики.

- Національне ТБ, судячи з його практики, контролюється і відображає позицію Банкової. І опозиція, яку Ви, за Вашими ж словами, представляєте, має величезні претензії до УТ-1. Але, з іншого боку – Ви посланник Президента сюди. Як Ви збираєтесь співвідносити свої позиції?

- Мені здається, що ми переоцінюємо координуючу і направляючу роль Банкової. З чого я зробив такий висновок? Коли відбувалися розмови про моє призначення – а їх було чотири, я достатньо серйозно вагався. Це не була моя ініціатива. І коли я все ж таки дав згоду, я сказав Президенту: «Леонід Данилович, ви мене сприймайте таким, яким я є. Ви мене знаєте давно. Якось підгинатися, йти всупереч моєму баченню і, головне, законам я не буду” . Президент сказав: «Я тебе розумію, і не треба цього робити». І от коли призначення вже відбувалося, мені не було установок: вибори, ти повинен там якось так, так... Цього не було.

І мені здається, що багато що робиться фігурами на кілька рядків нижчими, ніж Президент, і нижчими набагато, від, скажімо, голови Адміністрації Президента. Ці фігури, прикриваючись тінню Банкової, можуть на щось впливати і намагаються на щось впливати. Я ж теж телеглядач, і все бачу. Скажімо, так, як було презентовано блок “За едУ” 9 лютого - це було дуже неоковирно і топорно. І я вже встиг про це сказати президенту Національної телекомпанії Ігорю Сторожуку, і він зі мною погодився Я про це сказав і прем’єр-міністру. І він теж сказав: «Іване Сергійовичу, ви праві».

Але я точно знаю, що це не була вказівка Президента. Тут треба розводити мух і котлети. Треба навчитися це робити. Тому що мухи завжди хочуть залізти в котлети. А в серйозному розумінні - вибори стосуються всіх, і треба забезпечити рівність можливостей і конституційність проведення кампанії. Президенту при моєму представленні я якраз про це і говорив. Я сказав, що законодавство і Конституція розв’язують мені руки.

На другий чи третій день роботи мені дзвонив лідер «Солідарності» Петро Порошенко. Казав, що в якихось регіонах якісь є шероховатості у ставленні місцевих ЗМІ до Ющенка. Я таких зловживань особисто не бачив, тому що достатньо серйозно Віктор Андрійович представлений в ефірі. Але я тут же відреагував. Я порадив нашим керівникам регіональних теле- і радіокомпаній дотримуватись закону. Такою моя позиція є, була і буде. Тому що це позиція, яка опирається на Конституцію і на закон. І якщо хтось, навіть вищий від мене у владній ієрархії, буде намагатися мене з цієї позиції зіштовхнути, то він, цей вищий, стане в опозицію до Конституції. Мої позиції все ж таки міцніші.

- Але якщо Ви переконаєтеся в тому, що декларують – одне, а підкилимно роблять інше. Ви будете готові піти у відставку?

- Як тільки ти сів на це крісло, ти повинен зразу для себе знати, що ти з нього підеш. І ще один принципово важливий момент. Влада приречена на критику саме тому, що вона влада. Це стосується всіх держав без винятку, всіх суспільств, навіть дуже розвинутих, і навіть дуже благополучних. Моє завдання - орієнтувати і суспільство, і представників влади, що це не трагедія, коли тебе критикують. Навпаки, якщо вже зовсім махнуло рукою суспільство, значить - це все, кінець. Моє завдання полягає в тому, щоб ми пройшли між Сциллою і Харибдою.

Безумовно, є чисто людський фактор, коли є спокуса, якщо ти маєш доступ до важелів, використати ці важелі. Особливо під час виборів. Це не унікальне явище для України, це всюди є. Але в мене таких спокус нема. Я все-таки маю намір довести, що і представник опозиції, якщо він професійно підготовлений, і якщо розуміє тенденції, які відбуваються і хоче щось зробити - він зробить. І для мене це навіть справа честі - стояти на такій позиції.

Я не думаю, що хтось собі дозволить тиснути на мене, знаючи мене вісім років як політика. Тиснути неконституційно, неправовими методами. Я просто не дозволю такого. Але якщо, не дай Бог, у нас щось буде не в’язатися, щось не виходитиме - я казав, що “шестеркой” не буду і готовий завжди до кардинального кадрового рішення.

- Але ви розумієте, що після таких заяв ви будете відповідати за все, що буде відбуватися на каналі УТ-1?

- Так, буду відповідати . Але є різні рівні співвідносності і відповідальності. Національна телекомпанія є незалежним органом. Вона номінально в системі Держкомітету, але вона має відповідний нам статус. І вся організаційна, технічна, програмна робота там ведеться незалежно, ми на неї не впливаємо. Там є свої керівники, своя відповідальність, своя ієрархія…. Я не скажу, що я можу пред’явити претензії до, скажімо, президента кампанії Сторожука. Він професіональний менеджер. І, тим більше, людина - відома в журналістських колах. Я думаю, що він теж розуміє всю складність ситуації. І канал буде достатньо серйозно займати все-таки більш об’єктивні позиції.

Хоча і Сторожука можна зрозуміти – коли йдеться про впливи на УТ-1 менш серйозного рівня, ніж ми говорили , але про впливи достатньо наполегливі і тісні. І тут я готовий буду захистити президента Національної телекомпанії, якщо буде з його боку добра воля і звернення. Захистити аж до серйозних висновків, пов’язаних з виходом на Главу держави, голову уряду і т.д.

Але є один нюанс. Той, хто намагається денно і нощно засвічувати тільки одну чи дві політичні сили, учасників виборчого процесу - він наступає на граблі або навіть на молота з довгою рукояткою. Тому що продукується несприйняття глядачем таких політиків та політичних сил.. Опозиція, якій неприємно, що її не показують, а показують інших, можливо, навіть повинна й радіти. Бо це такий “PR на сàмоліквідацію”.

Тому я радив би ідеологам виборчих штабів, які дуже засвічені в телепросторі, особливо на 1-му національному, зважити на це, щоб не отримати результат, прямо протилежний тому, аніж задумується. Мені здається, що ми таки погасимо бажання деяких політичних сил бути тотально присутніми на телеекрані.

- Як ви вважаєте, зараз відбувся перерозподіл впливу на УТ-1 у порівнянні з ситуацією ще півроку тому, коли там був Долганов, коли були досить суттєві позиції у СДПУ(о), Волкова… Відбувається перерозподіл на користь «За єдину Україну!»? Що взагалі зараз відбувається на УТ-1, з Вашої точки зору?

- Я думаю, що я не в праві давати зараз оцінки. Тим більше, що я й до того не проводив ніякого спеціального аналізу. Я думаю, що Ігорю Анатолійовичу (Сторожуку – “Детектор медіа”) зараз дуже непросто. Він теж нещодавно очолив величезний по проблемності колектив і структуру. Не думаю, що там можуть бути дуже серйозні впливи, аж до підкорюваності. Він - людина з позицією, я відчув це. І тому тиснути, вимагати - це непродуктивно.

Інша справа, що ми вибудуємо формат достатньо рівної присутності всіх політичних сил на цьому каналі. Але ще є момент політичної реклами. Це коштує великих грошей, а великі гроші є в дуже небагатьох. І тут докоряти Сторожуку, телекомпанії не можна. Як і докоряти радіокомпанії.

Хоча я робив зауваження Віктору Івановичу Набруско, що один із блоків - «Наша Україна» - найбільш на УР-1 засвічений. Нема питань. Хай люди платять, отримують свій рекламний політичний ефір. Але не можна при цьому закривати цілі програми, які існують по 30, 40, 50 років, на цих 2 місяці передвиборчої боротьби , тому що хтось заплатив гроші. Можна рекламу пускати, але в тих відрізках, які для цього передбачені.

Вже до мене є звернення з Центральної виборчої комісії, кілька звернень депутатів з проханням дати експертну оцінку: чи є втручання, тиск. Я розписую це своїм управлінням і вимагаю: проявити принциповість. Подивлюсь на принциповість людей і подивлюсь, яка буде реакція.

- І останнє запитання – щодо Суспільного телебачення, прихильником якого ви себе вже позиціонували. Чи можна його створити у нашій державі?

- Так, це питання дуже логічно випливає з попереднього питання щодо політичних впливів. Ми виходимо на проблему, як цих впливів можна б було уникнути або мати їх зовсім мало. В цьому контексті мені найбільш прийнятний досвід німців щодо Суспільного ТБ. Там не має державних каналів, там є усуспільнені наглядові ради. Я форсовано буду продовжувати вивчати цей досвід і намагатимуся щось зробити у нас. Тим більше, що Президент створив спеціальну робочу групу щодо Суспільного ТБ...

- Яка благополучно десь пропала…

- Так, щось вона притихла. Треба реанімувати її для підготовчих напрацювань до принципових моментів. Перший з них: як представити суспільство в суспільному мовленні? . В суспільстві політичні партії дуже конкурують між собою. Як знайти баланс інтересів, за яким принципом?

Другий момент організаційний: на якій базі ми побудуємо суспільне мовлення? Чи ми повинні ліквідувати державну структуру – проти чого я категорично проти? Ми от зараз зіткнулися... Приклад з виборів. Не можеме поширити вимоги Закону про вибори на Івано-Франківську область. Державного мовлення там немає, є «Галичина» - недержавний комерційний комунальний канал, але він не має ліцензії. Як виконати умови закону на цілий регіон?

- Може, треба було б законодавчо вводити в систему суспільного телебачення, створюваного на базі державного, якісь обов’язкові речі щодо державних інтересів?

- Це так, але я кажу про ситуацію на сьогодні. Я думаю, що нам треба йти шляхом розвитку технологій. Отримувати додаткові канали і на цій базі творити суспільне мовлення, на чистому каналі (в технічному розумінні).

- А якщо ще почекати і на цифрове телебачення, яке вирішить частотне питання…

- Я хочу в Держкомінформполітиці ввести політику двох колій. Є державний сектор, який буде розвиватися. І треба водночас створювати суспільне мовлення. Із часом вони зіллються. Так, ви праві, це достатньо тривала робота, і достатньо непроста, починаючи з законодавчої бази. У нас є Закон про суспільне мовлення, але недосконалий. Організаційні моменти щодо його створення - кому це буде доручатися? Якщо це доручать Держкомінформу - то це вже буде вплив держави . А це ж - суспільне мовлення! Концепція інформаційної політики держави в своїй складовій повинна включати концепцію суспільного мовлення. Ми з вами от зараз не торкалися проблем свободи слова, преси - але як тільки ми розв’яжемо проблему суспільного мовлення, ми багато знімемо і цих проблем.

- Ви – оптиміст. Але як Ви вважаєте, чи є політична воля влади для функціюнування в Україні справжнього Суспільного телебачення?

- Проблема діючої влади в будь-якому суспільстві, наше не виняток, в тому, що завжди є спокуса заховатися за косність чиновників. Але якщо влада думаюча - вона розуміє, що представники, конкретні фігури влади змінні, а сама влада, якщо вона має стабільність, незмінна. Тому проблема такої влади, думаючої - як конструктивно, на перспективу, зробити так, щоб убезпечити суспільство і державу від несанкціонованих впливів, які можуть спрацювати деструктивно й руйнівно. Повинні працювати запобіжні механізми, які законодавчо, звичаєво не дозволять зовсім “розхитати лодку”. Я вірю, що наша влада усвідомлює або починає усвідомлювати необхідність стратегічної вибудови Системи на перспективу. Не на обслуговування виключно сьогоднішньої ситуації. А на розуміння, що ми повинні рухатися до нормального, цивілізованого, конкурентноспроможного життя . Не можна ж весь час експлуатувати наївність, віру, довіру людей. І в цьому сенсі наші нинішні вибори - в розумінні “вибір”, повинні бути усвідомленими.

Справка "Детектор медіа"

Чиж Иван Сергеевич

Год и место рождения, национальность

1 мая 1952 г., с. Пышки, Старосинявский район Хмельницкой области. Украинец. Отец – Сергий Касьянович (1907-1997). Мать – Елизавета Ефимовна (1908-1972). Семейное положение, дети

Женат. Жена – Валентина Владимировна (1952), работник сферы услуг, товаровед. Дочь – Алла (1973), педагог. Дочь – Инна (1979), студентка.

Образование, ученая степень, звания, награды, публикации (статьи, книги и т.д.)

Киевский университет им. Т. Г. Шевченко

Российская академия управления

Журналист, правовед, политолог; специалист в отрасли государственного управления.

Действительный член Международной славянской академии наук.

Член Национального союза журналистов Украины.

Орден “За заслуги” III степени (08.1998).

Должность и название организации, в деятельности которой принимает участие

Народный депутат Украины (с 03.1998), член Комитета по вопросам свободы слова и информации (с 07.1998).

Партийная принадлежность

Председатель Совета партии “Всеукраинского объединения левых “Справедливость” (с 04.2000).

Краткая политическая и деловая биография

С 1969 – механизатор колхоза.

1970-1972 – служба в армии. Работал секретарём исполкома Цимбалевского сельсовета Старосиневского района.

С 1975 – работал в редакции Старосиневской районной газеты “Колос” и хмельницкой областной газеты “Советское Подолье”.

1985-1994 – инструктор, заведующий отделом связи с советами, политическими, общественными организациями Хмельницкого ОК КПУ. Заведующий отделом развития социально-культурной сферы Хмельницкого облисполкома. Заведующий отделом развития социально-культурной сферы Хмельницкой облгосадминистрации. 04.1994-04.1998 – народный депутат Украины 2-го созыва, Литичевский и.о. №414 Хмельницкой области, выдвинут избирателями. Заместитель председателя Комитета по вопросам социальной политики и труда, сопредседатель фракции СПУ и СелПУ. До этого – руководитель фракции СПУ. Во время выборов – заведующий отделом развития социально-культурной сферы Хмельницкой облгосадминистрации, член СПУ.

10.1994-11.1999 – секретарь Политсовета СПУ.

С 03.1998 – народный депутат Украины 3-го созыва, и.о. №190 Хмельницкой области. В период выборов – народный депутат Украины, член Социалистической партии Украины, уполномоченный представитель фракции Социалистической партии Украины и Селянской партии Украины “Левый центр”, фракции СПУ (05.1990-02.2000).

07.1998-02.2000 – председатель комитета по вопросам свободы слова и информации.

С 29.02.2000 – внефракционный.

---

Читайте також:

Іван Драч: “Хіба я мав змогу сформувати команду?!”

ВР дала згоду на звільнення Івана Драча з посади голови Державного комітету з питань інформаційної політики та призначення на це місце Івана Чижа.