Пластичні хірурги працювали над лицем ковбоя цілу ніч. Це сталося після того, як на нього наступив найвідчайдушніший бик світу. Бик, у якого є своя сувенірна та відеопродукція. Справжній винищувач ковбоїв. Утілення вікової помсти всіх, кого задурювали до смерті червоним ганчір’ям.

Цю повчальну історію розповідали якось у програмі “Гіннес-шок”.

Про те, наскільки "галімо" почуватися биком, знають не тільки давні прихильники Олександра Малініна, але й громадяни, які беруть участь у деяких інтелектуальних програмах на вітчизняному телебаченні, куди їх запрошують, звісно ж, не на правах биків, а в значно благороднішому статусі ерудитів.

Ця неочевидна, на перший погляд, паралель уможливлюється вже тому, що учасник кожного проекту, перемога в якому є синонімом великого життєвого успіху, переживає цілком бичачий спектр емоцій: він виходить на арену з усвідомленням того, що має шанс “знищити” тореро-ведучого, хоча, швидше за все, таки програє і залишить програму з більшим чи меншим тягарем ганьби й розчарування. Очевидно також, що ведучий (втілення інтересів телекомпанії) – фігура така ж захищена, як і тореро. Для нього кожен вихід до трибун – це рутинна робота, а не винятковий шанс, як для бика-ерудита, що приїхав з маленького містечка спеціально на запис власної екзекуції.

Цікаво, що бичачий дискурс інтелектуальних ігор на гроші найочевидніший не в тих проектах, де сценарно присутня зневага ведучого до гравця. Типові проекти з визначенням “слабого звєна” – це взагалі інший жанр, навіть якщо у ньому послуговуються інтелектуальною ширмою.

На мій погляд, є лише дві моделі телевізійних шоу, в яких людям пропонують заробити грошенят власним розумом. Перша, чий родовід сягає традиції радянського інтелектуального казино “Що? Де? Коли?”, – це передусім спортивне змагання, яке може бути і командним, і індивідуальним. Серед спадкоємців цього концепту – ідентичні за форматом “LG-Еврика” ("Інтер"), “Найрозумніший” ("1+1") та порівняно новий проект “Питання для чемпіонів” (СТБ). У цих програмах доля биків не настільки трагічна, адже вони змагаються не тільки з божественно обізнаним тореро, але й між собою. Відтак - на великі поразки нанизуються дрібні перемоги, у повітрі витає перегар олімпійського духу, нівелюючи “кривавість” самої гри. Ці проекти досить ліберальні, а їхній інтелектуальний чинник не настільки виразний, як у індивідуальних єдиноборствах, що їм хотілося б присвятити більше уваги. Власне, досконалість моделі “сам на сам” ніхто не заперечить і не перевершить. Лише у такому протистоянні з’являється “момент істини” – улюблений паразит телевізійної свідомості.

Одне з чільних місць серед програм, у яких ллється інтелектуальна кров, варто залишити для тореро Бондарчука з його “Кріслом”. Єдине, що псує кориду, – це залежність гравця від власного серцево-судинного здоров’я й можливості контролювати нерви, що не кожному Декарту вдається. Але в цьому є також елемент тваринної чесності – сильний бик не може слабувати на серце, інакше шанси тореро таки опинитися на операційному столі сходять на пси. Також руйнує чистоту алюзії те, що гравця-бика “стриножують”, – у цьому садистичному кріслі він від початку має вигляд жертви, шашличного м’яса, а не відчайдушної, сильної та небезпечної худобини.

Ідеальною ж метафорою кориди варто визнати “Перший мільйон” – програму еталонну й ідейно бездоганну. Це простір, у якому ролі бика й тореро визначені не тільки символічно, на рівні віртуальних образів, але й чудово розподілені психологічно.

Ведучий Ступка – не лише та людина, яка запрошує до підступного й нерівного бою. У “критичні” моменти гри, коли ерудитові вдається наблизитися до якогось проміжного досягнення, він неодмінно засвідчить свою повагу до приреченої хоробрості візаві.

Михайло Бриних, для "Детектор медіа"

____________________________________________________________________

Продовження матеріалу читайте в журналі "Детектор медіа" № 11, який нещодавно вийшов з друку.

Нагадуємо, що продовжується передплата журналу на перше півріччя 2006 року. Про умови передплати докладніше можна дізнатися тут.

Також журнал можна придбати на розкладках преси у вестибюлях станцій метрополітену м. Києва та в магазинах:

1. «Наукова Думка», вул. Грушевського 4, м. Київ

2. Книгарня «Сяйво», вул. Червоноармійська 6, м. Київ

Видання здійснюється в рамках проекту за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

Publication is supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine/ The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.

Проекти ГО "Детектор медіа" реалізуються за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) за угодою № F11158-TK-01. Погляди авторів не обов'язково збігаються з поглядами Агентства США з міжнародного розвитку.

"Telekritika" projekt were made possible through support provided by the United States Agency for International Development, under the terms of Award No. F11158-TK-01. The opinions expressed herein are those of the authors and do not necessarily reflect the views of the United States Agency for International Development.

Реалізації проектів ГО "Детектор медіа" сприяють Тhe National Endowment for Democracy /NED/, Internews Network, Центр Медіареформ

Журнал "Детектор медіа" виходить також за підтримки Міжнародного фонду „Відродження”.