Міжнародна науково-практична конференція «Трансформація журналістської освіти: європейський контекст» стала початком реалізації проекту в галузі трансформації журналістської освіти “Розвиток медіанавичок” (Development of Media Skills). Проект здійснюватиме спільно з Інститутом журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка консорціум на чолі з корпорацією Бі-Бі-Сі за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Про даний проект, перспективи його реалізації „Детектор медіа” вже писала.

24 листопада дискусія, що точилася в стінах Інституту журналістики, включала в себе обговорення основних проблем сучасної журналістської освіти: сутність професій, відмінності європейських освітніх систем, практичні і теоретичні сторони навчання, професіоналізм випускників тощо.

Розповідаючи про важливість даного проекту, заступник директора Інституту журналістики Тарас Петрів підкреслював: „Ми з європейськими країнами не лише сприятимемо трансформації журналістської освіти в контексті Болонського процесу, а й прогнозуватимемо розвиток медіа ринку і у відповідності до цього готуватимемо навчальні плани.”. А пані Хендер, член представництва Європейської Комісії в Україні, наголосила на основних аспектах цього проекту. На її думку, він має підтримати свободу слова в Україні, бути важливим чинником на шляху впровадження Болонської декларації, а саме - ввести два цикли освіти: бакалаври і магістри, сприяти реформуванню українських навчальних програм в галузі журналістики (адже, на думку пані Хендер, вони зараз є затеоретизованими) і забезпечити українські вищі школи підготовки журналістів потрібним обладнанням.

Директор Інституту журналістики Володимир Різун зупинився на європейських системах освіти: „Журналістика – це ще молода галузь науки, яка ще не отримала визнання як наука і практика. Таке визнання тепер тільки починається.

Журналістські системи освіти в Європі різні. Тоді постає питання, чи потрібна уніфікація цих систем? Теоретично так, це потрібно журналістиці як явищу. Але у підготовці кадрів цій уніфікації чинять опір освітні системи. Невідомо, навчальні плани якої країни треба брати за зразок. Ми маємо пропонувати один одному свої підходи і в суперечностях створювати єдиний план”.

Нора Френч ( Дублінський технологічний інститут) розповіла про різні моделі журналістської освіти в США та Європі. Перша модель - професійна: „В США велике значення має бізнес, тому там журналістська освіта має практично зорієнтовані програми. Також ця модель передбачає велику кількість гуманітарних дисциплін (25% - суто журналістські дисципліни, 75% - гуманітарні дисципліни)”. І друга модель - інтеграційна, притаманна європейським країнам. Її основною відмінністю від освіти в США є те, що журналістика сприймається як функція суспільства.

У свою чергу, Володимир Різун наголосив на основних відмінностях журналістської освіти в Західній Європі та Україні: „В Західній Європі переходять від практики до академізації. А українська журналістика народжена в лоні академічної освіти, тому для неї реальним є рух наближення до практицизму. Під практикою у всіх країнах мають на увазі практичні зайняття. Співвідношення яких в Україні відповідає іншим країнам. Але, певно, основна відмінність не в кількості, а в сутності цих занять”.

Володимир Різун наголошував на тому, що академічна освіта занадто структурована: „Це призводить до того, що студенти отримують окремі шматочки мозаїки, з яких їм складно скласти щось єдине. В західних країнах мозаїку розбивають на окремі елементи”. Також він зупинився на розбіжностях у розумінні магістерської освіти: „В Ірландії та Британії магістром може стати той, хто вже отримав ступінь бакалавра, навіть якщо це бакалавр не журналістської освіти, а у нас це неможливо”.

У свою чергу Андрій Шевченко, незалежний медіа-експерт, почав з того, що зазначив „Для журналіста мати вищу журналістську освіту добре”, а далі спростував три тези, якими, за його словами, послуговуються критики академічної освіти: „Перша теза - ринку потрібні готові журналісти. Я стверджую, що це ілюзія. Компаніям потрібні тільки добрі заготовки. Друга ілюзія полягає в тому, що журналістів треба готувати під конкретні потреби конкретних компаній. Хіба це не ілюзія? Журналіст має бути універсальним. І, врешті-решт, третє твердження, що академічна освіта взагалі не потрібна. Але ж має бути загальна ерудиція, ціннісний кругозір.

Одним словом, університети мають готувати людину з широким кругозором і міцним стрижнем, все інше зробить ринок. Випускник вузу має розуміти, що є добре, а що є погано, що таке стандарти і чи можна їх порушувати”. Для прикладу він нагадав вчинок сурдоперекладачки Наталі Дмитрук, яка під час Помаранчевої революції, проігнорувавши текст телеведучого, повідомила нечуючих глядачів УТ-1 про фальсифікацію виборів. З одного боку, вона порушила професійні стандарти, але з іншого – це був вчинок громадянської мужності. На той час – єдине правильний. Отже, лише високо моральна і професійна людина в той час могла зробити правильний вибір і вчинити саме так, як вчинила Наталя Дмитрук.

Далі дискусія перейшла до обговорення перспектив трансформації освіти. Зокрема, Тарас Петрів зауважив: „Чи є перспектива змінити якість освіти? Ми намагаємося знайти золоту серединку. Золота середина – це не щось нове, це вершки, які ми зберемо з інших європейських освітніх систем. Проект, який ми зараз реалізуємо, надзвичайно важливий. Однак нам бракує свіжих ідей, дискусій та політичної волі”. На його думку, ризиками, які можуть стати на заваді впровадження нового, є супротив частини викладачів, недостатнє фінансування, прийняття рішень на міністерському рівні.

На думку Йосипа Лося, завідувача кафедри зарубіжної преси та інформації Львівського національного університету, українська освіта на шляху до Європи має свої виграшні сторони: „У нас є свої відмінності і сильні риси нашої журналістики. Зокрема, публіцистика, якої немає в західних країнах. І, може, саме в цьому має бути специфіка української освіти”.

„Ми готуємо журналістів не для Дубліна, а для України”, - підкреслив Володимир Демченко (Дніпропетровський університет). А Володимир Різун стверджував, що Україна вже цілком готова увійти в Болонський процес: „У нас вже є дуже багато того, що вимагає Болонський процес, але ми самі ще не розуміємо, що у нас це є”.

Далі про те, якою має бути сучасна журналістська освіта та конкурентноздатні випускники, розповідали іноземні експерти. Зокрема директор Всесвітньої Служби Бі-Бі-Сі, голова Всесвітньої Служби Бі-Бі-Сі Траст Найджел Чепмен зазначив: „ Без трансформації журналістської освіти не буде нових медіа і, відповідно, нового суспільства.” Він згадав, як у 25 років прийшов на Бі-бі-сі і розказав, чого він чекає від журналістів, яких бере на роботу. На його думку, журналіст повинен мати ціннісні орієнтири – правдивість, точність, справедливість, неупередженість: „Для них має бути важливим суспільний інтерес. Журналісти повинні мати якісь ідеї і здатність їх втілювати, люди, які роблять монотонну роботу – це не для нас. Для якісної освіти потрібні фундаментальні знання. В Україні перед журналістами стоять важкі завдання, але їх можна вирішити.”

А Клер Моро-Ширбон, професор з Лілля, зупинилась на тих „рецептах журналістики”, якими послуговуються у Франції і, зокрема, у Вищій школі журналістики, яку вона представляє: „ По-перше, журналістика – це професія, подібна до професії лікаря, кухаря тощо. Довгий час журналістів не відокремлювали від літераторів, і вважали цю професію нежиттєздатною без таланту. Вважалось, що це питання дару, з яким народжуються. Але ж для нас неважливо, чи талановитий кухар, для нас важливо, чи вміє він приготувати ту чи іншу страву. По-друге, журналістика – це ноу-хау, її можна вивчати лише через практику. Журналіст знаходиться на службі у громадськості. Тому й навчання має проходити з цього практичного розуміння. Не треба вчити хімію, щоб приготувати шмат м’яса. Як ми вчимо таблицю множення? Повторюємо. Освіта має передаватися через спостереження, методи впливу та помилки, це краще, ніж слухати лекторів. І по-третє, навчаючи журналістів, треба чітко усвідомлювати, що дорослих вчать інакше, ніж дітей. Дорослі не сприймають авторитет викладача, для них має значення лише досвід. Дорослі очікують конкретних результатів”. Тут українські науковці ще раз підкреслили, що до вузів студенти вступають у віці 17-18 років, тому вони й наголошували на важливості академічної освіти.

Майкл Фолі (Дублінський технологічний інститут) розказав про складнощі , з якими зустрілася Ірландія на шляху входження в Болонський процес: „“У нас працювали люди, які відповідали за забезпечення якості журналістської освіти. Ми їх ненавиділи. Важко було уявити, як можна виміряти рівень якісної підготовки, тобто рівень розуміння студентів? Але ми переслідували цю мету. Щодо покращення навчальних програм - одне з найскладніших рішень, яке ми приймали, це що залишати в програмі, а що ні. Після розробки програм ми перевіряли їх на якість. Зокрема, проводили опитування студентів. Випускники можуть оцінити якість практичної підготовки. Ми проводили дискусії. Коли студенти пропонують свої ідеї, то це допомагає в розробці навчальних програм. До того ж, якщо студент залучений до створення курсу, то це поліпшить і відвідування занять”.

Думку українських студентів забажав почути Тоні Хоусон, голова проекту „Розвиток медіа-навичок”, модератор конференції. Відповідь студентів була звична - не вистачає практики та знань з окремих сфер, зокрема, з культури. Після цього один з українських професорів зазначив, що викладачам теж таких знань не вистачає.

А Костянтин Квурт, виконавчий директор МГО „Інтерньюз Україна”, обговорення проблеми журналістської освіти поєднав з дискусією щодо створення суспільного мовлення: „Єдина відмінність - це те, що в нашій дискусії менше прогресу. Тому що вже вирішено, що СМ - бути, а от чи бути трансформації журналістської освіти - ще не відомо”.

Після цього в центрі обговорення постало питання потреб медіа ринку і відповідності цим потребам випускників.

Зокрема, Юрій Підзіля (Ужгородський університет) наголосив: „Дуже хотілося, щоб не лише журналісти, а й телеканали і агентства були конкурентноздатними, продукт яких приваблював би інші країни.”.

Андрій Шевченко наполягав на тому, що ринок зацікавлений в сильній освіті, бо це економить компаніям гроші. Також, на його думку, ринок зацікавлений і в моральних журналістах, яких саме мають виховувати університети: „Під час виборів рейтинги „1+1” значно впали, через необ’єктивне висвітлення подій”.

Євген Федченко, керівник „Києво-Могилянської школи журналістики”, розказав про геть відмінний від академічної рівень освіти, і тим самим шокував регіональних професорів: „ Не існує журналістики британської, ірландської чи ще якоїсь. Є дві журналістики – добра та погана. Ми переконані, що журналістика - це не академічна освіта, це симбіоз інших освіт. Ми готуємо магістрів. Але наші магістри не будуть займатися дослідженням медіасфери. Це можуть бути політологи чи економісти тощо. Наші студенти мають чітко знати, навіщо вони сюди прийшли, і вийти звідси зі своїм портфоліо (чи то якійсь новий проект чи фільм тощо)”.

Після цього деякі професори назвали „Києво-Могилянську академію”„маячком”, якому вони заздрять.

Але, як показала подальша дискусія, не всі вірять у світле майбутнє трансформації освіти. Зокрема, Олександр Александров, завідувач кафедрою журналістики Одеського Університету, виклав своє доволі песимістичне бачення змін: „ Якою може бути наша освіта, якщо держава її не фінансує, а ринок в цьому не зацікавлений. Мені здається, що ця трансформація закінчиться тим, що в Україні буде три університети, які отримають технічне переоснащення, а всі інші лише зруйнують систему освіти, і кого ми випускатимемо тоді?”

Ці слова викликали супротив інших учасників дискусії: зокрема, Тарас Петрів і Євген Федченко зазначали, що їхніх студентів ринок потребує і вони, відповідно, є конкурентноздатними.

Клер Моро-Ширбон розказала про практику Франції, де кожен журналіст та оператор мають сплачувати професійний податок у розмірі 1% на підтримку освіти. Втім, Андрій Шевченко переконаний, що фінансування не є проблемою взагалі: „Ринок готовий вкладати гроші в кадри.

Гроші є, але наші школи не в змозі їх забрати. А якщо побачити це, то з’являться і технічне переоснащення, і професійні кадри”.

Тож саме підготовці таких професійних кадрів сприятиме реалізація новоствореного проекту. За словами Тараса Петріва, дане обговорення має стати першим кроком у розробці програми трансформації освіти в рамках проекту “Розвиток медіанавичок”. А наступним кроком стане формування робочих груп, які працюватимуть над виробленням європейської моделі української журналістської освіти, яка враховуватиме досвід різних країн.

Читайте також:

Європейська комісія разом із Бі-Бі-Сі допоможе реформам у освіті українських журналістів

Андрій Куликов: "Прості" люди в новинах Бі-Бі-Сі з’являються не рідше, ніж політики й експерти