Хіба не сумний парадокс: у країні, де нова дуже демократична влада дуже демократично ставиться навіть до своїх опонентів і зовсім по-демократичному підписує з ними меморандуми, журналісти, що живуть в ареалі влади цих опонентів, досі залякано озираються навіть на власну тінь і бояться слова промовити без дозволу й без “даху”. Чи не тому, що опоненти вельми й вельми далекі від демократичних норм і цінностей?

Утім, йдеться не про мужність журналістів (чи її відсутність, рівнозначну відсутності професіоналізму). І навіть не про опонентів влади. Мова про інше. Ось сухі інформаційні рядки: “Донбас займає перше місце в Україні за кількістю зареєстрованих злочинів. За словами прокурора Донецької області Олексія Баганця, за 9 місяців поточного року в регіоні було зареєстровано 44 тисячі злочинів, серед яких 19 тисяч – тяжких і особливо тяжких. З початку року було вбито 395 осіб, 147 загинули від заподіяних тілесних ушкоджень, 5 тисяч жителів регіону були пограбовані. У той же час нерозкритими залишаються 38 убивств, вчинених у поточному році, і близько тисячі вбивств минулих років”.

За цими рядками – людські долі. Про одну з них – трагічну смерть 22-річого донеччанина Дмитра Клименка, вбитого в ніч з 9 на 10 жовтня, не можна не згадати. Обставлене як самогубство, вбивство студента одного з ВНЗ Великої Британії, сина заступника голови донецької облдержадміністрації, лишилося такою собі пересічною подією, непоміченою ані правоохоронцями, дещо вищими за рівень дільничих, ані донецькою й центральною пресою. Що дивує. Тим більше, що батько Дмитра Олександр Клименко не приховував, що погроз на його і його родини адресу останнім часом, коли виникли чутки про його наступне призначення, побільшало. Відтак, аж ніяк не виключено, що трагедія в його сім’ї не позбавлена політичного забарвлення.

А що це таки вбивство, свідчать дивовижні обставини смерті: у знайденого повішеним хлопця лікарі навіть не змогли встановити причину смерті – за добу, що минула з її імовірного моменту, тіло встигло розкластись. Не менш дивним видається й майже цілковита відсутність специфічного для такої міри розкладення запаху.

Однак найбільше дивує не незграбне інсценування самогубства, а реакція на потенційно резонансний злочин тих, хто, видається, мав би передусім звернути на це увагу – правоохоронців і журналістів. Вбивство сина посадовця такого рангу (і не останньої людини в лавах – не таких уже й численних у Донбасі – тих, хто давно, дієво й щиро підтримує Віктора Ющенка) не лише не погіршило кримінальної статистики Донбасу – ним займається столична міліція, точніше – один з її райвідділів, Солом’янський (що ж, логічно, це на його території вчинено злочин). Воно, до того ж, залишило байдужим і центральну, і регіональну пресу. Чому? Можливо, відповідь на це питання – в подальшому перебігу трагічних подій, у тому, що й вони виявилися “не цікавими” журналістам. І, мабуть, не в останню чергу через їхню байдужість той схожий на трилер “подальший перебіг” і став можливим.

У суботу 22 жовтня близько шостої вечора до Олександра Клименка надійшла інформація про те, що його та його сім’ю – дружину й двох малолітніх дітей “замовлено”. І замовлення буде виконано найближчим часом. Джерело інформації – Сергій Лобанцев, один з екс-керівників місцевого УБОПу, нині – начальник природоохоронної інспекції азовського узбережжя, який отримав її, за його словами, від Анатолія Толстоухова. Відомий ендепіст, знову ж за твердженням Лобанцева, виявив намір будь-де офіційно підтвердити це. З огляду на вагомість джерел та останні події підстав довіряти мовленому в заступника губернатора було достатньо. Щоб не псувати обласної статистики черговим убивством (до того ж, могло статися, убивством кількох осіб), Клименко зі своїми помічниками та Віктором Нестеренком, помічником народного депутата Володимира Цибулько, залишилися в приміщенні донецької ОДА, звідки намагалися поінформувати про ситуацію правоохоронні органи та журналістів. Певний час телефони посадових осіб ОДА не відповідали. Згодом зв’язок вдалося налагодити, викликати міліцію. Ближче до півночі до приміщення ОДА прибуло керівництво місцевих правоохоронних органів й керівники партій, що підтримують Віктора Ющенка. І лише тоді журналістам, інформованим першими, стало цікаво.

Зрештою, в ситуацію втрутилася вища влада. І поки що люди живі. Та чи надовго забезпечено охорону? І чи так уже надійно захищатиме вона нелюбу “вчорашнім” особу, якщо хтось з тих “вчорашніх” (чи справді – лише “вчорашніх”?) два тижні тому довів, що має силу й вплив міцно заткнути рота пресі й владі?

Охорона не може тривати все життя. І коли її не буде – що тоді? Чи єдиним наслідком того буде чергове погіршення схожої на мартиролог кримінальної статистики Донбасу на кілька одиниць? Може, вже час припинити гратися в мирне співіснування з криміналітетом, хоч би які високі місця не обіймали його представники? Може, час позбавити Донбас сумної слави такого собі заповідника жахів, а донеччанам створити умови для нормального, гідного людини життя, за якого й преса виконуватиме свій професійний обов’язок без огляду на реакцію центральної влади?

P.S. Не можу не згадати й про реакцію одного з київських журналістів, відомого як поборник прав людини. Редактор газети “Свобода” Олег Ляшко відреагував на прохання інформаційної підтримки в екстремальній ситуації словами: “Їм пити менше треба”.

Тетяна Метельова, для «Детектор медіа»

P.S. від «Детектор медіа». - Ми припускаємо, що можуть бути й інші погляди на ситуацію з Олександром Клименком та реакцією на неї преси. «ТК» готова опублікувати матеріали в продовження теми.