У статті «Дітям до 16 заборонено...», яку «ТК» опублікувала 19 жовтня, йшлося про появу в Україні першого телевізійного каналу, який транслюватиме еротичну продукцію. На український ринок виходить компанія Playboy TV, що задовольняє відповідні потреби глядачів по всій Європі. Наших читачів ми запросили до дискусії щодо тих проблем, які у зв’язку з цим можуть хвилювати суспільство. Зокрема – щодо проблеми розрізнення еротичної та порнографічної продукції. На наше запрошення до полеміки відгукнулася авторка, «журналістикознавець» - за її власним визначенням - з Луцькa Оксана Косюк, текст якої ми сьогодні і публікуємо.

Во блін – що тут ще скажеш…

О. Забужко

На думку авторки епатажних “Польових досліджень з українського сексу”, за українським Еротом вгадується “унікальна, єдино-неповторна цілісна культура з притаманною тільки їй філософією тілесності та діалектикою чоловічого й жіночого”. Еталоном еротики у нашій культурній традиції О. Забужко вважає фольклор: весільні пісні, сороміцькі коломийки і. т. д., втіленням порнографії – інфікований страхом “світ без любові”, світ рабства, упокорення і “жертовності”.

Дещо по-іншому дивиться на проблему сексуальності англійський письменник та публіцист Лоуренс, зокрема у статті “Порнографія й непристойність” він зазначає, що порнографія робить людську голизну бридкою й дешевою, а статевий акт принизливим, тривіальним й огидним. “Вся проблема порнографії, як не мене, – пише Лоуренс, – зводиться до проблеми потаємності. Без потаємності не буде й порнографії. Адже потаємність і скромність – речі цілком протилежні”.

“Порнографія спотворює дійсність? – відверто дивується відома феміністка Каміла Пл'я. – От і чудово, просто це означає, що порнографія rротескна, як rротескні давньогрецькі фризи, де зображено жорстокі битви титанів, але ніхто не думає, що це було насправді і не намагається їх наслідувати Мікеланджело був великим порнографом”.

Дуже своєрідно визначив лінію переходу еросу у порно Володимир Набоков: “межа декольте, на його думку, приходиться якраз достатньо низько, щоби криво посміхнувся філістер, і достатньо високо, щоб не спохмурів почмейстер”.

Всевладність невловимого Ероса у людському житті добре розуміли вчені та митці різних цивілізацій. Навіть сувора й трагічна Біблія подарувала світові пройняту мажором похвалу любовній насолоді, чи слід ще щось окремо казати про твір брахмана Ватсьяяна Малланаги “Камасутра” або фривольно-пікантні доісторичні скульптурні зображення богів кохання?

Однак Л. Толстой вважав порнографом Шекспіра, Лоуренс – Шарлоту Бронте, авторка “Джен Ейр”, безумовно, не була б у захопленні від “Коханця леді Четерлей”, одягнений у священницькі ризи Джовані Бокачіо на схилі літ, навіть виголосив анафему власним “ста антиподам Дантових пісень” (мається на увазі “Декамерон”). Звісно, найбільше діставалося романам Франсуа Рабле, як і народним святам, карнавалам та містеріям древнощів – уособленню світу міфо-ритуальної сміхової традиції.

Не важко здогадатися, що в епіцентрі критики техногенної доби має опинитися релаксаційна продукція електронних ЗМІ, в бік котрої кинуто вже стільки каміння, що з нього можна було б звести нову Вавилонську вежу.

Звісно (за справедливими спостереженнями І. Полянського) нікому не хочеться бути особливим авторитетом у такій делікатній сфері, як порнографія. Кому, мовляв, потрібна така слава? Куди краще завчасно убезпечитись, виголосивши в адресу новітнього Содому своє велике благопристойне “фе”.

Але ж (вельми перепрошуємо високочтиме добропорядне панство) вимальовується доволі дивна, унікальна, сказати б, ситуація: медіапростір буквально переповнений продукцією, котра активно споживається, будучи “нікому не потрібною”?

Щось тут не так… “Є чимало потреб, – зазначає І Полянський, – що породжують потребу в інформації порнографічного характеру. Серед найпоширеніших – систематична сексуальна невдоволеність або ж підвищені сексуальні потреби, які важко або неможливо задовольнити традиційним способом; психологічна неврівноваженість, невпевненість у стосунках з особами протилежної статі”. Протестувавши пошукові системи Alta, Vista, Hot, Bot, Excite, Infossek, Aport, вчений змушений був констатувати, що “найбільшим попитом у Всесвітній мережі користується таки тіло”. Приміром, при введенні запиту на слово, “порно” – кожна з пошукових систем видає мінімум 12-13 тисяч сторінок посилань. “68% сумлінних співробітників великих і малих компаній”, за спостереженнями І. Полянського, “упродовж роботи не менш сумлінно “накручують” інтернет-трафік, блукаючи ххх-сайтами (уявити лише, скільки їх виходить на “промисел” у нічні години)”.

Директор Центру шлюбу і сексуальних стосунків у Каліфорнії та координатор консультаційного і навчального центру Cowell Student Healt при Стенфордському університеті Ел Купер стверджує, що чим більше часу ми проводимо в онлайновому просторі і, відповідно, менше у товаристві собі подібних, то більше потребуємо миттевої розрядки в Мережі.

Виходить, порнографія – “чума ХХІ віку?

У жодному разі! Як сказав би Льюіс Керрол: цій трагічній сазі, цій страшній історії з хвостиком тисяча років! На наш погляд, “людина ока”, що насолоджувалася видовищами злягання, не істотно – де: у “чоловічому домі” (ініціальний обряд), на “священній” оргії, брудній вакханалії чи навіть у чотирьох стінах опоетизованої української хати майже не змінилася. Змінився хіба що спосіб споглядання. Він став інтимнішим.

Цивілізація індивідуалістів бере участь у вакханалії “стерильно”. Вона не дозволяє собі раблезіанського “бруду”. ЇЇ непристойність зовсім не схожа на “зад бідної людини” (вислів М. Бахтіна). Вона радше нагадує “аскетизм” Клода Фролло, що огорнений панциром своєї сутани, трясучись від страху та “непереборних” бажань, стоїть під дверима чужої спальні. А коли його там хтось побачить – із самим незалежним виглядом повідомляє, що, мовляв, полює на нечисть, котру негайно треба спалити.

Позиція виявляється двусічною: для “нечисті” нічний споглядач дійсно ніхто і ніщо. А от для нього підглядання – чи не єдина спроба відчути себе живим. У легендарного “святенника” бракує відваги зізнатися собі у цьому. Він так і підглядав би потай у нічну замкову щілину (щоразу серед перших воголошуючи анафему звабі), якби не смерть, що по суті була останньою стадією давно започаткованого змертвіння. (“Мертві ті, хто не бажає більше ні спокушати, ні бути спокушеним” (Бодріяр)).

Задіяний “інструментарій” виводить нас на цікаві ракурси бачення дражливої теми, яку наша досі доволі консервативна у сприйманні табуйованого свідомість увесь час намагалася сфальсифікувати, принизити, знецінити, у той час, як тема якраз вимагає вдумливого, серйозного й зацікавленого (позбавленого хрестоматійного пилу) прочитання. Це справді важливо й необхідно – поставити, усупереч цнотливій етнографічній ностальгії, проблему порнографії як складову техногенних розваг у контекст національної (вкритої псевдопозолотою) та світової архаїки, що є, до речі, не лише скарбницею духу, а й доволі точним еквівалентом сучасної “медіаскриньки” з усіма засобами для задоволення тіла.

Відомий вчений Ю. Климець у книзі “Купальська обрядовість на Україні” зокрема зазначає: “Еротичні розваги (особливо весняні та літні) існували в усіх, без винятку, народів світу, почасти вони перетворювались у нестримно веселі гуляння, розгульні бенкетування, безпробудне пияцтво, “гріхи блудні, розтління дівчат, беззаконне прижиття дітей”. ”Різні переживання, особливо досвідчанні звичаї спільного спання парубків і дівчат, на думку академіка М. Грушевського, не полишають ніякого сумніву в існуванні колись дуже свобідного парування нежонатої молодіжи. Се, як наголошує дослідник, загально констатований факт”[Історія укр. літ. У 6 томах, том 1].

“Оргаїстичні стани були звичними для всіх членів племені”, рекомендувалися знахарями і жрецями” (ритуал групових сексуальних оргій, за словами Е.Фрома, був частиною багатьох серйозних обрядів” [Фром Э. “Душа человека”]). Насьогодень подібні “видовища” дійсно можна спостерігати хіба що на порносайтах, де віртуальна реальність презентує найбрудніший варіант вправляння у Камі.

Але хоча традиція привселюдного позбавлення цноти у наш час вважається збоченням, інколи здається, що процес “групового зrвалтування” просто перейшов зі стану реалії фізичної у категорію словесно-щілинну – предмет дискусій та пліток. Не випадково розмови про нещодавно табуйоване – одна із коронних тем ЗМІ. І звучить вона тут найчастіше з “фалічною відвертістю”. Особливо у ток-шоу та програмах на кшталт “Про це”, “Великий куш” та ін. Тут усе, що пов'язане із сексом, здебільшого подається як “забризканий калом і мочею” (вислів Бахтіна) матеріально-тілесний низ у найгіршому розумінні слова.

Отже, як сказав би Франсуа Рабле, логічним шляхом ми прийшли до жахливого й парадоксального висновку: вкрай неоднозначна екранна “еротика”, що має глибоку ремінісценцію та сильне сугестивне поле небезпечна й потрібна одночасно (про це “мовою культури говорять древні архетипні джерела” , а “мовою науки” – непересічні особистості).

Питання патогенних порнографічних медіа-текстів ще надто злободенне (себто – недозріле) для академічної науки й водночас неймовірно болюче, таке, що потребує негайного “хірургічного втручання”. Звісно, найпростіше все “ампутувати” (знищити, заборонити…). Тоді “хвороба” повинна зникнути разом із збудником.

Але… пригадується жриця гедоністичних спокус Соломея, котра для отримання мстивої насолоди жертвує її збудником. Як вислід – насолода перетворюється у свою протилежність – жорстокість до споживача. Іншими словами: будь-яка ампутація – це передусім руйнація організму. Чим може обернутися “усічення” матеріально – тілесного низу? Втративши “основний інстинкт”, будь-яка культура стає нежиттєздатною (пригадаймо вікторіанську Англію: трагедію її літератури, мистецтва тощо). Окрім того, як ми бачимо, існує ще й проблема виявлення “патології”. Йдеться про те, що наобум можна понавіттинати багато зайвого, бо у кожного дослідника, як правило, свій “діагноз у розмежуванні”. Поняття про норми та переступи плинні у просторі так само, як і в часі...

Відмежування порнографії від еротики, річ, вочевидь, дуже індивідуальна, глибоко “заземлена” в інтимний світ кожної окремої людини.

Читайте також:

Дітям до 16 заборонено...