За цим словом вилізли на екран слогани: „Ви не розумієте”, „Послухайте!”, „Я не згоден”, „Все зовсім не так” тощо. „Певно, в проекті Маші суперечка – найважливіша річ”, – не могла збагнути, що саме стане приводом конфлікту. Хоч через політичні баталії Зіну нудило, дивитися на конфлікт вона стала.

З’явилася у всій красі гламурній на екрані Маша. Усміхається. У центрі на підлозі намальоване різнокольорове коло, по боках - два м’які дивани. „Йосип Кобзон!” – гаркнула Зіна, подумавши, що на неї чекає чергове розважальне ток-шоу.

„Нужно ли запрещать иностранцам усыновлять наших детей?” – кокетливо зиркнула з ящика Маша. Послухала мову її Підалькіна і здалося їй, що україномовні гості виглядають іноземцями. Зручніше вмостилася і стала чекати. „ТБ не до трусів та їхнього змісту взялося, – кумекати стала. – А жадані теми освітлює. Хоч і мовою чужою”.

„Дети должны иметь родителей, – вела далі з посмішкою ведуча, - считает замечательный популярный актер Станислав Садальский».

І збагнула дівчина, що образ ведучої Маші мало чим відрізнявся від того, що було в „Підйомі”. Усі слова екс-ведуча Нового каналу вимовляла з таким же ж піднесенням, як у „Підйомі” колись рекламувала якусь страву чи салон. Підалькіна відчула, що красунечці Маші байдуже, який текст злітатиме з її вуст. Пріоритет – посмішка і вигляд від бренду, який рекламувався тут же ж у кутку екрану. „Про інше, мабуть, мусили б автори проекту подбати”, – вирішила Зіна не вимагати від ведучої ICTV емоцій Ольги Герасим’юк.

Садальський (Підалькіна не розуміла, чому вибір щодо участі в українському проекті пав на нього) почав розповідь зі своїх років у дитбудинку і зробив висновок, що в дітей мусять бути батьки, хоч і прийомні, хоч і іноземці. Далі запросили Ніну Матвієнко - як опонентку. Їй, навпаки, сподобалося в дитинстві в інтернаті. „А дітей наших продають за великі гроші на органи...”, – мовила народна артистка України. „А вы интересовались этим вопросом, есть статистика?» - спитала Маша, кліпнувши красивими очима. Виявилося – ні, лише чула. А коли Ніна Матвієнко вела мову про санаторійні умови українських інтернатів, Зіна вирішила, що співачку, певно, запрошують у показові заклади. Їй колись самій довелося у чотирьох дитбудинках показувати любительську театральну виставу. І не могла сказати Підалькіна, що у трьох з них вельми добре жилося дітлахам. В одному дитбудинку викладачі навіть жалілися, що діти в Іспанії знайшли батьків, ті хочуть їх всиновити, а процедура закону така дурна, що без великих хабарів здорову дитину не візьмеш.

Тут в студії з’явилася Ірина Коровіна – представник асоціації „К’яра”. „Вы тот самый человек, который помогает иностранцам усыновлять детей», - зауважила Маша. «Не усиновлять, а продавать», - вигукнула Ніна Матвієнко, і Зіна згадала Дмитра Нагієва. Їй не вірилося, що народна співачка може себе поводити так нахабно, як підсадка у „Вікнах”. „За таку поведінку у Нагієва підсадці платять гроші, – промурмотіла Підалькіна. – А пані Народна, певно, робить це безкоштовно”.

Ірина Коровіна, нехтуючи нападом, підняла тему, що в пресі, на телебаченні ніколи не говорять про поняття усиновлення. І це була чиста правда, бо нема теми – нема проблеми. Розповіла, що усі діти, які попрямували до Італії, живуть гарно. Тут до Ніни Матвієнко підсіла адвокат Ольга Карпенко і такі нісенітниці почала парити, що у Зіни аж вуха спітніли. „Я не кажу, що біологічна мама є ідеальна. А де ви знайдете ідеальну маму?” – зухвало і безпідставно звинуватила адвокат всіх матусь землі. „Багато випускників інтернатів закінчують життя самогубством, бо не можуть пристосуватися до життя. Інтернат – це зло для суспільства. Але в Україні є підстави і фінанси, де людина може рости в сім’ї”. І далі таку дурість понесла, що піт з вух почав переміщатися в дівчини на очі. „Шановні друзі, – як на трибуні Президент, промовила адвокат. - Наші діти шаленим потоком їдуть за кордон, а можуть жити в сім’ї в Україні, в сім’ї українців, в українській сім’ї”. Від лету думки Ольги Карпенко очі Зіни таки не встигли спітніти, а зсунулися до носа й застигли.

„Хто цих людей, які балаболять, мов божевільні, бозна-що, в ефір пускає? – подумала. – Невже на співбесіді не було зрозуміло, що це просто функціонер, який суті проблеми не знає”... Не встигла Підалькіна розміркувати як слід, як на поміч їй прийшов пан Садальський. „Адвокат бреше, как Гебельс - и нашим і вашим – давайте вместе спляшем”, – мовив актор, який відчув у пафосі пані фальш. Пані ж з адвокатури загорлала як на Бесарабці: „Я можу сприйняти це як образу, і подати на вас у суд”... І так сіла - до сміху переможно - на тому м’якому дивані, що Зіна гучно гигнула і очі її стали на належне місце.

Не раз вигукували опоненти, що за усиновлення дітей хтось отримує великі гроші, і журналістка Зіна збагнула, що панство непокоїть більше чиясь кишеня, ніж доля української малечі. В програму й психолог Ольга Борденюк приходила, яка про дітей не просто начувана була. Але нічия присутність порожнечі не заповнила. Маша кокетувала час від часу з Садальським, кажучи йому, всміхаючись: „Только не оскорбляйте никого, Станислав, это женщины, а вы говорите "брехушки"”. Тут вже й актор дурі загальної не витримав накинувся на Машу приблизно з такими словами: "Мы тут что про половые отношения, или про детей?" Маша засміялася безпорадно до нього: „Ну, говорите, говорите”. А пані адвокат кричала: „Давайте усі виїдемо в Італію, якщо там так гарно дітям!”.

„Приїхали. Чому не проінструктували пані-адвоката, чого їй краще не казати? Такої антисоціальщини я ще не бачила! – реготнула розгублено на побачене Підалькіна. – Нащо цeй гламур в одязі ведучої і студії, якщо мова про такі тонкощі? Де факти з дитбудинків, з сімей закордонних, дітей на вулиці? Де відео, що підтверджує їх? Чому в студії тільки ті, хто займається італійськими потенційними батьками українських дітей?” І подумала Підалькіна, що, певно, простіше запросити представника фонду „К'яра”, який італійцями й займається, також психолога, який з цим фондом працює, та адвоката, який з ними вів справу. Три в одному комплекті - і авторам проекту дупу чесати не треба, щоб пошукати інших учасників. „І так згодиться” – вирішила Зіна, бо розуміла, що вершки рейтингів зняти хотіли від присутності самої Маші Ефросініної.

А що ж Маша? Не її це був формат. По всьому видно, що ні доля дітей, ні доля повій в іншій передачі її аж ніяк не обходить. А не обходить тому, певно, що Маша в транспорті не їздить, соціального дна не бачить. Не знає, що у автобусах, буває, на очах у всіх малеча клеєм дихає. Не відає, що у метро тринадцятирічний, одурівший від наркоти хлопець, може спокійно дрочити і ловити від дрочива кайф. Не відчуває ведуча безвихідності того дитячого життя. Маша ж була просто нафарбованою чорнявою лялькою – без емоцій, думок, позиції. Принаймні, так здавалося Підалькіній, її 16-річному братові і подрузі Ярославі. Головною для усіх була навіть не розмова, не конфлікт, а фішка – „Маша+сироти”, „Маша+повії”, „Маша+наркомани” тощо. „А коли ці розмінні монети успіху вичерпаються, з чим же ж буде „Маша+...”?” – замислилася Зіна, бо тупий цинізм до болю ненавиділа. „Може, не треба було з „Підйому” Машу відпускати. На місці своєму зранку всміхаючись була вона, - мовила. – Бо „Підйом спаскудився, а сама екс-ведуча в інших форматах, де треба роздумів, душі та серця щирого – ніяк не вигрібає”.

А щодо діток, то опоненти іноземного усиновлення самі собі сиріт не візьмуть, а іншому – не дають. Як це по-нашому – українському.

*Цей термін подарував Зіні Пелих. Вона вирішила використовувати його усюди – де треба і ні.