Анна Вовченко, для „Детектор медіа” Одного чудового вечора я затримала увагу на неоднозначно оцінюваному „помаранчевому” каналі (себто ICTV), спостерігаючи файну картинку з приблизною назвою на кшталт „Ходаки у сімейного психолога”: у м’яких фотелях зручно всілися двоє й начебто щось про себе розказують комусь третьому. Вона – усміхнена рудоволоса пані років так 25-30 в зеленому костюмі, якому очевидно бракувало уваги кравця, він – невизначеного розумового діапазону молодий чолов’яга, який приречено дивиться в підлогу і вряди-годи бурчить щось нерозбірливе. Вона мрійливо щебече про еротичну сценку в кабіні літака і в ванній кімнаті із собою та братами Кличками в головній ролі, він своїм ображеним мугиканням ніяк не може донести до її свідомості, що сімейному „психові” вже давно все про неї зрозуміло. У програмі – назва. Справжня, а не щойно мною, розумницею, вигадана. Телесеріал „Леся + Рома”. „Це ж, напевно, придумувалося, як нормальний український серіал про нормальне українське молоде подружжя!”, – здогадуюся я, водночас прокручуючи в голові три варіанти розвитку своїх подальших дій. Варіант перший: вимкнути, щойно побачивши. Не підходить, на екран я вже витріщаюся хвилин сім. Варіант другий: розважливо поглянути й згодом сказати „фе, дурниця!”. Можливий, так само, як і варіант третій: уважненько подивитися й спробувати якщо не виправдати, то хоча б пояснити те, що відбувається. Трошки подумавши, я обрала третій: аякже, я ж сама лояльність і вихованість − і можу геть до всього на світі підійти з розумінням.

Цілу серію тривалістю в півгодини Леся й Рома (переважно, звісно, Леся) сипали відвертостями про своє інтимне життя в кабінеті психолога. І весь цей час мене, яка з останніх сил намагалася знайти в їхній балаканині й зовнішньому вигляді зображуваного логіку, переслідували два відчуття: неприродності того, що я зараз перед собою бачу, і дежавю. Особливо дежавю. Ніяк не хотіли полишати мозок асоціації з чимось уже баченим, причому зовсім недавно. Аж раптом пам’ять послужливо підсунула мені згадку про фільм „Містер і місіс Сміт”. Там Бред Пітт та Анджеліна Джолі так само зображували ліричну сповідь про КПП (ні, це не те, що ви зараз подумали, а Криза Першої П’ятирічки. Подружньої, звісно.). „Але ж Сміти в цілому – середньостатистичні американці, а ці...”, – розгублено подумала я, і тут до мене, нарешті, дійшло те, що й мало дійти. І логічний ряд вибудувався дуже красиво.

...

Анна Вовченко, студентка Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка, для „Детектор медіа”

---

Продовження матеріалу читайте в журналі "Детектор медіа" № 8-9, який нещодавно вийшов з друку.

Нагадуємо, що розпочалася передплата на журналу на перше півріччя 2006 року. Про умови передплати докладніше можна дізнатися тут.

Також журнал можна придбати на розкладках преси у вестибюлях станцій метрополітену м. Києва та в магазинах:

1. «Наукова Думка», вул. Грушевського 4, м. Київ

2. Книгарня «Сяйво», вул. Червоноармійська 6, м. Київ

Видання здійснюється в рамках проекту за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов"язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

Publication is supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine/ The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.

Проекти ГО "Детектор медіа" реалізуються за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) за угодою № F11158-TK-01. Погляди авторів не обов'язково збігаються з поглядами Агентства США з міжнародного розвитку.

"Telekritika" projekt were made possible through support provided by the United States Agency for International Development, under the terms of Award No. F11158-TK-01. The opinions expressed herein are those of the authors and do not necessarily reflect the views of the United States Agency for International Development.

Реалізації проектів ГО "Детектор медіа" сприяють Тhe National Endowment for Democracy /NED/, Internews Network, Центр Медіареформ

Журнал "Детектор медіа" виходить також за підтримки Міжнародного фонду „Відродження”.