Минулої неділі, 18 вересня, на телеканалах України спостерігалося дивне явище. Того дня, як Віктор Ющенко повернувся з-за океану в Україну, деякі ведучі каналів влаштували заледве не змову мовчання довкола його заокенського візиту.

У програмі “Подробно с Дмитрием Киселевым» (ICTV) було обрано іншу, “забійну” тему – про те, хто винен у політичній кризі в Україні. Це було визначено a priori. По-панібратськи спілкуючись, ведучий і лідер фракції “Наша Україна” у Верховній Раді Микола Мартиненко дуетом демонстрували телеглядачам симптоми амнезії. Особливо другий, котрий удавав, ніби не пам’ятає, як його співрозмовник свого часу затято “мочив” не тільки Юлю, а й Вітю.

У недільному аналітичному огляді ТСН («1+1») також не було окремого сюжету про мандрівку Президента України по той бік Атлантики. Та впадали в око два висловлювання В.Ю., вмонтовані у матеріал на внутрішньополітичну тему. Перше - синхронне, запозичене з інтерв'ю, витримане у “мочильному” стилі, який успішно опановує наш новий гарант. Президент ствержджував: усі, хто стояли біля нього (отже, якоюсь мірою й ми з вами)) стали від того великими, і що він нібито допоміг Юлії Володимирівні подолати свій негативний рейтинг. Одразу виникає повна плутанина: хто ж кого підтримував і хто ж, зрештою, балотувався в президенти? Друге висловлювання, що з'явилося на телеекрані, було взято з виступу Президента у Філадельфії, і суть його зводилася до того, що Україна переживає нині “прекрасний період” чи то “оновлення”, чи то “очищення”. Та чи багато знайдеться в Україні тих, хто погодиться з такою оптимістичною оцінкою сьогоднішніх подій у державі?

“Інтер” був єдиним телеканалом, що вмістив у своїй недільній аналітичній програмі “Подробности недели” репортаж про візит В.Ю. у США. Точніше кажучи, про його перебування у Філадельфії, зустріч з місцевою українською громадою та вручення йому медалі Свободи. Репортаж був витриманий у тому ж оптимістичному дусі й ряснів висловлюваннями на кшталт “все йде за планом”. Може, й справді з далекої відстані наш новий керманич бачить те, що неспроможні помітити в Україні сотні тисяч незрячих, що мерзли на майданах?

Хоч дзеркало тележурналістики в Україні з відомих причин лишається кривим і після Помаранчевої революції, у конкурентній боротьбі за рейтинги (й, отже, за прибутки від реклами) вона змушена, принаймні, частково, враховувати запити глядачів. Тож не випадково безликі репортажі про перебування Віктора Ющенка за кордоном швидко витіснили телесюжети на актуальні внутрішньополітичні теми.

Головним ньюзмейкером минулого тижня став аж ніяк не чинний Президент. Ним став перший з двох його попередників – хитромудрий Леонід Кравчук, який публічно з іронією заявив, що “перемогу демократії в Україні” нібито фінансував Борис Березовський. Під сильним ударом разом зі своїм найближчим оточенням опинився Президент (а спритний БАБ в інтерв'ю 5 каналу та ICTV, по суті, відмів спростування Жванiї, Безcмертного про “непричетність” i, повністю не розкривши козирів, взяв на себе роль потенційного арбітра на Банковій).

Ньюзмейкером став і екс-голова СБУ Олександр Турчинов. Він розширив коло осіб з найближчого оточення В.Ю., звинувачуваних у корупції, і зробив на прес-конференції закид Президенту, що розслідування справи про його отруєння заблоковано, бо він й досі не надав українським експертам аналізів, і саме тому факт його злочину процесуально поки що не встановлено. Президент образився й назвав цю заяву “чушью собачьею”, не навівши, однак, контраргументів...

Отож, чи було Ющенку взагалі до міжнародної політики?

“Робочий візит до США” (формулювання на сайті Президента України) був, по суті, візитом на самміт ООН у рік її 60-річчя, задуманим як великий прорив у світову політику. Однак прориву, схоже, не відбулося. У напівпорожній залі Генеральної Асамблеї Ющенко без запинки виголосив виступ, вклавшись у відведену скромну 5-хвилинку та продемонструвавши, що йому краще говорити “з папірця”.

Президент торкнувся глобальних питань, зокрема, тих, які болять, передусім, українському народу. Та, принаймні, за деякими його деклараціями проглядає суперечливий чи навіть протилежний зміст. Ющенко з гордістю говорив про роль України як однієї з держав-засновниць ООН у становленні цієї організації. Але ж відомою є історична правда: упродовж понад чотирьох з половиною десятиліть квазідержава під назвою Українська РСР була не більш як дипломатичним знаряддям Кремля (за цей час її представники жодного разу не голосували проти будь-якого проекту резолюції, представленого СРСР, і жодного разу навіть не утримувалися під час позитивного голосування).

Президент наголосив на внеску незалежної України у миротворчу діяльність ООН. Однак до цього ложка дьогтю вже зіпсувала бочку меду. Приховати “за кадром” скандальну історію з українським військовим контингентом у Лівані неможливо (Президент змушений був обговорювати це болюче питання під час зустрічі з Генеральним секретарем ООН Кофі Аннаном).

З іншого боку, чи варто робити “священну корову” з ООН? Мабуть, доречно було б напередодні 20-ї річниці Чорнобильської катастрофи кинути їй справедливий докір за нещодавно оприлюднену доповідь, в якій применшуються масштаби трагедії, і викрити наміри тих, хто намається блокувати міжнародні зусилля у подоланні її страхітливих наслідків. Українська громадськість вже відреагувала на цей кричущий факт. Чому ж її голосу не чує Президент?

Програма робочого візиту Віктора Ющенка, власне, до США, схоже, від самого початку взагалі не мала конкретної мети. Вона не передбачала не тільки зустрічі на найвищому рівні, а й з переговорів з іншими високими американськими посадовцями. Після політичних перетурбацій в Україні Президент Буш зателефонував Ющенку і, як заявив офіційний речник Білого дому, настирливо закликав його “дотримуватися принципів Помаранчевої революції, якій він завдячує своїм Президенством, особливо дотримуватися обіцянки очиститися від ексцесів минулого”. Перекладаючи з дипломатичної мови на звичайну, це означало: good bye, до побачення! Єдиною втіхою дл Віктора Ющенка стала “відібрана” у міністра закордонних справ України зустріч з держсекретарем США Кондолізою Райс, що не принесла, однак, няких конкретних результатів. “Ряд проблем залишається”, - визнав Президент України.

Візит Віктора Ющенка до США не став подією ані для України, ані для ООН, ані для Америки. Політичною сенсацією у хмарочосі над Іст-рівер був не його обтічний виступ, а заява Президента Ірану Махмуда Ахмадінеджада про готовність поділитися ядерними технологіями з іншими країнами ісламського світу, а сальною сенсацією – сфотографована кореспондентами агентства Рейтер інтимна цидулка Джорджа Буша Кондолізі Райс. Офіційному Вашингтону було не до візиту Ющенка: нині зусилля Сполучених Штатів спрямовані на подолання руйнівних наслідків буревію “Катрін”, збитки від якого у десятки разів перевищують річний державний бюджет України. Наш Президент кинув майже на тиждень свою державу напризволяще у драматичний момент, відправивши у відставку уряд на чолі зі своїм головним соратником періоду Помаранчевої революції, і не дочекавшись, поки буде сформовано новий уряд. З погляду внутрішньополітичної ситуації навряд чи можна було обрати для закордонного візиту більш несприятливий момент..

Чи варто було взагалі відправлятися за тисячі миль задля того, щоб потусуватися з “шановними лідерами світу”, погиркатися через океан зі своїми колишніми соратниками, в черговий раз пообіцяти американським бізнесменам, що для них буде створено в Україні сприятливий інвестиційний клімат, заможним емігрантам з України - міфічні пенсії від злиденної країни, а самому отримати медаль Свободи? За іронією долі, цією нагородою й 100 тисячами доларів на додачу Віктора Ющенко було відзначено “за особисте прагнення свободи за корупційного режиму” саме у розпал звинувачень у корупції його найближчого оточення.

Про себе й про Україну

(з живого голосу)

Переконаний, що досвід і зусилля моєї країни допоможуть нам усім знайти можливі орієнтири.

Я переконаний: спільними зусиллями людство може відвести і багато інших загроз.

Переконаний: найбільші з них відкриваються на шляху реформування ООН.

(З виступу на самміті ООН).

Наступного року минає 20-а річниця Чорнобильської катастрофи. Сподіваюся, що ця дата спонукає усіх усвідомити вселюдську соціальну і культурну глибину цієї трагедії, дозволить нас спільно діяти для подолання її наслідків.

(там само)

Ми зобов'язані не допустити у ХХ1 столітті злочинів проти людства і людяності. Я звертаюся до вас від імені нації, що втратила у голодоморі 10 мільйонів людей. У погоні за фальшивими вигодами уряди багатьох країн тоді відвели очі від геноциду організованого, щоб знищити наш народ. Ми наполягаємо: світове співтовариство має сказати правду про цей злочин. Тільки так ми підтвердимо: байдужість більше ніколи не заохочуватиме злочинців.

(там само)

Дзеркало кривопису

(з живого голосу)

У цьому залі (до відома тих спічрайтерів Президента, які думають російською мовою, а потім перекладають себе: Русско-украинский словарь, Видавництво “Наукова думка”, 1969 р., т.1, стор. 394).

Мій батькo пройшов бої, поранення…

Загинули мільйони чоловік (правильно – чоловіків), жінок і дітей.

Ми повні (правильно – сповнені рішучості) створити відкрите солідарне суспільсво й вільну економіку інтегровану до світової економіки (правильно – у світову) економіку.

Україна свідома до своєї відповідальнoсті (зайве до).

Героїчний внесок у перемогу здобув Україні почесне право стати одним із засновників (правильно – однією із засновниць) Організації Об'єднаних Націй.

Україна є активним учасником (правильно – Україна – активна учасниця) боротьби з тероризмом.

У формулі підвищення ефективності нашої організації ключовим елементом є реформа (правильно – реформування) Ради Безпеки.

Справедливим є представлення (правильно – представництво) у ній всіх регіональних груп.

(Там само)

Як засвідчують особи, які супроводжували Президента України, Віктор Андрійович вносив правки у промову до останньої миті. Та, на жаль, прикрих граматичних і стилістичних помилок уникнути не вдалося.

Добре, що спіч нашого Президента слухали у штаб-квартирі міжнародної спільноти не українською, а англійською та іншими робочими мовами ООН: більшість перекладачів тут – професіонали високого класу.

Чи виправлені помилки мовою оригіналу на вебсайті Віктора Ющенка President.gov.ua, на якому промова з'явилася чомусь з великим запізненням, я не перевіряв. Може, у когось виникне бажання зайвий раз глянути, як працює “кухня Президента”?