Вона полягала у тому, що відтепер, нарешті, міністерство закордонних справ буде займатися, власне, закордонними справами, а не лише миттєвим виготовленням диппаспортів для можновладців різного штибу та мовчазно виконувати функції «почесного політичного цвинтаря» для них же.

Телебачення, в особі всіх без винятку вітчизняних телеканалів, зголосилося, звісно, щиро допомагати українським дипломатам у цій нелегкій справі. Це дуже схвально. Але теоретично й ефемерно. Практично, в багнюці буднів відбувається дещо інше. Спробуємо розібратися. Питання ж бо співвідношення теорії й практики в Україні - важке та мінливе. Практика у нас – це коли все працює, але нічого не зрозуміло. Теорія – це коли все зрозуміло, але нічого не працює. А коли, як у цьому випадку, теорія щільно перемішується із практикою, - нічого не працює й нічого не зрозуміло…

Вчора, в останній день літа, всі телеканали у вечірніх теленовинах (немов зговорилися!), вдалися до широких, але дещо дивних коментарів окремих міжнародних реалій. Із величезною гордістю і ТСН «1+1», і "ПОДРОБНОСТИ ІНТЕРa, і ICTV, і СТБ, і 5 канал повідомили про акцію під муром відповідної амбасади у Києві півсотні узбецьких - ніби політичних біженців - під знайомими до болю гаслами «Узбекистан без Карімова». Щоправда, вони при цьому (як глядач побачив у репортажі) тримали плакат із написом (мовою та стилістикою оригіналу) – «Реприссивная машина Каримова ищет новых жертв». При цьому всі без винятку медіа, не розмірковуючи довго, твердо та очевидно стали на позицію узбецьких вигнанців та так чи інакше висловилися із різкою критикою існуючого в цій країні режиму. Вочевидь, прослуховувалася навіть деяка зверхність та досвідчена зухвалість, мовляв, у нас уже давно свобода, а там середньовіччя.

Ну, не може вільна преса незалежної країни в такий спосіб висвітлювати події будь-де на земній кулі! Категорично - ні! Так, відбувся факт, в даному випадку, акція біля посольства, проінформувати про це треба. І все – жодних зацікавлених чи упереджених коментарів на чийомусь боці на кшталт почутих учора! Це дійсно внутрішня справа Узбекистану (Білорусі, Мадагаскару чи Туви). Нехай у них тричі диктатура, але це їхня диктатура та їхнє, тих народів, уявлення про власне життя, свободу, політику, яке, попри все, треба поважати.

Так само, як і щодо трагедії російського Беслану. 5 канал із легким нашаруванням відвертої й неприхованої антипутінщини, послався вчора у «ЧАСі» на якийсь інтернет-сайт, де, нібито, було повідомлення про прес-конференцію Шаміля Басаєва, де той заявив про те, що різню у цьому місті спровокували спецслужби Північної Осетії, а він, визнаний міжнародний терорист (ну, це ж незаперечний факт!), «готовий до максимально відкритого розслідування» трагедії. Cмішно, їй-Богу! Якби не так гірко…

Поки що наша нова зовнішня політика полягає у випадкових дитячих (від дефіциту далекоглядності чи що?) сварках із багаторічними східними сусідами та швиденькими кроками примирення. Міцно товаришуємо лише із Грузією. Поки що. І все це відбувається так само «багатовекторно» лише в межах СНД із очевидним й категоричним проєвропейським та проамериканським ухилом. Принаймні, антипострадянським. Можливо, це хиби становлення та розбудови. Але навіщо іще й за допомогою телебачення роздмухувати небезпеку? А це небезпечно – ви чули, мабуть, які запитання ставили вчора у прямому ефірі того ж 5 каналу його телеглядачі гостю студії віце-адміралу В. Безкоровайному? Вони, на відміну від деяких тележурналістів, волiють жити із Росією, скажімо, мирно, навіть добре усвідомлюючи, що насправді у нас є чимало проблем у стосунках, зокрема, й щодо так і не поділеного по-людськи Чорноморського флоту.

Це взагалі доволі тонкі речі – чужа країна та чужі порядки. Чи замислювалися, скажімо, африканці у Лондоні, що колись вони будуть щасливі від того, що не народилися арабами?

Не треба блукати лезом ножа.