Поки у мас-медіа обговорюють власність і політичну підтримку українських телеканалів, у самій галузі відбуваються не менш важливі процеси, які нефахівці практично не помічають. Тим часом, протягом останнього року телеканали оновлюють технічне оснащення своїх новинних служб. В результаті новинарі матимуть змогу оптимізувати технологію і більше робочого часу присвячувати саме новинам, а не боротьбі з рутиною старою технікою, що вже віджила своє.

Нова модель інформслужби

Технічне оснащення і принципи роботи інформаційних редакцій більшості київських телеканалів значно менше відрізняються від західних стандартів. Причому технічна і технологічна революція співпали з переходом від одного політичного режиму до іншого.

Все більше у київських телекомпаніях, які ведуть мовлення по цілій країні, приживається нова технологія роботи інформаційної служби. Її основою є та чи інша комп’ютерна програма, яка об’єднує в собі елементи текстового редактора і електронного монтажного листа. У ній журналісти пишуть тексти, редактори їх вичитують і розташовують по черзі у випуску новин. Також у ній студійні тексти пишуть і виправляють ведучі. Потім остаточний дикторський текст іде на телесуфлер.

Сформований редактором випуск одночасно є і монтажним листом для режисера, а крім того, програма відповідає за те, щоби в кожен конкретний момент у кожного користувача уся інформація по випуску чи окремому сюжету співпадала. За кількістю слів у тексті програма рахує приблизний хронометраж матеріалів, а також і загальний хронометраж програми. Після монтажу реальний хронометраж матеріалів замінює попередні підрахунки.

Окрім обробки текстів, нові технічні рішення дозволяють працювати з відео, причому картинка доступна для перегляду і монтажу на багатьох робочих місцях одночасно. Готовий матеріал титрується ще перед виходом в ефір, а його видача відбувається з комп’ютера – без нервових перестановок відеокасет асистентом режисера, без розгонного часу, тощо.

Відеокасети використовуються журналістами і операторами лише на етапі виїзду за межі телеканалу. Потім відео зливається через спеціальне робоче місце на потужний комп’ютер – відосервер. Від того моменту весь внутрішній обіг відео відбувається на ньому. Туди ж безпосередньо з супутника потрапляє і відео від інформагенцій. Відео з сервера використовують на монтажі, і з нього в ефір іде готовий матеріал.

Дореволюційний побут українського ТБ

До 2005 року більшість телевізійних інформаційних редакцій працювали за технологією зразка середини-кінця 90-х років, що, як правило, базувалася на “чотирьох китах”: текстовому редакторі, внутрішній комп’ютерній мережі, аналоговому відеостандарті Betacam SP та лінійному монтажі. У когось був Betacam SX, у когось − кілька станцій нелінійного монтажу, але більшість здебільшого дотримувалася стандартного набору.

Чим була обумовлена така ситуація? Чому технічні новації масово не були запроваджені протягом минулого десятиліття, хоча на західному ринку на той час вони уже успішно працювали? Чому перехід на новий стандарт відбувається більш-менш синхронно і саме зараз?

По-перше, ще якихось десять-дванадцять років тому ринку телевізійної техніки для пост-радянських країн, у тому числі − України, не існувало. Радянські розробки були або застарілими, або нежиттєздатними за нових капіталістичних умов. Досвіду ведення телевізійного бізнесу не було, фахівців зі знанням європейських ринків – також.

Західні розробники і продавці телеобладнання (а це, як правило, середні та невеликі бізнеси) не готові були ризикувати в українських реаліях. Крім того, історично початок 90-х років був надзвичайно несприятливим для відповдального бізнесу через гіперінфляцію. Щойно її змогли більш-менш стабілізувати – сталася криза 1997-98 років.

З іншого боку, старий стандарт був дешевшим. Українські власники приватних медіа не готові були масово ризикувати значними сумами на телеапаратуру, держава не мала достатніх коштів. І в той час, коли в США і Європі поступово переходили на цифрові стандарти і автоматизацію новинного процесу на основі комп’ютерних технологій, українці закуповували аналогові камери і лінійки, які морально застарівали, а значить, коштували менше.

По-третє – українська медіасфера, як і інші бізнеси, відчувала на собі тиск з боку усе ще нестабільної держави − усе, через що проходили інші підприємства – увагу податківців, пожежників, найрізноманітніших чиновників різних рівнів. Держава тільки вчилась регулювати. Наприклад, валютні операції, які прямо пов’язані із закупівлею техніки за кордоном, лишались громіздкими, слугуючи перешкодами на шляху нової якісної техніки.

Нарешті, мас-медіа було галуззю підвищеного політичного ризику. Особливо це стосувалося інформаційних програм. Вибори 1999 року чітко означили функцію, якої протягом другого терміну правління президента Кучми відводили телебаченню – роль приватного за формою власності, однак цілком лояльного державі, пропагандиста центральної влади. Показові закриття кількох телепрограм і газет давали чіткий сигнал засобам масової інформації – не надто привертайте до себе увагу.

Власники мас-медіа не були певні у віддачі вкладених коштів, оскільки контроль держави ставив під сумнів їхній власний контроль над своїми ЗМІ. Якщо навіть і закуповувалося нове обладнання, його використання не було пов’язане з інформацією (наприклад, купували автоматизацію видачі в ефір фільмів, реклами і не-політики).

За настроями на другу половину 2004 року серед телевізійників було видно, що вони чекають на політичну розв’язку, яка мала б відповісти на питання про правила гри, за якими можна буде вести бізнес після президентських виборів. Це було іще одним мотивом відкладених рішень.

Отже, протягом 90-х років український телевізійний ринок накопичував досвід і кошти, а на початку 2000-х − вичікував на нові правила гри після правління пана Кучми. Однак, іще до 2004 року дехто, усе ж таки, зміг здійснити технологічне переозброєння.

Найголовнішим винятком, звичайно, був “Інтер”, який перейшов на нову техніку і технологію організації редакційної роботи уже в 1998-99 роках. Найбільш рейтинговий канал користувався політичною підтримкою влади, однозначно ставши на її бік.

Однак, навряд чи приплив коштів від реклами і важлива для влади пропагандна функція каналу самі по собі забезпечили стрибок до нових технологій. Результат дало поєднання згаданого з професіоналізмом стратегічних планувальників “Інтера”. У результаті новинна служба у сфері новинних технологічних рішень на п’ять-шість років випередила своїх конкурентів.

Наступний крок назустріч масовому оновленню здійснювали не флагмани галузі, а менш важливі з точки зору обсягу аудиторії компанії. На початку 2000-х років деякі київські, а також і регіональні теле- і радіостанції потроху переходили на просту і, як на невибагливе українське технологічне середовище, зручну редакційну програму “Фабрика новин”. Її було написано російськими програмістами для спонсорованої американцями міжнародної телеорганізації “Інтерньюз”, і вона витримала кілька редакцій, а також народила хвилю програм-наслідувачів. Від 2003-2004 років з “Фабрикою” спробували працювати кілька київських каналів і станцій, на деяких вона залишилась.

Нарешті, у 2004 році на “Фабрику” перейшов найбільш революційний з усіх каналів – “5 канал”. Наприкінці року цікаве технічне рішення знайшла команда НТН. Наступним кроком прогресу став комплекс обладнання для К1.

Але до цих новаторських прикладів ми повернемося у наступній частині нашого матеріалу. У першій же подачі міститься огляд стану справ на п’яти найбільш рейтингових телеканалах (усереднені рейтинги літа 2005 року). Іще одне важливе зауваження – ці матеріали написані журналістом для нетехнічних спеціалістів телебачення, з відповідним стилем і термінологією подачі.

“Інтер”

Отже, інформаційна служба каналу працює у новій телевізійно-технічній ері від 1999 року, фактично випередивши своїх конкурентів на п’ять-шість років. Виглядає, що технологія, використана на “Інтері”, залишилась незмінною в головних рисах і використовується на інших каналах.

Зокрема, тут уже є окрема програма для роботи з текстами, і комплекс обладнання для роботи з відео. За допомогою системи автоматизації вони об’єднанні у єдиний організм, у якому сполучені усі стадії роботи над телепрограмою – від первинної обробки відзнятого відео, через роботу над текстами, монтаж і начитку − до видачі в ефір кінцевого продукту.

Редакційний автоматизований комплекс каналу було установлено на основі обладнання британської фірми Tektronix. (Пізніше ця фірма була викуплена іншою − Avid). Для монтажу відео український піонер новинних технологій користується програмою EditStar. У якості текстового редактора, робочої області для верстки випусків і архіву текстів на озброєння узято NewStar.

Для зливу відзнятого матеріалу на відеосервер працює чотири станції оцифровки. Станцій нелінійного монтажу в новинній службі “Інтера” – п’ять. Готові матеріали зберігаються на сервері, звідки й видаються в ефір – відповідно до електронного монтажного листа. Після випуску непотрібне відео з сервера стирається, потрібне залишають в архіві.

На питання про кількість ліцензій, тобто число робочих місць журналістів, із яких вони одночасно можуть мати доступ до програми NewStar, шеф-редактор каналу Олексій Мустафін чесно зізнався, що не знає, оскільки їх завжди вистачає, і питань про нестачу ніколи не виникало. Крім написання текстів, журналісти самостійно заводять до системи титри, які згодом видаються автоматично. Це дає можливість звузити коло відповідальних за правильно подані титри до однієї особи – журналіста.

Тексти міжнародних агенцій новин автоматично потрапляють безпосередньо у спеціальне віконечко, і їх одразу можуть читати працівники відділу міжнародної інформації.

До першої в Україні побудованої за канонами сучасного телебачення редакційної системи на “Інтері” ставляться як до нормального елемента роботи. Зрозуміло, що періоди екзальтованого захоплення новим, масового навчання персоналу й перших помилок тут давно уже минули. Технічна служба потроху вдосконалює той чи інший елемент комплексу, однак принцип загальної роботи і конфігурація системи залишаються незмінними.

Хоча шість років для комп’ютерних технологій є немалим терміном, Олексій Мустафін зазначає, що службу новин обладнання поки що влаштовує, масштабних переоснащень тут іще не планують.

„1+1”

Новий сезон інформаційна команда „1+1” розпочинає давно назрілою технічною модернізацією. За словами генерального директора підприємства “Інтер-Медіа” Григорія Зінченка, який безпосередньо керує модернізацією, канал повністю перебудовує технологію новинного мовлення. Така перебудова охоплює цілий інформаційний процес: від отримання сирих відеокартинки і звуку − до видачі в ефір остаточного продукту. Монтаж обладнання має бути закінчено наприкінці серпня – на початку вересня, після чого можна буде приступати до навчання колективу.

“Плюси” оновлюють камерний парк, закупивши нові цифрові камери формату DVCPRO50. Переоснащується студія прямого ефіру, де замінюють усе обладнання – відеомікшер, камери, телесуфлери і навіть мікрофони, що відпрацювали свій термін.

Придбано нове обладнання, яким користуватимуться журналісти, редактори і спеціалісти монтажу: об’єднаний у мережу і синхронізований текстовий редактор і робочі місця відеомонтажу, озвучки, тощо. Врешті-решт, новинна служба буде користуватися новим комплексом видачі готового продукту в ефір.

Хребтом нової редакційної системи, яка зв’яже інформаційну службу в єдиний механізм, буде поєднання програмного продукту двох європейських виробників телеобладнання: Autocue та Leitch. Autocue постачає „1+1” загальноредакційну програму, головними складовими частинами якої є серверне обладнання, програмний продукт і ліцензії на 20 робочих місць: редакторів, режисерів, асистентів режисера, журналістів, тощо. У ній пишуться і виправляються тексти, відбувається верстка програми, і на основі цієї ж верстки відбувається видача випуску в ефір.

Програма також передбачає централізоване отримання новин агенцій у єдине вікно на екрані комп’ютерного монітора, архівацію текстів, пошук текстів, новин і готових програм за певними параметрами – одним словом, усе, що пропонують сучасні подібні програми.

Leitch надає сервери для управління і збереження відео, програми відеомонтажу (п’ять станцій News Flash FX та одну станцію Velocity для монтажу авторських програм більшого хронометражу і складності), а також шість робочих місць оцифровки – місця зливу відзнятого матеріалу в систему. Ця ж програма дає змогу подавати відео в архів для подальшого використання.

Крім того, новинний відділ “Плюсів” користуватиметься новою програмою створення графіки (титри, діаграми, фото, тощо) Vizrt Trio, яка прив’язана до Autocue і Leitch, і працює в комплексі з ними. Кожен репортер сам зможе набирати титри, які потім і підуть в ефір.

Отже, виглядає, що на “1+1” відмовились від поступового поетапного запровадження окремих елементів новинного мовлення – тут переобладнання відбувається більш-менш одночасно. Під технічне переобладнання в приміщеннях інформаціної служби завершується ремонт. Тим часом, до моменту цілковитого переходу на роботу за новим технічним стандартом новини продовжують працювати на старій технології, базованій на внутрішній мережі Windows і текстовому редакторі.

“Новий канал”

Цей телеканал перебуває в процесі технологічного переоснащення, що розпочалося іще минулого року і, швидше за все, буде продовжено у році наступному. Наприкінці 2004 року було закуплено редакційну програму QNews − також від британського виробника Autocue. Вона відповідає за все, що пов’язано з написанням текстів, версткою випусків, архівуванням, плануванням подій, а також отриманням текстів від інформагенцій. Закупівлю частини обладнання, яка здійснює підготовку відео і автоматизацію видачі новин в ефір, з бюджетних міркувань було відкладено на пізніший термін.

Події довкола президентських виборів відволікли менеджерів і технічні служби від запровадження Autocue ще 2004 року. Тому установлення, налагодження та припасування серверної частини, 20 ліцензій користувачів та нового телесуфлера було здійснено у першій половині року нинішнього.

За словами шеф-редактора “Нового каналу” Володимира Мжельського, після установки QNews було вирішено повернутися до повного використання програми після дозакупівлі обладнання, яке відповідає за відеоскладову автоматизації виробництва. Відповідні кошти мають намір включити до бюджету наступного року.

До цікавих особливостей адаптації британської комп’ютерної програми на “Новому каналі” можна віднести переклад українською найбільш важливих написів меню програми − на панелях інструментів та у діалогових вікнах. Крім того, з урахуванням нинішньої технології роботи новинної служби каналу, створено унікальні “новоканальські” робочі місця редакторів, журналістів, режисерів, тощо. Іще одна додаткова можливість – у єдину стрічку новин заливаються не лише тексти світових агенцій з супутника, але й українських, які надходять електронною поштою.

Наразі інформаційна служба каналу використовує QNews у неповному варіанті – лише для перегляду стрічок інформагенцій та для планування. Верстка випусків відбувається за технологією, базованою на використанні Windows і звичайних текстових редакторів.

ICTV

Інформаційна служба ICTV знайома з “Фабрикою новин”, однак використання цієї програми лише в текстовому режимі, без повної автоматизації виробництва, тут вважають недоцільним. За словами шеф-редактора Олександра Семирядченка, перехід новинної служби каналу на цифрові технології може відбутися наступного року.

Хоча в інформаційній службі і проводили демонстрацію “Фабрики новин”, однак недосконалість самого продукту і напружене ставлення до нової технології багатьох журналістів на цей момент не дали змогу новій технології прийти на ICTV. Тут наразі віддають перевагу надійності уже випробуваної технології.

СТБ

На СТБ цього літа запрацювала “Фабрика новостей”, надана інформаційній службі фахівцями міжнародної організації “Інтерньюз”. Запровадженню програми сприяла і позиція деяких нових співробітників служби, які вже встигли попрацювати з “Фабрикою” на інших каналах. Програма працює лише в текстовому режимі, тобто автоматизовано лише написання текстів, верстка випусків і текстовий архів.

Шеф-редактор СТБ Юрій Горбань, у принципі, задоволений новацією і вважає, що так працювати зручніше. З іншого боку спочатку були нарікання на надійність програми і стабільність її роботи.

Утім, на СТБ не збираються зупинятися на нинішньому рівні автоматизації. Потроху служба новин переходить на цифровий формат DVC. Уже восени частина служби працюватиме на нелінійних монтажних станціях. Перш за все, це стосується відділу міжнародних новин, який також у результаті має отримувати відео міжнародних агенцій з супутника просто на сервер.

Отже, поки що новинарі СТБ будуть працювати у частково автоматизованому режимі, а повна автоматизація інформаційного мовлення на каналі запланована на 2006 рік.

У наступній “серії” цього огляду йтиметься про амбітні канали, які тільки починають завойовувати свою аудиторію, а також буде подано короткі висновки.

Читайте також:

ТЕХНІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ В УКРАЇНСЬКИХ НЬЮЗ-РУМАХ Частина ІІ. Всерйоз і надовго