Ну, і справа просто неоціненна. Український пантеон сьогодні потрібен як ніколи. Тому всі ми повинні взяти участь у цьому проекті, допомогти хто чим зможе. Наприклад, матеріально. От я, хоч і небагата людина, але можу пожертвувати 10 гривень на святу справу. Дістаю з кишені купюру з портретом Мазепи, і тут мене наче хтось за рукав смикає – а подивися-но у списку, на якому він там місці, просто цікаво. Глянув я і отетрів – Івана Мазепи у списку 100 великих українців немає!

Помилка? Безперечно. Випав десь гетьман України, чи то під час друку, чи просто від неуважності. І подумав я, що не годиться давати на святу справу купюру з портретом людини, якої там немає. Якось некоректно. Тому вирішив обмежитися 5-ма гривнями, що з портретом Богдана Хмельницького – навіть така маленька сума може бути корисною, коли йдеться про національну справу. Перевіряти, чи є Хмельницький у списку 100 великих українців, погодьтеся, смішно. Але я все-таки глянув. І не знайшов!!!

Знову помилка? Але дві ТАКI помилки при ТАКИХ підписах, погодьтеся, це забагато. Тому я вирішив зменшити суму пожертви і дати всього лише 2 гривні. 30 мільйонів людей та по 2 гривні – теж нічого. Витяг купюру з портретом князя Ярослава та уже чисто автоматично зазирнув до списка. Ви не повірите – там не було і Ярослава! Тоді вже принципово я взяв 1 гривню з Володимиром, але і цього князя теж не знайшов у списку.

Тобто: з 8 персон, представлених на українських гривнях, у списку 100 великих людей знайшлося місце тільки для чотирьох – Лесі Українки, Тараса Шевченка, Івана Франка та Михайла Грушевського. Парадокс? Ні, якщо врахувати, що серед авторів цього списку немає жодного представника Нацбанку, так що звіритися з купюрами можливості не було. Можливо, також, що купюри менші за 20 гривень ніхто з укладачів в очі не бачив. І це логічно – люди вони здебільшого солідні.

Спочатку я подумав, що Київську Русь з якихось міркувань просто залишили осторонь, але ні – Нестор Літописець на місці, а Володимира Святого немає!

Довелося відкласти вбік свої гривні та взятися за детальний аналіз запропонованого списку. Серед укладачів немає фінансистів, отже, з гривнями все зрозуміло. Який іще цех, окрім банківського, не зміг пролобіювати свої інтереси у національному хіт-параді? Художники – їх не було кому захистити, тому з художнього цеху у списку знайшлося тільки двоє – Нарбут та Шевченко. Про останнього хочеться сказати окремо, фразою з анекдоту – ми любимо його не тільки за це. Ані Боровиковський, ані Левицький до великих не потрапили, а скульпторам та архітекторам місця зовсім не вистачило.

Далі музика. Серед великих людей України мені вдалося виявити двох музикантів. Це Леонтович та Лисенко. Але кожен учень музичної школи знає, що першу українську оперу “Запорожець за Дунаєм” написав такий собі Гулак-Артемовський, не той, що поет, а той, що композитор. Певно, укладачі списку у музичних школах не навчалися, звідки їм знати? Звiдки їм також знати про те, що в Україні, окрім Лисенка, були також досить відомі композитори, такі, як Бортнянський або Ведель? Ну і, безперечно, ніхто не може навіть здогадуватися про існування співачки Крушельницької та її колеги Козловського. Ці люди не настільки відомі, аби бути поміченими з віце-прем’єрського крісла.

Звичайно, найкраще у новому пантеоні представлені письменники – навіть ті, що на купюрах. Знайшлося місце для Корнійчука з Бажаном. Але не для Сосюри. От і розбери тепер логіку складання. Ви знаєте такого великого українця, як Віктор Забіла? Мабуть, що знаєте. А я не знаю. Наталю Забілу знаю, а Віктора – ні. Тому беру енциклопедію українознавства і читаю, що, це поет початку ХІХ сторіччя, вірші якого маловартісні, але сповнені лірики і суму. У нашій районній газеті друкують багато таких віршів. Але Забіла відомий також тим, що на два його вірші написав музику сам Глинка! Отже, заслужив. І тут-таки мені на думку спав іще один автор, а точніше, авторка віршів, які стали піснями. Її ім’я – Маруся Чурай. Глянув у список – немає. Зате є Олена Пчілка – тут уже, мабуть, не обійшлося без протекції з боку доньки. І Марко Вовочок, і навіть Остап Вишня представлені, і Олесь Гончар, мабуть, за роман “Червононосці”. Взагалі, цікаво було б, якби біля кожного прізвища проставили, які твори є найбільш резонансними. От, наприклад, що написав Симон Пекалід? Ви знаєте? Я людина неписьменна, тому щиросердно кажу – не знаю. І навіть у словниках такого імені не знайшов. Очевидь, це хтось із укладачів списку блиснув новітніми даними – як, ви не чули про Пекаліда?! І решті стало соромно.

За кількістю представників після письменників ідуть релігійні діячі. У списку їх аж цілих 29, однак немає Йосипа Сліпого. Потім 19 істориків. Тут уже явно не обійшлося без лоббі. Україна – країна попів та істориків, а зовсім не пісень, як ви могли подумати. Троє філософів. Дванадцять політиків, у тому числі - Пилип Орлик, єдиний з усієї козацької доби та В’ячеслав Чорновіл, єдиний представник нової України. Ну, з Чорноволом зрозуміло – до списку можна включати тільки померлих. Але з Орликом – незрозуміло. Невже не знайшлося інших видатних людей серед гетьманів?

От мене зараз звинуватять у вредності. Мовляв, критикувати легко, а ти сам спробуй. Так в тому-то і справа, що я ніколи б не погодився підписувати подібних списків. І, зізнаюся чесно, не вірю, що такі поважні люди, як Оксана Забужко чи Мирослав Попович, автор підручника з історії культури України, могли підписатися під списком, у якому немає Богдана Хмельницького та інших людей, намальованих на українській гривні.. Мабуть, вони не читали цього списку, або Микола Томенко затиснув їм пальці в двері і змусив-таки поставити свої автографи.

Чого я прискіпуюся, спитаєте ви?

Тому що цей список наочно демонструє принцип теперішньої української гуманітарної політики. І принцип цей називається всезнайством. Коли, замість звернутися до фахівців у різних галузях та отримати врешті-решт кваліфіковану відповідь, владний діяч обмежується опитуванням знайомих, хай навіть дуже поважних. Бо тіло у нашої влади дуже тендітне, доступ до нього закритий для всіх, окрім купки обраних. Просто так, з вулиці, до Томенка не зайдеш, навіть якщо ти двічі культурний діяч.

Ну, а потім, для імітації всенародного обговорення, список викладають в інтернеті. Мовляв, усе демократично, які претензії? Хоч я, наприклад, сумніваюся, чи можливо за допомогою плебісциту визначитися з великими українцями. На мою думку, це питання швидше експертне.

Проте, влада завжди залишається владою. Образливо за дійсно розумних і порядних людей, які ведуться на провокації клерків, підставляючи свої імена під абсолютно неграмотним документом. Цікаво, що відповість Оксана Забужко, якщо на лекції хтось запитає про її колегу, Марусю Чурай? А з Поповичем взагалі біда – у нього ж студенти! Як їм дивитися в очі, коли вони підійдуть з отаким-от списком та попрохають коментарів?

Невігластво помножене на всезнайство – за цим уже проглядається стиль нашої влади. Знайомий стиль. Десь я таке вже бачив.

Залишається тільки питання – як будуть обирати видавництва, що отримають замовлення від держави на видання книжок про зазначених відомих людей? За тими ж самими принципами?

Наостанок варто зауважити, що автори нового українського пантеону чудово розуміли, що не в змозі осягнути усіх славетних людей, а тому залишили місце – а раптом ми з вами когось пригадаємо.

І, користуючись цією можливістю, я, Опанас Вредний, не поет, не академік і не віце-прем’єр, а просто маленький українець, прохаю приєднати до списку 100 великих українців гетьмана Богдана Зиновія Хмельницького.

Прошу не отказать.

Читайте також:

Книжкова серія "100 великих українців" (оновлено)