Щоправда, деякі радіоканали, переповідаючи другу частину ідеї міністра – про штраф, вели мову про нерозкриті злочини.

А тепер поміркуймо. Нерозкриті злочини є в усіх поліціях усіх країн світу – такою вже сумною є ця обставина, але за умов, коли злочинці зазвичай діють саме так, щоб їхній злочин не було розкрито, завжди існує ймовірність, що вони таки переграють поліцію. І нічого з цим не вдієш. І якщо нерозкриття злочину справді належатиме до переліку ознак неналежного виконання міліціонерами своїх обов’язків, то, шановні громадяни України, не дивуйтеся, коли ви звернетеся до міліції за допомогою, а вам скажуть кілька теплих і лагідних слів, поспівчувають, але на тому всі слідчі дії й буде вичерпано. Бо реєструвати злочин, який, цілком можливо, не вийде розкрити, ніхто не стане – адже платити за це штраф не хочеться нікому. Практика така, поміж іншим, широко існувала й у до помаранчеві часи – і саме вона викликала обурення громадян. Бо надто часто й надто багато де всі свої сили міліціонери спрямовували на відловлювання бабусь, що торгують сигаретами в неналежному місці, але відкрито (адже цей злочин так легко розкрити!), і дуже неохоче бралися за розслідування, скажімо, вуличних пограбувань чи хуліганських нападів. Тепер ця практика (якщо тільки радіоканали не перебрехали слів міністра) отримала найвище заохочення. Тож єдине, що ми в підсумку зможемо отримати, - це красиву статистику боротьби зі злочинністю, яка, втім, не буде мати нічого спільного з реальністю. Про те, що буде саме так, свідчить зовсім нещодавній приклад: варто було Президентові виступити з наміром розпустити ДАІ, як підозріло одразу ж машини раптом припинили пропускати пішоходів на переходах, й узагалі водіїв, що ведуть машини відверто нахабно, вочевидь побільшало.

Але це – припущення. Тепер же не про припущення, а про те, про що в інформаційних повідомленнях (принаймні, у викладенні інформаційних агенцій) написано чорним по білому. Про премії за розкриття та за затримання. Зверніть увагу: не за затримання злочинців, яких буде визнано такими в суді, а просто за затримання. Тож, шановні громадяни, не ображайтеся, якщо на вулиці до вас підійдуть, затримають і доставлять до райвідділу, де вибиватимуть у вас зізнання в усіх злочинах, що їх було скоєно на ввіреній території протягом останніх 50 років. І, цілком можливо, таки виб’ють. Бо міліціонерам теж хочеться отримувати премії. Тож, ідучи безлюдною вулицею, відтепер остерігайтеся не малоліток напідпитку, а тих, чия служба й небезпечна, і складна. Бо тепер небезпечною й складною вона буде передусім для вас.

До Помаранчевої революції і опозиційна преса, і опозиційні політики, і особисто Юрій Луценко не втомлювалися наголошувати: у так званих правоохоронних органах працює чимало (надто чимало – аж настільки, що саме вони для багатьох громадян перетворилися на обличчя міліції) людей із відверто кримінальними схильностями чи відверто кримінальною метою. Тобто, людей, які пішли до міліції, або щоб робити на цьому бізнес – як вони розуміли це слово, або щоб знайти „законне” застосування своїм садистським нахилам. Пригадується один інцидент десь річної давнини: якось, повертаючися з роботи доволі пізнього вечора, я вирішив купити на розкладці в метро свіжі газети. У кишені лежала лише стогривнева купюра, якою я й розрахувався. Інших не лише протиправних, а взагалі ніяких дій я не чинив. Але неподалік стояв черговий по станції міліціонер, який усе бачив і одразу після мого розрахунку з газетяркою підійшов до мене й вимовив фахову фразу: „Ваші документи! Пройдьомтє!” Нікуди не проходячи, я показав журналістське посвідчення, після чого міліціонер почав вибачатися й, задкуючи, зник із поля зору. Чим і розписався: окрім моїх дев’яноста з гаком гривень, отриманих на здачу, ніщо в моїй поведінці йому не здавалося підозрілим і ніщо не цікавило. Так от, схоже, Юрій Луценко тепер уважає, що міліцейський криміналітет можна перевиховати, підкуповуючи його. Не варто, втім, сумніватися: криміналітет цей дотримується щодо додаткових джерел заробітку цілковито іншої думки.