Школа редакторів тривала 5 повних тижнів, з 20 червня до 23 липня. В роботі Школи взяли участь 14 журналістів-практиків з 10 міст України. „Географія” широка – Схід, Захід, Південь і Північ. Журналісти представляли потужні київські та регіональні компанії. Учасниками Школи були Максим Драбок, Юрій Спасокукоцький та Олексій Шевченко з „Першого національного”, Марина Мазурак з „Ери”, Юрій Карашівський з „Тонісу” (всі компанії – київські), Олена Седлер з сімферопольської „Чорноморської” ТРК, Марія Малевська з харківської медіагрупи „Об’єктив”, Вікторія Героцька з макіївської компанії „Юніон”, Наталка Удовиченко з маріупольського „ТБ-7”, Наталка Лятуринська з запорізького „Алексу”, Лариса Сергеєва з телекомпанії „Чернівці”, Дарка Оліфер з одеського „Репортеру”, Оксана Кваснишин з „3-ї студії” (м. Івано-Франківськ) і, Вікторія Бохонок з львівської телекомпанії „Разом”, яка саме створюється і орієнтовно восени вийде в ефір. Викладали на школі в традиційно ігровій формі і за оригінальними методиками провідні тренери МГО „Інтерньюз-Україна” Ігор Куляс та Олександр Макаренко. Про різні сторони журналістської майстерності „школярам” розповідали знані практики Іванна Найда, Олег Панюта, Олександр Ткаченко, Дмитро Крикун і Андрій Шевченко. Про операторську майстерність учасникам розповідав Костянтин Фролов. Секретами успішного менеджменту з учасниками ділився директор МГО „Інтерньюз-Україна” Костянтин Квурт.

МГО „Інтерньюз-Україна” має багаторічний досвід проведення шкіл новин, але цього разу знову було чимало принципових новацій.

Цього разу Школа з самого початку замислювалася саме як інтенсивний курс навчання майбутніх керівників новинних підрозділів. Директорам телекомпаній було запропоновано спрямовувати до Школи редакторів тих людей, на яких вони роблять ставку в майбутньому. Тому склад учасників був надзвичайно сильним. Протягом 5 тижнів учасники Школи набули всебічних знань, без яких неможливо ефективно керувати службою новин. Від таких наріжних каменів новинної журналістики, як стандарти новин та ефективне створення телерепортажу, до менеджерських „високих матерій”, таких як планування роботи і бюджетування служби новин, мотивація творчого персоналу, вибудовування технології роботи служби новин.

Звична програма, коли учасники Школи через день працюють практично, самі при цьому є редакторами, репортерами, операторами, режисерами монтажу, режисерами і асистентами на видачі навчальних випусків, цього разу була надзвичайно ускладненою. Так у найінтенсивніший період – на четвертому тижні занять – нечисленна група журналістів технологічно і якісно створювала у кожний продакшн-день по 3 повноцінних випуски новин: 5-хвилинний денний випуск, 15-хвилинний вечірній і 15-хвилинний нічний, принципово різні за форматом та наповненням. Використовувалися всі важливі жанри та елементи виробництва новин: репортажі, журналістські розслідування, прямі включення з місця події, гості у студії. Разом з тим, все, що робили учасники школи, вони робили повністю самотужки, самодіяльно, без підказок тренерів. Цінність такого підходу полягає у тому, що журналісти мали змогу припуститися помилок, а потім розібратися з допомогою тренерів у природі цих помилок. Тож випускники Школи редакторів тепер озброєні знанням природи типових журналістських помилок.

Ще одна новація Школи полягала в нещадному викоріненню хронічної хвороби подавляючої більшості українських служб теленовин – „паркету” (це коли сюжети частково чи повністю будуються на засідайлівці, або на нудному відео прес-конференції) і „шпалер” (це коли важкий „газетний” закадровий текст ілюструється віддалено асоціативним відеорядом). 5 тижнів „роботи над помилками” засвідчили дуже цікаву системну річ: вітчизняні новини робляться принципово неправильно, тому і є „паркетно-шпалерними”, тому такі важкі для сприйняття журналістські тексти, тому така велика кількість нецікавих сюжетів, тому такі великі ризики судових позовів. Все встає на свої місця, коли в ньюзрумі панує розуміння того, що і репортер, і оператор – це журналісти. Все встає на свої місця, коли підвищується престижність, але й відповідальність репортера, який отримує більшу свободу від редактора, але й несе більшу відповідальність за якість кожного свого матеріалу. Все встає на свої місця, якщо журналісти відштовхуються від „картинки”, монтують спочатку відеоряд, а потім його озвучують. Все встає на свої місця, коли тележурналіст з начитувача попередньо написаного тексту перетворюється на оповідача про те, про що йому вдалося довідатись на місці події. І апогеєм такого підходу стає робота ведучого новин. Для остаточної перемоги над „журналістською пташиною мовою” на Школі редакторів тренерами було відмінено суфлер на навчальних ефірах. Ведучий розповідає глядачам те, про що йому стало відомо зі слів репортера, зі стрічки інформагенцій, або ж з особистих перевірок інформації телефоном у компетентних джерелах.

Варто зазначити, що під час вручення сертифікатів випускникам Школи редакторів, високі гості – ректор Київського інституту журналістики Володимир Різун та його заступник Олександр Чекмишев також особливо відзначили людську подачу інформації ведучою останнього учбового випуску. До речі, спілкування керівників провідного журналістського вузу країни з тренерами Школи редакторів і з журналістами-практиками, випускниками Школи, показало надзвичайно велику кількість спільних інтересів і можливостей до ефективної співпраці між академічною освітою, курсами підвищення кваліфікації та редакціями новин. І ця імпровізована тристороння конференція дає підстави до оптимізму щодо розвитку такої співпраці, а відтак – ліквідації в недалекому майбутньому певної прірви, яка поки що є між академічною освітою та практичною журналістикою.

І ще однією цікавою новацією Школи редакторів став досить-таки сміливий експеримент. Участь у роботі Школи взяли і... школярі-старшокласники. І не лише як вільні слухачі. Саша Ткаченко, одинадцятикласниця київської школи, відпрацювала всі 5 тижнів нарівні з дорослими людьми, з досвідченими журналістами. І цей досвід збагатив всіх. Журналісти, плануючи сюжети і випуски, постійно мали змогу почути незашорену думку свіжої людини. А Саша отримала цікавий досвід, який, певно не буде зайвим при майбутньому виборі професії. Тренерам же вдалося наочно побачити, наскільки доступними є їхні методики викладання.

Традиційним успіхом Школи стало те, що журналістський світ збагатився новими дружніми зв’язками. Тепер ці люди з усіх усюд України матимуть підтримку і допомогу, куди б їх не закинула нелегка журналістська доля.

Отже, можна констатувати, що інтерньюзівська Школа редакторів цього року була надзвичайно успішним проектом, який обов’язково позначиться на прогресі усього медійного простору України.

Своїми враженнями про Школу діляться тренери і учасники.

Ігор Куляс, тренер: „Нам усім – і тренерам, і журналістам – учасникам Школи, вдалося досягти спільної мети. Ми всі сильно збагатилися новими знаннями. Ми всі зуміли отримати нові професійні навички. Сьогодні, коли ці 5 тижнів позаду, навіть не віриться, що за такий короткий термін можна було стільки багато встигнути зробити! Але це правда. Ми всі збагатилися новими вірними друзями.

Сильна група, сильні журналісти – це дало нам, тренерам, змогу остаточно завершити велику роботу, яку ми з Олександром Макаренком починали ще 2 з половиною роки тому. Тепер всі знання про те, як налагодити ефективне виробництво телевізійних новин, нами остаточно систематизовані. „Білих плям” не залишилося. Наступне завдання – викласти ці знання у методичних посібниках для студентів і журналістів-практиків.

Крім того, ми маємо велике сподівання на те, що у наступному сезоні активна співпраця з нашими освітянами дасть чимало якісних результатів для всіх, хто пов’язаний із світом журналістики. Плани – серйозні. Ця співпраця додасть те, чого так бракувало раніше. Академічна освіта збільшить практичну складову, між нами йтиме обмін методиками, а обмін – це завжди взаємне збагачення. Завдяки широким зв’язкам „Інтерньюз-Україна” з редакціями, налагодиться міцний зв’язок між журналістськими вищими учбовими закладами та редакціями. Це і краща артикуляція редакційних запитів до тих, хто дає базову освіту майбутнім журналістам. Це – і ширші можливості вузів до участі їх підопічних у практичній журналістиці. Це – і кращі можливості для випускників журналістських вузів щодо працевлаштування. На оптимізм щодо цього налаштовує нинішня відкрита позиція керівників Київського інституту журналістики. Володимир Різун, Олександр Чекмишев та Тарас Петрів явно демонструють наявність політичної волі до серйозного реформування свого вузу, і журналістської освіти загалом”.

Олександр Макаренко, тренер: „Для мене ця Школа була, напевне, найяскравішою в професійному плані. Ми змогли відпрацювати більшу частину наших авторських учбових модулів, і побачити, як вони працюють в комплексі. Протягом двох з половиною років ми з Ігорем Кулясом розробили велику кількість модулів, спрямованих на вдосконалення професійних навичок тележурналістів. За весь цей період у нас була можливість використовувати ці методики лише вибірково на коротких курсах. На Школі редакторів ми звели їх всі до єдиної великої картини, і це дало, на мій погляд, дуже добрий результат.

Не можу не сказати про саму группу. Мені пощастило працювати п’ять тижнів з людьми, які (хоч це і звучить пафосно) стоять біля витоків СПРАВЖНЬОГО УКРАЇНСЬКОГО телебачення. Група підібралася дуже сильна, незважаючи на те, що не у всіх був однаковий досвід роботи, всі прагнули до одного – якнайкраще оволодіти різними сторонами професії. Не було Шкіл, на яких учасникам не доводилося б важко, але мені здається, на цій Школі нам вдалося створити умови, максимально наближені до „бойових”. Не всі змогли пройти цю Школу до останнього дня, але ті, хто дійшов фінішу, - це люди, на яких можна робити ставку у створенні високоякісних служб новин.

На мій погляд, учасники Школи отримали максимум, який можна було отримати за п’ять тижнів. Не всім їм буде далі легко. Нерідко траплялося раніше так, що повернувшися на свою телекомпанію, журналісти зтикалися з тим, що і колектив, і керівництво ставилося, м’яко кажучи, скептично до новацій. Казали випускникам „інтерньюзівських” Шкіл: „навчився, порозумував, а тепер працюй так, як і раніше”. Крім того, рутина, яка затягує журналіста з перших днів продовження роботи на своїй компанії, також заважає втілити всі отримані знання в життя. Сьогодні для випускників редакторської Школи найважливіше – не загубити той вантаж знань, який вони винесли звідси. Я дуже сподіваюся на те, що директора, які присилали нам своїх репортерів, допоможуть їм реалізувати на своїх компаніях отриманий досвід”.

«Детектор медіа» також звернулася до учасників Школи редакторів з запитаннями:

- що головне і кардинально нове було присутнє у програмі Школи редакторів?

- якщо ви навчались ще у якихось школах , проведіть паралель.

- чи виникали труднощі? Які?

- які були ваші або колег найтиповіші помилки?

- чи важко було поєднувати операторську, журналістську та редакторську роботу?

- що нового ви дізнались під час навчання?

- як ви будете використовувати набуті знання на практиці?

- чи зіштовхнулися ви з якимось проблемами вже після повернення у звичне русло вашої роботи? Наприклад, із небажанням редакції втілювати в роботі певні новації?

Ось як на ці запитання відповіли: Вікторія Бохонок, ТРК „Разом” Львів:

- Легше відповісти, що було відомим до школи… Отримали ж ми, найперше, уявлення про те, що таке технологія виробництва теленовин, від побудови якої на 99 відсотків залежить якість телевізійного продукту. Друге - це надзвичайна можливість спробувати себе у всіх ролях працівників "Школи новин". Звичайно, кожен телерепортер мав якесь уявлення про роботу всіх членів телекоманди. Але навчання у школі дає системні знання, і не лише знання, але й можливість відчути кожну професію на собі. Тобто, після школи залишається враження, що знаєш про виробництво теленовин все. Я вважаю, кожному із нас дали зрозуміти і побачити, яким чином можна сформувати професійну, сильну, дружню команду служби новин, яка буде успішно працювати, на яких принципах грунтується робота такої команди. До школи редакторів я мала дворічний досвід роботи на ТБ репортером, але не стикалася із "технічними професіями" телебачення. Для мене як для репортера дуже цінним став досвід роботи із камерами, монтажними, звуком, тобто, весь технічний бік виробництва новин.

- Навчання в Школі редакторів можу порівняти лише з тренінгом польського журналіста Марека Цинкаря із радіо "Жешув" ( тренінг щодо роботи радіо- та тележурналістів). Дуже велика перевага школи редакторів у тому, що кожне отримане знання ми мали змогу застосувати на практиці, а не лише вислухати теорію. Такого об"єму цінної інформації та досвіду я не отримувала ніде. По-перше, на більшості каналів не налагоджена технологія виробництва новин, від чого дуже страждає якість продукту. Якщо і є певна технологія, то її не дотримуються. По-друге, є повсякчасне порушення новинних стандартів простоти і повноти викладу інформації, балансу у висвітленні подій. Теленовини повинні бути людськими, простими, доступними і цікавими кожному телеглядачеві незалежно від соціального статусу, а не такими, що їх зрозуміють лише політики, економісти, науковці і т.п. За це, власне, і борються тренери школи Інтерньюз.

Процес перенавчання полягав у тому, що нам спочатку, образно кажучи, дозволили набити собі гулі, наробити всіх помилок на практиці, які тільки можливо було зробити і побачити їх наслідки на продукті, а потім навчили, як їх уникнути, як зробити так, щоб новини справді були якісними, незалежно яким ресурсом і зусиллями скількох людей вони зроблені. Зрештою, думаю, кожен учень школи переконався у тому, що навіть дуже маленьким ресурсом і зусиллями невеликої групи можна робити класні, якісні і цікаві новини, якщо дотримуватись технології і тих правил і стандартів, яких нас навчили.

Чесно кажучи, після навчання у школі перше бажання по приїзді додому - перевернути все верх дном і реформувати повністю весь телевізійний простір міста. У школі нам повністю змінили професійну свідомість. Розумію, що це не буде швидко і одразу, але набуті знання і досвід у школі дає повністю і можливість, і величезне бажання це зробити, і віру, що це вдасться.

Наразі із проблемами не стикаюсь, тому що моє керівництво дуже прихильно ставиться до школи Інтерньюзу. Дуже сподіваюсь, що багато нових ідей вдасться втілити в життя.

Олексій Шевченко, НТКУ:

- Головне і кардинально нове для слухачів «Школи» - це можливість випробувати на собі всі «кола пекла» у процесі виготовлення теленовин. Здебільшого не ознайомлені з «матчастю», без технічних навичок, ми за 5 тижнів навчилися самостійно планувати процес виготовлення новин, координувати роботу ньюзруму, працювати із відеокамерами, знімати, монтувати, озвучувати сюжети і, врешті, видавати їх в прямий ефір. Така обкатка всіх виробничих етапів, безперечно, дала головне – комплексне розуміння логіки процесу виробництва новин. Крім того, ми отримали серйозну теоретичну підготовку – якими повинні бути новини, щоб їх дивилися і їм довіряли звичайні люди.

Головні проблеми були пов’язані із браком часу. Нам часто не вистачало якоїсь зайвої хвилини чи кількох хвилин, щоб довести до розуму той чи інший сюжет, прослухати ще кілька теоретичних лекцій, довідатися ще чогось нового. Наприкінці «Школи» ми всі разом шкодували про те, що «Школа» тривала лише 5, а не, скажімо, 10 тижнів.

Були присутні цілком типові для класичного українського телебачення помилки – «шпалери» і «паркет» по відео, оціночні судження і відсутність балансу у текстах. Зрештою, до кінця навчання ми під керівництвом наших тренерів Ігоря Куляса і Олександра Макаренка таки змогли позбавитися від цих умовних рефлексів.

Спочатку поєднати операторську, журналістську та редакторську роботу було неможливим. З часом стало здаватися, що так воно і має бути в житті.

Для мене новим було абсолютно все – від технічної частини до принципів монтажу і стандартів інформаційного мовлення. Справа в тому, що до цієї Школи я займався в основному друкованою журналістикою, тому всі телевізійні таїнства були для мене справжнім відкриттям.

Зараз я намагаюся використовувати набуті знання на практиці у складі чудової професійної команди Першого каналу - робити чесні, неупереджені і збалансовані Головні новини країни.

Виктория Героцькая, ТРК «Юнион», Макеевка:

- Во-первых, я научилась снимать и монтировать сюжеты, работать в прямом эфире, изучила звукорежиссерский и режиссерский пульт, побывала ведущей новостей.

Трудности в большинстве случав возникали из-за неправильного планирования работы. Из ошибок самой распространенной было отсутствие баланса в сюжетах. Но трудно было только в начале. Через две недели мы убедились в том, что такое совмещение возможно.

После таких тренингов я стала меньше суетиться и тщательнее отбирать темы сюжетов.

Олена Седлєр, ТРК „Чорноморська”, Сімферополь:

- Принципиально нового для себя я ничего не узнала. Самое интересное – это было то, что весь процесс выпуска новостей я прочувствовала на себе. Я побывала и оператором, и редактором, и репортером, даже приложила руку к монтажу видеоряда.

Я уже не впервые участвую в такого рода тренингах, проводимых «Интерньюз-Украина». Больше всего мне нравится в их работе то, что они прекрасно сумели объединить теоретическую базу с игровым аспектом. Не обошлось у нас, конечно, и без ошибок, на которых мы учились – это были в своем роде так называемые «обои», то есть, видимое несоответствие того, что говорится и показывается одновременно на экране.

Лариса Сергеєва, ТРК „Чернівці” , Чернівці (редактор):

- Тренінги, що проводить „Інтерньюз-Україна” – це завжди цікаво. До цього в мене вже був досвід участі в тренінгах, що проводила ця організація. Проте порівнювати 5 тижнів і тижневі курси-тренінги не варто. Просто тижневі тренінги були більш тематичними, наприклад, репортажні, що були присвячені проблемі висвітлення виборів тощо.

Особисто мене вразив новий підхід, який до цього в Україні ще не застосовувався. Це використання системи спілкування з колективом через побудовану систему психотипів, яка будується на основі загальновідомих психологічних характеристик людей – сангвінік, холерик ін. Проте тут вже додаються певні психологічні особливості, тому й назви відповідні – „відмінниця”, „ініціативний дурень”, „не визнаний геній” тощо. Це допомагає краще зрозуміти людей, мотивації їхніх дій.

Відбір до Школи проходив у декілька етапів. Спочатку здійснювалась відбірка наших сюжетів, потім проходили певні психологічні тести, співбесіда. Під час цього 5-ти тижневого „марафону” ми були задіяні в усіх сферах, що стосувалися діяльності телебачення, створення сюжетів. Я ось побувала навіть в ролі оператора. Враження? Дуже важка камера, проте надзвичайно цікаво. Тепер краще розумієш тонкощі цієї справи. За цей період в Школі я спробувала для себе все – від А до Я. Це допомогло мені надалі краще не лише зрозуміти діяльність мого колективу, а й вміло, із більшим результатом керувати, збалансувати його роботу.

Тренінги „Інтерньюз-Украіна” ґрунтуються на дослідженнях помилок, яких часто припускаються робітники телебачення. Помилки достатньо різні: репортерські – не завжди дотримуються збалансованості, використовують досить важке для глядацької аудиторії мовлення; редакторські – неправильність верстки, певні технічні моменти.

Оскільки я сама є редактором, одразу по приїзду вирішила провести певні реформації у своєму колективі, думаю, це досить поліпшить не лише виробничий коефіцієнт професійності, але й стосунки у колективі.

Дарія Оліфер, ТРК „Репортер”, Одеса:

- Чесно кажучи, трохи важко відповісти на питання "що було кардинально нового", оскільки кардинально новим було все. В першу чергу, той момент, коли ми всі і я особисто зрозуміла, що люди, які разом працюють над виробництвом якісних та цікавих теленовин, є одною командою, єдиним колективом, незважаючи ні на які суперечки, складнощі чи непорозуміння. Я стала набагато впевненішою в своїх силах, в собі, зрозуміла, що немає нічого неможливого та страшного в тому, щоб навчитись знімати, монтувати, сидіти в студії або за режисерським пультом. Я відчула на собі "чарівну силу технології" і знаю, що коли кожна людина у ньюзрумі знає свої обов‘язки, то результат буде чудовим. Власне, це була моя перша "школа" такого характеру, тому порівнювати мені нема з чим, але я у захваті.

Найтиповішими нашими помилками можна назвати те, що ми не завжди дотримувалися цієї технології, не завжди дотримувалися ефірних дедлайнів. А ось поєднувати роботи репортера, оператора, редактора було не важко, хіба що спочатку, коли ми вчилися знімати. Річ у тому, що спочатку я знала про камеру тільки те, що в неї є об‘єктив, а потім вивчила такі чарівні слова як "трансфлокатор", "баланс" та "діафрагма" і як на мене, навчилася непогано знімати. Напевно, саме так і має бути: коли ти знаєш, як іде той чи інший технічний процес, накшталт операторської чи монтажерської роботи, ти вже знаєш, що можна вимагати від своїх людей, а що ні.

Я також докладно дізналася про те, як робиться верстка випуску, за яким принципом вирішується ступінь важливості новини. Як з невеликого ресурсу робити класні сюжети і як мотивувати людей, як планувати зйомку заздалегідь і як з найнецікавішого на перший погляд заходу чи прес-конференції зробити цікавий сюжет. Напевно, має пройти ще трохи часу, щоб я змогла систематизувати усі ці отримані знання та навички.

Вчора я зробила свій перший сюжет після повернення, про хлопця, який отримав золоту медаль на Міжнародній математичній олімпіаді, і там я використала отримані знання про те, що ми монтуємо спочатку відео, а вже потім, виходячи з того, яка є картинка, пишемо текст. Здається, в мене вдалося! Величезне дякую усім тим, хто нас навчав протягом п‘яти тижнів, особливо Ігорю Кулясу та Олександру Макаренко!

Мария Малевская, ТРК „Обьектив”, Харьков: - Для меня это был первый профессиональный тренинг такого плана, поэтому сравнивать особо не с чем. Сейчас, проведя уже несколько дней здесь, на работе, понимаю, что главная трудность - воплотить всё то, что появилось в голове за эти 5 недель - то, что нам рассказывали интерньюзовцы и к чему пришли сами во время prodaction-дней. Ты приезжаешь сюда - и боишься, что тебя вопринимают, как "кота ученого". Боишься, что кто-то ждет от тебя слишком много, а кто-то наоборот скажет: "не учите нас жить...". Это о страхах и трудностях.

По поводу того, насколько трудно было объединять работу оператора, репортера, редактора - как раз в этом для меня был главный плюс школы. Мне кажется, что наши тренеры добились одной из целей - чтобы мы понимали всю схему работы изнутри, каждого человека, который работает в новостях. Дальше - легче понимать, как работать со всеми этими людьми, что от них можно требовать, что можно изменить.

Многие из нас уезжали с чувством, что "после ЭТОГО уже ничего не страшно". Если удалось в ньюз-руме, состоящем из незнакомых тебе людей, делать полноценные новости, самим снимать всё это, монтировать, а потом еще и выпускать в эфир, то здесь, в родном ньюз-руме, по идее, всё это должно получиться намного лучше. Для меня стали новой и хорошей практикой тренинги по ведению новостей, по написанию подводок. Главное - говорить простым языком. Сейчас совсем по-другому пытаюсь писать и собственные тексты, и совсем по-другому смотрю на подводки ведущего. Четко вбилось в голову "воспринимать всё, а значит - и рассказывать - картинкой". Не могу сказать, что раньше не знала этого, но сейчас это настолько засело в голову, что вряд ли смогу отказаться от полученного опыта.

Марина Мазурак, кореспондент ІАС ТРК „Ера”, ”Підсумки”:

„Не скажу, що були труднощі, але призвичаїтись чи звикнути, а точніше прийняти деякі моменти було нелегко.Спочатку здавалось, що важко буде опанувати монтажний та режисерський пульти. Були страхи перед кнопочками та пімпочками, які щодня бачиш на роботі, але тиснути на них не доводилось. Нічого. Набили руку. Зовсім не страшно і навіть цікаво та корисно. Особливо повчально монтувати те, що сам же і зняв. Тут вже ніяких претензій до оператора не пред‘явиш. А знімати нам так сподобалось, що під кінець школи під час розподілу посад на практичний день більшість з нас тримали кулаки, щоб побачити навпроти свого прізвища слово - оператор. Хіба дівчатам важкувато було фізично тягати камеру. Тепер я щиро розумію колег - операторів. І тепер мене не надурити на кшталт - інакше збалансуватись не можна було, а коли дійсно щось було неможливим, то зайве на „наїду”. Елементарні речі щодо роботи оператора та монтажу нам пояснили популярно. А коли ще й помацав, то вже залізно знаєш „що можливе, а що нереальнее”.Тож поєднувати посади було не важко. Повторюся - повчально і корисно.

Нелегко виявилось розповідати картинкою. Точніше спершу монтувати, а лише потім начитувати текст. Я так і не змогла змонтувати сюжет без тексту. Спершу все одно писала, потім монтувала.

Одного дня тренери, Ігор Куляс та Олександр Макаренко, порадували: „Працювати ведучий буде без суфлера”. Ми шукали аргументи проти, але все ж суфлер „стратили”. Ведучий має не читати складносурядні та складнопідрядні речення, а просто розповідати про те, що глядач зараз побачить - ці аргументи ми прийняли.

Мені особисто завше цікаво пробувати щось нове, тим паче, коли є шанс спробувати без наслідків - це ж бо навчання. І все ж перед ефіром підводки я собі ”накрапала” і роздрукувала. Щоб підглядати. Виявилось, що коли знаєш у чому суть новини подати її не важко. Але без суфлера великий ризик з‘їхати на оцінки (оціночні судження) - принаймні в мене це проскакувало. Без суфлера важко орієнтуватись випусковому режисеру і всій групі. Коли ведучого „заносило”, колеги не знали коли „пускати” відео. Практика виявилась цікавою. Після нашого навчального ефіру з‘явилось бажання сісти в кадр без суфлера ще раз. Цікаво б зовсім не писати нічого. Хіба схематично позначити собі основні моменти імпровізованих підводок. Хоч у живому ефірі в такій ситуації я б не хотіла опинитись. Суфлер як шпаргалка, думаю, потрібен.

Насамперед школа у даному розумінні це - не вчителі, викладачі та учні. Це нормальний діалог з тренерами на рівних. Всі, хто був у школі - практики, а отже поговорити і посперечатись було про що.

За ті 5 тижнів, які ми активно тренувались, систематизувались деякі знання, які за час роботи викристалізовувались самі по собі і ”гамузом” нагромаджувались у голові Деякі речі, які доходили на практиці „через набиті гулі”, виявились дуже простими теоремами.

До цього я не була на жодному із тренінгів, не вчилась у жодній подібній школі. Однак якщо випаде така нагода ще - зроблю все, щоб потрапити до групи. Адже в процесі навчання можна сміливо експериментувати. Коли вчишся - маєш право на помилку. А підвищувати кваліфікацію завше корисно і ніколи не пізно.

Я дякую школі, тренерам і всім колегам, які стали приятелями та друзями, за чудові 5 тижнів цікавої ”Інформаційної телевізійщини”.