Незалежно від того, були вони − ці злочини − насправді, чи ні, чи саме ті люди їх вчиняли, які нині звинувачуються, чи ні, та чи могли вони бути винними взагалі... Майже щодня випуски теленовин усіх, без винятку, телевізійних каналів сповіщають телезагал про нові й нові грані злочинів минулого. Цей телетиждень почався із «понеділка В.Ф. Януковича». ICTV, СТБ, «1+1», 5 канал і навіть, скрегочучи зубами, «Інтер» у вечірніх випусках збентежено повідомили про те, що їм, у свою чергу, повідомила прес-служба Генеральної прокуратури те, що «нижчестояча» прокуратура Донецької області порушила кримінальну справу по факту підробки документів про зняття судимостей із екс-кандидата в президента та колишнього прем’єра держави.

Мовляв, карколомна сенсація, апофеоз вендетти! Розрахована, втім, на дуже середніх розумових та аналітичних здібностей глядача. Чому? По-перше, цей факт навіть попри слідчу недоведеність раніше, майже ні в кого з глядачів дещо вищих, ніж середні, здібностей, не викликав сумнівів, так би мовити, «апріорі». Просто тоді була зовсім інша політична ситуація в державі. По-друге, у нас прокурор – це такий самий бізнесмен, який, втім, почав справу без стартового капіталу. Це, здається, знають уже майже всі тележурналісти, у тому числі, й наймолодші. І третє. Порушення кримінальної справи у нас зовсім не означає, що вона буде доведена до суду, тобто станеться реальна і правова «вендетта», і все буде доведено. Тому піднесено-радісний тон телеведучих щодо тисячі разів переказаного минулого Януковича, принаймні, тепер - зайвий та передчасний. Навіть із огляду на те, що у нас традиційно часто парадний портрет епохи псує історичний фон, ніщо так часто не змінює забарвлення, як «колір нації», а серед вітчизняних негідників зустрічаються цілком порядні мерзотники.

Нехай розбираються в цьому ті, кому це визначено законом. А медіа могли б за прикладом окремих найбільш настирних колег із іще зовсім недалекого 2004 року, які їздили тоді в Донецьк переконатися в тому, що із засудженнями кандидата в президенти не все гаразд, зосередитися на інших «вендеттах» сучасності. Наприклад. Особисто мені по-людськи шкода діючого генерала та донедавна майже всесильного посадовця пана Ігоря Смєшка, який, як, скажімо, учора у вечірньому випуску "Подробностей" на "Інтері", досить принижено за 45 хвилин раніше означеного часу (як було підкреслено у репортажі) під прицілами телекамер скорботно прибуває на засідання все того ж Печерського районного суду м. Києва, щоб переконатися, що його опонента в суді пана Піскуна там знову немає і бути не може. Так само, видається, як і 25 липня, на яке перенесено розгляд справи, його там не буде. А взяти б на приціл дослідження явку пана Піскуна на це принципове судове засідання журналістами одного із «революційних» телеканалів – слабо? Чи хоча б взагалі, задатися запитанням: а чи має ця справа хоч яку-небудь судову перспективу, як кажуть фахівці? Зробити власну, телевізійну, версію хоча б одної вітчизняної «вендетти» - хіба це не послідовніше, не принциповіше, не революційніше, нарешті?

Тому й виходить наразі, що телебачення і глядач - як сатира та гумор та як подружжя одночасно: дружина вічно всім незадоволена, а чоловік усе намагається перевести на жарт…

А це не жарти. Це – вендетта.