Павло Лазаренко відповів…

1 Липня 2005
1631

Павло Лазаренко відповів…

1631
30 червня о пів на дев’яту вечора на телеканалі «Інтер» за рішенням Шевченківського райсуду Києва демонструвався фільм «Павло Лазаренко. Право на відповідь». У ньому спростовувалася інформація про начебто причетність П. Лазаренка до вбивств Євгена Щербаня та Вадима Гетьмана.
Павло Лазаренко відповів…
Треба сказати, що зі свого права наданого йому судом говорити не менш, ніж півгодини, екс-прем’єр не скористався. Виправдовуватися Павлу Івановичу допомагала команда професіоналів із телеканалу «Інтер» й треба сказати – фільм вийшов вдалий. Якщо, звісно, не брати до уваги того, що думка жодного з опонентів Лазаренка у «Праві на відповідь» не прозвучала. Не надали змоги «інтерівці» телеглядачам і ознайомитися з фільмом, який став підставою для адвокатів Лазаренка подати до суду на канал. Мабуть, зважили на те, що впродовж останніх років про «злочини» колишнього українського прем’єра й так усім відомо. Хоча, як на мене, можна було б пожертвувати синхроном когось із депутатів, які з телеекрану емоційно захищали Павла Івановича, й дати хоча б пару слів від того ж Потебенька. Хай це було б навіть сакраментальне: «Без коментарів». Або проявити ініціативу й додати до тих, обумовлених судом 30 хвилин, ще трохи ефірного часу й усе таки озвучити нинішню думку активних учасників масштабної містифікації – коли, звісно, про неї йдеться.

А загалом, прекрасна маркізо, все було добре. Телеглядачам показали, в чому ми по самі вуха вже досить довго сидимо й, судячи з матеріалів фільму, вилазити не збираємося. На екрані депутати з різних фракцій твердять: «Не винен Лазаренко у вбивствах». Син убитого Щербаня розповідає про те, як поводилися слідчі. За тим показують вбитого чи, як нам сказала вже оновлена влада, рішучого самовбивцю, який спромігся двічі вистрелити собі в голову, Кравченка і на фоні його голови (яка поки що говорить!) повідомляють про те, що вбивство Вадима Гетьмана, начебто, фактично розкрито. Довгоочікуване слово на власне виправдання має «найголовніший винуватець останніх шести років». Його журналісти колись називали «Паша-бульдозер», але з того часу він дуже (навіть зовні це помітно!) змінився. Екс-прем’єр каже: «Розумію, що вам мені повірити важко, але я не винен. І жодного доказу проти мене немає…Журналістам просто нав’язували думку щодо моєї провини». Озвучують плівки Мельниченка, з яких зрозуміло, що перед приїздом до України Клінтона справді вирішили вбити двох (чи більше?) зайців – продемонструвати нам, як добре працюють «силовики» та скаталізувати на нове коло «справу Лазаренка». Суворий голос за кадром твердить про «політичну справу по відношенню до людини, яка виступила проти Леоніда Кучми» і про те, що журналісти стали суддями.

Не стану тут говорити, чи переконав мене фільм у невинності Павла Івановича. Не про це, насамперед, ідеться, а про те, що всіх нас журналістів (ну, майже всіх) використали. І про те, що це досить легко в Україні зробити – було б кому лише «фас» сказати. У цьому контексті можна розглядати не лише долю опального Лазаренка. Як казав класик, страшний не факт сам по собі, а те, що він уже нікого не лякає. До речі, буквально кілька днів тому, у передконституційну ніч, розмовляла з одним досить відомим журналістом, нині головним редактором популярного тижневика, і він розповідав, що за часів того ж Лазаренка (має підозру, що й не без відома тодішнього прем’єра) до його помешкання увірвалися молодики й вибили йому половину зубів, а потім приходили люди з чемоданом грошей, щоб справу зам’яти. Це теж реалії держави, в якій не йдеться про моральні та професійні стандарти ні чиновників, а ні журналістів. Чи вже йдеться? До речі, у фільмі «Право на відповідь» прозвучав заклик притягти до відповідальності громадян Кучму, Потебенька та Обихода. Не думаю, що озвучувати його також зобов’язував суд.

Можна все-таки говорити, що й на стандарти вряди-годи українську журналістику пробиває. Скажімо, півроку тому (без жодного рішення суду) Павлу Лазаренку надала можливість висловитися газета «Молодь України». На початку січня цього року до газети зателефонував Павло Лазаренко й попросив його вислухати. Зрозуміло, що інтерв’ю з’явилося на шпальтах газети. На жаль, передрукувати його тоді інші засоби масової інформації не ризикнули.

Наводимо цитату з цього інтерв’ю: «Пам’ятаєте у березні-квітні 2004 року на телеканалі «Інтер» йшов багатосерійний фільм з натяком на документалістику, у якому йшлося про справу донецько-луганських «кілерів». Спочатку я сприйняв цей «шедевр кіномистецтва» за чергову примітивну «замазуху» хлопчиків Медведчука. Однак, коли мої адвокати звернулися з судовим позовом до телеканалу «Інтер», котрий поширив цей наклепницький витвір, то в ході судових слухань зясувалося, що замовником фільму була…Генеральна прокуратура України. Саме Генпрокуратура на підставі договору №5/03 від 30 вересня 2003 року, укладеного з Телерадіокомпанією «Альтернатива», якою донедавна керував вічний підлеглий віктора Медведчука – начальник Головного управління інформаційної політики Адміністрації президента Сергій Васильєв, за бюджетні кошти замовила цей телевізійний пасквіль. Метою цієї «чорнухи» відповідальні особи Генпрокуратури вказали «широкий розголос результативної роботи Генеральної прокуратури України та висвітлення цієї роботи на каналах українського телебачення». Ось вам їхні методи роботи! З’ясовується, за пропагандистські телематеріали, спрямовані проти представників опозиції, розраховуватися мусить український платник податків!»

Залишається хіба додати, що «далі буде». Як саме розвиватимуться події резонансної справи, залежатиме від професіоналізму та порядності нинішньої влади, посадовців різних рівнів і нас з вами – журналістів.
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
«Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1631
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду