Як свідчить опитування, проведене на початку червня соціологічною службою Центру Розумкова, на сьогодні для 0,6 відсотка українців ім’я Володимира Литвина асоціюється з опозицією. Трохи більше двох відсотків вважають, що в Україні взагалі немає опозиції. А брендом опозиційності в Україні поки що є Віктор Янукович – 56,4 відсотка українців саме його мають на увазі, коли говорять про опозицію. Такий синдром зрозумілий, оскільки з ім’ям лідера Партії регіонів пов’язується запекла торішня боротьба й її з рахунку за найбільшого бажання не скинеш і з пам’яті не викинеш. А як щодо майбутнього? Гість студії „Час” (підсумковий випуск о 21 годині 26 червня) на „5 каналі” Євген Кушнарьов дав таку дефініцію опозиційності, розглядаючи прояви її в Україні: „Діють приблизно однаково. В першу чергу, вони критикують владу, і це є абсолютно природнім, це є завдання опозиції. І готуються до боротьби з провладними політичними силами на майбутніх виборах. В цьому ми однакові. Тактика може відрізнятися. Методи, форми, які використовуються, можуть відрізнятися”. Отож, хто сьогодні найбільше критикує владу й має можливість робити це ефективно? Янукович, як бачимо, хоче з владою дружити й сам про це неодноразово говорив, зокрема, i в „Іду на ви” („1+1”). Мало того, навіть той самий Володимир Литвин, як повідомили мені парламентарі, брався на прохання Януковича влаштувати йому зустріч з нинішнім Президентом. Адже Віктор Ющенко, попри свій імідж миротворця, зустрічатися з так званим опозиціонером відмовляється. Є ще „конотопська революціонерка минулого скликання” Наталя Вітренко – 19,8 відсотка респондентів бачать саме цю колоритну жінку, коли йдеться про опозиційність. Але її нині не тішить увагою преса, отож і про дієвий спротив говорити не доводиться. Чудову пару Наталі Вітренко міг би скласти, якби вони не стояли на різних ідеологічних платформах, Нестор Шуфрич. Невгамовний „прогресивно-об’єднаний соціал-демократ” за рівнем популярності випереджає власну партію й критику нинішньої влади підняв на рівень мистецтва. Та театр, як відомо, на політичній арені не завжди доцільний – отож неадекватні дії Нестора Івановича цінують, насамперед, гурмани політики. Критика комуністів, погодьтеся, могла б навіть сприяти зростанню популярності нинішньої влади, враховуючи імідж компанії під керівництвом Петра Миколайовича – але активні дії Симоненка з товаришами поки що не помічаються. Як і низки інших партій, створених давно й недавно, під парламентські вибори. Поривається час від часу (насамперед, коли йдеться про Конституційну реформу) критикувати окремі дії Президента Олександр Мороз, проте робить він це інтелігентно i якось невпевнено..

А от критику дій Президента та уряду Володимиром Литвинoм можна охарактеризувати як стримувано-агресивну. Одразу ж після отого сказаного на Чернечій горі у Каневі „ми приречені бути разом”, він говорить про тих, iз ким начебто збирається блокуватися: „Просто виходить так, що корита залишаються одні й ті самі – свині лише міняються, от і все”. І жодного разу (а в парламенті це запитання журналісти ставили часто) мені не доводилося чути, щоб Володимир Михайлович підтвердив, що блокуватиметься з „Нашою Україною” чи БЮТ. Як правило, він ухилявся від відповіді й у кращому випадку говорив: „Ідуть перемовини”. І це після ретрансльованої практично всіма телеканалами на всю Україну „заяви трьох” у річницю перепоховання Шевченка! У „Вістях тижня” на Першому Hаціональному (о 21 годині 19 червня ц.р.) Володимир Литвин критикує дії уряду чи не вперше відкрито, інтенсивно й не без певного лукавства. Попри те, що цього дня українці святкували Трійцю, а медики відзначали власне професійне свято, Перший Національний, на відміну від інших каналів, розпочинає „Вісті тижня” страшилкою: „Цього року на Україну чекає загальнодержавна економічна і фінансова криза...” У репортажі йдеться про те, що хліба цього року в Україні буде забагато, отож подіти його не буде куди. А винна в цьому... правильно, невістка. Сергій Терещук, депутат із фракції Народної партії, яку очолює В. Литвин, стверджує: „У нас у цьому році може бути катастрофа. Міністерство аграрної політики, уряд не підготувалися до жнив. У Криму жнива вже розпочалися. Урядом задекларована мінімальна ціна на пшеницю, ціна, яка сьогодні є прийнятна для сільськогосподарських товаровиробників, ціна, яка дає можливість покрити витрати і отримати невеликий прибуток, але з іншого боку, нема ніяких механізмів, які б дали можливість цю ціну зробити реальною”. Загалом, „зерновий сюжет” довгий і поступається за тривалістю викладу у „Вістях тижня” хіба що розмові з гостем програми Володимиром Литвином. Власне, якби не запевнення віце-президента НТКУ Андрія Шевченка, що в новинному блоці вже немає замовних матеріалів, я вважала б вищезгадану страшилку замовною. Але не втомлюватиму читача своїми міркуваннями щодо лобістських дій окремих гравців на аграрному ринку, зараз ідеться про політичні ігрища.

У стик до репортажу, в якому обіцяють на осінь „сильні фінансові потрясіння», у згаданій програмі ставлять розлоге інтерв’ю зі спікером парламенту. І Володимир Литвин може робити висновок: „ Ми живемо від однієї кризи до наступної кризи. Це результати популізму й намагання всім сподобатись, це намагання працювати на короткий результат”. Проекти законів, що їх готує уряд, Володимир Михайлович називає „недолугими” і тут же: „Потрібна серйозна розмова. Серйозної розмови, на превеликий жаль, немає. Є кампанії”. Володимир Литвин відкидає закиди щодо саботажу в парламенті й стосовно віце-прем’єра Миколи Томенка говорить: „Ви розумієте, якщо Бог дав розум – треба його з собою носити”. Також спікер заявляє: „Ну, я думаю, вже достатньо генералів минулих битв, коли оці... які займаються тим, що воюють з минулим”. Щодо минулого, то на запитання ведучого, чи ведеться за ним стеження і чи прослуховуються його телефонні розмови, як він про це кілька місяців тому говорив, Володимир Литвин, фактично, дає ствердну (хоча й завуальовану метафорами) відповідь. Незадоволений він і просуванням справи з плівками Мельниченка. Плутано говорить Володимир Литвин і про можливість політичного блокування на період парламентських виборів. При цьому він каже про можливість домовленостей між Президентом, Прем’єр-міністром і ним, як Головою Верховної Ради, а не як лідером Народної партії, яка, власне, й може йти на вибори. Тож, здається, у цьому сенсі не такий вже й дивний вигляд мають сподівання деяких заштатних опозиціонерів у парламенті, які не проти, щоб їх очолив Литвин.

26 червня ц.р. на каналі ICTV у програмі „Подробно с Дмитрием Киселевым” Володимир Литвин висловлюється щодо можливостей (радше неможливостей!) політичного блокування: «Я переконаний, що партія піде на вибори вагомо. Сьогодні партія відкрита до дискусій, відкрита до діалогу, але я переконаний, що союзником у виборчій компанії, як і сьогодні, завтра і після виборів, у партії буде український народ. І партія буде заключати угоди насамперед з українським народом на те, що вона буде реалізувати ті глибинні настрої, устремління і бачення, які сьогодні існують в суспільстві, що я не буду підганяти свою політичну силу під уподобання політиків навіть дуже високого рангу».

Дмитро Кисельов у ставленні до спікера парламенту дуже компліментарний. Ось як він представляє гостя: «Имеющий репутацию мудрого политика-миротворца, спикер Верховной Рады Владимир Литвин внешне сохраняет спокойствие». І по ходу інтерв’ю: «Ну, Владимир Михайлович, вы прямо говорите, как… как будто бы европейский чиновник – это именно вы. Вы говорите вполне в европейском ключе. Вот то же самое говорила Бенита Ферреро-Вальднер, которая говорила, что работать надо не только языком, фактически, вы сейчас дали ту же интерпретацию ее высказывания». А чого вартий розлогий пасаж із приводу листів?! «Владимир Михайлович, вот вы упомянули письма, которые поступают в Верховную Раду. Вы наверняка, поскольку у вас, вы такой высокий растущий авторитет в обществе, как у такого взвешенного политика – вы что, действительно читаете эти письма лично? У вас есть на это время?».

«Высокий растущий авторитет» прагне відповісти, Але ведучий кілька разів його перебиває й намагається підвести до слів, які, начебто, мають політика, на думку Кисельова, краще характеризувати. Збити Литвина не вдається, але Кисельов все одно не скупиться на комплімент: «Вполне рыцарский принцип…» Втім, щодо самого Литвина, то рицарем він у цьому інтерв’ю не виглядає. Він критикує уряд та відбивається від критики урядовців, яка лунає в цитатах, дібраних командою Дмитра Кисельова. Не наводитиму тут усього, хіба що проілюструю позицію Володимира Литвина парою його цитат: „...простежується чітка тенденція: шантаж, інсинуації звести в ранг державної політики. Це велика небезпека для країни, це велика небезпека для суспільства, бо цей популізм може перерости у несприйняття власне влади і несприйняття власне держави”. А ще: „Попередній владі, яку прокляли, потрібно було дещо більше часу, щоб розпочати паплюжити парламент. А це - за великим рахунком паплюжити власний народ, який дав всі важелі цій владі”. Ось так, не більше й не менше – влада паплюжить власний народ. Драматизм ситуації в тому, що таки справді влада в особі Президента та керівника уряду це мимоволі робить, бо найважливіші закони парламентом не ухвалюються, отож заяви високопосадовців не стають справами. Скажімо, того ж 26 червня багато телеканалів показували сюжет, у якому Віктор Ющенко обціловував близько двох сотень наречених та обіцяв молодятам уже до осені вирішити питання з безвідсотковим кредитом на квартиру. А в парламенті Закон „Про іпотеку...” зарубали, отож той же Литвин запевняє в „Подробно с Дмитрием Киселевым”, що дешевих кредитів не буде. Та й, судячи з усього, „Житлову програму”, з якою виступила Юлія Тимошенко, запустити найближчим часом не вдасться з причин парламентського бойкоту. Володимир Литвин дії уряду вважає дешевим піаром.

При цьому не забуває нинішній спікер попіарити власну персону. Насамперед, прагне він це зробити перед сільським електоратом. Зокрема, в „Подробно...” Литвин говорить про те, що „село нині нагадує 32-33 роки” й у ньому „можна знімати фільми про Голодомор”. Власне, ці висловлювання випадають із загального контексту інтерв’ю, проте добре лягають у концепцію лідера опозиційної сили, який прагне „блокуватися з українським народом”.

Аналіз буде неповним, коли не згадати, що цього ж дня, 26 червня, на Першому Національному у „Вістях тижня” о 21 годині ведучий Андрій Сміян розмовляє з Миколою Томенком. Зокрема, порушується й питання політичного блокування на парламентські вибори. Віце-прем’єр вважає: „Скажімо, звичайно, Народна партія, яку очолює Володимир Литвин, мусила б іти самостійно, бо вона і за ідеологією, і за командою – трошки різна команда. От я можу вам сказати – якщо б ті люди, які пропонують нам великий блок, побули в сільській місцевості, вони б сказали, що, ну, напевне, точно не конвертовані колишні губернатори, які сьогодні очолюють Народну партію, не конвертовані з „Нашою Україною” й блоком Тимошенко в регіонах. Тобто, це трошки інші люди. Я зараз не кажу, гарні вони чи погані, але я думаю, що це, звичайно, окрема команда”.

Безумовно, ще зарано судити, як ляжуть восени карти в політпросторі України. Стрімкий розвиток подій, на який не вплинув, як це зазвичай бувало, навіть близький відпускний період, обіцяє багато цікавого й непередбачуваного. Можливо, навіть перемовини, про які говорить Литвин, закінчаться успішно й ми таки матимемо блок людей, які, як у тій байці про лебедя, рака та щуку, тягтимуть державного воза. Чому б і ні? А ні, то побачимо інший сценарій. На часі останній тиждень роботи парламентської сесії сьомого скликання. У Президента, уряду й Голови Верховної ради та окремих народних депутатів різні уявлення, які саме законопроекти мають бути ухваленими. І від того, як досягатиметься консенсус у намаганнях за кілька днів «охопити неохопне» - усі ті, відкладені й забойкотовані законопроекти - також багато чого залежатиме.

Читайте також:

Не так тії вороги, як добрії люди... (репліка) Андрій Шевченко: «Всі зміни, які відбуваються, мають дати працівникам Першого Hаціонального не лише достойну, а й легальну зарплатню»