Далі фест гастролював з наметами – такий собі останній акорд, кінець-титри-реклама. Але через низку змін у країні, непереборний ентузіазм організаторів і, що парадоксально, спонсорів „Дубль 9½” – а саме таку назву мав нинішній черговий кіновідеоконкурс - спалахнув творчим світлом посеред сплячого Києва.

Назву цьогорічного фестивалю підібрали, як завжди, неоднозначну і символічну. З точки зору банальної логіки, ця кіноніч мала бути дев’ятою або десятою, бо щорічно саме червневим недільним ранком задоволені й усміхнені люди з червоними очима шукають таксі на Контрактовій чи плентають невеликими групами до метро, яке десь через півгодини має відкритись. Але позачерговий „Дубль 9” був у грудні 2004 році. Отака невелика халепа. Не здогадались тоді позичити у Фелліні „8½”, тож довелось тепер вдаватись до таких аналогій.

Та це далеко не єдина паралель з всесвітньо відомим режисером. По-перше, формат кіно. Назва італійського митця ґрунтується на кількості знятого ним: повнометражні стрічки плюс короткометражка-половинка. Конкурсна програма „Відкритої ночі” передбачає демонстрацію того ж таки короткометражного продукту чи фрагментів повних стрічок (щоправда, цього року фрагментів представлено не було). По-друге, фільми Фелліні з попсою й „ширпотребом” не мають жодного зв'язку. І організатори «Відкритої ночі» регламентують, що будь-які прояви конвеєру їх зовсім не цікавлять.

На відкриття цьогорічного фестивалю завітав віце-прем’єр з гуманітарних питань Микола Томенко. Власне на демонстрацію він не залишився, та на прес-конференції привселюдно від імені влади прийняв виклик обставин: пообіцяв всіляко сприяти популяризації вітчизняного кінопродукту в Україні. Він запевнив, що вже проводив розмови з власниками і топ-менеджерами телеканалів щодо трансляції конкурсних картин. „У нас все є. Ще залишилося створити нове якісне українське кіно, яке б транслювалося, яке було б модним в Україні, і засоби масової інформації ставали б у чергу до цих кінорежисерів… Насправді приємно, що українські зірки естради, українські спортсмени, українські політики стають популярними в Україні. Думаю, що цей рік нам треба зробити роком популярності тих людей, які працюють в українській кіноіндустрії, тоді точно те, що ми називаємо модою на Україну, нарешті, переможе в Україні”, – зазначив урядовець у своєму виступі.

Тут варто згадати, що анімаційний фільм „Ішов трамвай №9” Степана Коваля, своєрідна візитівка фестивалю „Відкрита ніч”, який здобув 15 нагород на міжнародних конкурсах, транслювався на телебаченні лише один чи два рази.

Від незмінного арт-директора фестивалю, режисера Михайла Іллєнка віце-прем’єр отримав подарунок: 60 найкращих фільмів з фестивальної колекції на DVD. Присутність урядовця такого рівня зумовила ще один презент. Цього разу він надійшов від Дмитра Капранова, письменника, продюсера агенції „Зелений пес”, активного організатора фесту. Виявилось, що вони заклались з іншим молодим продюсером Оленою Китайгородською на пляшку французького коньяку. Підстава парі – присутність Миколи Томенка. Характерно, що розчарування від втрати на обличчі письменника помічено не було.

Повертаючись до популяризації нашого кіно, не можна не згадати пропозицію одного з членів журі, голови Національної спілки кінематографістів Бориса Савченка: „Хоч завтра вже ми готові вам надати екрани дев’яти дитячих кінотеатрів, тому що туди ходить молодь і там є пільгові розцінки. І ми можемо говорити з нашими комунальними театрами, такими, як „Жовтень”, „Флоренція”, „Лейпциг”, про відновлення документальних кіножурналів, які колись вже були. Можемо рекламувати ваші стрічки перед фільмами, а не тільки робити рекламу Dolby digital surround”.

Також членами журі були режисери, колишні учасники фестивалю, славетний корифей кіномистецтва, професіоналка в телесфері та спеціаліст з фінансових питань американської кіноіндустрії з натяком на далеку перспективу. Ближче до паспорту: це такі бійці кінофронту як Валентин Васянович, призер цьогорічного фестивалю у Клермон-Феррані, Степан Коваль, режисер Олександр Коваль, відомий режисер-документаліст із КНУТКіТ імені Карпенка-Карого, тележурналістка Іванна Найда та голова “Холлівуд Трайдент Фундейшн” Петро Борисов.

Ще одним членом журі мав би бути журналіст, що переміг у конкурсі публікацій про „Відкриту ніч”. Публікації оцінили, кому надати честь – визначили, але переможців (хоча б одного з трьох) не знайшли!

Перед безпосереднім показом відбулось ще нагородження переможців сценарного конкурсу. Світлана Зінов’єва, відомий продюсер, вручала символічні хлопавки, якими під час зйомок відмічають кожен дубль. Вона виокремила тенденції у тематиці сценаріїв. Як виявилося, це було надзвичайно легко: один сценарій має назву „Похорони”, інший – „Свист” (теж про похорон), ще два про те, як у лікарні помирає у хлопця кохана дівчина і у дівчини – коханий хлопець (вгадайте, чим усе закінчується). Давайте писати про життя!

Сонце сховалось, комахи почали вечерю, людина біля проекторa натиснула на чарівну кнопку. Оператори почали шукати вигідних ракурсів для своїх синхронів, вирішуючи, яка із зірок найбільше схожа на першу.

Те видовище, яке тривало протягом ночі на білому екрані, старшому братові блакитного, вкотре підтвердило, що відсутність українського кіно – це міф. Різні жанри, оригінальні способи для вираження своїх думок, незабутні кадри. Починаючи з „Гімну Української РСР”, який мав переконати присутніх, що винахідником караоке у союзі був Сталін, – і закінчуючи „Пересохлою землею” Тараса Томенка, призером Берлінале, неповторною екранізацією „Старигана з крилами” Маркеса. Від медитативних двохвилинних „прем’єр одного кадру” – і до документальних півгодинних картин про життя аутистів („Інакші” Максима Суркова). Гордістю цьогорічної „Відкритої ночі” стала дуже якісна анімація, тому спеціальний приз дали вчителю і реаніматору українського анімаційного фільму Євгену Сивоконю.

За словами Михайла Іллєнка, вирішальними у відборі стрічок є такі критерії: „Це має бути кіно. Кіно має таку властивість… його не треба дуже так перекладати. Кіно як музика: якщо його можна переказати потім словами, це вже не кіно. Відбираються фільми, які треба дивитися. Кіно як поезія: її теж не можна переказати, її треба так само вибудувати... Дуже важливий критерій, через який у мене уже є неприємності, у тому, що ми беремо фільми вітчизняного виробника. Нам пропонують кіно, навіть зроблене тут, але воно на експорт, або російською, або американською мовою, а нам це не потрібно”.

Влучно сказав Дмитро Капранов (потім підійшов ще й Віталій – і вийшов такий собі діамонолог близнюків-письменників): „До канського успіху вважали, що українського кіно не було. Але насправді це був підсумок дуже великої кількості фестивалів, де наші студенти і молоді кінематографісти брали багато призів. А зараз, називається, знайшли сокирку під лавкою: „О! А у нас кіно є!”. Фестиваль «Відкрита ніч» – один з не багатьох вогників, який кіно зберігає. Ми придумали метафору – руками зберегти вогник від вітру, поки дрова підвезуть”. Далі брати Капранови нагадали, що і минулого року вони були у журі фесту – і можуть стверджувати, що тоді і зараз майже будь-який фільм, якщо б його направили у Канни, взяв би пальмову гілку. Але, на думку Капранових, не варто так розкручувати кіно лише такого формату, бо можна перелякати глядача: як не крути, а модерн все ж елітарний.

Бурхливі оплески і вигуки на підтримку призерів якнайкраще засвідчили об’єктивність журі. Дипломи давали в номінаціях: ігровий, неігровий, анімаційний фільм, краща операторська та режисерська робота. Окрім того, кожну номінацію подвоїли: розділили на kino і cinema. Були призи від спонсорів і P.S.- приз організаторів. Матеріальні призи переможці отримали наступного дня в Будинку кіно, хоча всі голосно заявляли, що найприємнішими є саме ці професійні хлопавки. Закономірно, що найголосніше вітали позаконкурсий фільм „Гномик”: він отримав приз глядацьких симпатій. З двома дипломами-хлопавками пішов Тарас Томенко: за кращий ігровий фільм і за найкращу операторську роботу (Михайло Марков).

„Відкрита ніч – дубль 9½” вкотре довела, що українське кіно потрібне українському глядачеві. Михайло Іллєнко показав себе як майстер збереження цього творчого вогника у будь-яких умовах. Не консервування, а саме підтримання. А дрова підвезуть.