З часу написання знаменитої „Одноповерхової Америки” Ільфа та Петрова змінилося багато. Америка наростила „поверхів” і сьогодні контролює більшу частину світової економіки та впливає на розвиток усіх без виключення країн світу, не надто переймаючись їхньою думкою з цього приводу. Втім, незмінним залишився національний характер американців. І сто років тому, і нині вони прагнуть жити прагматично, знаходити свої національні інтереси у всіх галузях суспільного розвитку, незважаючи на географічні обмеження, та жорстко їх захищати. Парадокс, але при цьому пересічні американці залишаються відкритими, часто сентиментальними, зі своєрідним почуттям гумору та усвідомленням своєї історичної ролі у просуванні світового прогресу.

Деякі проблеми України можна вирішити у Вашингтоні

Сьогодні США найбільший в світі інвестор громадянського суспільства країн третього світу, до яких, хочемо ми того, чи ні, належить і Україна. Зрештою, для країни це благо, оскільки така допомога дозволяє багатьом нашим громадським організаціям зберігати повну чи часткову незалежність від влади, а відтак проводити об’єктивні соціологічні та наукові дослідження, навчати своїх активістів за західними програмами, здійснювати видавничо-просвітницьку діяльність.

На початку червня у Вашингтоні відбувся черговий етап дворічної Українсько-американської програми „Політичний діалог Україна-США”, яка фінансується Державним Департаментом США і адмініструється Фундацією „Україна-США”. Її мета – створення умови для розвитку діалогу між українськими та американськими політиками, експертами та організаціями з питань, що впливають на відносини України і США та стан демократії в обох країнах. Програма здійснюється у формі чотирьох тижневих сесій, двох у Вашингтоні та двох у Києві. Від України в останньому візиті брали участь депутат Верховної Ради В’ячеслав Коваль, керівники інформаційно-аналітичних підрозділів Секретаріату Кабміну та Державного секретаріату, експерти з фондів Разумкова та „Європа ХХІ”.

Головною формою сесій є перемовини у режимі „без запису” з американськими політиками та експертами, що мають безпосередній вплив на розв’язання українських питань, що розглядаються у Конгресі та інших державних установах США.

Українські експерти провели консультаційні візити та лекції в аналітичних центрах, зустрічі з конгресменами у комітетах Конгресу, керівниками Федеральної комісії зв’язку (аналог нашої Нацради з питань телебачення та радіомовлення), у лобістських організаціях, які спеціалізуються з проблем України.

Учасники з обох країн працювали у робочих групах з питань політики і державного управління, зовнішньої політики, економіки, інформації та ЗМІ. Після тижня семінарів, круглих столів та діалогів між собою та з зовнішніми інституціями, кожна група запропонувала спільні рекомендації: практичні кроки, які можуть здійснити уряди для поліпшення ситуації. Їх буде надано представникам урядів України та США.

Робоча група з питань інформації та ЗМІ працювала над питаннями розвитку інформаційного простору України, зокрема, запровадженням суспільного мовлення та створенням юридичних і адміністративних механізмів для розвитку вільних ЗМІ та недопущення цензури. Не менш важливий напрямок – удосконалення нормативної бази для забезпечення вільного доступу громадян до інформації, зокрема, у таких проблемних регіонах як Донбас, де держава нині, практично, не впливає на інформаційну політику.

В США також є чорний піар. Але без фашизму та громадянської війни

Загалом адаптувати американський досвід розвитку державних інституцій та громадянського суспільства до українських реалій можна з таким же успіхом, як і вітчизняну хрущовку до євроремонту. Тобто можна замінити певні елементи спорядження, але загалом ця малометражна нещасна квартирка як була, так і залишиться історичною пам’яткою часів розвинутого соціалізму. Україна справді може запозичити стандарти преси, механізми впливу громадськості на прийняття державних рішень чи створення суспільних комунікацій. Втім, не весь цей досвід придатний для українських реалій. Хоча у будь-якому випадку він позитивно впливає на ситуацію в країні, адже головне наше завдання – зрушити з місця, визначити суспільні больові точки та окреслити шляхи їх вирішення.

Тому зустрічі експертів, що представляють різний світогляд, різне бачення суспільно-державного розвитку, безумовно, корисні. Причому дискусії саме в США щодо проблем в Україні дозволяють нашим учасникам поглянути на негаразди у своїй країні новими очима, і, враховуючи заокеанський досвід, побачити вразливі місця, які вдома в результаті звички стали нормою. Це ж стосується і американської системи, яка також має вади, і потребує надійніших механізмів захисту. В США, як і в Україні є проблеми з дотриманням мовниками умов отримання ліцензій. Тамтешні канали під час президентських виборів також припускалися чорного піару. Звісно, там громадяни іншої країни не оспівували жахи громадянської війни і людей не ділили на три сорти, як це робили вітчизняні технологи. Однак Федеральній комісії зв’язку довелося робити кілька зауважень телеканалам. На відміну від України, там на подібні застереження зважають, враховуючи ширші повноваження Комісії та її однаково принципову позицію щодо всіх мовників. Принаймні за розпалювання фашизму, як це було в Україні, у США канали гарантовано позбавили б ліцензій, а їх керівників посадили.

Тому вдосконалення діяльності Нацради з питань телебачення та оптимізація її функцій є важливим завданням для українського уряду. У цьому контексті принциповою проблемою є законодавче врегулювання проблеми прихованої монополізації на ринку ЗМІ. Сьогодні вся Україна знає, що тестя власника чотирьох телеканалів звати Леонід Данилович, але юридично це довести неможливо. Натомість США значно просунулися у вирішенні подібних колізій і антимонопольне законодавство цієї країни може вказати українським юристам шляхи їх розв’язання.

Штати викорінюватимуть з наших держслужбовців ”медведчуківщину”

Для США гарантія суспільного мовлення – це комерційні канали, абсолютно не пов’язані з державою. На думку американців, тільки приватна власність на ЗМІ забезпечує об’єктивне та цікаве для суспільства мовлення. Їм доводиться перебудовувати своє бачення, щоб усвідомити, щоб в Україні приватні медіа здебільшого обстоюють інтереси власників, а не громади, а тому ще довго не зможуть претендувати на статус суспільних. Відтак спільна позиція україно-американської групи полягала у тому, що лише виважена політика роздержавлення Національних теле- та радіокомпаній, а також регіональних ЗМІ стане запорукою справжнього громадського мовлення та загалом суспільної преси в Україні. І перші роки саме держава має бути гарантом забезпечення суспільного мовлення, оскільки на неї покладається найбільша частка фінансування. Натомість громадськість має контролювати інформаційну та програмну політику, не дозволяючи державним органам використати фінансові важелі для досягнення політичного впливу. Роздержавлення, чи радше осуспільнення має відбуватися обережно, щоб у процесі трансформації зберегти дієві редакції та фахових журналістів. Однак воно має бути невідворотним, щоб процес мав логічне завершення.

До речі, серйозною проблемою України є надто низький рівень поінформованості громадян щодо важливості громадського мовлення, яке нині виглядає радше як модна фішка політбомонду, а не явище, необхідне для демократичного розвитку держави. Тому в Україні необхідно створювати позитивну громадську думку з цього приводу, причому як серед пересічних громадян, так і впливових людей, від яких залежить прийняття ключових рішень.

Однією з рекомендацій є проведення медіа-кампанії у ЗМІ, яка б пояснювала необхідність запровадження громадського мовлення, його переваг для суспільства. Також доцільно створити http://www.detector.media/suspmovl/?id=20587

коаліцію громадських організацій в Україні, яка б спрямовувала цей процес та здійснювала громадський контроль. До цієї просвітницької кампанії готові долучитися і провідні політики США, але вже зі сторінок американської преси, на яку традиційно зважає українська влада.

Рекомендація для уряду США полягає у розширенні програм стажування українських журналістів та студентів факультетів журналістики за кордоном. Окрема програма має бути розроблена і для медіа-менеджерів, адже саме від їхньої позиції залежить запровадження в українських ЗМІ світових стандартів і тільки вони можуть дозволити молодим журналістам працювати за такими стандартами. Також пропонується проводити короткострокові семінари експертів та викладачів зі США безпосередньо в українських редакціях.

Важливим напрямком є навчання держслужбовців, що визначають та впроваджують у життя державну інформаційну політику. Історично склалося, що державну інформаційну машину України ставили на рейки діячі, уявлення яких про демократію співзвучні з поглядами Дзержинського чи Берії. Сьогодні завдання держави викорінити „васильєвщину” у державному апараті і запровадити нові принципи, що базуються на повазі до права людини на об’єктивну інформацію. Першим кроком до цього можуть стати кількатижневі семінари у США для фахівців з інформації та зв’язків з громадськістю.

Держкомтелерадіо має посилити зовнішні медіа-комунікації держави

Проукраїнські лобістські організації США готові переконувати свій уряд підтримати ці та інші ініціативи щодо виділення відповідних бюджетних асигнувань.

Але проблемою є те, що навіть провідні експерти США з поважних наукових та державних установ, які симпатизують нам, часто неповно уявляють нашу ситуацію. Це відбувається з кількох причин. Американці намагаються розуміти Україну через власні рецептори світосприйняття, сформовані на відмінних від України реаліях, що не дозволяє отримати коректний образ. Тому наша держава має допомогти своїм закордонним прихильникам відкриттям по всьому світу ширших каналів інформації про Україну. Сьогодні влада в особі Держкомтелерадіо, центрального органу, що відповідає за інформаційну політику держави, практично, не здійснює системної дієвої інформаційної політики щодо іміджу держави за кордоном. Цю функцію віддано на відкуп окремим олігархам, що час від часу проплачують статті у світовій пресі, які не мають нічого спільного з об’єктивним інформуванням та захистом національних інтересів держави. Натомість про іномовлення Державної телерадіокомпанії „Всесвітня служба „УТР” та Всесвітньої служби „Радіо Україна” не знають навіть найактивніші представники діаспори у Вашингтоні. Це є тривожним сигналом щодо недостатньо ефективної діяльності Держкомтелерадіо, яка відповідає за належний рівень державних медіа-комунікацій за кордоном.

Досвід розвинутих країн, отриманий нашими посадовцями, та усвідомлення ними сучасних світових тенденцій у галузі інформації дає всі підстави для швидкого врегулювання окремих проблем, та визначення шляхів вирішення інших.

Досвід США може бути надзвичайно корисним у контексті використання потенціалу громадських організацій, враховуючи високий рівень розвитку цих інституцій у США, їх глибоку інтегрованість у взаєминах з федеральним урядом та вплив на формування державної політики. Цей механізм регулювання суспільних відносин дозволяє уникнути кулуарності та тіньових схем у прийнятті важливих державних рішень. Зрештою, саме третій сектор України, тобто всі ми, маємо змусити владу позбутися тоталітарної спадковості попередників, що дозволить нам набути рис демократичного і відкритого суспільства.

P.S. - Продовжуючи аналогію з хрущовками, варто зауважити, що уряд усвідомив неможливість перетворення бараків на сучасне житло і вирішив їх зліквідувати. З такою ж невідворотністю треба підходити і до державної інформаційної сфери.

Попередні тоталітарні режими створили її для придушення волі громадян. Нова влада має руйнувати ці „бараки” і зробити вільні медіа та неупереджену інформацію джерелом розвитку громадянського суспільства в Україні.