Мы печатаем письмо коллеги без редактирования. При этом мы высказываем некоторое удивление, что, по сути, полемика на «ТК» в связи с реформами в НТКУ грозит перерасти в переписку одной Марьяны Ангеловой (и, возможно, в ее лице членов Нового профсоюза НТКУ) с руководством канала. И, как нам кажется, история уже идет по кругу… «ТК» надеется в ближайшее время дать развернутый анализ процессов, происходящих на Первом национальном, предлагая и другим сотрудникам и экспертам свои страницы для РАЗВИТИЯ дискуссии, а не повторения уже ранее сказанного.

Дуже важко в моєму похилому віці вчитися публічно полемізувати, використовуючи у якості аргументів назви предметів жіночого туалету. Приміром, бюстгалтери, слакси, бікіні і прочая… Важко ще й з тієї причини, що сама колись дуже комплексувала з приводу гострої нестачі того добра, яке нині під збільшувальним склом розглядає мудрий "Обозрєватель" у своїй статті "Стецьків та Шевченко у непотопляємих бюстгалтерах".Так і не допетрала, як керівники першого каналу можуть використати наше жіноче причандалля. Можливо, для підняття легендарного, уже оспіваного десятками язиків, але все ще непідйомного рейтингу. Чи як там воно називається у каналів? Так і хочеться перейменувати "телептічку" у якогось "пітухуя", погодувати зернятами з руки, задобрити невгамовного кукуріка − мовляв, заспокойся, підняття рейтингу практично не залежить від розміру наших бюстгалтерів.

Але облишмо бити себе у те, що прикриваємо улюбленим аргументом "Обозрєвателя", і серйозно поговоримо про наше, про … жіноче. Прекрасна половина завжди складала на Першому каналі три чверті населення. Сюди нас "приваблювали" низька платня, високі навантаження й поодинокі представники сильної статі серед керівників, операторів та відеоінженерів. Образити, принизити брудними порівняннями моїх колежанок − невелика честь для будь-якого чоловіка. Складніше завдання для сильних та грамотних чоловіків − це знайти вихід із ситуації, у якій опинився Перший Національний. Канал без рейтингу, без народної довіри, без державної підтримки і ясної перспективи розвитку.

Як зробити популярними новини, які влада роками використовувала як канаву для дезінформації? Як влити у колектив свіжу творчу кров молодих бійців, не сточивши в помийницю 50-річний досвід української тележурналістики? Як не зламати, не порушити, не вкрасти… Як віднайти правдиве, вільне слово − без фальші, солоденьких епітетів і хуторянських кучериків. Дуже, дуже важко. Хтось скаже, що Стецьківа й Шевченка вже причарували принади місцевої тележурналістики. А я думаю, що хлопці тільки починають в’їжджати − є цілком реальний ресурс для маневру − матеріальний, творчий, технічний. Щось можна натягнути нестандартними управлінськими рішеннями, майстерністю, людським ресурсом, а далі??? А раптом воно й після усього цього не підніметься? Що тоді? Аналітики стверджують, що навіть при найкреативніших рішеннях рейтинг каналу буде падати, а інерція зневажливого ставлення до "першої кнопки" триватиме як мінімум два роки. Цей сумний прогноз фахівців комерційної дирекції я нагадую не для того, щоб скласти руки, а для того, щоб реформатори могли тверезо розрахувати власні й наші сили, розробити грамотну стратегію.

На превеликий жаль, створена у телекомпанії 18 березня кілейна робоча група з реорганізації каналу, так і не виросла в комітет. Прозвучали лише запевнення, що до її складу незабаром (?!) долучать також представників колективу, зокрема, профспілок, авторитетних журналістів, фахівців ключових підрозділів. 28 моїх колег написали статті у зініційований Новою профспілкою збірник "Нове бачення національного телебачення", у яких висловили свої пропозиції щодо реформи НТКУ. До жодного (!) з цих фахівців керівництво не зверталося. На каналі так і не відновлено щотижневі редакційні літучки, публічне рецензування випусків, програм.

Замість того намітилася дивна тенденція − все брати зі сторони − викладачів для проведення тренінгу й тестування, розробку документа "Засади редакційної політики НТКУ", який багаточисельні редактори каналу навіть в очі не бачили, а мають втілювати в життя, нові публіцистичні програми сторонніх виробників. Вже почали приєднувати до каналу цілі території, щоправда, далеко не нові, а повсюдно оспівані Анжелікою Рудницькою. Територія "А", що далі − "Бе", "Ве","Ге"? Спочатку пішов слух, що тепер буцімто все буде на конкурсній основі, відкрито, гласно, демократично. Цей слух і досі резонує коридорами НТКУ, збуджуючи слухові апарати ветеранів і подразнюючи вушні раковини молодих журналістів.

Я ризикую перестати подобатися новому керівництву, але все більше розумію, що "подобатися" зовсім не основна функція у діяльності профспілок. Мій колега з традиційної профспілки заявив, що низька явка людей на тренінг, який нещодавно відбувся в "Новинах" − наслідок профспілкового плюралізму. Не знаю, можливо, краще цю тезу проілюструє профорг традиційної профспілки, яка не брала участі ані в тренінгу, ані в тестуванні…І це, до речі, її право. На мою думку, низька явка − це наслідок низького рівня готовності організаторів до проведення таких акцій, недовіра людей. Тим часом, всі журналісти − члени Нової профспілки, які працюють в "Новинах", на тренінг прийшли. Деякі навіть увійшли до складу так званих "12 апостолів", які пройшли тестування. Але не будемо лукавити, конкурси все ж таки в НТКУ почалися.

І ось деякі номінації: - для профспілок − "На найщиріший вияв лояльності з приводу порушень трудового законодавства"; - для телеведучих − "На дзвінок другові з пропозицією звільнити місце для "нових облич каналу"; - для протестованих − "На найшвидший пробіг до інформвідділу, щоб одержати виграшне авторське завдання на завтра";

- для протестних − "На найнудніше денне чергування в очікуванні роботи".

Передбачаю, що цей список буде продовжено. А прикро… Все це не згуртовує, а навпаки − розшматовує колектив. У ньому завжди бракувало довіри, щирості, професійної солідарності. З’являється гірке відчуття дежавю. Усе це ми вже проходили, тільки під іншим соусом. Постійні кадрові перетасовки привчили людей до мімікрії, пристосуванства, пліткарства. Хтось скаже, що робили вони все це задля того, щоб будь-що втриматися в ефірі. Я думаю трохи інакше. Цю поведінку їм диктували обставини. Обставини гнули, змінювали моїх колег, штовхали їх на дорогу постійних компромісів.

Але колеги мої ступали на цей гіркий путь з єдиною метою − лише так вони могли продовжувати реалізувати себе у професії, здобувати насущний і… творити? Моделювалася ситуація, коли єдиним можливим виходом було піти з каналу. А зробити це зможе й наважиться далеко не кожна людина.

Але повернімося до наших… предметів жіночого туалету. Виявляється, що саме вони, кляті, заважають створити якісний телевізійний продукт, застилають очі новому керівництву. У нас надто багато заслужених журналістів на метр квадратний, сотні переможців найпрестижніших міжнародних конкурсів, десятки авторів, які свого часу здійснили телевізійні мегапроекти, − міжнародні телемости, прямі трансляції, марафони, чим увійшли у історію вітчизняної тележурналістики. Куди все це добро подіти, якщо воно не лізе ні в які, перепрошую, предмети жіночого туалету? Я вас здивую, коли скажу, що багато моїх колег дуже успішно працюють за трудовими договорами на інших каналах і піднімають там усе, що треба. Обидва сюжети, розкритиковані "телептічкою", мені особисто сподобалися − і про День Києва, і про дзвонарів. А ось випуск в цілому, ні, не сподобався. Ні одна, ні дві птички погоди в новинах не зроблять. Вам і теоретик, і практик скаже − "Вісті тижня з Ганною Шільгіною чи Андрієм Сміяном" − це тележурнал з диктором, який просто "обізвали" авторською програмою. Залишається лише дивуватися, чому наш власник − держава і її менеджери допустили, аби протягом року, за деяким виняком, на Національному каналі не було підсумкової інформаційно-аналітичної програми. Це якийсь абсурд. І те, що люди тут ліниві, не працюють у вихідні − неправда. Згадую місяці, коли працюючи в новинах, у мене особисто не було жодного вихідного, а додому приходили після 22 години. У "Новинах" протягом останніх трьох років зберігається дуже низький рівень планування, як поточного так і перспективного. У випусках відсутні цілі прошарки соціальної інформації, культура, мистецтво, економіка. Підняти якість новинного продукту можна лише при комбінації декількох суттєвих чинників − нова концепція випусків, грамотне планування, творчий підхід авторів, спеціалізація та високі матеріальні стимули. Горить і плавиться техніка. Немає грошей на відрядження…

Тим часом, читаю на дошці об’яв останнє гасло, адресоване журналістам − "У кожному (!) матеріалі має бути стенд-ап!" Господи, а що робити, якщо не вийде, не вмотивовано, не встигли, декому з репортерів за віком стенд-апи не підходять, але від цього їхні репортажі гіршими не стануть. А якщо трапиться якесь диво і в новинах, окрім довгоочікуваних репортажів, відновляться ще й такі "безстендапні" жанри як нестудійне телеінтерв'ю, теленарис, вокс популі − опитування глядачів. Їх практично немає на жодному каналі, повернімо ці прекрасні жанрові штучки − і будемо свіжими, оригінальними, потрібними. Схеми й стандарти − це гарний інструмент, коли він стає базою для творчого мислення, постійного пошуку нових асоціацій, влучних гострих висловлювань, а не якимось прокрустовим ложем, в яке твою думку бгають, обрізаючи ноги по ті самі вищезгадувані предмети жіночого туалету. Уніфіковане мислення, новини-млинці однакові на всіх каналах. Люди, а вам не страшно таким чином пекти мізки українцям − "два прихлопи, три притопи". Хоча, аман із ними, млинцями, дідусь Гебельс був би задоволений.

Три роки тому у "Новини" прийшли чергові реформатори. "УТН", "Новини", потім "Вісті" − одне тісто. Колишній директор багато говорив про рейтинги, і таки досяг їхнього спаду від 6% до 2%, майже втричі. Від колег він одержав прізвісько "проповідник", оскільки сам не міг запропонувати жодної грамотної і вмотивованої правки у матеріал. Зате він дуже любив усе обговорювати, так його вчив мудрий і всемогутній геній Дейл Карнегі Хол. Просто дивуєшся, як багато може зробити для глядача одненьке вольове рішення керівництва каналу. Приміром, пришвидчити начитку матеріалів − з 95 номінацій до 120 за хвилину. Слухай і нічого не допетраєш, сприйняття знижується до 30%. Ще дуже корисно скорочувати матеріали, позбавити їх драматургії, можливості розгорнути відеоряд. Не встигли оговтатися і за якихось півроку практично всі глядачі похилого віку отетеріли від тарабарщини, молодіжного сленгу в начитках, ведучих, яких відділяє від глядача віковий психологічний бар'єр, і переключилися на "Інтер" і на "Плюси". В результаті нині аудиторія конкурентів разом складає майже 50% від загальної. На чиє замовлення працювала ця реформа?

Новий час − нові ідеї, нові нагірні проповіді! Знову чарівне слово рейтинг, магія Дейла Карнегі та Паркінсона. Сядьмо в коло і станемо однією командою. А там, на дикому Заході, команди формують психологи, продуктивні колективи моделюють роками, уважно, збалансовано. Керівники говорять з людьми не лише у кабінеті, навіть вітаються з ними у ліфті. Нічого, що нас з чиєїсь подачі називають алкоголіками, уламками затонулих кораблів, бюстгальтерами, "скотним двором" і різними іншими приємними вуху журналіста епітетами. Воно поболить і забудеться. Сила в єднанні, братіє! Саме з такою метою – об’єднавчою, нове керівництво запросило усіх, хто пройшов тестування, на корпоративну вечірку у ресторан. "12 апостолів" пішли на неї не без почуття глибокого внутрішнього неспокою і якоїсь дивної провини перед своїми ж колегами, які не пройшли тестування, або взагалі його не проходили. Але ж працюють всі ці люди поряд! А ще є редактори, оператори, режисери… "Таємна вечеря", очевидно, мала одержати якесь особливе сакральне значення. Кажуть, що спільне споживання їжі робить атмосферу сімейнішою, теплішою. Я там не була, і не можу когось підозрювати у нещирості намірів. Бог у щедрості своїй вчив нас порівну наділяти усім і хліб, і вино, і рибу! Це важко, складно, але ж він довів − можливо! Найбільшою таємницею "таємної вечері" залишається − чи відчули організатори цього корисного дійства на своєму чолі холодний поцілунок Юди. Пам'ятаєте, він був у невиразній сірій тозі, без бюстгалтера, по монокіні.