http://detector.media/interview/?id=22471Чат-конференція з виконавчим продюсером «Євробачення-2005» Павлом Грицаком у «Детектор медіа» стала лише останньою краплею, що впала до чаші терпіння автора і спричинила появу цього допису. Головна причина в іншому – день за днем, упродовж кількамісячного процесу організації престижного пісенного конкурсу, міцнішало враження, що його організатори від НТКУ тримають вітчизняних журналістів за дурнів.

Для більшої ясності почну тему «Євробачення» трохи здаля. Прочитання останнього числа “Дзеркала тижня” (за 28 травня) примусило подумки здригнутися не лише автора (журналіста зі стажем, якого мало чим можна налякати), а, певно, і багатьох інших. У декількох головних матеріалах номера було відверто й без зайвих евфемізмів сказано: нова влада, яка стала такою лише завдяки безкомпромісній підтримці народу на Майдані, чим далі усувається від виконання власних обіцянок, не помічає помилок, ігнорує поради та критику і все більше починає нагадувати владу стару. Діяльність головних дійових осіб Оргкомітету «Євробачення 2005» багато в чому підтверджує цей факт. Щоправда, переважно мова поки не йде про зафіксовані порушення закону чи інші речі, які можна виміряти в певних юридичних нормах чи матеріальних одиницях. Про це йтиметься трохи пізніше, коли будуть оприлюднені всі відповідні звіти про витрачені кошти, http://www.detector.media/review/?id=22447 проведені тендери, куплене обладнання, прозвучать вголос оцінки експертів і таке ін. Мове нині піде про інше – ЩО і ЯК говорять відповідальні особи журналістам. Правдивість та щирість в даному випадку - перший показник, за яким буде визначатися рівень довіри до цих посадових осіб. Які, до речі, тільки взялися за перетворення залишеного у спадок від радянсько-кучмівських часів державного телебачення. І вже згадувана чат-конференція лишила по собі сумне враження, бо свідчить, що зі щирістю у її фігуранта не склалося.

Отож далі - лише приклади. Добродій Грицак, виконавчий продюсер «Євробачення», а поза тим – керівник дирекції міжнародних відносин НТКУ, вже не вперше одним із основних аргументів запрошення до участі у проведенні телетрансяції приватних структур відзначав відсутність досвіду та можливостей у працівників НТКУ. В одному з перших інтерв’ю для “ТК” він послався на те, що навіть для проведення трансляції візиту Папи Римського у 2001 році було запрошено сторонню компанію. У чат-конференції Грицак, згадуючи досвід телепродюсера «Євробачення» Михайла Крупієвського, конкретизував: ”За його плечима багато проектів, зокрема, приїзд Папи Римського”. Так от – усе це неправда. Проведення показу візиту Івана Павла Другого було організовано зусиллями виключно Національної Телекомпанії України. Про що існує сила-силенна документів, і, зокрема, наказ на кількох сторінках за № 329 від 15 червня 2001 року, підписаний тодішнім Президентом НТКУ В. Долгановим. У ньому перераховані поіменно майже дві сотні працівників НТКУ, які забезпечували прямі трансляції з шести місць зустрічей та богослужінь понтифіка у Києві та Львові. Єдиною, задіяною тоді у процесі сторонньою організацією, була відома компанія “Фільмотехнік”, яка забезпечила унікальні операторські крани власної розробки. А режисерами-постановниками були троє провідних режисерів НТКУ – Ольга Іванова, Олена Фурманова та Олексій Одинець. Найскладніша трансляція проходила під час богослужіння на спорткомплексі “Чайка”, де працювало одночасно 10 камер. І саме її випало організовувати Ользі Івановій, одному з найдосвідченіших вітчизняних телережисерів прямого ефіру, за плечима якої досвід десятків складних трансляцій, зокрема, на “Таврійських іграх” та численних фестивалях у Національному Палаці “Україна” і тому ж таки Палаці Спорту. Зважте, що, на відміну від «Євробачення», де телевізійники були повними господарями ситуації і всі маніпуляції з декораціями та виконавцями відбувалися виключно заради телекартинки, на трансляціях богослужінь Папи Римського телебачення було змушене враховувати вимоги аж двох служб безпеки – ватиканської та українського Президента. В результаті доводилося з місця на місце переносити вже вкопані та забетоновані платформи під камери, неодноразово змінювати розстановку камер та операторські партитури. За підсумками висвітлення візиту Івана Павла Другого до України співробітники НТКУ отримали подяки від представників і Ватикану, і Європейської мовної спілки, і відзнаки Кабінету міністрів України. Здається дивним, що доводиться закидати провідному працівникові НТКУ про відсутність патріотизму до власної компанії.

Заради справедливості варто віддати належне й досвідченому телевізійнику Михалу Крупієвському, до речі - теж колишньому працівникові ще Держтелерадіо. Він брав участь в організації візиту Папи Римського, але в іншій якості – його компанія “Фільм плюс” була розробником надзвичайно складної сцени у вигляді корабля, для богослужіння на спорткомплексі “Чайка”. І вже як пан Грицак хотів би довести, що НТКУ шукало професійного телепродюсера, то міг би поцікавитися і розказати загалу, що, крім інавгурації Віктора Ющенка, Крупієвський був постановником чималої кількості телевізійних шоу та трансляцій, серед яких варто виокремити трансляції фіналу фестивалю сучасної музики “Червона Рута” у Харкові та Києві 1997 року, які за рівнем постановки та картинкою могли б сперечатися з нинішнім «Євробаченням».

Отож, стосовно участі працівників НТКУ у роботі над «Євробаченням». Жодного разу ні пан Грицак, ні пан Стецьків не дали вичерпної відповіді на запитання – хто саме з працівників НТКУ працюватиме на «Євробаченні». Всі слова зводилися до того, що потрібні високоякісні спеціалісти, яких в НТКУ мало, і відбір здійснюватиметься на конкурсній основі. Певно, ті конкурси – така сама тайна, вкрита суцільною мрякою, як і згадані багато разів на сторінках “ТК” оглядачем Олександром Зиріним http://detector.media/comments/?id=22215

тендери, про які пресі – ані слова. Чому ж було б не розповісти про це так само, як про зміни у кадровій політиці та http://detector.media/comments/?id=22395 тестування працівників служби новин НТКУ, широко висвітлені на сторінках “ТК”? За зібраною автором інформацією, беспосередньо задіяними працівниками Національної телекомпанії були керівники технічних підрозділів, що й зрозуміло – саме вони знають місцеву телекомунікаційну мережу, через яку здійснювалася передача сигналу. Працювали окремі виконавці: оператори, звукорежисери, асистенти, технічні продюсери. А от до вищеназваних поіменно фахівців навіть не звернулися за порадою. Чому? Так само були проігноровані чимало інших спеціалістів-телевізійників, зокрема, низка художників-постановників лише на тій підставі (за словами Тараса Стецьківа), що в них у потрібний момент не було готового проекту сцени. Але в цих людей був і є величезний досвід такої роботи, який, очевидно, став би у нагоді у скрутний момент цейтноту. Загалом, у багатьох спеціалістів після «Євробачення» виникло враження, що вони були проігноровані саме тому, що достеменно знають, що і як працює в цьому бізнесі.

Стосовно закиду виконавчого продюсера Павла Грицака в бік оглядача Олександра Зиріна (“Зирін – це абсолютна жовч і непрофесійний журналістський підхід. Це єдиний, мабуть, журналіст, який має таку позицію”). Не єдиний, пане Грицак, але, на жаль, правда – таких фахових телевізійників і прискіпливих аналітиків небагато. До речі, подальшої дискусії з цього приводу у чат-конференції виконавчий продюсер уник, хоча запитання до нього – в чому Зирін неправий? – було. Воно й залишається. Творчістю телеоглядача представники НТКУ незадоволені, але жодного разу не спростували надану ним інформацію. Чому? Ще. В одній із відповідей пан Грицак стверджує, що “на генеральну репетицію і півфіналу, і фіналу могли пройти українські журналісти. І закордонні також.” Неправда. Автор цих рядків особисто спершу отримав відкоша, намагаючись зайти до зали на останні репетиції перед фіналом, а згодом отримав пояснення у прес-центрі, що взагалі журналістів на останні дві репетиції не пускають. Причому, і спеціальний супроводжуючий, що працював із журналістами у Палаці Спорту сказав, що не може завести до зали у проміжках між репетиціями навіть на 15 хв. Ті вітчизняні та іноземні журналісти, що туди потрапили, мали акредитації не преси, а членів національних делегацій чи представників спонсорів. Одночасно з тим автор цих рядків бачив на власні очі, як 21 травня приблизно о 20.00 на територію фестивалю, минаючи контрольну рамку і працівників безпеки, зайшло близько сотні чи більше молодих хлопців та дівчат. Їх за якимись посвідченнями, що не мали нічого спільного із запрошеннями та акредитаціями ПКЄ, на територію запускав офіцер міліції. Журналістові він відверто пояснив, що є непродані квитки, а отже, у залі є порожні місця, які треба заповнити, що і робитимуть ці хлопці та дівчата, студенти одного з київських вузів. Щоправда, менеджер служби безпеки «Євробачення» Олег Западнюк стверджує, що такого бути не могло. Тобто перед моїми очима була мара... Але наявність непроданих квитків на фінал авторові підтвердила касирка Палацу спорту, та ще жалілася, що продаж організовано таким чином, що до каси людина має пройти, спершу подолавши кордон міліції, який вимагає пред’явити... квиток. Попри все це, пан Грицак стверджує, що на фінал було продано 100% квитків.

Досить. Підсумуємо. Всі ці нестиковки, обмовки, відверте ігнорування та замовчування мають занадто великий обсяг, щоб їх не помітити. Звичайно, вони не є безпосереднім свідченням нефаховості організаторів «Євробачення». Зрештою, як люблять повторювати вони самі - конкурс відбувся, всі задоволені, є багато позитивних оцінок від іноземців. Але це показник абсолютної зневаги посадовців до понять “відкритість, прозорість, об’єктивність”. Після заяви пана Стецьківа про нагородження працівників оргкомітету якимись держвідзнаками годі говорити про почуття власної гідності. Натомість вистачає зневаги до журналістів, перш за все тих, хто працює у аналітичних виданнях, а не в новинах чи таблоїдах. Бо на відміну від останніх, яких цікавлять «зірки», світська хроніка та зовнішньо приваблива інформація, оглядачам треба побачити об’єктивну картину всіх процесів, і не обминути нічого з важливих деталей роботи над українським фіналом «Євробачення». Аналіз не може бути без справедливої критики - це прямий обов’язок журналіста. Якщо ж хтось почне закидати, що, мовляв, негативні оцінки – це непатріотично, то хай згадає, що такими саме «непатріотичними» були мільйони, що вийшли на Майдан, аби висловити своє “Ні!” старій владі. І телевізійники з 5-го каналу не соромилися це транслювати на весь світ.

P.S. - Для тих, кому спаде на думку наявність родинних стосунків між автором і названою у дописі режисером-постановником, пропоную до моїх родичів причислити всіх інших Іванових, що працюють в українських мас-медіа.

Повну версію чату з Павлом Грицаком читайте тут

Читайте також:

Павло Грицак: "На концерт-генеральну репетицію перед фіналом люди купили більше квитків, ніж навіть на півфінал".

НТКУ: проблеми з арифметикою чи адекватністю?