І не зважаючи на одвічні протистояння прихильниками класичної та альтернативних концепцій навчання, з 26 по 28 травня на цій арені зустрілися аж ніяк не гладіатори, а фундатори майбутньої моделі журналістської освіти.

У конференції взяли участь представники 34-х українських медійних шкіл, практикуючі журналісти, медіаексперти з МГО „Інтерньюз-Україна”, „Детектор медіа”, Могилянської школи журналістики, Асоціації „Спільний простір”, „Комітету „Рівність можливостей” та інших громадських організацій. Організували конференцію Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Програма Фулбрайта в Україні, Фундація „Суспільність”, МГО «Інтерньюз-Україна».

Дуже цікавими виявилася і організація самих виступів доповідачів. Справа в тому, що у кожній секції співдоповідачами були практикуючі журналісти і викладачі. Зокрема, співдоповідачами виступали, відповідно, Ігор Куляс та Володимир Різун, Андрій Шевченко та Володимир Здоровега, Наталія Лигачова та Олександр Чекмишев тощо.

„Гарячим” здавався початок конференції, коли під час обговорення теми: „Медійна традиція та професійні стандарти: моделі української журналістської освіти” проти академічної журналістської освіти різко виступив провідний експерт МГО „Інтерньюз-Україна” ,екс-головний редактор Нового каналу Ігор Куляс. У коментарях „Телекритиці” Ігор Куляс зазначив: „Сучасні стандарти професії вже сформовано. Зробили це поки що не теоретики, ,а практики разом з громадськими організаціями. Зокрема, вже навіть на Першому національному телеканалі є чинними "Засади редакційної політики", основу яких розробила Коаліція "Суспільне мовлення". Теоретики поки що відстають. Але є й інша історія. Великі комерційні канали, які ледь не довели свого часу країну до прірви, саме тому, що роками нехтували професійними стандартами, обслуговуючи попередній режим, і сьогодні не чухаються, щоб публічно заявити про таку свою редакційну політику, яка виключала б з переліку функцій інформаційних програм (і, насамперед, новин!) обслуговування влади або приватних бізнесових інтересів. Це дуже погана річ, адже будь-яка влада і будь-який власник завжди працюють на спотворення журналістського продукту на користь своїх дріб'язкових інтересів.

Режим пана Ющенка вже показує дуже серйозні наміри до присадження преси на короткий повідець. Згадаймо вікопомного "відкритого листа", численні висловлювання високоповажних панів з приводу ролі і місця преси в суспільстві. Поперед усіх - по-комсомольськи! - тут виступає пан Зінченко, очевидно, з нашіптування якого наш найбільший Пан, Президент, поводиться з пресою неадекватно. "Лабораторно чистий" приклад - це реакція високої влади на http://www.zerkalo-nedeli.com/ie/index/547/

знану публікацію "Дзеркала тижня". "Господарі життя" не хочуть себе обмежувати ні в чому, але вони хочуть, щоб ми, журналісти, обмежували себе в праві повідомляти про вчинки високоповажних панів суспільству.

Теоретики в цій історії займають доволі пасивну роль. Вони воліють теоретизувати в безпечній площині, не переймаючись серйозними дискусіями, які виникають між практиками і владою.

Дуже наочним прикладом ставлення академічної науки до стандартів журналістики є репліка пана Володимира Різуна на цій міжнародній науково-практичній конференції, коли на закиди журналістів-практиків щодо віддаленості академічної освіти від стандартів журналістики, він відповів: "Добре, вчитимемо ми студента стандартам. А потім він потрапить в редакцію каналу "Інтер". І що?!" Справді, і що, - з такою логікою? Тому є очевидним, що журналістські стандарти на сьогоднішній день точно не потрібні владі, академічній журналістській освіті, власникам і менеджерам каналів. Але вони точно потрібні самим журналістам і суспільству. Я особисто

вважаю, що все - в наших руках. В руках журналістів і редакторів. Які повинні зрештою, в різні способи (через профспілки, в повсякденній роботі тощо) добитися від своїх природніх опонентів поваги до журналістської професії. Можливо, тоді вже і академічна журналістика змушена буде перебудовуватися з нинішнього абстрактного стану на справжню журналістську освіту.”

Попри це, співдоповідач Куляса - директор Інституту журналістики Володимир Різун - виступив за співпрацю теоретиків та практиків у формуванні стандартів професії. І у коментарях „Телекритиці” зауважив: „Ініціатором проведення такої конференції був Інститут журналістики. Бо ми розуміємо, що маємо постійно корегувати освіту з урахуванням інтересів практичної сфери, у нас не має ніякого настрою конфліктувати, навпаки, у нас є настрій на співпрацю, щоб ми разом тягнули того воза, якого ми маємо тягнути. А ідеї, які потрібні теоретикам і практикам для сформування стандартів професії - це звичайні ідеї: ідея порядності, ідея дотримання етики тощо. Всі ті позиції, які записані у професійних стандартах, що розроблені для суспільних мовників - це не є якісь нові ідеї. Просто ці ідеї втілені у конкретні виміри, конкретні правила, які виносяться на затвердження. Тому можна сказати, що ці ідеї вже багато десятиліть пропагуються в студентських аудиторіях і журналістиками практиками. Інша річ - наскільки ці ідеї є життєздатними і наскільки реально втілюються в життя. Це залежить від конкретних соціально-політичних умов, і ми прекрасно розуміємо, що щодо декларацій, то „філософія життя” за радянські часи, можливо, була найбільш прогресивною філософією за всі часи. Це і клопіт про людину, і свобода друку, і свобода слова, і розвиток людини тощо. А якою була практика. Тобто – ідеї це одне, а от питання механізмів втілення їх у життя є складним, механізми втілення ідей залежать від суспільно-політичних умов. І можна сказати, що Україна зараз в більш виваженому становищі щото механізмів втілення прогресивних ідей, демократичних ідей. Добре, що зараз ми стоїмо на порозі створення таких механізмів ідей. Не треба також забувати, що будь-які стандарти можуть обмежувати людину, тому треба мудро ставитись до стандартів у будь-якій сфері. Стандарти в освітній сфері обмежують освітню сферу. Так само стандарти в журналістиці можуть обмежувати журналістику. Це такі філософські речі, і тут не треба робити ідола, якому ми поклоняємось, слід зважено і розумно до цього підходити”. Ще однією темою для дискусії стало питання “Яким має бути сучасний викладач журналістики?”

Генеральний директор телекомпанії ICTV Олександр Богуцький виклав своє бачення такого викладача, що має в собі поєднувати фундаментальну теорію та найсучаснішу практику.

А Володимир Різун наголосив на тому, що “не кожен практик може бути викладачем. Не всі вони можуть витримати педагогічний режим”, - зауважив Різун. Цю думку підтримав і Ігор Лубкович, доцент кафедри журналістики Львівського національного університету імені Франка, який зупинився на тому, що “зіркою педагогіки може бути нікчемний журналіст, і, навпаки, зірка в журналістиці може бути нікчемним педагогом”.

Однак попри це Різун зазначив, що пішов працювати ведучим на радіо “Промінь” саме для того, щоб не відриватися від практики. “Бо я маю бути “граючим директором”, оскільки на хочу впадати у крайнощі академізму, але від цього не варто й тікати. Молоді роблять революцію, а старі не дають перевернути світ догори ногами. Однак я впевнений, що ті викладачі, які не працюють в редакціях, мають ходити на тренінги з підвищення кваліфікації”, - зауважив він.

Заступник директора Інституту журналістики Олександр Чекмишев зазначив: “Бувають такі студенти, які вважають, що вони все знають і їм нічого не потрібно. Так само бувають і такі викладачі, які, не маючи певних знань, поринаються навчати журналістиці. Новини, які виходять у шостій годині, не можуть виходити о дев”ятій з тими самими фактами та коментарями. Так чи може один викладач роками входити в ту саму аудиторію з однією й тою ж інформацією?”

Після цього Наталія Габор, доцент кафедри зарубіжної преси факультету журналістики Львівського університету, розповіла, які перешкоди стоять перед викладачами: “На журналістські тренінги зазвичай відбирають студентів, а не викладачів. На стажування закордон також студенти мають більше шансів потрапити. Я не знаю жодної літньої школи для викладачів, присвяченої журналістиці. І я боююсь, що скоро студенти знатимуть більше за мене”.

Однак на цьому суперечки між теоретиками і практиками не вщухли, а, навпаки, розпалилися. Цілковито на боці практиків виступила журналістка Наталія Федущак: “Методологія до лампочки. Викладати мають практики. Вони мають розповідати про прості і потрібні речі: як треба поводитися у складних ситуаціях, куди звертатися щоб отримати візу. Студентів треба також навчати критично мислити. А скажіть, скільки ваших студентів можуть склеїти кілька речень без граматичних помилок?”

А далі Тетяна Райда, шеф-редактор ТК “Харківські новини”, звернулася з запитанням до Різуна: “Навіщо мені журналістська освіта, якщо я маю іншу гуманітарну вищу освіту?”. На це директор відповів: “Якщо ви себе бачите в діючій журналістиці, то вам вистачить і тренінгів”.

Незважаючи на те, що й практики, і теоретики відстоювали свої точки зору, дискусія не перетворилася на протистояння, а учасники конференції намагалися знайти спільну мову. І підсумовуючи усе різноманіття думок в вищезгаданій темі, Дмитро Крикун, провідний експерт МГО “Інтерньюз-Україна”, зазначив: “Майбутнє журналістської освіти у взаєрозумінні і взаємній співпраці. Адже можна виходити на спільні критерії якості в журналістській освіті.”

Ще одним дискусійним питанням, стало твердження Олександра Богуцького, що журналістів не мають готувати в районних осередках: “Журналістів не може готувати будь-хто і будь-де. Їх мають готувати у таких “приличних” місцях, як Київ, Львів тощо, щоб дбати про якість освіти. На Україні понад 30 шкіл журналістики. Багато вузів випускають людей, які думають, що вони журналісти, а працюють там люди, які вважають себе викладачами”. Далі Богуцьький додав, що боротися за обмеження кількості організацій, що випускають журналістів, варто бюрократичними методами.

На противагу цим твердженням Олена Ушакова з Луганська наголосила, що “2-3 вузи не можуть забезпечити фахівців у всі регіони.” На це Олександир Богуцький зазначив: “Я не проти освіти в регіонах. Але ми маємо справу з виродженням ЗМІ. Ми маємо збиткові ЗМІ в регіонах. Ми на ICTV за 3 дні дуже легко можемо навчити робити сюжет. Але навіщо нам такі “матрьошки?” Підсумовуючи дискусію, декан Могилянської школи журналістики Сергій Квіт зауважив: “Самоокупність ЗМІ ставить нові вимоги до освіти. І вимоги ринку є одним з критерієм вищої освіти”.

У свою чергу, Дмитро Крикун сказав: “Не треба бюрократичними методами регулювати кількість університетів чи шкіл журналістики. Вони врегуюються іншими чинниками культурними економічними. Давайте дамо людям жити.”

Наступною темою для дискусії стало питання медіакритики та професійних стандартів.

Модератор цієї секції Олександр Чекмишев зазначив, що медіакритики довгий час не було на Україні: „Як би не „Детектор медіа”, то наші б колеги - широке коло - не знали, що таке професійні стандарти”, - напівжартома сказав він.

Шеф-редактор “Детектор медіа” Наталія Лигачова у своїй доповіді зазначила: “У 2002-2004 роки основною проблемою в Україні були утиски свободи слова. І як в таких умовах журналісти могли працювати за стандартами? Тож у всіх було виправдання : “на нас давлять, отже, ми й не притримуємося стандартів”. І здавалося, що коли цей тиск зникне, всі почнуть працювати суперпрофесійно. Однак нинішня ситуація показала, що не все так просто. На практиці виявилося, що професійні стандарти недостатньо тільки знати. Їх треба ще вміти дотримуватися на практиці. Наприклад збалансованість інформації. Це не лиише представлення всіх точок зору у кожному окремому сюжеті , це набагато більш глибока модель, яка перебачає також постійний пошук відповідей на запитання: а що є насправді соціально-значущою інформацією, а що – скандальною світською хронікою, хоча і у політичній тематиці”. Далі Лигачова навела приклад спекуляцій опозицією віртуальними інформаційними приводами – як, наприклад, відбувається навколо кожного арешту колишніх можновладців. Журналісти ж, на думку Лигачової, доволі часто «клюють» на ці штучні інформаційні приводи, прикладом чого журналістка навела випадок, коли коли з поміж двох фактів - виступ Ющенка в Конгресі США та арешт Колеснікова - телеканали для своїх підсумкових недільних інформаційно-аналітичних програм вибрали топ-новиною останній. Ці слова Наталі Лигачової викликали альтернативні думки. Зокрема, шеф-редактор МО “Об”єктив” (Харків) Владислав Грузинський зазначив: “Арешт Колелеснікова – це те, що цікаво бачити аудиторії. У задоволенні цього інтересу і полягає практична журналістика”.

На противагу цьому професор кафедри теорії масової комунікації Інституту журналістики Алла Бойко зауважила, що аудиторія хоче бачити професійний продукт.

Далі в розмову вступив Дмитро Крикун ,який нагадав загальновідоме: “Людей цікавить смерть, страх, секс, гроші. Це і є те, чого хоче аудиторія і що і мають висвітлювати ЗМІ”. На це Наталія Лигачова зазначила: “Є поняття - «цікаво», а є поняття - «важливо». Цікаво – це те, чим, перш за все, займається комерційна журналістика. А суспільні ЗМІ мають задовольняти попит саме на важливу інформацію. Хоча за кордоном вже починають усвідомлювати, що навіть комерційна журналістика є соціально-відповідальним бізнесом.

Ця репліка викликала запитання у Грузинського: “А хто визначатиме, у чому ця відповідальність?”. На думку Тетяни Райди, “журналіст не має брати на себе забагато. Він має просто подавати інформацію”.

В той же час, Наталія Лигачова зазначила, що для того, щоб подавати інформацію, треба кожного дня робити вибір між різними подіями, які далеко не зажди є соціально-значущими фактами. А визначати, що є що, мають у постійному дискурсі та конкуренції журналісти, суспільство, політики…

Цієї ж думки дотримується і Володимир Різун: “А хто ходив у народ і запитував, що він хоче читати та дивитися? Журналісти виступають в ролі депутатів, які виступають від імені народу і часто-густо нав’язують йому власні погляди на те, що йому цікаво. Суспільство існує тоді, коли є відповідальність одне за одного, тому й соціальна ваідповідальність журналістів має бути”.

Також Наталія Лигачова говорила про взаємовідносини між медіа і владою, і, зокрема, про критику влади: „Медіакритика має сприяти тому, щоб влада йшла на діалог з журналістами, а журналісти працювали за стандартами”.

А Наталія Габор і заступник директора Інституту журналістики Тарас Петрів запропонували ввести медіакритику як окремий предмет для вивчення у вищих закладах, що готують журналістів.

Останньою темою дискусії стала трансформація журналістської освіти в контексті болонського процесу та євроатлантичного співробітництва.

Цю секцію розпочав Тарас Петрів, який у своїй доповіді розповів про історію болонського процесу, та окреслив напрями співробітництва Інституту журналістики з різними європейськими журналістськими школами. Після цього радник з питань мас медіа Координатора Проєктів ОБСЄ в Україні Тетяна Ворожко, яка навчалася в Сполучених Штатах Америки, охарактеризувала відмінні риси американської освіти За її словами, основними відмінностями американської та української освіти є, по-перше, нетерпимість до плагіату в американських школах, по-друге, американські студенти багато працюють групами, а саме навчаються розподіляти між собою обов”язки, виконують багато письмових робіт, і таким чином набувають навичок для писання та аналізу, по-третє, відмінністю є можливість вибирати частину курсів самостійно, і останнє – це неформальні стосунки з викладачами, коли можно швидко отримати від викладача відповідь на своє питання за допомогою електроної пошти чи телефона.

Дякую.

Однак болонський процес викликав і ряд застережень. Зокрема, Мар”ян Житарюк, доцент кафедри зарубіжної преси та інформації Львівського університету, зазначив: „Чи ми знаємо, що від нас вимагатимуть і які будуть переваги? Чи з”являться у нас гроші на перепідготовку викладачів та їхні поїздки за кордон? Другою проблемою може стати те, що найкращі кадри університетів від’їжджатимуть в європейські країни. Чи зможемо ми потім в Україні забезпечити їм такі ж умови? Адже в іншому випадку вони не захочуть повертатися”.

Також серед застережень учасники конференції наводили і скорочення штатів викладачів, й можливе не сприйняття студентами нововведень.

Юрій Бедзіля, завідувач кафедри журналістики Ужгородського університету, наголосив на проблемах вітчизняної освіти: „У нас немає концепції вищої освіти, бо вона в нас безнаціональна, і у нас немає концепції болонского процесу для українських вищих закладів. Але у нас є те, чого не має в інших європейських країнах, у нас є унікальна публіцистика. І треба розуміти, що найголовніше - це не втратити своєї ідентичності”.

Підсумував дискусію Володимир Різун: „Болонський процес передбачає те, що не викладач приходитиме до студентів і читатиме лекцію, а студенти приходитимуть до викладача і казатимуть, чого вони хочуть. Головне те, що болонський процес дає можливість ідентифікувати себе в європейському процесі, знайти своє «я». Для початку ми маємо вивчити навчальні програми різних європейських шкіл, і сісти за круглий стіл з їхніми представниками. Другим кроком має стати перепідготовка викладачів. І третім кроком стане поширення досвіду по всій Україні”.

Учасники конференції спільно із науково-методичною комісією при Міністерстві освіти і науки України ухвалили рекомендації, спрямовані на реформування журналістської освіти.

Рекомендації міжнародної науково-практичної конференції «Журналістика-2005 у контексті сучасних професійних стандартів та трансформації журналістської освіти» та науково-методичної комісії з журналістики при Міністерстві освіти і науки України.

1.Створити робочу координаційну групу зі складу викладачів ВНЗ, де готують журналістські кадри (по одній особі), та медіаекспертів провідних українських громадських організацій, які діють у царині ЗМІ, для розробки моделей співпраці між ВНЗ та ЗМІ й громадськими експертними організаціями. Доручити заступнику директора Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Чекмишеву О. В. провести консультації щодо персонального складу робочої групи та регламенту її роботи.

2.Робочій координаційній групі спільно з медіаекспертами „Інтерньюз-Україна”, Фундації ”Суспільність”, Асоціації „Спільний простір”, Комітету „Рівність можливостей”:

-сформулювати пропозиції щодо вивчення можливостей надання спеціальності „журналістика” статусу творчої;

-розробити план щодо запровадження у навчальний процес ВНЗ, де готують журналістські кадри, сучасних професійних та етичних журналістських стандартів; -розпочати формування реєстру запитів і пропозицій від ЗМІ щодо підготовки журналістських кадрів, змісту навчальних програм і планів.

-розробити базу даних тренінгів та навчальних програм з перепідготовки журналістів, які журналістські ВНЗ можуть організовувати і проводити спільно з громадськими експертними організаціями; -вивчити можливості проведення тренінгових програм для студентів, що передбачає отримання разом дипломом ВНЗ диплому організації, що забезпечувала тренінги;

-розробити базу даних тренінгів та програм перепідготовки викладачів ВНЗ; -розробити пропозиції щодо програм стажувань викладачів ВНЗ у редакційних колективах;

-розробити рекомендації щодо плану імплементації положень Болонського процесу в українську модель журналістської освіти.

3.Рекомендувати ВНЗ, де готують журналістські кадри, вивчити досвід Інституту журналістики щодо проведення практикуму з фаху з метою його застосування в інших ВНЗ.

Рекомендувати ВНЗ, де готують журналістські кадри, вивчити питання запровадження у навчальний процес курсу медіакритики.

Як бачимо, каменів спотикання в журналістській освіті в Україні поки що багато. Але найголовніше, що провідні фахівці в науці та практичній журналістиці готові до співпраці й порозуміння, і ця конференція стала першим кроком на шляху до нової моделі журналістської освіти.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.

Долучитись