У неділю 22 травня Перший національний канал у випуску новин о 15 годині показав сюжет про грушу, під якою Тарас Шевченко ночував. Розшукали те дерево в Запорізькій області. Мало, виявилося, мешканцям Запоріжжя майже чотирьохсотлітнього дуба, під яким хто тільки не сидів – навіть Пушкін полюбляв. Один раз російський класик, це ще за часів радянського союзу розповідали, проїжджав Запоріжжям, у холодочку зупинився й дерево – полюбив. А Віктор Ющенко навкруги тієї „дубової святині” наказав уже в часи свого президентства жолуді посадити, щоб з них молоді дубки повиростали – сам про це на недавньому засіданні Кабінету міністрів говорив, підсумовуючи виклад Оксаною Білозір програми відродження культурної спадщини нашого народу. На тому пам’ятному засіданні міністр культури була в ударі й нарахувала кілька десятків „сакральних для кожного українця місць”. На жаль, жодного з них у день перепоховання Тараса Шевченка не показували. Телеканали зосередилися на теж сакральному, але вже за іншим списком, місці – Чернечій горі. Та й важко їм було це не зробити, адже задовго до 22 травня журналістів попереджали: „Є можливість поїхати з Президентом до Канева”.

Поїхали. Написали й на телеекранах висвітлили. Президент був, як він сам визнав, оригінальним. Примусив соратників із почтом сім кілометрів пішки йти. Потім вони, змучені довгою дорогою, стали брататися. Оте сказане Володимиром Литвином „ПРИРЕЧЕНІ бути разом” дорогого коштує... Але яке це знайшло відображення в ефірі наших телеканалів, перш за все, державного - Першого національного? Так, у репортажі Ольги Скотникової у "Вістях тижня" 22 травня з самого Канєва, знайшлося місце і деякому бекграунду щодо „святкування перепоховання” (наскільки цікавому - це вже вирішувати глядачам), і трьом синхронам політиків, що поєдналися на Тарасовій горі (Ющенка, Тимошенко, Литвина). Але ніякої аналітики щодо цих важливих політичних подій в програмі "Вісті тижня" не було. Ведучий в студії Андрій Сміян навіть не спромігся хоча б натякнути, приміром, на те, про що потім вголос сказав гість студії «Вістей тижня» Валерій Коновалюк. Він згадав "канєвську четвірку", очолювану Євгеном Марчуком, і розмірковував над аналогією, що не могла залишитися поза увагою пересічного глядача: «Ну, я вважаю, що наміри , вони, дійсно, зрозумілі, але я думаю, що буде те, що було з «канівською четвіркою».

Але найбільш цікавим було те, що інтерв'ю Валерія Коновалюка, лідера опозиційної партії "Трудова Україна", надали на Першому національному, як мінімум, у десять разів більше часу, ніж разом „канівській четвірці” – Тарасу Шевченку, Віктору Ющенку, Юлії Тимошенко, Володимиру Литвину. Валерій Коновалюк говорив плутано, висловлюючи свої суб’єктивні прогнози щодо найближчого розвитку подій в Україні, при цьому весь час звертався не до ведучого, а дивився безпосередньо в камеру, що тільки посилювало враження безпрецедентного самопіару політика та партії, яку він представляє – «Трудову Україну» - в ефірі державного загальнонаціонального каналу. Власне, вже саме по собі запрошення саме в цей день саме Валерія Коновалюка у студію УТ-1 виглядало досить дивним. У всякому разі, на відміну від влади та есдеків, які розкрутили скандал навколо переведення в СІЗО Івана Різака з, начебто, побиттям Нестора Шуфрича, «Трудова Україна» інформаційних приводів у цей день не створювала. А був же ще, окрім вже згаданих подій, і скандал навколо, начебто, пропозиції Ющенко пійти у відставку Юлії Тимошенко - про що напередодні, у суботу ,повідомила газета "Зеркало тижня" (а вже у неділю Ющенко та Тимошенко демонстрували разом єдність у Каневі. Цікаво, чи не так? Але хіба для коментування всіх цих подій адкватним було запрошення саме Коновалюка?!). А якщо ще й врахувати, що ведучий «Вістей» виглядав абсолютно безпорадним у розмові з Коновалюком, не міг нічого протипоставити його безсоромному піару, не міг ані змусити політика відповідати хоча б по суті запитань (хоча й запитання були досить недолугі), ані зупинити – то, власне, те, що відбувалося у студії, просто шокувало, не приносячи балів ані телевізійникам, ані гостю студії.

Лідер партії «Трудова Україна» пророкував найближчим часом „розвал провладної опозиції”, авторитаризм тощо. Наведу хоча б одну цитату: „Ну, ви знаєте, я хочу все ж сказати, що є величезний ресурс влади і хто сьогодні буде сприймати те, що президент досі вважає, що нас не подолати, тому що треба працювати сьогодні на державу і суспільство, треба формувати політику, яка буде зрозуміла людям, яку будуть підтримав… підтримувати народ. І я впевнений, що не треба сьогодні, а ресурс влади сьогодні Віктора Андрійовича – це авторитарна влада, вона на третину значно більше, ніж у будь-якого лідера європейської країни. І ми впевнені, що ті проблеми, які зараз існують – стагнація економічна, спадок і, знаєте, загроза того, що зупиниться взагалі економіка, люди будуть втрачати роботу і дії влади, знаєте, відносно позиції, вони стають загрозою тих перетворень демократичних, заради яких і відбувалося те, що було в минулому році". Приблизно таким був увесь текст. Окрім вищевикладеного, Коновалюк пророкував:, „паливну кризу”, „кризу всередині провладної команди, „після бензинової однозначну кризу у вугільній промисловості”, „збитки гірничо-металургійного комбінату, які відобразяться на всіх сферах нашого життя”. „гіперінфляцію”. І, нарешті... «процессы, которые происходят сегодня, они касаются исключительно оппонентов политических и для этого есть серьезные сигналы, которые сегодня звучат в Европе. И вы знаете, российская Госдума приняла решение об обращении к своей делегации в Парламентской Ассамблее Совета Европы для того, чтобы поднять вопрос о ситуации в Украине».

Отут, як на мене, собака – для опозиції, якій надав прайм-тайм Перший національний - й була зарита. В отому ще Остапом Бендером висловленому: „закордон нам допоможе”. Якщо влада підготувала низку акцій до Шевченкових днів, то опозиція вирішила „брати штурмом Євробачення”. Принаймні, такого тижня, насиченого подіями, спрямованими на те, щоб „Європа опозицію почула”, досі Україна, як на мене, не знала. Спочатку гримнула важка артилерія – Держдума Росії ухвалила Постанову „Про розвиток політичної ситуації в Україні”. У документі, за який проголосували триста п’ятдесят один депутат, йдеться: „Серьезное беспокойство вызывают действия властей Украины, направленные на выборочную реприватизацию ряда крупнейших украинских предприятий, в которые инвестированы российские капиталы и с которыми связаны материальные интересы многих тысяч граждан РФ... Государственная Дума РФ поручает делегации Федерального собрания РФ в Парламентской ассамблее Европы инициировать рассмотрение вопроса о нарушении демократических норм в Украине и обращается к международному сообществу, прежде всего к Парламентской Ассамблее Организации по безопасности и сотрудничеству в Европе, с предложением обратить внимание на негативные явления во внутриполитическом процессе в Украине, противоречащие принципам Организации по безопасности и сотрудничеству в Европе”. Зрозуміло, раз госдумівців турбують „негативні явища в Україні”, то явища ті мають бути. Віктор Янукович оперативно виступає перед парламентом України. Щоправда, депутати його не чують, бо лідер опозиції перебував на вулиці, а нардепи – всередині приміщення. Але всі телеканали показали. Показали і те, як біло-блакитні беруть в облогу Палац спорту, в якому проходив конкурс «Євробачення».

Втім, Європа в цей час гуляла – слухала музику, танцювала на наших вулицях, цмулила пиво, милувалася феєрверками й так далі, й тому подібне... Коли й дивувалися приїжджі з розгулу демократії у Києві, то – цивілізовано. Мені особисто опозицію було навіть трохи шкода за те, що ніяк у них з піар-акціями не складається. Було шкода, доки не знайшовся, як у тій дитячій казочці, „золотий ключик”, що таки мав відімкнути двері до Європи. Йдеться про той ключик від наручників, що його буцімто проковтнула Тамара Прошкуратова.. Погодьтеся, коли Європа не зовсім глуха, то вереск Нестора Шуфрича, який так масштабно, «першополосно» розтиражували телеканали, вона мусила почути. Як і заяву стурбованого міністра Юрія Луценка: „Сам факт того, що Шуфрича знімали з Різака, уже є порушенням статусу недоторканості”.

Кілька днів партія СДПУ(о) закидає засоби масової інформації прес-релізами та заявами – в цих „зведеннях з фронту” навіть кількість омоновців, які, буцімто, кинули Різака до багажника машини й били Шуфрича – різна. Не кажу, що не били, бо ж упевнена, що й пан Шуфрич не втримався, щоб не сказати в притаманній йому манері дискусії все, що він на той момент думав. Але, як на мене, не важливо, тумбочка на Шуфрича кидалася чи його на неї впустили. Важливим є те, що в контексті цих штучно розкручуваних скандалів парламентарі знову не ухвалюватимуть рішень, на які очікує країна. І в цьому опозиції допомагає як і сама влада (хто ж віддавав наказ про застосування сили до народних депутатів-есдеків?). Так і наші ЗМІ, яким, у ці святі для багатьох українців дні, можна було б зосередитися й на пристойніших приводах для інформації. Звісно, якби жили ми не в суспільстві, де груші на вербі ростуть – приказку цю, хто не знає, українці вживають, коли бачать речі абсурдні.

Тож наостанок. 22 травня в Києві в Палаці Україна відбувся Великий концерт української класичної музики „Шевченківська кантата”. Зал був повним – у партері сиділи люди старшого віку, на балконі – студенти. Всі встали, коли концерт розпочався, аплодували по завершенні, також стоячи. Організатори дійства стверджують, що деякі з творів жодна українська душа не чула протягом 140 років. А ще вони кажуть про те, що „наявність кантати в музичній спадщині народу – це об’єктивний показник рівня культури цього народу”. Одне слово, того вечора в Палаці Україна була урочисто-зворушлива (без шараварщини) атмосфера. Диригував сам Микола Лисенко (прапраправнук отого Миколи Лисенка, про якого ви, можливо, чули ). Державний естрадно-симфонічний оркестр України, хор ім.. П. Майбороди Національної радіокомпанії України, Народна академічна хорова капела НаУКМА „ПОЧАЙНА” допомагали людям позбуватися меншовартості, яку в них (чи самі вони в собі) культивували десятиріччями. Художній керівник та головний диригент „ПОЧАЙНИ” Олександр Жигун, переконаний у своїй місії очищувати „інформаційно-культурний простір України”, говорив про речі, які в один абзац (і в мас-медійний матеріал також) не втиснеш.

На жаль, проігнорували телевізійники відновлення творів видатних українських композиторів – подію в житті України.. Журналістів, схоже, більше турбує відновлення здоров’я Нестора Шуфрича. Та й мені, каюсь, хотілося б дізнатися, як невгамовному Несторові вдається переносити струси мозку (це другий за останні п’ять місяців) практично без шкоди для мозку . Не є лікарем, отож мене, насамперед, цікавить інтелектуальний прояв цього важливого органу нардепа.