„Євробаченню” – п'ятірка. Трансляції – трієчка

24 Травня 2005
3366

„Євробаченню” – п'ятірка. Трансляції – трієчка

3366
…мабуть, уперше конкурс майже не залишив незадоволення його підсумками.
„Євробаченню” – п'ятірка. Трансляції – трієчка
«Детектор медіа» продовжує дискусію про конкурс «Євробачення» статтею нашого оглядача Бориса Бахтєєва.

А все ж таки шкода, що Україна почала транслювати конкурси „Євробачення” всього лише три роки тому. Бо дуже хотілося б, щоб, проводячи конкурс, Україна й транслювала його найкращим чином. Не вийшло. Не хотілося б прискіпуватися, але надто помітними були огріхи, надто псували вони враження. А ще були ті огріхи надто стандартними, такими, що повторюються кожного разу, кожного разу на них вказують – а віз залишається й нині там.

Півфінал почався з того, що на сцені з'явилися ведучі. Як незабаром стало зрозумілим, вони репрезентували нашу країну цілком гідно, уникнувши традиційних хиб ведучих численних вітчизняних музичних телешоу – коли брак розкутості й природності зазвичай компенсують фамільярністю, якщо не фривольністю. Маша Єфросініна та Павло Шилко продемонстрували справжній смак та справжнє відчуття стилю. А от їхній телевізійний колега підтримати планку не зміг. Коментував подію для глядачів НТКУ Славко Чорненький - хоча єдиним разом, коли особисто я почув, як він представлявся, було його прощання з глядачами та побажання їм доброї ночі після закінчення трансляції фіналу. Більшість тих, у кого я хотів це уточнити, взагалі не могли пригадати ім'я телекоментатора. На самому початку глядачі чули лише англомовний діалог ведучих на сцені, без жодного перекладу. Телекоментатор з'явився (так і захотілося написати: підкрався) зненацька, з середини речення, через кілька хвилин. І, з'явившись, почав заповнювати собою всі можливі проміжки часу. І не тільки можливі: за правилами проведення конкурсів „Євробачення”, телекоментатор не має права вимовляти жодного слова під час виконання пісні. Ця заборона є дуже суворою, бо порушення її безпосередньо впливає на те, як глядачі оцінять виступи. Тим не менше, у півфіналі було десь із п'ять випадків, коли не встигла ще замовкнути музика, не встигли ще закрити роти виконавці, а коментатор уже поспішав поділитися черговою своєю думкою. Так сталося, зокрема, під час виступу групи "Сантрайб" із Естонії. Оголошуючи номери, коментатор (особливо це було помітно на початку) так захоплювався, що забував назвати імена виконавців. Тим часом титри з даними виконавця та пісні під час трансляцій жодного попереднього конкурсу не були такими дрібними: я жодного (підкреслюю: жодного) разу не зміг прочитати в них ані слова. Пізніше коментатор виправився, але час від часу плутав імена та країни. До того ж, він, не виключено, щиро вважав, що в усьому світі є одна й лише одна мова – англійська. Як інакше пояснити той факт, що датчанина Якоба Свейструпа телеведучий повсякчас називав Джекобом Свейстрапом, латвійця Валтерса – Волтерсом, румунку Лумініцу Ангел – Люмінітою Ейнджел, та й навіть переможницю грекиню Елену Папаризу звав не інакше, як Геленою. (Варто додати, що українське журі, про яке трохи згодом, називало її ж Хеленою.) Тим часом як, напевне, десятки разів тільки на екрані було видно, як пишеться ім'я грекині латинською абеткою: Elena Paparizou. А є ж іще інтернетівські сайти! Купа прес-релізів та інших документів! Диски із записами всіх пісень „Євробачення”, на обкладинці яких перелічені всі виконавці! Звідки ж узялося те Г? Може, це вже я помиляюся, але здалося мені, що навіть росіянку, яка оголошувала результати голосування у своїй країні, телеведучий назвав Яною Чуриковою. Уже після фіналу, під час оголошення результатів голосування по різних країнах, лінгвістичні цікавинки продовжилися. От чи чули ви що-небудь про таку країну: Сербія та Герцеговина? Якщо уважно слухали трансляцію фіналу „Євробачення”, то чули. А про Сербію та Монтенегро? А про Сербію та Чорногорію, коли на екрані ведеться про Боснію та Герцеговину?

Але зоряний час коментатора настав після завершення фіналу «Євробачення». Є в цьому конкурсі майже детективна інтрига – коли представники кожної країни оголошують результати голосування. Момент цей дуже захоплює: скажімо, досить довго після початку оголошення підсумків Елена Папаризу не входила навіть до першої половини конкурсантів! Стежити за зміною позицій, за тим, яка країна кому віддає скільки голосів, - це може зрівнятися лише з футбольним чемпіонатом. Але те, що відбувалося на екрані, могло просто зіпсувати свято й перекреслити всі враження від конкурсу. Намагався я підібрати найделікатніше визначення того й не знайшов нічого, окрім слова "тріскотіння". Коментатор разів сім розповів про історію життя бабусі, яка з'явилася на сцені з барабаном під час виступу молдован "Здоб ші Здуб", про те, звідки вона родом і скільки чоловіків мала. Разів зо п'ять повторював, скільки вигравала в конкурсі Ірландія й скільки – Ізраїль. Повертався й повертався до конкурсу 1969 року, коли одразу четверо виконавців здобули перемогу. Він, бідолашний, напевне, аж спітнів від напруги, весь час вигадуючи, чим заповнити ефірний час. Причому, й тут таблиця результатів виявилася надто дрібною, а голоси ведучих у залі та тих, хто виходив на зв'язок із студій у країнах-учасницях, було приглушено для того, щоб ніщо не заважало глядачам слухати… оту балаканину. Замість ходу голосування – що єдине на той момент могло глядачів цікавити.

Цікавий (у лапках) підхід до коментування виявив і коментатор прес-конференцій після півфіналу та фіналу. І слухати безпосередньо запитання та відповіді він заважав, і синхронно їх не перекладав, а просто довільно (іноді – дуже вже довільно) переповідав основну їхню тему. А трансляцію прес-конференції після фіналу розпочав сумнівним жартом про те, що, мабуть, наступного року Елена Папаризу співатиме разом із Аллою Пугачовою. От яке буде щастя.

Варто додати до цього, що під час трансляції півфіналу відчутно стрибав рівень звуку. Знайомі підтвердили: так, це було в усіх, хто дивився трансляцію по УТ-1. А от по супутниковій трансляції звук був просто чудовий. Тим, хто переглядав УТ-1, після фіналу влаштували довгу – ледь не десятихвилинну – рекламну паузу. Позбавивши їх можливості бачити і виступ Руслани, і чудовий номер акробата Анатолія Залевського. Не впевнений, що результати голосування в деяких країнах теж не було з'їдено рекламою.

Що ж до самого дійства, то пройшло воно чудово. Було створено атмосферу свята, атмосферу унікальної події, що буває раз на рік. Неоднозначним режисерським ходом була хіба що поява на сцені Віктора Ющенка, який вручав приз переможниці. На минулих конкурсах подібного от "під патронатом президента" не пригадується. Хоча сказати, чи справила ця знахідка позитивне чи негативне враження, я не беруся.

Після півфіналу й фіналу, за традицією, перебіг подій обговорювали члени українського журі. Після півфіналу (19 травня) це обговорення залишило не надто приємне враження. По-перше, члени журі чомусь старанно називали подію, що щойно відбулася, напівфіналом – у перекладі на російську "наполовину финалом". По-друге, продемонстрували певну, скажімо так, необізнаність. Узяти хоча б дві репліки, що пролунали. Перша: Селін Діон брала участь у конкурсі 1978 року й нічого не здобула, але це не завадило їй здобути світову популярність. Так от: Селін Діон брала участь у конкурсі 1988 року й здобула перемогу. Друга репліка: Тото Кутуньйо став переможцем 1996 року, проспівавши про об'єднану Європу. Насправді італієць переміг 1990 року. Натомість Хуліо Іглесіас перемогти не зміг – на відміну від того, що було сказано. Пролунало чимало слів про те, що конкурс цей нічого не вартий, і, окрім "АББА", ніхто з його переможців не здобув популярності. А в голосуванні найбільшу вагу мають політичні та географічні чинники. Розмови такі зазвичай пожвавлюються в Росії після кожної чергової невдачі представників цієї країни, тож, відповідно, мають певну (інерційну?) популярність і у нас. Щодо політики з географією – то галузі ці не зазнають швидких змін. Але ж кожного року перемагають представники різних країн! Ну а щодо переможців... Принаймні, імена англійки Лулу, голландців "Тіч-ін", англійців "Брадерхуд ов Мен", француженки Марі Міріам, шведів "Херрей'з", норвежок "Боббісоккс", ізраїльтянки Дани Інтернешнл, тих-таки Селін Діон та Тото Кутуньйо не викличуть запитань у любителів музики відповідних часів. Треба зауважити, пролунали й цілком слушні думки. Зокрема, про те, що прихильність глядачів неможливо передбачити, бо голосують не музичні експерти й лише через те, подобається їм пісня чи не подобається, на суто емоційному рівні: "Коли ти знаєш, за що ти когось любиш, це вже не любов, а розрахунок".

Обговорення фіналу (21 травня) в студії УТ-1 виглядало незрівнянно коректнішим, і члени журі навіть здебільшого були згодні з підсумками.

Що ж до мене, то, мабуть, уперше конкурс майже не залишив незадоволення його підсумками. Це, звісно, суто суб'єктивне відчуття, але саме таким воно є. Елена Папаризу справді була найцікавішою. Енергійне виконання, запальна пісня, потужний голос, яким співачка не зловживала, використовуючи його як засіб, а не мету. Хіба що, можливо, гурт "Нокс" із Угорщини заслуговував на більше. Але угорська співачка дуже помітно хвилювалася, виступаючи першою – аж голос тремтів. У півфіналі, де угорці не відкривали концерт, їхня пісня звучала набагато впевненіше. Недооціненою, як на мій погляд, залишилася запальна, з оригінальною піснею Ледіна Чело з Албанії. Орталь із Франції, як на мене, була потужним середнячком, але не заслуговувала на передостаннє місце. Натомість, як на мої смаки, переоціненою виявилася пісня туркені Гюльсерен, яка дуже вже нагадувала пісні, що їх співали фольклорні колективи з Узбекистану на радянських концертах до 1 травня чи 7 листопада. Щоправда, можливо, для пересічних європейців ця стилістика видається новою й оригінальною.

Стосовно ж тих, хто не потрапив до переможців півфіналу, то члени українського журі, обговорюючи підсумки півфіналу в ефірі НТКУ 19 травня, одразу після концерту, вважали несправедливою - поміж інших – і невдачу білоруски Анжеліки Агурбаш. Як на мій погляд, невдача ця була цілком справедливою: адже, якщо хтось може собі уявити дивовижну суміш "Армі ов Лаверз" із пізньою Аллою Пугачовою, що давно вже проминула пік своєї популярності, - то це й була білоруська пісня. Треба сказати, що відчуття дежа-вю виникало на цьому конкурсі досить часто. Іспанки "Сон де Соль" дуже вже були схожі на "Лас Кетчуп". "Віг Вам" із Норвегії до болю нагадував "Кісс" за зовнішнім виглядом та "Суїт" за стилем музики. Боснійки "Феміннем" змусили пригадати славетні часи популярності групи "Арабеск". Але все це робилося зі смаком, без еклектики – та, власне, й без претензій на неповторність. Із Уїтні Х'юстон журі порівнювало Гленніс Грейс із Нідерландів – і теж скаржилося на несправедливість голосування. На мій погляд, нічого дивного: соул-музика – це все ж американський, а не європейський стиль. Та й пісня темношкірої голландки була надто інтровертованою, в ній було забагато голосових вправ і замало емоцій. Тут варто відзначити одну особливість голосування, яка лишається непоміченою: кожен, хто голосує, називає лише одне ім'я. І якщо якийсь виконавець сподобався глядачам, але не найбільше, якщо більшість глядачів, підсумовуючи свої враження, поставили його на друге місце – цей виконавець у підсумку цілком може не набрати жодного балу.

"Гринджоли" (або, як вони називалися на конкурсі, "Грінджолли")... Особисто мене їхня пісня глибоко зачепила – точніше, зачепили, мабуть, спогади про те, про що вона. Тих, хто не був тут у листопаді – грудні, вона могла зачепити, якби "Гринджоли" змогли передати тодішній настрій київських вулиць, тодішній емоційний стан українців, коли всі вірили, що от-от усе почне змінюватися на краще, і або зараз, або ніколи. Передати всього цього не вийшло, хоча хлопці й старалися – бо над піснею добряче попрацювали, підганяючи її "під формат". Так, бек-вокал був виправданий. Але от англійський текст... Мало того, що гімн української революції англійською мовою виглядав дещо дивним, але й солістові – й це було очевидним – коштувало багатьох зусиль із цього тексту не збиватися. Яка вже там енергетика, яка вже там достовірність? Ну а довершив усе невідомо навіщо підключений балет – двоє хлопців, що у фіналі пісні ходили по сцені на руках. Від революції залишилася пародія на революцію, шоу, що змусило пригадати шкільні жарти про оперету "Повість про справжню людину" з канканом "Ему отрежут ноги, отрежут ноги". Усерйоз сприймати це вже було неможливо, відчути вир пристрастей, що панував у ті дні в українській столиці, зануритися в цей вир – і поготів. Пісня, відтак, втратила зв'язок із подіями, яким її було присвячено. А як витвір "чистого мистецтва" вона не була виграшною.

Ну а тепер декілька цікавих моментів. Як відомо, представники чотирьох країн – Іспанії, Великої Британії, Франції та Німеччини – завжди автоматично виходять у фінал. Так от, цього року представники саме цих країн щільною групою замкнули турнірну таблицю, посівши, відповідно, 21, 22, 23 та 24 місця. Інший момент: уже три роки поспіль простежується цікава тенденція. Перше місце посідає яскраво-танцювальна пісня з сильними етнічними мотивами в музиці: 2003 рік – Сертаб Еренер із Туреччини, 2004 рік – Руслана з України, 2005 рік – Елена Папаризу з Греції. А от друге місце, ніби за контрастом із піснею-переможницею, уже три роки поспіль неодмінно посідає лірично-мелодійна пісня: 2003 рік – "Урбан Тред" із Бельгії, 2004 рік – Желько Йоксимович із Сербії та Чорногорії, 2005 рік – К'яра з Мальти. І нарешті: протягом усієї своєї історії у ХХ столітті конкурси „Євробачення” відбувалися в містах, що живуть за середньоєвропейським або гринвицьким часом – лише за двома винятками, коли конкурс відбувався в Єрусалимі. А тепер... Таллінн, Рига, Стамбул, Київ, Афіни. От уже п'ятий рік поспіль „Євробачення” житиме за східноєвропейським часом.

Під час обговорення фіналу хтось із членів журі висловив свої враження: його друзі, які приїхали на „Євробачення” до Києва "з агресивної Москви та якогось сірого Мінська", висловлювали свої враження про Київ "переважно вигуками – ух та ах". Вони потрапили в інший вимір. Українці недаремно стояли на Майдані, вони змінили свою країну, вони змінили її атмосферу, – підсумував цей журналіст. Приблизно про те ж саме вела мову під час своєї прес-конференції у ніч на 22 травня переможниця конкурсу. Атмосфера, що її Київ зміг подарувати „Євробаченню”, - це, мабуть, є саме тим досягненням, яким можна пишатися.
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
«Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3366
Читайте також
04.10.2001 13:49
незалежний експерт-дослідник телебачення і радіомовлення
1 600
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду