Телевізійні події – це, як на мене, не те про що довго, абсолютно неправдиво, неадекватно радісно і весело розповідали українцям численні журналісти, а те, що пересічний українець може побачити. Побачити сам. Побачити на дивані разом із дружиною, а, можливо, навіть і тещею, оточеною дітьми. Побачити і зробити певні висновки. І для телевізійної компанії теж головне не те, про що розповідають різні „пі” і „ар” працівники, а те, що можна побачити. Отож, що мали змогу побачити мільйони українців на Національному телевізійному каналі УТ-1 ввечері 17.05.2005 року? Відразу відмічу декілька доволі очевидних речей.

Перше – такої грандіозної за масштабами нічим не заповненої паузи глядачі і уважні спостерігачі в ефірі прайм-тайму УТ-1 не бачили практично ніколи. Одні проспівали – інша, очевидно, ще не була готова, от і їздили камери туди і сюди, туди і сюди, туди і сюди: мабуть, режисерська родзинка. Склалося таке враження, що ті, хто організовував роботу телебачення на цій події, просто не знали, а що буде далі - типова ситуація для стосунків телебачення і видовищних українських подій. Але не для національного телевізійного каналу УТ-1, де співробітники знають, що таке „живий” ефірний час і звикли поважати своїх телеглядачів... Про те, що „не знали”, можна було пересвідчитися і під час концерту – практично всі важливі візуальні акценти концерту, як от вибухи і роботу з полум’ям, телевізійна команда просто не показала: все відбулося десь там на загальному плані.

Друге – вперше за багато часу в ефірі УТ-1 зафіксовані велетенські рекламні блоки. Напевне, доволі низька ціна зібрала багатьох клієнтів. Це, звичайно, плюс.

Третє – чітко і впевнено було продемонстровано команді, яка представляє цього року нашу країну пісенному 150.000.000-му світові, її місце: у вас, хлопці, своє весілля - у нас своє. При чому ці два весілля дещо різні. Ті, хто буде стверджувати (а вони будуть – почитайте газети!), що вокально-інструментальний ансамбль „імені саней” брав участь у „дикому” шоу - дещо перебільшуватимуть. До речі, вийти на одну сцену і співати „ні – брехні!”, „фальсифікаціям-ні!” разом з учасницею з Німеччини, яку звинуватили...у фальсифікаціях і тій самій брехні - це круто, це – хід! Очевидно, була мета направити мляву буржуазку на шлях праведний мирним, а не революційним шляхом.

Четверте – вперше українське телебачення продемонструвало, з паузами на зміну певних частин одягу співачки і балету, одну величеньку композицію на тему „диких танців”.

П’яте. Колеги-телевізійники! Я уже писав колись після аналізу ток і шоу однієї жвавої тітоньки „через дефіс”, що прикінцеві титри, які вказують, а хто, власне, все це в ефірі виробляє - це елемент джентльменського набору сучасного телебачення. Ну просто не прийнято в цивілізованому світі і громадянському суспільстві „забувати” вказати свої прізвища або хоча б „псєвдо” після створеного продукту. Ну чого ж тут стидатися! Ну да- за грубу готівку, але ж не навколовиборна гидота. Та, очевидно, в цьому випадку теж можуть виплисти цікавинки – ну, для прикладу, що знову хтось „забув” запросити штатних співробітників НТКУ створити ТБ-видовище. І хто ж це такий забудькуватий, а...? Як, до речі, і ще один важливий і красномовний нюанс – професійні телевізійні мовники національного масштабу не забувають ставити знак авторського права на виробленому продукті. Адже менеджери там знають: якісний телевізійний продукт можна продати, здати в оренду і т.д. За гроші! Грубі! Досить великі! Очевидно, і пан Тарас Стецьків точно знає, кому належить даний вироблений видовищний телевізійний продукт, записаний на відповідні носії, і кому і за скільки його можна продати, здати в оренду і т.д.

Шосте. Оскільки йдеться про благодійну подію, яка була продемонстрована на Національному державному телевізійному каналі, я, як громадянин і платник податків, хотів би дізнатися просту і зрозумілу інформацію : скільки коштів було зібрано і на які саме рахунки вони перераховані?

Сьоме - шидириндидана!