12:29
Понеділок, 2 Червня 2008

Несвяткові роздуми голови НСЖУ

Звернення напередодні Дня журналіста.
Несвяткові роздуми голови НСЖУ
Шостого червня ми традиційно відзначаємо День журналіста. Як завжди, нас привітають ті, хто звик нас читати, слухати і дивитись, подякують за нашу невтомну турботу про здоров’я суспільства. Це буде приємно і справедливо – українська журналістика розвивається, удосконалюється, прагне розширити свою аудиторію.
 
Але свято – і прекрасна нагода прозвітуватися кожному з нас, передусім перед власною совістю, чим став прожитий рік – чого ми і наші колективи досягли і що втратили, як служимо суспільству, своїй професії, як дотримуємося принципів журналістської етики.
 
Сьогодні все частіше говорять, що свободу слова в Україні відкинуто назад. Як не прикро, це так. У влади, засновників, судів знову сверблять долоні, щоб «поставити на місце» журналістів. Відступаючи перед цим тиском, наші ЗМІ нерідко стають аморфними, втрачають довіру читачів, глядачів, слухачів.
 
Але, поклавши руку на серце, давайте скажемо собі, чому ж ми часто у критичних ситуаціях здаємося, відступаємо, коримося чиновникам і політикам? Ми ж працюємо не для них – за нашими спинами мільйони читачів і слухачів! Думаю, тому, що не впевнені, чи підтримують ці мільйони нас, бо ми, на превеликий жаль, часто діємо всупереч професійним стандартам і власній совісті.
 
* * *
 
Згадаймо: ще до того, як з’явився у 2004-му Майдан, журналісти всеукраїнських телеканалів рішуче виступили проти «темників», наприкінці минулого року розпочалася акція «Не продаємося!» проти замовних матеріалів у наших ЗМІ. І що ж? «Темники» відроджуються знову – чиновники у різних канцеляріях ретельно підраховують, скільки і яких матеріалів надруковано, передано про різні політичні сили і фігурантів, скільки облич того чи іншого вождика миготить щодня з газетних шпальт і екранів, надсилають до редакцій завуальовану, а то й відкриту рекламу своїх хлібодавців.
 
Що – мало було «джинси» на екранах під час дострокових виборів у Києві? Наші ЗМІ не оприлюднювали щодня матеріали про одних і тих же кандидатів, не допускаючи до екрану і газетної шпальти інших? Що – під час минулорічних парламентських виборів деякі видання не перетворилися на «бойові листки» однієї політичної сили? У нас що – відібрало пам’ять і усвідомлення того, що читач і глядач, слухач хочуть знати думку, позицію різних політичних сил? Хіба ми не розуміємо, що однобічна налаштованість засобу масової інформації відштовхує від нього іншу аудиторію, що безумовно впливає на зниження – інколи різке – рейтингу газети чи передачі?
 
Знову винні чиновники і засновники?
 
Але чому ж ми сумирно дослухаємося до їхніх «порад», «пропозицій», а відверто кажучи – коримося диктату? Чиновники у свої крісла всідаються і вилітають з них, а наша ж професія – вічна, і ми у ній вічні!
 
Мало хто знає, що ХVІІ століття у Парижі жив лікар Теофраст Ренодо, який заснував і до самої смерті видавав La Gazette. Ще менше знають, що серед авторів цього видання були король Франції Людовик ХІІІ і його перший міністр кардинал Рішельє. І зовсім мало знають, що Теофраст Ренодо рішуче редагував і скорочував статті цих ясновельможних авторів. Тоді ще стояла Бастилія, на паризьких площах було чимало роботи катам із сокирою у руках. А не боявся ж редактор!
 
Чого ж сьогодні бояться керівники ЗМІ і журналістські колективи? Що знімуть з посади, позбавлять зарплати? Так є ж і суд, і прокуратура. Знаю з особистого досвіду: судитися і доводити свою правоту нелегко – мої процеси з тодішнім керівництвом Міносвіти тривали чотири роки, доки звільнення визнали незаконним, але власне ім’я і власна позиція кожному, переконаний, має бути дорожчою за примхи чиновника. Та й, зрештою, професійного журналіста робота завжди знайде, він і сьогодні, і завтра буде затребуваний.
 
* * *
 
Колеги нерідко бідкаються на те, що зростають витрати на виробництво та доставку газет і журналів, доводиться підвищувати передплатну ціну, а у результаті падають тиражі. Ці причини мають місце. Але найголовніше, переконаний, в іншому: багато наших видань нецікаві читачеві, вони не будять думку, не викликають дискусій, ми погано захищаємо права людини, нерідко байдужі до проблем, повсякденних клопотів читачів, слухачів, глядачів. Більше того, є колеги, які не хочуть або бояться йти до людей, говорити з ними, усю інформацію збирають в інтернеті.
 
Люди скаржаться на безапеляційність наших суджень, ми часто натягуємо на себе невидиму прокурорську мантію, забуваючи, що журналісти – лише чорнороби Справедливості, які кладуть на ваги Феміди позитив і негатив.
 
У розмовах про прозорість редакційної політики ми робимо акцент на тому, як її розуміють засновники. А як її розуміють члени редакційного колективу, теле- чи радіокомпаній – про це, на жаль, ми говоримо вкрай обмаль. Звідси – і занепад творчого потенціалу працівників, і відсутність ініціативи. Ще гірше, коли відсутні прозорість у розподілі обов’язків, нарахуванні зарплат, гонорарів і премій. Від такого колективу даремно чекати творчого злету, єдності у відстоюванні своїх прав і свободи слова.
 
І тим більше, якщо колектив аморфний і ЗМІ, яке він творить, аморфне, ніхто цей колектив – ані колеги, ані споживачі його продукції захищати не будуть. Хоча, за великим рахунком, журналістська солідарність – наша найгостріша зброя, і нам її треба завжди тримати напоготові.
 
Ось такі невеселі думки перед Днем журналіста. Але святкуймо його! Це свято ремесла, яке ми обрали собі на все життя, професії, без якої не можна вибудувати демократичну, правову державу, професії, яка служить контролером з боку суспільства за діями влади.
 
Вітаю всіх – і членів Національної спілки журналістів, і тих працівників газет, журналів, телебачення, радіо, інтернет-видань, які не входять до нашого творчого об’єднання, зі святом!
 
У цей – єдиний на рік – день влада говоритиме нам приємні слова, вручатиме квіти, відзнаки і подарунки.
 
Слухаймо, приймаймо все це і дякуймо. Але пам’ятаймо про ціну цих слів і відзнак. І про ціну нашої професії.
 
Ігор Лубченко, голова Національної спілки журналістів України
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Ігор Лубченко
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
36435
Переглядів
Коментарі
Іван
13:27 / 03 Червня 2008
Згадаймо: ще до того, як з’явився у 2004-му Майдан, журналісти всеукраїнських телеканалів рішуче виступили проти «темників», наприкінці минулого року розпочалася акція «Не продаємося!» проти замовних матеріалів у наших ЗМІ. І що ж? .... і продовжували порушувати всупереч професійним стандартам тільки навпаки. А тепер пожинаємо те що посіяли....
Сумління
15:15 / 02 Червня 2008
Лубченко: "У цей – єдиний на рік – день влада говоритиме нам приємні слова, вручатиме квіти, відзнаки і подарунки. Слухаймо, приймаймо все це і дякуймо. Але пам’ятаймо про ціну цих слів і відзнак." А відмовитися від подачок, пане Лубченку, вам на думку не спадало? Чи отримувати чергову цяцьку і конверт із бабками, тримаючи дулю в кишені, для вас прийнятніше?
Сергій Зінченко
14:09 / 02 Червня 2008
Пане Ігоре, що з того, що Ви все це написали й обурюєтесь. А як на мене, то журналістики в Укоаїні майже немає. Бо не може журналіст обслуговувати владу, він зобов'язаний примушувати її служити народу, а не пнутися до престолу, розкидаючи на всі боки відібрані у людей обманом гроші. Так, бо служити народу - це дуже важко. А я знову перед цим своїм святом радію з того, що за свої майже тридцять років у журналістиці жодного разу не був владою нагороджений і залишився неспілковим. А тому я себе відчуваю справді вільним і справді журналістом. Таким, як я. котрі щиро раділи здобуттю Україною незалежності. а потім на різних виборах у комісіях намагалися домогтися, щоб все було справедливо і за законом, нині посміхається доля безробітного або ж, у кращому випадку, - вантажника чи чорнороба, посудомийки чи прибиральниці. Бо журналістика нині повієзована і чесним та творчим людям там не місце. - Влада не велить.
аналітик
13:29 / 02 Червня 2008
"Що – мало було «джинси» на екранах під час дострокових виборів у Києві? Наші ЗМІ не оприлюднювали щодня матеріали про одних і тих же кандидатів, не допускаючи до екрану і газетної шпальти інших?" - Джангіров-Бектурсунов... останній - навіть не громадянин України... ..Луб"янка працює... хіба не зрозуміло "кто правит бал" в мас-медіа? "українських"...
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
Опитування
/
Результати
Чи подобається вам поточний формат
Так, подобається!
Ні, не подобається!
Я не підписаний на розсилку «Детектор медиа»!
Коментар, або свій варіант:
Чи подобається вам поточний формат
Так, подобається!
11.1% (1)
 
Ні, не подобається!
11.1% (1)
 
Я не підписаний на розсилку «Детектор медиа»!
77.8% (7)
 
Коментар, або свій варіант:
0.0% (0)
 
Загалом відповідей: 9
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop