3 травня – Всесвітній день свободи слова, а вже 4-го – справа "Червоній проти "Рівненської газети" стала черговим інформаційним приводом.

4 травня в районному суді міста Ківерці Волинської області відбулося чергове судове засідання у справі "Червоній проти "Рівненської газети".

"Детектор медіа" вже інформувала про цю справу. Нині наш кореспондент Наталя Данькова була присутня у залі суду. Нагадаємо обставини справи

Василь Червоній ще будучи народним депутатом подав позов до суду на "Рівненську газету" та її головного редактора Ольгу Ільчук про спростування недостовірних відомостей, захист честі та гідності та відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Предметом спору стала стаття "Бабай під рівненським соусом", надрукована в колонці редактора Ольгою Ільчук (№123 від 17.12.2004). Позивач вимагає спростування недостовірних відомостей публікації та відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 гривень.

Третьою стороною у даній справі виступає Українська Асоціація Видавців періодичної преси (УАВПП), до складу якої входить ТОВ "Видавничий дім ОГО", членом якого є "Рівненська газета".

Спочатку справа розглядалася рівненським місцевим судом. Але на вимогу відповідачів, які неодноразово направляли клопотання до Верховного суду про перенесення слухання в інший регіон, з 28 березня справа слухається в Ківерцівському суді.

Як повідомляла "Детектор медіа" раніше “Рівенька газета” закликала колег журналістів та політиків звернути увагу на тиск з боку Червонія звернувшись з відкритим зверненням "Бабай під рівненським соусом"

Як вже зазначалося саме ця стаття є предметом спору. На думку позивача Василя Червонія в статті міститься низка відомостей, які є недостовірними, про це йдеться в позивній заяві.

А саме у преамбулі публікації він вимагає спростування таких слів "Якщо маленьких дітей батьки лякають бабаєм, то значну частину населення Рівненщини - політиком і народним депутатом Василем Червонієм...", оскільки на його думку - "поширення таких відомостей створює у читача враження, про наявність у нього сукупності негативних рис, які становлять загрози ймовірну чи реальну для власності, життя та здоров'я населення міста Рівного"; та „...Його бояться зайвий раз згадати поганим словом у газеті..." – "Поширення таких відомостей створює у читача думки, що я впливаю незаконними методами на засоби масової інформації, залякую їх керівників, редакторів, журналістів",- йдеться у позовній заяві.

У тексті публікації Незадоволення Червонія викликали такі слова Ольги Ільчук : "Досі серед людей чую побоювання, що місцевий політик з пролетарським прізвищем cтане "губернатором чи мером". А більш язикаті чи свідомі голосували проти всіх, щоб тільки не бачити при владі войовничого опозиціонера"

"Не одні мої знайомі вважають, що пан Червоній своїми діями робить "ведмежу послугу" Віктору Ющенко."

Знаю про "рекомендації", які він давав керівникам ЗМІ, звільняти журналістів, які щось не те або не так писали."

У Ківерцівському суді

Тож 4 травня група київських та рівненських журналістів прибула у місто Ківерці. Це слухання вочевидь мало стати завершальним. Покази свідківбули заслухані, докази розглянуті, сторони готувалися до судових дебатів, що мали підвести межу у цій нелегкій справі.

Містечко Ківерці виявилося невеликим, тож від вокзалу до суду (як і до інших "стратегічно важливих місць") можна було дійти за 5 хвилин. Потроху крапав дощик, а знімальні групи "Тонісу" та "НТН" дублювали місцеві "краєвиди".

Будівлю суду з усіма атрибутами Феміди оточували курки і гуси. Навколо пахло вишневим цвітом.

Зал судових засідань найбільше вразив телевізійників: горіла лише одна лампочка. Тож інші лампочки довелося купити і вкрутити.

Однак це стало не єдиною неприємністю для журналістів. Усі сподівання побачити на слуханні Червонія виявилися марними, Василь Михайлович до суду не приїхав. Як пізніше пояснив його адвокат Сергій Зауткін свою відмову бути присутнім на засіданні він мотивував зайнятістю, оскільки займає посаду голови облдержадміністрації: "Позов був поданий ще народним депутатом, зараз пан Червоній не може використовувати час призначений для роботи на користь державних платників податків в інтересах, хоча і його ж, справи. Він розуміє, що це може піде на шкоду справі, але він просить суд зупинитись на тих поясненнях, які були дані в позовній заяві. І просив не тлумачити його не появу як неповагу до суду".

Лампочки у судовій залі також не знадобилися, оскільки суддя заборонив зйомку. Юристи зі сторони відповідача звернулися до судді Івана Підгорного дозволити знімати. Адвокат позивача теж виступив проти, оскільки на його думку це не допоможе точно відтворити процес, а швидше призведе до того, що фрази в інформаційних повідомленнях будуть вирвані з контексту.

Камери були вимкнуті – засідання почалось.

Судові дебати

Після кількох уточнюючих запитань зі сторони позивача почалися судові дебати. Нагадаємо, сторону позивача представляє адвокат Сергій Зауткін, на минулому судовому засіданні він замінив представника Вікторію Білець. Сторону відповідачів представляють юристи Людмила Роюк, Володимир Гурський і Тетяна Голубока. Від УАВПП виступав Алі Сафаров.

Головним питанням, на яке мав дати відповідь суд чи є твердження публікації оціночними судженнями, чи їх можна розцінювати як образу?

Сергій Зауткін у своєму виступі зазначав: " Вказана стаття на думку позивача, що й стало приводом до позову, ґрунтувалася на фактах, які не мали місця, і на висновках автора, які достатньо перекручені і не ґрунтовні на думку позивача. Позивач вказав ті відомості, які не є достовірними. Можливо автор, пишучу статтю вважала, що це виключно оціночні судження. Але я не можу з цим погодитись – це не є оціночні судження. Дана стаття ґрунтується на конкретних фактах і твердженнях. Так тут є елементи оціночних суджень, але це лише елементи, а в основному стаття побудована на недостовірних фактах".

Представник відповідача Тетяна Голубока доводила, що такі твердження є виключно оціночними: "Слід розрізняти оціночні судження і факти. Достовірність оціночних суджень не треба доводити чи спростовувати. Судження Ольги Ільчук ґрунтуються на фактах, і тому є правомірною критикою". Також вона додала, що публікація була на той час актуальною і викликала дискусію: "Перед виборами люди хотіли знати і про владу і про опозицію, тому написання статті є виправданим". Сама Ольга Ільчук пізніше підтвердила ці слова: "Можу з упевненістю задовольнити, що поява колонки „Бабай під рівненським соусом” була на той момент дуже актуальною, і це довели дзвінки читачів як до так і після публікацій. Люди просили звернути увагу на те, що коїться в області як триває передвиборча кампанія, а потім дзвонили я дякували, що газета не побоялася написати на своїх сторінках те, про що і було зазначено."

Представники відповідачів неодноразово зверталися до практики Європейського суду та Рекомендацій Європарламенту. Зокрема адвокат Володимир Гурський неодноразово зазначав: "Ми надавали суду копію рішення Європейського суду стосовно газети „День” (Українська прес-група проти України), де у 1999 році було дві великі статті про Симоненка і Ветренко, і рішення ЄС є однозначне на захист ЗМІ". Практика Європейського суду свідчила й про те, що політик має бути терпимим до критики.

"Кожна людина, право якої порушено ЗМІ, вона прагне своє право поновити. Але чи дійсно позивач хотів справедливості? Яким чином діяв позивач чи дійсно він хотів поновити своє право, чи він переслідував інші мотиви. Скажімо чи не хотів він поставити газету в таке положення, що ні про нього більше писати не можна. Чи звертався позивач про спростування інформації, якимось не матеріальними методами хотів поновити своє право? Стосовно цього пленум ВС врахувати, які були досудові спроби врегулювання конфлікту ", - задавав риторичні запитання Володимир Гурський.

З'ясувати чи намагався позивач не судовими методами владнати конфлікт в нього самого було не можливим, його представник щодо цього питання виявився не проінформованим. Однак, в коментарях "Детектор медіа" Ольга Ільлчук зазначила: "Ми зверталися ще до суду як з відкритим листом, так і зі звичайним зверненням в облдержадміністрацію з проханням надати їхній текст спростування з бажанням його розглянути і вирішити чи можемо ми це надрукувати. У відкритому листі ми просили відкликати усі позови до всіх рівненських газет. Реакції не було."

Далі Володимир Гурський навів статтю 17 Закону України "Про підтримку ЗМІ та соціальний захист журналіста", де йдеться, що, коли стороною є посадова особа і ЗМІ, то відшкодування моральної шкоди можливо лише за певних обставин, перше це встановлення злого умислу. Коментуючи це питання після засідання Сергій Зауткін підкреслив: "Позивна заява подавалася, коли Червоній був народним депутатом, прив'язувати його до цієї посади є безпідставним".

Щодо обґрунтування позивних вимог у відповідачів виникали питання в доцільності такої суми відшкодування, і чи справді Червонію була завдана така моральна шкода? Відповідачі наполягали на тому, що зазначена сума у разі її виплати може призвести до закриття газети і таким чином цей позов вони розцінюють як напад на свободу слова. Представник відповідача наголосив на тому, що співвласником газети, і власне ТОВ "Видавничий дім ОГО" є Віктор Данилов, який за словами Зауткіна є медійним магнатом Рівненщини, то ж для нього ця сума є незначною.

Оцінюючи моральну шкоду завдану позивачу Зауткін у судовому виступі зазначав: "Ця стаття внесла певний дискомфорт в життя позивача. Як показав свідок Данілов, він бачив на наступний день після виходу статті обурення на обличчі позивача. Ми заслухали покази лікаря, до якого змушений був звертатися позивач. Ми не можемо говорити, що мало місце значне порушення здоров’я, але певний негативний вплив публікація основана на недостовірних відомостях, на Червонія здійснила. Це і певний психологічний дискомфорт, і фізичний".

Натомість Володимир Гурський зупинився на суперечливих свідченнях свідків, які по різному вказували на час відвідин лікаря, і на тому, що Василь Червоній навіть не потребував огляду спеціалізованого лікаря. "Максимум яку йому надали допомогу – це поміряли тиск" -, зауважив Гурський.

У ході судових слухань представники позивача (Сергій Зауткін, і ще раніше Вікторія Білець) не одноразово зверталися і до горезвісної статті 277 нового Цивільного Кодексу України, де зокрема вказано "вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною". На це Гурський процитував рекомендації Ради Європи, де ставлення до цієї статті є негативним. А представник відповідачів Тетяна Голубока додала: "Ми вважаємо, що межі статті 277 не стосується оціночних суджень. А з 2001 року таких законодавчих понять як образа і наклеп немає.

Сторони також висловлювались і щодо самих цитат публікації спростування яких вимагає Червоній.

Зокрема щодо слів "Якщо маленьких дітей батьки лякають бабаєм, то значну частину населення Рівненщини - політиком і народним депутатом Василем Червонієм..." Сергій Зауткін стверджував, що висловлювання „значна частина населення” було вжито не коректно: "Такий висновок мав ґрунтуватися на опитанні не 30 осіб, і 3-4 публікаціях негативного характеру, а на ґрунтовному опитуванні 10% Рівненщини, тоді б можна було говорити про значну частину. Позивач би в такому разі позов не заявляв".

На це Ольга Ільчук зазначила: "Щодо „значної частини населення”, то ці слова вжиті в такому контексті, тому що реально порахувати який відсоток чи скільки саме людей побоюються я звісно не могла, і врешті решт це не входить в компетенцію редактора чи журналістів".

"Досі серед людей чую побоювання, що місцевий політик з пролетарським прізвищем стане "губернатором чи мером". А більш язикаті чи свідомі голосували проти всіх, щоб тільки не бачити при владі войовничого опозиціонера"

"Чи проводила автор опитування при виході з виборчої дільниці, чи зв'язувалась з Комітетом виборців України? Ні", - палко доповідав у суді Зауткін. На що Ольга Ільчук зазначала, що це не входить у компетенцію редактора.

Знаю про "рекомендації", які він давав керівникам ЗМІ, звільняти журналістів, які щось не те або не так писали."

"Твердження щодо "лякання особистістю Василя Червонія", на погляд позивача, мене і будь-якої здравої людини є просто абсурдним. Жоден свідок не повідомив, що він особисто боїться Червонія, що Червоній створює для нього особисту загрозу. Жоден зі свідків не навів конкретних прикладів залякування. Це також є недостовірна інформація, що обурила позивача. Жоден свідок не підтвердив, що його було звільнено через Червонія", - зазначав Зауткін.

"Я просила не одну людину виступити на слуханні, і підтвердити ті слова, які йому говорили, і відповідали таке: "Не хочемо наживати явних ворогів, мені ще жити і працювати у цьому місті, а Василь може ставити палки в колеса.", - розказала Ільчук.

Найбільше обурення у представника позивача викликало твердження: "Не одні мої знайомі вважають, що пан Червоній своїми діями робить "ведмежу послугу" Віктору Ющенко." Загально відомо, що "ведмежа послуга" несе в собі негативне забарвлення, тобто це послуга, яка не несе нічого корисного. Чи побачили ми у цій статті, яка дія Василя Червонія є ведмежою послугою Вікторові Ющенку? Чи ми бачили в інших публікаціях газети глибинний аналіз таких дій Червонія, чи хоча б поверхневий аналіз журналіста, яке-небудь розслідування, на підставі чого автор, головний редактор „Рівенської газети формувала б таку думку”. Ні такого не було."

У відповідь Ольга Ільчук підкреслювала: "Щодо „ведмежої послуги” то не всі рівняни оцінюють діяльність Червонія як позитивну (80% населення не захотіли бачити його мером), всі дії, які вважалися негативними не йшли на користь тій партії чи силі, яку він представляв, і яку очолював Віктора Ющенка. Адвокат відповідачів Гурський зазначив, що дане твердження є оціночним, оскільки базується на конкретних фактах: на передодні виборів рівняни знаходили листівку, де зазначалося "Якщо ви обираєте Ющенка, то обираєте і Червонія", про що теж йшлося у статті.

Неодноразово сторони в дебатах зверталися до приводу написання статті. Як зазначалося в самій публікації поштовхом до її створення став лист тоді ще депутата Василя Червонія до рівненських газет, де йшлося "у зв"язку зі змінами у законодавстві та необхідністю проведення чесних та прозорих виборів пропонуємо надрукувати в найблищому номері газети Закон "Про особливості голосування Закону "Про вибори президента" при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року та проінформувати мене письмово", далі вказувалась адреса.

Ольга Ільчук виступаючи в дебатах підкреслювала: "Ми у своїй діяльності керуємось і Етичним кодексом, і внутрішнім статутом, в якому виписані ті чи інші форми роботи наших працівників, і в жодному з цих документів не передбачено втручання чи рекомендації того як і що мають висвітлювати журналісти. Тому будь-які документи, чи усні розпорядження сприймаються як тиск чи намагання керувати політикою видання, симпатіями читачів чи суспільними настроями. Ми зіткнулися з тим, що ні політики, ні чиновники не розуміють, що таке демократична преса, і вони і далі впевнені, що можуть наказувати, що як де кому писати." Натомість Представник позивача зазначав: "Найбільше обурливим, на думку позивача, є те, що приводом до написання цієї колонки редактора, що зазначено в самій публікації, є лист Червонія до газети з проханням надрукувати виборчий закон, негайно прийняті зміни до виборчого закону. Знайомлення з ними є необхідним, оскільки видання які офіційно мають їх друкувати, це „Голос України” та „Урядовий кур'єр”, поширюються в основному за передплатою. І тому будучи народним депутатом, і захищаючи інтереси своїх виборців Червоній адресував цього листа до всіх газет і переслідував єдину мету – донести до всіх зміни виборчого законодавства. Саме з такою метою був написаний цей лист. Цей лист написаний у толерантній формі, але який не розуміючи з яких причин було неправильно витлумачено автором статті, як певний маленький бій на теренах Рівненщини, як певний тиск на ЗМІ".

Про "бій на теренах Рівненщини" і свободу слова у місті ми запитали у самої Ольги Ільчук:

"Ситуація на Рівненщині цікава тим, що це не перший позов Червонія до ЗМІ. Але перший до нашої газети. Взагалі журналісти підрахували, що позовів Червонія назбиралось десь на суму понад 3 мільйони гривень, і деякі з них програні газетами навіть в апеляційних інстанціях. Цей позов ми оцінюємо як тиск на незалежну газету, яка поки що не підпала під чийсь вплив (мається на увазі не політичний, не бізнесовий), і яку потрібно було змусити або говорити те, що потрібно, або мовчати. Така позиція редакторів інших видань: краще промовчати зайвий раз, ніж отримати знову щось на горіхи.

Позови Червонія „Рівне вечірне”, „Панорама”, позов до газети „7 днів” подала Вікторія Білець, представник Червонія на перших слуханнях нашої справи", - зазначила вона.

А от Сергій Зауткін продовжував "переконливо стверджувати": "Позивач, хоч би як його не намагалися показати у ЗМІ цензором, він у своїй діяльності керується тими принципами, які прийняті у світі: це свобода преси, це дотримання основних демократичних принципів щодо законності, щодо побудови громадянського суспільства, він керується цими принципами це для нього не пустий звук."

Порожній чи не порожній звук свобода слова для Червонія невідомо, але якщо й так, то певно і позовів було б менше.

Однак вирішальне слово з уст Феміди у той день не прозвучало: судове засідання було перенесено на 11 травня, де в дебатах ще має виступити адвокат відповідачів Людмила Роюк, і певно вже тоді суддя виголосить рішення.