Оранжевий став кольором змін, опору огидному режиму. Носити його до другого, а тим більше першого туру, було справжнім викликом, виявом мужності. Не виключено, що, йдучи на парламентські вибори 2006 р., Народний союз “Наша Україна”, а також інші партії, що підтримують Ющенка, ще раз використають цей колір для того, щоб нагадати виборцям про мужність, гідність і перемогу.

Та нині, здається, треба згадати передвиборчі обіцянки Ющенка стати “Президентом всіх українців”: і тих, хто його підтримував і тих, хто голосував проти. Залишимо оранжевий колір історикам, партійним діячам і рядовим партійцям, симпатикам нової революції на теренах СНД, в Європі і Америці. Це справді приємно – бачити, як зарубіжні парламентарі носять помаранчеві краватки і хусточки – але українські урядовці мають стати синьо-жовтими.

Це, до речі, має символізувати і подолання своєрідної ейфорії переможців, і простягнуту руку до прихильників Януковича, до всіх тих, хто не заплямував себе брудними справами під час виборів. Не забуваймо, що суспільні очікування від діяльності Ющенка є надзвичайно високими, і частина їх має бути реалізована вже до виборів 2006 р., інакше маятник симпатій певного прошарка виборців може хитнутися. Не будемо тішити себе тим, опозиція наразі є слабкою і роз’єднаною. Якщо відбудеться погіршення економічної ситуації (неважливо через діяльність нинішнього уряду чи як наслідок безвідповідальної політики уряду минулого), нова опозиція опиниться в дуже зручному становищі. Ну а використає вона це “по повній програмі”: на екранах після певної перерви, відчуваючи свою безкарність, знову з’явилися і Медведчук, і Піховшек, і вони починають вчити нас, як жити. Вони - вічно вчорашні, вони нічому не навчилися, хіба що позірно хочуть виглядати об’єктивніше. В хід ідуть ті самі гасла роз’єднання країни, спекуляції про домінування заходу над сходом тощо.

Отож, по-перше, Ющенкові варто повернутися до своїх власних гасел періоду виборчої кампанії. Тоді він і його команда мудро зробили ставку на те, що об’єднує, а не роз’єднує. Мовне і конфесійне питання, НАТО, історія другої світової війни були відсунуті на другий план. Очевидно, що суспільство прагне обговорити ці питання і сподівається, що позиція нової влади буде визначенішою, ніж попередньої, але дати себе втягнути в передвиборчу полеміку з цих питань навряд чи буде виграшним. Треба думати над тим, як загоїти рани, нанесені бездумною політикою попередньої влади щодо розколу країни.

По-друге, перші реформаторські кроки мають бути спрямовані на питання близькі і зрозумілі простим людям. Будьмо обережні в усьому, що стосується масштабних змін в становищі великих соціальних груп. Ми вже бачимо як питання про скасування вільних економічних зон використовується опозицією для того, щоб звинуватити нову владу в посиленні безробіття. Інший приклад: спроба мобілізувати студентів-медиків проти ідеї підготовки сімейних лікарів (такі зміни треба або добре пояснювати, щоб готувати громадську думку зацікавлених груп /stakeholders/ або відкласти на потім). Нарешті, розмови про зміни територіального устрою вже в цьому році легко можуть бути використані для того, щоб настроїти проти уряду жителів тих областей, районів, які, хай навіть теоретично, можуть зникнути з карти країни.

По-третє, добре обґрунтованими мають бути звинувачення у корупції і початок судового переслідування діячів минулого режиму, інакше це теж, буде використано (і вже бачимо, як використовується!) для звинувачень опозиції щодо “полювання на відьом”, “насилля” над сходом країни.

По-четверте. Звичайно, приємно і важливо, коли цивілізований світ дивиться на твою країну як на оплот демократії в регіоні. І цим гріх не скористатися в налагодженні стосунків із Заходом, просуванні міжнародного іміджу країни. Але висловлювання Ющенка-опозиціонера і Ющенка-державного діяча на міжнародній арені не можуть не відрізнятися. Очевидно, що в Туркменістані його хвилювали проблеми газу для України, а не демократії в Туркменістані. І це нормально. Зовнішня політика є політикою загальнонаціональною. Отже, за визначенням, вона має бути не помаранчевою, а синьо-жовтою. Успіх команди Ющенка буде вимірюватися не розмовами про експорт демократії, і не візитами офіційних осіб в помаранчевих краватках (як, наприклад, делегації на чолі з Юрієм Луценком до Мінська), а насамперед соціально-економічними успіхами, прагматичними кроками всередині країни.