19 квітня «Детектор медіа» опублікувала матеріал Романа Горбика «УТР: серйозно чи по-українському?» В ньому йшла мова про телеканал “Всесвітня служба “Українське телебачення і радіомовлення” – його нинішній стан, можливості для розвитку та проблеми. Задавався кореспондент «ТК» і запитанням щодо того, чи потрібен цей канал взагалі державі (і якщо потрібен – то в якому вигляді?), чи це, перш за все, є піарний проект голови Держтелерадіо Івана Чижа? Заради об’єктивності повідомимо нашим читачам, що на днях ми отримали електронною поштою листа з матеріалом, в якому відкидалися критичні зауваження «ТК» на адресу каналу. Автор цього матеріалу, зокрема, писав: «Техніки нема», але канал виходить 18 годин на добу. Не вірите, включіть телевізор чи, в крайньому випадку, завітайте на сайт www.utr.tv і подивіться пряму Інтернет-трансляцію. Як це? А «старі фільми» зовсім не означає погані. Розумію, що комусь подобаються «Вікна» Нагієва, чи «Дівочі сльози» чи «Погода», де погоди нема, а є тільки автомобільний спонсор і якась фарба для волосся… Подібного на каналі УТР нема. Крім того, взагалі реклами на каналі «УТР», як явної, так і прихованої – нема. Можливо, це єдиний такий канал в Україні. Можна дивитися фільми без пропозиції випробувати нові властивості прокладки чи шампуню для волосся. А є просто погода без реклами, є фільми Олександра Довженка, є класичні театральні постановки… Нас транслюють в повному обсязі чи частково обласні ефірні телекомпанії і майже двісті кабельних операторів України, а державне підприємство «Укркосмос» – на 82 країни світу».

Та, на жаль, ми не змогли опублікувати цей відгук на своїх сторінках повністю, бо прийшов він до нас від аноніму. На наше прохання повідомити редакції прізвище – на жаль, ми відповіді не отримали. Але якщо пан автор все ж таки це зробить – ми обов’язково надрукуємо його думку.

Тим часом до нас надійшов інший відгук на публікацію Романа Горбика. Відгук від одного зі співробітників каналу, прізвище якого редакції «ТК» відоме, але зі зрозумілих причин на прохання автора ми його не оприлюднюємо, використовуючи псевдонім. Наводимо текст відгуку повністю. І підтверджуємо, що готові й надалі вести дискусію на сторінках «ТК» стосовно ситуації на каналі “Всесвітня служба “Українське телебачення і радіомовлення”, в тому числі, були б раді почути думку і державних мужів. Доброго дня, шановна „Детектор медіа”! Завдяки вашій публікації «УТР: серйозно чи по-українському?» наш телеканал, можна сказати, вийшов з підпілля. Важко уявити, але державна телерадіокомпанія „Всесвітня служба „УТР”, яка мовить на 82 країни світу, донедавна була мало кому відома. І, здається, мало кому потрібна. Таке враження, що вона створювалася лише для задоволення всеосяжних амбіцій голови Держкомінформу Івана Чижа. Принаймні він уже 2 роки розповідає по усіх усюдах про те, що саме завдяки його „батьківському піклуванню” з’явився на світ безпрецедентно–унікальний супутниковий інтернет-проект „УТР”.

Справді, якщо поглянути на щоденні 30-тихвилинні випуски новин, то, в кращому разі, третину ефірного часу займають сльзогінні розповіді про зустрічі Івана Сергійовича з народом, вірними йому медійниками та відданими йому партайгеноссе. Кажу «в кращому», бо в «гіршому» на це часто–густо йде ледь не половина випуску. І це більше схоже на відомий серіал «Просто Іван», вибачаюся, «Просто Марія», аніж на об’єктивну розповідь про сучасність та проблеми України, чого вимагає від нас стратегія каналу. Свого часу на такий нав’язливо–нескінченний автопіар зважувався хіба що екс – президент Леонід Кучма (на Першому Національному). Ситуація іноді доходить до, перепрошую, виробничої шизофренії. Якось у нас збіглося в часі 2 зйомки – важливий захід за участю Президента Віктора Ющенка та чергова словесна тягамотина імені Івана Чижа. А вільна камера була всього одна. Здавалося б, які питання...Втім, один із керівників середньої ланки в присутності всього колективу виголосив: «Зараз для нас Чиж важливіший за Ющенка. Їдемо на Чижа». І як ви гадаєте, куди поїхала камера?!

Сьогодні на частині каналів існує такий жанр, як спецрепортаж (архіцікава та архіважлива подія в деталях та оцінках). Теми до нього добирають дуже ретально. І лише «УТР» дозволяє собі змарнувати 15 хвилин ефірного часу на спецрепортаж про банальну засідайлівку Всеукраїнського об’єднання лівих «Справедливість», яке, зрозуміло, очолює Іван Чиж. Але цього, виявляється, замало. «Акції століття» віддають ще 7 хвилин випуску новин. І, на жаль, такі випадки непоодинокі. Недарма у нас жартують, що замість офіційного логотипу „УТР” вже давно слід поставити зображення електронного „птаха сімейства в’юркових класу горобців”.

А зараз про речі більш приземлені. Журналісти Всесвітньої служби «УТР», зокрема, працівники редакції новин та спецрепортажів, одержують найнижчу серед українських телевізійників зарплату – офіційна ставка не дотягує навіть до 400 гривень. І це при тому, що репортер новин у нас працює, фактично, 6 днів на тиждень, нерідко знімаючи по 2 повноцінних сюжети за день. В той же час режисери, зайняті набагато менше за журналістів, бухгалтера, інженерно–технічні працівники, кадровики чомусь мають оклади набагато (на дуже багато!!!) вищі. Очевидно, недарма в документах телекомпанії пишуть: «Керівництво, технічні служби та інші». «Інші» - це, зрозуміло, ми, журналісти. Питання щодо дискримінаційних зарплат ми ставили перед президентом телекомпанії Василем Юричком, і говорили про це не раз. Але він завжди посилається на те, що штатний розклад та оклади затверджує хтось уявно – умовно – нереальний, десь там...на горі. І ці правила гри наше керівництво змінити не в змозі. Дивно, що за умов такого безгрошів’я наші журналісти ще ходять на роботу і при цьому працюють досить якісно. До речі, у вашій публікації редакцію новин назвали „редакцією студентів” (бо всі інші – „редакції пенсіонерів”). Можливо, це натяк на нашу неліквідність?! Але це далеко не так. Більшість з нас – справді молоді, амбітні, серйозні, цупкі журналісти, які прийшли, щоб створити перший український „Дискавері”. Прийти – прийшли. Але куди вступили – й досі не зрозуміли.

І останнє... Про найпотаємніше, майже масонське – про ідеологію каналу. Нині Іван Чиж радіє від власної „далекоглядності” і пишається тим, що під час помаранчевої революції наш канал займав „зважену” позицію (Ні нашим, ні вашим?! І нашим, і вашим?! Нашим більше, ніж вашим?!). Справді, якщо поглянути на інформаційні випуски, а особливо під час 3-го туру виборів, то в них були формально представлені обидві сторони. Але чомусь сюжетам із штабу „проффесора” місця вистачало. А помаранчеві опуси зі штабу Віктора Ющенка каструвалися (як пояснював президент „УТР” В.Юричко, це було зроблено „через непрофесіоналізм журналістки, яка там працювала”). Але головне навіть не це, а те, що робилося з нашим колективом, так би мовити, „поза кадром”. Варто було ведучій Оксані Щириній із власної ініціативи назвати цифру „один мільйон” (а саме стільки, за підрахунками соціологів та медійників, брало того дня участь в акціях протесту у Києві), як її одразу ж зняли з ведення передачі як „ненадійну” і депреміювали по повній програмі.

Або ще один факт. Під час помаранчевої революції дехто з нашої телекомпанії пішов на Перший Національний підтримати колег – журналістів, які виступили проти цензури та «темників». Наївно випрошували у керівництва камеру, щоб цю безпрецедентну подію зняти і видати в ефір. В підсумку всіх учасників „помаранчевого шабашу” керівництво „УТР” теж депреміювало. Причому за те, що „в робочий час ці люди не були не робочих місцях”, принаймні, так заявляв президент телекомпанії Василь Юричко. На жаль - точніше, на щастя - такого не сталося на жодному з українських телеканалів. Так що в цьому плані ми справді унікальні. Можна ще згадати відомого журналіста, патріарха українського телебачення Леоніда Воєводіна, який виступив на 5-му каналі на підтримку Віктора Ющенка. Тоді це зробило дуже багато журналістів державних телеканалів. Тривалий час потому він сидів без ефірів, без монтажу, без камери, зрозуміло, без премій. А найвище керівництво каналу (все той же В.Юричко) щиросердо пропонував йому звільнитися „через невміння керувати колективом”(Л.Воєводін – директор об’єднання). Вибачте, якщо це „зважена” позиція під час помаранчевої революції, то що ж таке „цькування за політичними мотивами”?!

Сьогодні ми справді нікому не потрібні. Хронічна войовнича „чижовщина” довела до того, що нова влада, за яку ми мерзли на холодному зимовому Майдані та сиділи без премії, нас не помічає і не визнає. Ми сидимо без бюджетного фінансування та хоч якихось зрозумілих перспектив на майбутнє. Це з розряду фантастики, але в редакції новин працює лише 1 телефон та 1 факс – на інші немає грошей. На жаль, назва „УТР” нині викликає в кращому разі співчуття, у гіршому – відразу й роздратування. Але ж канал сам по собі непоганий. І техніка, виробничі потужності у нього – не з найгірших. Він сформувався не завдяки „батьківській опіці” Івана Чижа, а попри його намагання керувати тим, в чому він взагалі не розбирається. Ми живемо надіями. Ледь не щодня у нас з’являються „достовірні сигнали” про те, що Чижа та іже з ним нарешті знімають. А отже, абсолютна телемонархія припи... Але варто подивитися на графік зйомок, як одразу розумієш: сьогодні ввечері випадковий поодинокий глядач „УТР” дізнається про те, як Іван Чиж радісно чхнув, апетитно висякався(рос. высморкался) і вкотре смачно плюнув у обличчя всім тим, хто виступає проти диктатури та авторитаризму в українських мас – медіа.

Читайте також:

УТР: примарне примирення

Профспілка проти ТБ („Тихого Болота”)

«Україна-тудим»