Розширені коментарі самого Андрія Шевченка щодо планів реформування інформаційного та публіцистичного мовлення Першого національного «ТК» опублікує відразу після його повернення з відрядження в Марокко.

19 квітня Андрій Шевченко, призначений на посаду віце-президента Національної телекомпанії України, єдиний серед новопризначених керівників НТКУ в першу чергу зустрівся з колективом творчих об’єднань каналу на десятому поверсі Першого Національного. Андрій перший, хто звернувся до нас з повагою: “Я щасливий зустрітися з тими, на чиїх передачах я ріс”.

Зустріч тривала недовго, Андрій слухав, коментував, жартуючи. Найсмішнішим жартом було запитання нового віце-президента щодо наших стосунків з інтернетом. За останні десять років - це перший керівник, який жартує. Попередники були занадто серйозними і саме таким виразом облич залякали нещасних журналістів і режисерів на все останнє життя. Тому виступи наших співробітників з боку виглядали смішно – тремтячі голоси і коліна, хоча речі пропонували слушні і наболілі. Спробую дещо переказати.

Надія Довгич, керівник наукової програми “Грані пізнання”: - Не вірте, якщо кажуть, що на УТ-1 працюють самі пенсіонери і невдахи. Тут – найкращі фахівці, віддані своїй професії. Наукові програми НТКУ, напрацьовані багатьма роками сенсаційні матеріали і відкриття можуть прикрасити будь-який телевізійний канал, якщо матимуть гідний піар і йтимуть у зручний для рекламодавця час. Роздутий до 2000 осіб штат НТКУ – міф, бо у виробництві програм беруть участь 450 чоловік, решта – дирекції і структури, які більше заважають, ніж допомагають у творчому процесі.

Світлана Блакіс, режисер ТО Культурологічних програм: - УТ-1 – це кузня телевізійних кадрів. Тільки тут навчають фахівців – режисерів, журналістів, звукорежисерів, відеоінженерів, яких потім з руками відривають комерційники. Багато з нас поєднують роботу на державному і комерційному каналах, на першому реалізуючи свої творчі амбіції, на іншому - заробляючи гроші на життя. Якби поставити нас у рівноцінні технічні і фінансові умови, не було б ніяких розмов про низькі рейтинги Першого каналу.

Сергій Ільниький, редактор ТО Культурологічних програм: - Давайте зайдемо до телекомпанії разом. В бюро перепусток вам випишуть перепустку троє(!) працівників, заробітня плата в яких набагато вища, ніж у журналіста. Далі перепустку перевірять троє(!) міліціонерів-вартових, кожен з яких заробляє більше, ніж режисер НТКУ. Просуваючись далі, беремо ключі від редакційної кімнати у двох(!) чергових ключниць, кожна з яких заробляє на рівні директора творчого об’єднання НТКУ. Продовжувати? А, може, ліпше подивитись телефонний довідник телекомпанії і порахувати кількість дирекцій, які не беруть участі у створенні передач, ускладнюють його зайвими розпорядженнями, умовами, правилами, заборонами, нескінченими підписами, паперовою бюрократією, яка перетворила НТКУ на жорстоку машину по знищенню творчих працівників і творчості як такої”.

Людмила Станкович, керівник програм “Знак благодаті” і “Святе письмо”: - Сьогодні я вперше почула, що спочатку треба створити нову концепцію каналу, а потім під неї створювати програми. Бо раніше все було навпаки. Зараз державний канал нагадує вінегрет з різноманітних страв, які не смакували одна до одної. А якщо за основу брати принцип ППП – Професіоналізм, Порядність, Патріотизм – то саме наші працівники, які залишилися тут, у більшості своїй відповідають усім трьом “П””.

У мене виникають сумніви щодо справедливості так званих “рейтингів”. Якщо глядач віддає перевагу “ мильним” серіалам, кривавим блок-бастерам, еротичним шоу, або скандальним програмам на зразок “Вікон” з Дмитром Нагієвим, то це – глядач, якого треба перевиховувати на високоякісних національних програмах, які за відповідних технічних і фінансових умов можуть бути створені творчим колективом Національної телекомпанії України. Більше того, я впевнена, що за таких умов до нас повернуться і “заробітчани”, скучивши за рідним колективом Першого каналу.

Зараз нам не треба будь-якою ціною підвищувати так званий “рейтинг” каналу, бо зробити це не так важко. Наприклад, оголити ведучих, або наситити ефір анекдотами “з перчиком”, або додати кілька “ментовських” серіалів – от вам і “рейтинг”. Та чи стане такий канал виразником суспільної думки? Чи не краще підняти “рейтинг” Першого Національного завдяки докорінній зміні його іміджу, покращенню технічного і фінансового забезпечення і безперервною рекламною розкруткою кращих передач і ведучих у ЗМІ?

З призначенням нового керівництва творчий колектив НТКУ вірить у зміни на краще, прагне цих змін, мріє реалізувати свої проекти, яких за останні роки накопичилось чимало. Та чи не перетвориться реорганізація Державного каналу у нескінчене створення нових “пілотних” програм на застарілій техніці і мізерних заробітних платах, які і досі залишаються найнижчими в Україні? Дякуємо, не треба. Це ми вже проходили. Такі “пілоти” вже завели нас у круте піке. Падаємо, падаємо, а все ще в польоті. Цікаво, чому?