І масштаб не той, і технології не того калібру. Це, швидше , були конвульсії „мажоритарки”. Або якщо хочете, "виставка досягнень" п'ятнадцятирічної історії вітчизняної виборчої системи. Виборці за кілька місяців перегонів відчули на собі весь арсенал політтехнологічних засобів, здобутий нашими і не тільки нашими іміджмейкерами. Втім, традиційно активними були саме "не тільки наші" творці "світлих кандидатських образів".

Витончені багатоходівки перемежовувалися з банальним підкупом, намагання вирішити занедбані проблеми – з адмінресурсом, відкрита боротьба – з ударами „нижче ватерлінії” та судовими позовами. Складалось враження, що егоцентрична поведінка деяких кандидатів та їхніх команд немала нічого спільного з реальними очікуваннями людей та їх проблемами. Омріяне крісло депутата міськради заступало розуміння того, що для багатьох людей ці вибори – навіть не третьорядне питання в переліку їх життєвих пріоритетів.

А проблем у цьому окрузі Києва дійсно накопичилося чимало. Мешканці Вітряних Гір та Виноградаря потерпають від незадовільної роботи ЖЕКів, старого житлового фонду (майже всі Вітряні Гори - це "хрущовки" та приватна забудова), відсутності метрополітену, незадовільної роботи комунального транспорту та соціальних служб, злочинності, алкоголізму, наркоманії та ще цілої низки проблем, характерних для столичних околиць.

Майже всі тридцять чотири кандидати запропонували свої рецепти побудови Нью-Васюків на одній дев’яностій частині столичної території. Звичайно, поважаючи час читачів, ми не будемо зупинятися на програмі кожного із них (дехто не спромігся заручитися підтримкою бодай одного із двадцяти п’яти тисяч виборців), а поговоримо лише про трійку лідерів. П.Головатенко, А.Муховиков та А.Коноваленко обрали кожен свій шлях до перемоги.

Попри те, що майже всі кандидати стали "помаранчевими", по справжньому "приватизувати" бренд "Так!" вдалося лише колишньому керівнику Подільської філії коаліції "Сила народу". Тотальна заклейка округу ющенківською символікою, безкоштовна роздача 8 березня квітів жінкам, галаслива та не чисельна група підтримки на мітингах перед мерією, Подільським судом, Маріїнським палацом та 5 каналом, графіті на асфальті перед дільницями в ніч перед виборами – ось найбільш характерні риси його кампанії. І ще революційні помаранчеві намети із написом "Так! Ющенко!", з яких роздавали агітпродукцію "про чиновника, бізнесмена і мецената". Отже, кажучи словами живого класика, "що охороняємо, те і маємо".

Те, що П.Головатенком не було здійснено реальної роботи в окрузі, пояснюється і більш пізнім терміном висування його як кандидата і тим, що він значну частину кампанії змушений був провести на судових засіданнях. Не зупиняючись на суті скарги одного з «технічних» кандидатів до Головатенка, зауважимо, що, "очевидно", не все було юридично "гладко" у висуванні „найбільш помаранчевого” кандидата, якщо суд знайшов підстави для зняття його з реєстрації за кілька днів до виборів. Та найбільш непривабливим у цій історії є те, яким чином екс-керівника управління комунальної власності було поновлено у статусі кандидата. Процитуємо близьке до цього кандидата Інтернет-видання "Не сам у юрбі": "під час зустрічі із Петром Головатенком Віктор Ющенко мав телефонну розмову із Київським міським головою Олександром Омельченком, у якій наполегливо просив у того виправити ситуацію, що склалась навколо 60 округу та відновити справедливість на окрузі".

Включення таких "правових механізмів відновлення справедливості" призвело до того, що Подільський суд вже вкотре у цій історії проявив свою принциповість "і за обставинами, що знову відкрилися" поновив П.Головатенка у списках кандидатів у депутати.

В розпорядженні срібного призера перегонів, очевидно, не виявилось помаранчевих наметів та революційних лозунгів. Натомість герой земельних скандалів позиціонував себе як жертву режиму Кучми: за його словами, заповідні землі Пущі-Водиці він був змушений передавати у власність можновладцям під прямим тиском тодішнього президента. Очевидно, найбільш неприкритий тиск з Банкової чинився на принципового чиновника, коли він оформляв документи на кілька гектарів землі на ім’я своєї дружини Світлани Муховикової.

Такі „утиски” з боку старої влади, мабуть, і дали певні преференції на використання найбільш одіозного механізму впливу на волевиявлення громадян – адмінресурсу. Діяльність напівміфічної для А.Муховикова й більш ніж реальної для мешканців громадської приймальні "Разом з мером", практично, з самого початку була позначена потужним використанням адміністративного ресурсу. Участь військ МНС у алкогольному дійстві на території школи №34, присвяченому дню захисника Вітчизни, відкриття безкоштовного автобусного маршруту на території округу, масова заклейка продукцією "Разом з мером" без вихідних даних – це лише неповний перелік "славних" діянь структури, від якої усіляко відхрещувався керівник Київзему.

Апогеєм окружного комунального "комунізму" стали два суботники напередодні дня виборів. Неговіркі чоловіки у відповідній символіці досить професійно виконували будівельні роботи по всьому округу. Нові дитячі майданчики, засклені під’їзди, новий лінолеум, кодові замки, нові газові плити було встановлено, постелено, вставлено й підключено ініціативною громадською приймальнею, яка не забувала на кожному кроці добрим словом згадувати Муховікова. ЖЕКам залишилося полегшено зітхнути й на довший час взагалі розслабитися. Тим більше, що, як свідчить загальний стан підлеглої їм території, вони й до цього особливо не напружувалися.

Окрема тема, яку намагався експлуатувати заступник київського мера – відселення з "хрущовок". Як кажуть знаючі люди, під ці вибори міська влада змінила свої плани й вирішила розпочати знесення три- і п’ятиповерхівок й будівництво на їх місці сучасного житла саме з Вітряних Гір. Проте відсутність проектної документації, реалістичних планів і, головне, реальних інвестицій змусила А.Муховікова коригувати розміри обіцянок від "переселення в перший новий будинок вже наприкінці поточного року" до "котловану під перший будинок".

Не маючи ні президентського, ні мерського адмінресурсу, третій за версією окружної комісії – голова партії "Молода Україна" Анатолій Коноваленко - побудував свою кампанію на особистому спілкуванні з виборцями. Ініціювання громадських слухань на міському та районному рівні, боротьба проти незаконної забудови в окрузі, розгортання спеціальних програм проти молодіжної наркоманії та алкоголізму принесли кандидату, який до цього зовсім не був відомий на окрузі, досить непоганий результат.

Сам день виборів був також позначений кількома скандалами. Вранці спостерігачами було упіймано кілька темних осіб із фальшивими бюлетенями за Муховикова. За оцінками знавців виборчих перегонів, це був початок сумновідомої "каруселі". Правда, сам процес розвінчання брудних технологій дав змогу добряче "попіаритися" П.Головатенку перед здивованими виборцями безпосередньо у приміщенні кількох виборчих дільниць.

Але однією із самих підозрілих сторінок цих виборів стала діяльність однієї із виборчих дільниць під час підрахунку голосів, яка врешті-решт подарувала Петру Головатенку перемогу. До 10 години вечора 27 березня представниками комісій було здано 9 з 10 протоколів, за якими лідирував віце-мер Києва А.Муховиков. До слова сказати, лідерство останньому забезпечувала 5-та дільниця, яка за дивним збігом обставин була розташована навпроти сумнозвісної приймальні акції «Разом з мером». Остаточний протокол з восьмої дільниці був наданий лише під ранок. Підрахунок голосів тут відбувався за активної присутності самого Головатенка і керівника його штабу, народного депутата Ю.Оробця. Його результати стали вражаючими – відсоток людей, які проголосували за П.Головатенка на цій дільниці, разюче відрізнявся від інших. Завдяки цій обставині Головатенко отримав свою тендітну перемогу над конкурентом Муховиковим з розривом аж в 11 голосів.

Мимоволі просяться аналогії з другим туром президентських виборів. Однак київські вибори мали і свою «родзинку». Вона полягала в тому, що в 60-му окрузі було цілих два провладних кандидати: А.Муховиков та П. Головатенко. Свою провладність вони доводили усіма доступними їм засобами. П.Головатенко на кожному кроці згадував, як він «проливав кров» під час помаранчевої революції, але так і не міг до ладу пояснити, чому він не вступив до партії Ющенка, іменем якого він робив свою кампанію. А.Муховиков не був ні у перших, ні у других лавах революціонерів (очевидно, в цей час він мав встигнути роздати елітні земельні ділянки всім бажаючим), але вже в березні цього року став членом ющенківської НСНУ. Взагалі історія досить заплутана, але найсумніше те, що ці обидва «помаранчеві герої» діяли аж ніяк не «помаранчевими» методами. І проблема не в тому що гірше: роздавати казенним коштом матеріальні блага чи дзвінком президента "нагинати" суди. Адмінресурс на виборах у всіх своїх проявах є методом брудним і недозволеним.

Чому все це могло статися у столиці після помаранчевої революції, зміни влади в державі, привселюдному декларуванні прозорості й демократії? Запитання дуже важливе і відповідь на нього мають дати насамперед представники нової та нової старої влади. Якщо в 2002 році у Києві до Верховної Ради проходили майже виключно люди Ющенка, а до Київради – люди Омельченка і до цього населення ставилося із розумінням, то зараз ситуація докорінно змінилася. Формально обидва середовища стали одним цілим. Однак, середовище Омельченка все рівно залишається чужорідним тілом, імплантованим в нову партію влади. Інакше й не могло бути. Омельченківська "вертикаль" є одним із кращих продуктів кучмізму, але не більше. Прикладом тому стала "Єдність", яка згідно домовленостей мала б саморозпуститися, але насправді нікуди не поділася. Правда, більшість київських чиновників стали членами НСНУ, але якась частка їх залишається в старій партії. У серйозність тверджень про те, що Омельченко втратив вплив на своїх колишніх однопартійців, формально залишаючись їх головою, мало хто вірить. Зрозуміло, що "Єдність" залишається запасним аеродромом для київського мера, якщо щось раптом не складеться у стосунках із новим керівництвом держави.

З іншого боку, намагання "старих „нашоукраїнців" встановити контроль над столицею виливається у поразку, або у кращому разі, у сумнівну перемогу з перевагою в 11 голосів.

Столичне депутатство завжди було в ціні, але мандат кандидата від Вітряних Гір та частини Виноградаря сьогодні став лакмусовим папірцем у боротьбі за Київ між начебто близькими до Президента, але від того не менш антагоністичними угрупуваннями. І Головатенко, і Муховиков, намагаючись здійснювати подвиги заради „влади – дульсінеї”, так і залишилися продуктами старої влади, які лише знаходяться на різних її полюсах.

P.S. Київська ТВК визнала вибори в 60 окрузі недійсними. Отже, ставленик Омельченка вибори не програв, але враховуючи успішний досвід, який здобули противники мера в суді, це рішення можна і оскаржити. Та і самі вибори пройшли лише в один тур...