Революція під символічною назвою „помаранчева” таки дала результати. Тривалий час працюючи у „третьому секторі”, зустрічатися з банкірами, головами правлінь банків не „для параду”, а для змістовного і конструктивного діалогу не доводилося. Наразі позавчора (29 березня) нагода випала. „ЗМІ – банки: пошуки оптимізації стосунків у контексті суспільної відповідальності сторін” – такою була назва круглого столу, який пройшов з ініціативи Асоціації українських банків спільно із Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів та банківської діяльності та Комітетом з питань свободи слова та інформації.

Метою круглого столу, як зазначено у програмі, було виробити принципи інформування суспільства про фінансовий стан окремого банку і системи в цілому з урахуванням специфіки їх діяльності.

Втім, значення такого вузькоспеціалізованого заходу, здається, було більшим, аніж може здатися на перший погляд.

З точки зору розвитку громадянського суспільства

ЗМІ та банки є важливими суспільними інституціями, від професіоналізму діяльності яких залежить рівновага у суспільстві. Така думка неодноразово звучала у виступах учасників. У цьому контексті варто відзначити головну тенденцію, що простежується впродовж останніх місяців. Українська влада, а відтак і різні суспільні інституції, демонструють публічність та відкритість. І що найголовніше – демонструють діалог. Попри всю негацію, яку викликала заява-звернення політиків до журналістів із проханням „поберегти нову владу, не ставати кілерами” – позитив наявний у тональності спілкування. Як і намір влади говорити, а не наказувати, віддавати директиви тощо. Так, є безліч помилок і зауважень до дій і кроків влади, і пресі мовчати, або жаліти, або чекати на те, що навчаться – не випадає. Але є можливість „перехворіти” завдяки публічному діалогу. Ми не маємо ілюзій та розуміємо міру його ефективності. Однак можемо, от як учора, почути позицію, реакцію, врешті, побачити вираз обличчя голови правління комерційного банку N. Ми можемо публічно почути, що банкіри мають намір звертатися до суду на газету, але ми й маємо змогу сформувати та оприлюднити власну позицію щодо побажань замовників та споживачів „банківської” тематики в медіа.

З точки зору змісту обговорення

Формальним приводом для роботи круглого столу – бо реально такий захід планувався ще зо три місяці тому, на чому наголошував президент Асоціаціїї українських банків Олександр Сугоняко – стала публікація газети „Бізнес” – „Тайны Папы Карло”.

І обговорення статті Олексія Комахи, у якій йшлося про телеграму НБУ від 5 березня про санкції щодо деяких комерційних банків, спровокувало обговорення значно ширшої проблеми: принципи співпраці банків з медіа. Як говорити про роботу банків? хто мусить „говорити” – прес-служби чи журналісти? розповідати про все, що знає журналіст, чи частину, і тоді яку? Практичні обговорення цих питань були надзвичайно жвавими. Дві сторони позиціонувалися. Банкіри обстоювали позицію шкідливості розхитування човна, на якому знаходимося ми всі. Мовляв, шкодячи своїми публікаціями роботі банків –журналісти шкодять стабільності суспільства.

Журналісти ж обстоювали те, що мають засновників та аудиторію, мають потребу в інформації, однак публікувати офіційні прес-релізи банківських прес-служб не зобов’язані.

Журналісти обстоюють право писати про суспільно значимі події для своїх читачів, не зважаючи, яку користь чи шкоду публікації принесуть тим, про кого вони пишуть. Для банкірів вимоги до ЗМІ формулюються у тезі „на зашкодь!” (наразі згадувалася сумнозвісна заява президента Л.Кучми про ймовірне закриття банків за три дні). Для журналістів ці ж вимоги бачаться інакше: ЗМІ мають давати всю існуючу інформацію, повідомляючи про об’єктивний стан речей (Геннадій Гармаш, Ліга економічних журналістів).

Однак постає дилема і конфлікт: ЗМІ мусять поширювати інформацію про діяльність органів влади, однак інколи така інформація (а вона є відкритою, правдивою, фактичною!) реально шкодить діяльності, у даному випадку, банків.

Тетяна Лебедєва, голова правління Незалежної асоціації телерадіомовників України, вказала на реальний стан справ із тим, про що і як пишуть медіа (у контексті обговорюваних питань) – „або не надто фаховий журналіст переказує не надто фахово підготовлений прес-реліз прес-служби банку N. Або пишуть про скандал. І це реальність”. Створюється певне замкнене коло. Вихід з нього можливий, на думку пані Лебедєвої, у форматі тісної співпраці банків і журналістів.

З точки зору специфіки журналістської роботи та професійної підготовки

Питання професійності журналістів у висвітленні таких вузькофахових питань, як банківська справа, під час круглого столу обговорювалося особливо жваво. Головне занепокоєння, що його висловлювали банкіри, – наявність оціночних суджень у матеріалах. Але щонайгірше – у заголовках. Загальновідомим є факт, що читаються передовсім заголовки, які формулюють основне повідомлення тексту. Відтак, заголовок, або вріз до матеріалу, у якому фігурують далеко не професійні поняття, як от „чорний список” проблемних українських банків” або „хворі фінзаклади” не можуть, на думку банкірів, претендувати на професійність. Не йдеться про те, аби всі журналісти, які пишуть на банківські теми, мали вищу економічну чи банківську освіту. Йдеться – і на цьому наголошували як банкіри, так і представники громадських організацій – про дотримання професійних та етичних стандартів. Пані Лебедєва запропонувала Асоціації українських банків ініціювати проект з проведення спеціалізованих тренінгів з азів банківської справи для журналістів, які пишуть на ці теми. Це дало би взаємну користь.

Замість висновків

У ході жвавої дискусії, часом категоричних позицій та слів, учасникам круглого столу все-таки вдалося визначити-сформулювати основні принципи співпраці ЗМІ та банків: відповідальність, професіоналізм та „не нашкодь”. Як сказав у заключному слові Євген Сверстюк, редактор газети „Наша віра”, голова українського Пен-клубу – „Журналіст повинен працювати, аби була довіра до слова. І завжди мусить пам’ятати, що сієш і для кого сієш”.

Таким чином, дискусія, що виникла у ході роботи круглого столу, засвідчує необхідність продовження розмови, що її тривалий час веде на своїх сторінках „Детектор медіа” – про якість журналістської освіти та про роль журналіста у суспільстві. Прикметним є вихід цієї теми за рамки вузькокорпоративних питань – журналіст-медіа-власник; або загальних журналіст-влада. Медіа та громадські організації, медіа та бізнес (не медійний, а різний бізнес), медіа та банки – це вже ті рівні суспільного життя, де журналістика справді може виконати і роль четвертої влади, і сприяти формуванню ефективного громадянського суспільства. Розширення сфери обговорюваних питань дають змогу сподіватися, що журналістика наближається до етапу внутрішнього реформування. Однак форми та етапи цього реформування ще варто обговорювати.