Лейпцизький книжковий ярмарок вражає не тільки тим, що це майже 50 тисяч кв.м. виставкової площі, 2 142 учасники з 31 країни світу, 1 500 книжкових акцій протягом чотирьох днів, а й тим, що три ПТС телекомпаній ZDF, 3SAT і ARTE, а також кілька радіостанцій усі ці чотири дні організовують мало не цілодобові прямі трансляції з самого ярмарку, щопівгодини запрошуючи до розмови у прямому ефірі відомих літераторів, а також політиків, акторів, видатних діячів (серед цьогорічних гостей для нас найвідомішим, напевно, є Шарль Азнавур), які презентують на Лейпцизькому ярмарку свої біографічні книжки.

Перше, що ви бачите, заходячи в центральний павільйон, – це подіум з блакитною канапою, оточений щільним кільцем стільців для глядачів. Вільних місць навколо канапи, з якої щопівгодини новий автор презентує свою книжку, як правило, немає, тож кому стільців не вистачило, сідають прямо на підлогу або на східці подіуму. Це і є телепроект Das Blaue Sofa («Блакитниа канапа»). Das Blaue Sofa був започаткований п’ять років тому телекомпанією ZDF та видавничим домом Bertelsmann як інтернет-проект. Наразі він існує як великий прямоефірний проект одночасно на ТБ і в інтернеті. За словами члена групи директорів компанії Bertelsmann Христіани Мюнзберг (Christiane Munsberg), основна його мета – інформативна: «Ми знаємо надто багато про нові видання, щоби дозволити собі не поділитися цими знаннями з публікою». Як коментує ситуацію Геральд Гізеке (Geralde Giesecke), редактор телекомпанії ZDF, проект Das Blaue Sofa – це злиті в одне ціле «три джерела компетентності» – компетентності Bertelsmann, яка знає все про книжки, та компетентності ZDF і однієї з найбільших німецьких газет Die Zeit, які знають все про поширення інформації; авторитет ZDF та Die Zeit забезпечує кредит довіри глядачів до цього проекту: «Саме за рахунок того, що наші глядачі апріорі певні, що людина, яка сидить на блакитній канапі, – це справжня книжкова подія, ми маємо змогу представляти не тільки відомих авторів та бестселери, а й зовсім невідомі, проте напрочуд цікаві імена й нові тенденції. Ми є визнаним дороговказом на цій величезній виставці. Деякі люди, приходячи у виставковий павільйон, можуть залишатися біля нас трохи не цілий день, і вони певні, що знають найцікавіше з того, що тут відбувається. До речі, саме через інформативну насиченість проект є особливо привабливим для журналістів». «З одного боку, – наголошує пані Христіана, – Das Blaue Sofa – це якісна журналістика, з другого – вельми успішний маркетинговий проект. Тому що рекламуючи проект Das Blaue Sofa у кожній телевізійній програмці, ми здобуваємо додаткові засоби інформування людей про книжки».

Я не могла втриматися, щоби не запитати: «Чи працюєте ви з авторами і видавництвами на рекламних засадах?» Мого питання не зрозуміли. «Ви гроші з авторів берете?» – напосідалася я. І тут почула категоричну відповідь: «No, no, no! Це тільки журналістика!» «Маркетинговий ефект програма отримує автоматично», – пояснює Христіана Мюнзберг.

Мені не давало спокою одне запитання – і хто за це все платить? «Наскільки мені відомо, це у вас зараз капіталізм у сфері телебачення. А ZDF – це нормальний громадський телеканал. Наша робота – інформувати людей, а не робити на цьому гроші, адже люди мають право на вільне телебачення, чи не так?» – дивується Геральд Гізеке. «Так, так», – радо погоджуюся я, з трохи перебільшеним ентузіазмом, одразу приміряючи цей аргумент до української дійсності: те, що в німецькій атмосфері Leipzig Buchmesse звучало так переконливо і природно, в ущільненій довколателевізійними дискусіями атмосфері української реальності залишає по собі міцний присмак наїву; тільки вслухайтеся в ці слова, на мій слух вони звучать як українська телевізійна Марсельєза: «Наші глядачі мають право на інформацію про книжку, а ми – на те, щоби просто робити свою роботу». Мені хотілося сказати «Браво, пане Гізеке!», обняти його й заплакати.

Я запитала, за якими критеріями організатори запрошують авторів на блакитну канапу. «Книжковий клуб Bertelsmann не є видавництвом, він є посередником між видавництвами та читачами. Тому ми не надаємо переваг жодному видавництву чи авторові», – відповіла Христіана Мюнзберг. «До того ж проект розвивається, подібно до снігової кулі, – додав пан Гізеке. – Раніше у виборі авторів ми покладалися тільки на Bertelsmann (але це був відносно короткий проміжок часу); тепер уже наші глядачі, інтернет-користувачі та радіослухачі часто замовляють: нам би хотілося побачити на блакитній канапі Гюнтера Грасса чи Оскара Лафонтена. Дуже багато авторів самі приходять до нас і говорять: "Я маю видати цікаву книжку до Франкфурту і мені би хотілося представити її з блакитного дивана"». Проте мене непокоїло одне патріотичне запитання. «Пані Мюнзберг, чому ви не запросили на канапу нашого українського автора Юрія Андруховича? Ви ж знаєте, він має шалений успіх цього року в Німеччині…» – «АндрУхович? – пані Мюнзберг трохи змінила наголос, від чого Юркове прізвище прозвучало тутешньо-нетутешнім, як ймення персонажів його творів. – Так, я знаю це прізвище і дуже хотіла запросити цього письменника. Фактично я робила вибір між ним та Амосом Озом, який є на сьогодні чи не найпопулярнішим автором в Німеччині, фактично класиком, і зрештою схилилася до того, аби запросити Оза».

З паном Клаусом Маркусом, керівником проекту Der Club, Bertelsmann, ми обговорювали діяльність цього видавничого дому в Україні (в Україні Bertelsmann працює під маркою «Клуб сімейного дозвілля»): «Для нас українське відгалуження Bertelsmann «Клуб сімейного дозвілля» є досить успішним бізнесом. Ми розглядаємо його як старт для руху далі на Схід, де передовсім нас приваблює великий російський ринок. Власне тому центральний офіс нашої компанії розміщено в Харкові, поблизу від російського кордону». Про себе я відзначила, що такої відвертості навряд чи варто очікувати від керівників українського офісу КСД. «Пане Маркусе, чи не збирається ваша компанія зорганізувати в Україні проект, подібний до Das Blaue Sofa?» – «Оскільки нас цікавить співпраця з українським телебаченням, то напевно це було би добре. Я поінформую керівника КСД в Україні Олега Шпільмана про нашу ідею. Чому ні? Знаєте, я надішлю йому е-мейл…» До речі, за чутками, власники Bertelsmann збираються придбати в Україні… телеканал. І хоча особисто мені така плітка видається невиправданим перебільшенням, але хочеться вірити в це, як в один із небагатьох шансів побачити втілення Das Blaue Sofa в українському телеефірі.