В’ячеслав Піховшек Минулого тижня ми опублікували два відгуки наших авторів на нову програму В’ячеслва Піховшека та Ольги Герасим’юк „Іду на ви”. Сьогодні ми публікуємо без коментарів відповідь В.Піховшека одному із згаданих авторів „Детектор медіа” – Борису Бахтєєву.

Передусім я хотів би подякувати за увагу до нашого з Ольгою Герасим’юк проекту „Іду на Ви”. Поза сумнівом, грамотна, фахова, доброзичлива Детектор медіа того, що нам вдається і не вдається, конче необхідна програмі, оскільки дозволяє нам доповнити свої висновки від нашої роботи вже у першій програмі і намітити шляхи вирішення існуючих проблем у наступних програмах. Точка зору Бориса Бахтєєва має для нас значення.

Слід не сумніватися, ми самі бачимо, що проблеми є. З нашого погляду, перша програма як перший „млинець” не вийшла „глевкою” – хоча є ще над багато чим працювати, насамперед у розробці формату. Запорукою того, що ми із розробкою формату справимося, є наш більш ніж десятирічний досвід роботи у різних телевізійних форматах.

Тепер по суті сказаного Борисом Бахтєєвим. Впадає в око його доброзичливий підхід до програми – наприклад, його слова „мої враження вийшли дещо суб’єктивними – тому, якщо це так, прошу мені за це пробачити”. Суб’єктивність недоліком не є, недоліком є упередженість.

Слід визнати правомірність постановки питання, що „небезсумнівною видалася сама тема дискусії: чи вірите ви в те, що суд над Леонідом Кучмою відбудеться? Узагалі-то це – не тема для дозвільних просторікувань. Принаймні, доти, поки офіційно не розпочато (не кажучи вже про завершення з певними висновками) слідство з приводу деяких обставин його діяльності, предмету розмови немає”.

Ми виходили із кількох речей. По-перше, за роки діяльності у телебаченні у Герасим’юк і у мене давно сформувався свій глядач. Відповідно, ми вирішували завдання „об’єднати” наших глядачів; це, звичайно, неможливо „механічно”. Вибір теми був одним із способів такого об’єднання. Інше завдання – тема мала бути така, яка зацікавить глядача. Рейтинг першого випуску „Іду на Ви” є доказом того, що ми в своїх розрахунках не помилилися.

З іншого боку, я не можу погодитися із припущенням Бахтєєва, що „технологія (а можливо, й мета) програми залишилася незмінною порівняно з тим, якою вона була в „інтелектуальних” ток-шоу всі минулі десять років. Технологія ця базується ось на чому: абсолютно однаково, що відбувається на екрані – дискусія політиків, матч із боксу чи з’ясування стосунків між сусідами. Піпл хаває дійство, екшн, а глибокодумні розмишлізми йому ні до чого”. І, відповідно, з висновком, „хай би вони хоч узагалі нічого не казали, а краще б вовтузили один одного за чуби чи жбурлялися мікрофонами – от тоді, мабуть, автори програми почувалися б на сьомому небі від щастя: програма вдалася б. Бо відчували вони себе не арбітрами дискусії, а шоуменами”.

Метою цієї програми є не „екшн” типу „нагієвського” (хоча я ставлюся до цього формату з повагою – як і до інших форматів (прохання не плутати з окремими випусками програм Дмитра Нагієва на кшталт „як оральний секс впливає на викорінення українського акценту в російській мові”). Метою програми є організація „мозкового штурму” заявленої теми програми. Я визнаю, що у першій програмі такий штурм не вдався; це пояснюється низкою причин.

Ми будемо працювати над тим, щоб такий „мозковий штурм” вдався у інших програмах. Однією із передумов такого „мозкового штурму” і є активна участь запрошених до студії журналістів інших видань. Фактично це телевізійний формат прес-конференції – за тим винятком, що прес-конференції ніхто по телебаченню не показує, а тут є можливість „засвітити” і запитання журналіста до політика, і позицію журналіста щодо теми програми. Саме тому не можу погодитися із констатацією „шкода Єгора Соболєва, Діану Дуцик та Віктора Шлинчака: вони мали вигляд будівничих, що стахановськими темпами будують п’єдестал, на якому стоятиме оновлений Піховшек”. І Соболєв, і Дуцик, і Шлинчак можуть підтвердити, що вели вони себе у студії так, як їм підказували їхні характери і ситуація. Зауважу також, що і щодо поведінки журналістів-учасників програми велике значення має досвід; тож і логічно, і виправдано сподіватися, що певні речі з часом виправляться – зокрема, журналісти вільніше себе відчують у форматі програми. Я спостерігав це багато разів. Тож прошу трохи терпіння, Борисе.

Я можу погодитися із висновком „навів Піховшек слова Віктора Ющенка на підтримку Кучми, сказані ним іще 2001 року. Невже він уважав, що глядачів вони в чомусь переконають? Адже надто багато часу відтоді спливло, надто сильно змінилася ситуація”. Можу погодитися з урахуванням того, що у прямому ефірі мене не вдалося сказати, що цей синхрон Ющенка (2000, а не 2001-го року) став результатом тодішньої домовленості між Кучмою і Ющенком – Ющенко підтримує Кучму, а Кучма залишає його в спокої прем’єром. Втім, це вже не має значення – в прямому ефірі на щастя чи на горе має значення тільки те, що було сказано, зворотного шляху у прямого ефіру немає.

Я не можу погодитися із словами Бахтєєва „прикметними були й ракурси, в яких знімали присутніх: із цих ракурсів видавалося, що є зал, де перебувають депутати, журналісти, Герасим’юк – і десь осторонь, „над бійкою”, стоїть Піховшек”. Шановний Борисе, сподіваюся, Ви не маєте на увазі, що є два Піховшеки – один з яких стоїть за пюпітром, і інший в цей же час показує першого?

Я не можу погодитися із думкою Бахтєєва, що „ведучий зацитував західні газети – саме ті, що мусили підтверджувати його точку зору... „Старого”, неоновленого Піховшека саме в тому завжди й звинувачували – в маніпулюванні фактами, в тенденційному їх підборі”. Це була би правда, якби я не сказав, що є свідчення Зварича і Порошенка про неіснування домовленості про непереслідування між Кучмою і Ющенком. Перегляньте, будь ласка, запис.

Я не можу погодитися з тим, що „наполегливі запитання, адресовані Омельченкові: то ви тепер не підтримуєте президента? – дуже скидалися на бажання посварити запрошених”. Інколи банан – це просто банан, запитання – просто запитання. І Омельченко відповів на запитання Герасим’юк просто – ні, він не перестав підтримувати Ющенка.

І наостанок – про особисті висновки Бахтєєва щодо моєї роботи. Не ставлячи під сумнів право високоповажного оглядача „ТК” робити власні висновки щодо моєї роботи, як і роботи Ольги Герасим’юк, до якої я ставлюся із щирою повагою, хочу сказати, що мені невідомі причини, з яких Борис Бахтєєв робить висновок, що „"наїзд" на Кучму й був саме тим, що мусило б довести "оновленість" Піховшека”.

Наскільки я пригадую, я нікому не обіцяв „оновленість”. Я нікому не обіцяв „оновленого Піховшека”. Мене плутають із заявою Кучми на другій його інаугурації 2000 року – „ви побачите оновленого Президента”.

Я як відстоював свої позиції – готуючись до кожного ефіру – так і буду їх відстоювати – готуючись до кожного ефіру. Я вважаю огидним перефарбовуватися і змінювати позиції. Не терплю цього в інших людях і собі не дозволю. Нова влада терпіла мене, коли була опозицією, вона – сподіваюся – терпітиме мене тепер, коли вона стала владою. Тим більше декларуючи свою прихильність до свободи слова і до поглядів інших людей – якими б вони не були. Чи Піховшек є найбільшою проблемою цієї влади? То привітати таку владу з цим?

Разом з тим – не забуваючи, з яким мінімальним відривом виграв Віктор Ющенко у Віктора Януковича – навіть не 10 відсотків – я визнаю цю владу (не дивлячись на те, що я за цього Президента не голосував) – і хочу, щоб у неї вийшло задумане. Маючи досвід спостереження за тим, що і як робив Кучма, я маю можливість порівнювати його технології із технологіями нової влади – і робити власні висновки.

Інша справа, що „Іду на Ви” є іншим форматом, ніж „Епіцентр” – я повторю, що визнаю, що я ще не повністю справляюся із форматом „мозкового штурму” у ток-шоу. У цьому форматі точка зору Піховшека є лише ОДНІЄЮ із БАГАТЬОХ точок зору – серед точок зору політиків, журналістів, поряд з точкою зору Ольги Герасим’юк. І вже сам глядач має вирішувати, які питання у нього були, з’явилися і зникли після програми, і які питання у нього залишилися. А також і приймає рішення, чия точка зору для нього виявилася переконливішою. Саме існування ДІАЛОГУ, БАГАТЬОХ точок зору у ток-шоу „Іду на Ви” і є КАРДИНАЛЬНОЮ відмінністю „Іду на Ви” від МОНОЛОГОВОГО „Епіцентру”.

З повагою до „ТК” і особисто до Бориса Бахтєєва

В’ячеслав Піховшек