Публікуючи досить різку статтю нашого колеги, вважаємо, що вона може викликати в тому числі і відгуки опонентів. Обов’язково їх опублікуємо.

Слово честі, якби не капосний інтернет, то я ніколи б не писав цього тексту. А так відкриваєш, скажімо, сайт ForUm і читаєш там в опитуванні “зірок” політики і культури, присвяченому дню Восьмого березня, таку репліку народного артиста України Богдана Бенюка: “8 березня – неймовірно гарне свято, яке придумали не ми. Хто хоче – той хай його святкує. Але я би хотів, щоб жінки не святкували день народження Клари Цеткін. Ленін своїм коханкам придумав такий день, який святкував весь Радянський Союз”. А потім на форумі “Українського центру”, який зветься ще “інформаційно-освітнім ресурсом” (www.ukrcenter.com) подибуєш таку зверхньо-роз‘яснювальну фразу: “8 березня 1910 року, коли в Копенгагені Клара Цеткін започаткувала всю цю сумнівну справу, “співпав” із “святом” Пурім – 14 день місяця Адара, якщо я правильно пригадую. Ну, а решту, про Естер, Гамана, персів та геноцид, сподіваюся, всі знають” (підпис – “Нахтігаль”). Там само якийсь “Сенека” картає іншого юзера, що той, мовляв, “із жидами Пурім святкував” – бо дарував 8 березня квіти своїй мамі. І, нарешті, такий собі Василь Піпаш-Косівський (фаховий філософ, якщо не помиляюсь) на сайті www.vesna.org.ua заявляє на повен голос: “Комуністка, німецька єврейка Клара Цеткін у 1910 році на конференції жінок-соціялісток у Копенгагені запропонувала відзначати 8 березня як День жінки. Її підтримала комуністка, німецько-польська єврейка Роза Люксембург. І тоді конференція проголосила 8 березня міжнароднім жіночим днем. Так єврейське національне свято здобуло міжнародний статус. Але це свято не прижилося у світі. Його відзначали лише в колишньому Радянському Союзі (тепер у Росії) та в Ізраїлі. Українські жінки-патріотки України святкують День матері, що припадає на другу неділю травня. Його святкує й увесь цивілізований світ. День матері повертається у наш побут, витісняючи єврейсько-комуністичне 8 березня як Пурім чи день Гамана”.

На цьому тлі Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Володимир Литвин, Анатолій Гриценко та інші політики – усі ті, хто привітав українських жінок із Восьмим березня, – мають вигляд чи то агентів світового сіонізму, чи то недобитих криптокомуністів. З іншого боку, не здивуюся, коли хтось із так званих “професійних євреїв” після всього цього вкотре вже звинуватить всіх українців вкупі в антисемітизмі.

Насправді ж мова мала б іти про чергові вияви щиро українського невігластва, помноженого на давню звичку наслідувати зади щиро російського чорносотенства.

Отож: звідки насправді ростуть ноги у свята 8 березня, якому, до речі, наразі виповнилося аж 95 років, бо воно було проголошене 1910 року в Копенгагені на Міжнародній конференції жінок-соціалісток, і біля витоків котрого справді стояла Клара Цеткін?

Найперше – факт, про який українські патріоти могли б дізнатися навіть з “Української радянської енциклопедії”: Клара Цеткін з‘явилася на світ 5 липня 1857 року, отже, жіноче свято вочевидь влаштоване не на честь її дня народження. Тепер про витоки “єврейської” чи то пак “сіоністської”, “жидомасонської” et cetera версії походження жіночого свята. Розгорнутий і по-своєму обґрунтований текст з цього приводу подарував людству диякон Російської православної Церкви, знаний проповідник і авторитетний у певних колах богослов Андрій Кураєв; текст має назву “Чи можна не святкувати Восьме березня”. Отже, розлога цитата: “Клара Цеткін – єврейка. І тому, коли партія поставила задачу придумати жіноче свято, Клара Цеткін згадала про Есфір... Есфірі присвячене щорічне і найвеселіше свято єврейського народу – Пурім... Для Клари Цеткін Пурім не був просто книжковим спогадом. Це те, що з дитинства входить у свідомість юдея... Тож чи є безпідставним припущення, що у свідомості єврейських лідерів Інтернаціоналу жіночий революційний рух асоціювався з іменем Есфірі, а 8 березня було обране ними у силу звички святкувати у ці дні сімейне свято Пурім?” Далі богослов Кураєв розповідає, що це свято не прив‘язане до конкретної дати, оскільки у юдаїзмі діє місячний календар, і продовжує: “Можливо, у той рік, коли було ухвалене рішення почати святкувати Міжнародний жіночий день, свято Пуріма припало на 8 березня. Змінювати щороку дату свята революціонерці було б і незручно, і надто відверто. І тому святкування Жінки-Руйнівниці було вирішено відокремити від свята Пуріма, зафіксувати і щороку 8 березня, незалежно від місячних циклів, закликати всі народи землі прославляти Жінку-Войовницю. Прославляти Есфір. Тобто вітати з Пурімом (хай навіть не усвідомлюючи цього)”.

Як бачимо, все на місці: керівні євреї-інтернаціоналісти, голос крові, рішення якогось наднаціонального центру “відокремити” 8 березня від Пуріму, прагнення нав‘язати свої ідеї несвідомому людству. І все б нічого, якби не маленька деталь. У чистоті арійської крові Клари Цеткін не сумнівався навіть такий кваліфікований експерт, як Адольф Алоїзович Гітлер. Ця діячка міжнародного жіночого соціалістичного руху народилася у саксонському селі Відерау. Прізвище “Цеткін” – це прізвище її чоловіка, російського народовольця одесита Осипа Цеткіна, котрий утік до Німеччини від царської охранки. А батьком Клари був сільський учитель Ґотфрід Ейснер, котрий, крім інших предметів, викладав дітям закон Божий, а також грав у місцевій кірсі на органі. Маленька Клара йому допомагала, і непогано, як переказують, оволоділа цим складним інструментом. Коли вона, уже немолода жінка, відвідала рідне село, то попросила відкрити їй кірху і більше години просиділа на самоті за органом. Ось такими були її справжні дитячі спогади і “поклик крові” (якщо взагалі можна говорити про такий).

От так співвідносяться із фактами “одкровення” російського чорносотенця та його українських послідовників.

Власне, а чого іншого, крім махрового невігластва, можна чекати від знаного борця із світовим сіонізмом, американським імперіалізмом і малоросійським сепаратизмом диякона Андрія Кураєва, котрий чомусь вважає себе богословом? Що інше можна було б почути від начебто християнина, котрий категорично заперечує саму можливість церковних відправ і молитов до Господа українською мовою? Але лякає, з якою охотою вітчизняні “борці за українську справу” готові підхопити будь-яке базграння російської чорної сотні, аби там тільки йшлося про справжні чи вигадані гріхи політиків, серед предків котрих були реальні чи уявні євреї...

Тепер про інше твердження: що Восьме березня – це комуністичне свято і що Ленін нав‘язав його Росії на честь своєї коханки Клари Цеткін. Перепрошую, але я щиро сумніваюсь, що Володимир Ілліч віддавав перевагу старшій за нього на 13 років Кларі, коли на нього з обожнюванням дивилася молода красуня Інеса Арманд... Та головне в іншому. Нічого Ленін нікому не нав‘язував, бо Восьме березня народилося як свято жінок-феміністок (Клара Цеткін у своїх брошурах і статтях неодноразово вживала саме цей термін). А те, що фемінізм у ті часи був переважно соціалістичного спрямування, – так це реальність, зумовлена викликами часу. Адже йшлося про одночасне здобуття політичних (участь у виборах) і соціальних (8-годинний робочий день, оплачувана відпустка по вагітності, рівна зарплата з чоловіками) прав працюючих жінок. А на додачу в Другому Інтернаціоналі, де зародився жіночий соціалістичний рух і де активно працювала відповідальний редактор газети “Глайхгайт” (“Рівність”) Клара Цеткін, більшовики були маргінальною меншістю. Що не завадило їм спробувати привласнити собі Восьме березня (так само, як і інше соціал-демократичне свято – Перше травня).

І ще одна “деталь”: вперше свято боротьби жінок за рівні права відзначалося... 19 березня. Його прив‘язали було до дня перемоги німецьких робітників у барикадних боях далекого 1848 року. Але ця дата не прижилася. До 1914 року у різних країнах Європи його відзначали у різні дні березня – відповідно до політичних і культурних особливостей тих держав. Це було зовсім не “свято весни і кохання”, як зараз, а суто політичне дійство, яке часом супроводжувалося зіткненнями соціалісток-феміністок із поліцією й військами. І тільки напередодні Першої світової війни з‘явилася дата 8 березня.

До речі: як вдалося дізнатися у фахівця з юдаїки, Пурім того – 1914-го – року відзначали 12 березня...

Та, власне, справа, врешті-решт, не в тому, до чого саме “прив‘язане” свято Восьмого березня, у тому числі – і чи “прив‘язане” воно до одного із головних свят юдеїв Пуріму… Справа в іншому: невже невігластво і чорносотенство – це питома ознака бодай частини патріотичної української громади?