Україна знову шокувала світ.

Уже кілька днів на офіційному сайті Євробачення топ-новиною є український відбірковий тур. На цій інтернет-сторінці повідомлення про перемогу „Ґринджолів” отримало більше 500 коментарів. Внутрішній вибір країни ще жодного разу за всю історію конкурсу не викликав такого резонансу.

Європейська мовна спілка ніколи не ставила конкретних умов для внутрішнього відбору виконавців. Це завжди була особиста справа країни. Чому український вибір породив таку неймовірну кількість суперечок та дискусій?

З початку оголошення конкурсу Національною телекомпанією і аж до самого результату серед еліти українського шоу-бізнесу майже ніхто не сумнівався, яке буде ім’я в переможця. Навіть коли експерти додали до основного складу фіналістів ще чотирьох виконавців, певно, і провідні музичні критики не могли би стовідсотково передбачити розвиток подій.

Більшість моїх знайомих голосували за „Тартак”. На мою думку, з усіх представлених виконавців лише цей гурт міг показати яскраве шоу, яке би запам’ятали глядачі. Певно, лише „Тартак” за кількістю прихильників міг у цьому списку скласти реальну конкуренцію Ані Лорак. Але просто неймовірно пощастило „Ґринджолам”. Так, вони мають лише одну пісню, зате – яку розкручену! Навіть „Я не хочу бути героєм України” Сашка Положинського, який би глибокий смисл не ховався в цій пісні і яка б не була в ній цікава музика, не є настільки відомою, як „Разом нас багато”. Три акорди, революційні гасла і помаранчеві спогади половини населення України – рецепт виграшу від „Ґринджолів”. Говорити про якість пісні вже немає сенсу. Переможців, як відомо, не судять. Але зараз існує загроза, що переможців можуть просто лишити без призу. Хлопцям терміново треба міняти текст свого „шедевру”. Адже „Євробачення” забороняє політичні виступи. До того ж, Європу не потрібно агітувати за нашого Президента. Його там і так цінують і поважають. Саме на ці почуття європейців, певно, і можуть розраховувати „Ґринджоли”. І сьогодні нам треба не критикувати їхній репертуар чи зовнішній вигляд, а підтримати їх та допомогти гідно представити Україну на конкурсі. І, здається, вже недоречно говорити про те, що голосування було нечесним. Абсолютно очевидно, що фальсифікацій не було. Дуже багато людей віддали голоси саме за свої помаранчеві спогади. Проблема цього голосування була в тому, що, за словами свідків, сервер Національної телекомпанії не був достатньо підготовлений для такої кількості дзвінків та повідомлень. Факт, що насправді і за „Гринджоли”, і за інші гурти було набагато більше голосів. Просто сервер НТКУ ледь не „збожеволів”, коли з усієї України почали надходити голоси за 19-й номер... Логічно, що жоден з фіналістів, навіть найневідоміший артист, не зміг би отримати, наприклад, 13 дзвінків...

Як на мене, у цій історії найбільш постраждали дві людини. Перша – це Ані Лорак. До співачки, звичайно, можна ставитися по різному. Але не можна її не поважати. Ніхто не заперечить, що вона професійна, популярна співачка, з хорошими вокальними та зовнішніми даними. Її проблема була навіть не в тому, що під час виборів Президента вона співала за Януковича. Просто її виступ у неділю не виправдав очікувань, а був блідою копією минулорічного переможного виконання „Диких танців” Руслани. Глядачі не побачили в ній „родзинки”, та й із піснею Кароліна трохи не влучила. На жаль, її продюсер – не Олександр Ксенофонтов...

Але найбільше ударів, здається, припало на гуманітарного віце-прем’єра. Миколу Томенка сьогодні не звинувачує хіба що лінивий. Йому „приписують” ледь не продюсування „Ґринджолів”. Можна навіть почути, що начебто він впливав на голосування. Дивно чути такі дурниці від поважних у журналістських колах людей. Постає питання – невже вони не розуміють, що особисто Томенку від перемоги „Ґринджолів” скоріше холодно, ніж жарко. Наскільки пам’ятаю, у своїх інтерв’ю він неодноразово заявляв, що єдиним можливим конкурентом Ані Лорак, на його думку, може стати „Тартак”. Микола Володимирович, як відомо – вічний революціонер. Не в його стилі займати позицію „моя хата скраю”. А весь цей відбірковий тур, здається, інакше як фарсом назвати не можна. Всі знали, що він робився під конкретну співачку, де решта менш „розкручених” конкурсантів були, фактично, статистами, які відкривали шлях для перемоги Ані Лорак. Тому багато артистів, які мають самоповагу, свідомо ігнорували цей „конкурс”. Випадково чи ні, але так сталося, що ці виконавці ще й підтримували „помаранчеві” ідеї...

Тому дуже непрофесійний вигляд мають дискусії у ЗМІ навколо Євробачення, коли самі ж журналісти переводять це питання з площини музичної у політичну. Звинувачення у підігріванні політиків комусь із музикантів викликають лише сумну посмішку. Для організаторів українського Євробачення принципово важливим є не ХТО представлятиме нашу країну, а ЯК САМЕ Україна буде презентована у світі. І сьогодні дійсно першочергове завдання конкурсу – не розколювати вкотре країну на схід і захід, не дискутувати щодо вибору українців, а подарувати Європі переконання у наших силах, у нашій демократичності, відкритості і професіоналізмі. Європа на це чекає.