„Детектор медіа” одержала листа представників творчого колективу НТКУ, в якому ті висловлюють обурення щодо матеріалу «Упрямый карандаш», надрукованого 25 лютого 2005 р. у «Газеті по-київськи». Наводимо текст листа без змін.

«ТК» також запропонувала прокоментувати ситуацію шеф-редактору «Газети по-київськи» Сергію Тихому. Але нам здається, що діалогу між колегами поки що не вийшло. Можливо, саме наша публікація стимулюватиме його – надавши можливість сторонам почути одна одну?

25 лютого в житті Першого Національного відбулося три знаменні події, причому жодна з них не знайшла свого достойного відображення в новинах каналу. Насправді ж між ними живий і нерозривний зв’язок, але про це – далі. Перша подія – це довгоочікуване призначення керівником НТКУ Тараса Стецьківа, друга – зустріч сурдоперекладачки Наталі Дмитрук з президентом США Джорджем Бушем у Братиславі, куди від України громадські організації направили лише двох чоловік, і нарешті – малопомітна, але доволі смердюча стаття «Упрямый карандаш», виготовлена на творчій кухні «Газети по-київськи».

Обіцяємо більше не вимовляти назву цього видання, щоб не популяризувати його серед читачів та не сприяти розповсюдженню його журналістської рецептури серед професіоналів... Прочитавши статтю, ми, природно, мали б звернутися у товариство анонімних алкоголіків, але ми вирішили інакше – банальніше – звернутися до комітету з журналістської етики, який очолює знаний наш колега – Володимир Мостовий. Нехай проведуть експертизу статті на професійність та відповідність етичним нормам.

Наші колеги-газетярі не знайшли кращого місця для дослідження проблем НТКУ, як буфет, і кращого предмета, як уже буцімто легендарний потяг працівників каналу до спиртних напоїв. Якщо вже бути точним до кінця, то «джина» з НТКУшної пляшки випустив ведучий 5 каналу Роман Скрипін, який у прямому ефірі закцентував увагу нового керівника каналу Тараса Стецьківа саме на проблемах продажу алкогольний напоїв у буфетах. При цьому чомусь не згадувалося, що пагубний вплив оковитої розповсюджується і на працівників каналу „1+1”, „Ера”, Служби супутникового мовлення, які також працюють в НТКУ. До слова – спиртне продають і у буфетах Верховної Ради – але там ні Роман Скрипін, ні пані Кулько вражень журналістських досі не збирали. Відразу обмовимося, що й ми, працюючи на каналі не один десяток років, ці проблеми так прискіпливо не вивчали. Ба, навіть не надавали їм такого глобального у нашій долі значення, вочевидь, з причини прогресуючого абстинентного синдрому чи надмірного завантаження основним завданням – виготовленням TV-продукції.

Нас усе більше турбували низька платня, застаріла техніка, бездарний менеджмент та постійний тиск на журналістів з боку колишньої влади. Саме ці фактори, а не алкогольні випари, постійно заганяють нас у прокрустове ложе непродуктивної праці, знищують в нас професіоналів, принижують гідність. Народжена в нетрях НТКУшних буфетів стаття – про інше. За її рядками читається бажання будь-якою ціною посварити нового керівника і колектив ще до офіційного побачення та призначення. Лишаємо на совісті автора і оприлюднене вигадане прізвисько, яке буцімто вже дали Тарасу Стецьківу його майбутні підлеглі. Ми про нього дізналися зі статті, а не від колег, хоч на «олівці» проводимо набагато більше часу, ніж авторка зазначеного шедевру. Із зачудуванням неофіта кореспондент не згадуваної нами більше газети відкрила, що в НТКУ порожні коридори!!! Для всіх, хто цікавиться виробничим процесом телебачення, повідомляємо – передачі роблять не в коридорах, а на знімальних майданчиках, у монтажних АВМ та ефірних АСБ, в ньюз-румі (якщо це новини). Тхне замовленням і повідомлення про страйк, яким колектив, мовляв, готовий погрожувати керівництву. Звідки ці відомості? Хто й коли заявляв щось подібне? Наші профспілки про такі акції нічого не знають і нічого подібного не готують. Насправді ж страйк оголошували 14 журналістів «Вістей» одразу після 2-го туру виборів, і це було актом громадянської і професійної непокори. Бажання нині акцентувати на можливих страйках чимось дуже нагадує «темник».

Є в нас застереження і щодо жанру більше нами не згадуваної статті. Якщо це спроба журналістського розслідування – то чому така таємничість – якісь анонімні інтерв’ю про конверти, про підвищення зарплат. Джерела інформації слід вказувати, або ж це називається не журналістикою, а анонімкою. В НТКУ є достатньо компетентних джерел, які б могли надати інформацію щодо штатного розкладу, заробітної плати та фінансування компанії. До речі, працює комісія з КРУ і вже має перші висновки. Нині фінансовий стан НТКУ видає багато тривожних симптомів, які дійсно заслуговують на увагу громадськості – грошей з бюджету немає і канал може зупинити свою роботу. Замість цього – цікавинка – «підслухані» тости в кафе. Особливо нам сподобався третій – «За любов!» Ми ще б додали, що любов на НТКУ буває трьох видів – до батьківщини, до матері і новітня – до трьох апельсинів. Але всі ці форми навряд чи виплодять дитя – нову Національну телекомпанію України. А ми підозрюємо, що саме цього від нас чекають люди, сподіваючись, що ми не остаточно отупіли від алкоголю та низького життєвого рівня.

Чи варто зараз розповсюджувати анонімки стосовно НТКУ? Очевидно, що їхні замовники вважають цей шлях продуктивним. Побільше туману, перманентна зміна поводирів і замість мети – неясний міраж у образі моделі суспільного мовлення. Щодо колективу, то йому, як верблюду, слід поставити клеймо, а там – хай сам доводить, що не верблюд у цій сповненій алкогольних випарів пустелі. За всіма цими нехитрими схемами прозирає зовсім інше – бажання тотального і неподільного політичного та олігархічного диктату у медіа-сфері. Перерозподіл рекламного ринку. Приміром, «Інтер» минулого року заробив на рекламі понад 400 мільйонів доларів, що в 50 разів більше, ніж НТКУ. Апетит приходить під час споживання їжі, як спрага під час відвідин буфетів НТКУ???

Якщо ж перспективною видається схема роздержавлення НТКУ – то чи варто вдаватись до бруду і вигадок? Захоче влада – роздержавить. От тільки чиїм інструментом тоді стане канал? І чи не виникне ситуація, схожа на «Криворіжсталь»… Проблема якості продукції – не в формі власності каналу, а у відсутності правил гри, в постійних «замовленнях» і тиску на журналістів. Сюди всі йшли з шашкою наголо – з упевненістю, що тут якісь олігофрени працюють – треба їх розігнати. і рейтинг підніметься, і справи підуть куди веселіше…

…Наша колега – сурдоперекладач Наталка Дмитрук разом з чільником «Пори» Каськівим була на зустрічі з президентом США у Братиславі насамперед завдячуючи своїй громадянській позиції. Після 2-го туру виборів вона сповістила 100 тисячам людей без слуху в Україні, що вибори сфальсифіковано і їй соромно перекладати брехню. Вона сказала, що не знає – чи побачиться зі своїми глядачами… Хоч революція минула – ми не радимо нашим колегам вигадувати сенсації там, де їх нема. І дуже шкодуємо, що керівництво інформаційного блоку НТКУ не знайшло місця у випусках «Вістей», щоб повідомити про відзнаку Наталки Дмитрук. Не знали про таке, інформації не мали…

Мар’яна Ангелова – заввідділом НТКУ, Ольга Скотникова – спеціальний кореспондент програми «Вісті» НТКУ

Лист колег з НТКУ для «Детектор медіа» коментує представник критикованої сторони – Сергій Тихий, шеф-редактор «Газети по-київськи»:

– Очень грустное впечатление это все производит. Они там как Бурбоны: ничего не забыли и ничему не научились. Я бы еще добавил – и ничего не поняли. Все фирменные значки стиля УТ-1 – налицо: чуть что не по вкусу – это непрофессионально, «на кухне «Газеты по-киевски» выполнили заказ»… Какой заказ? Ну, начинаете, так заканчивайте: кем заказан этот материал? По привычке ярлыки развешиваете? Вот это и есть профессионализм, как его много лет понимают на Первом Национальном.

Что касается самого материала, то напрашивается вывод: его либо не захотели понять, либо не смогли. Это жанр такой – репортаж из кулуаров. Нам и нашим читателям интересно было узнать, какие настроения бытуют в «Карандаше». Реальные, а не отредактированные «в профкоме». Конечно, эти люди не будут называть своих имен. Конечно, где их еще найдешь, как не в буфете, в курилке: именно там народ собирается, чтобы «перетереть» новости. Туда и пошла корреспондент «Газеты…». И профессионально с людьми пообщалась, на откровенность их вызвала. А то, что там торгуют алкоголем и пара абзацев посвящена этому вопросу, так смешно, что половина послания Марьяны Ангеловой – гневная филиппика: мы, мол, не алкоголики. А там разве речь идет о том, что они алкоголики? Это не более чем деталь, фон. Пришел журналист и просто в этой обстановке выясняет, что люди думают по поводу нового начальника. Вот, удалось узнать, какое ему прозвище уже «примеривают». Да, вот прямо сейчас они скажут, что назвали Стецькива Стецьком и тут же подпишутся – это я… Ведь все там хотят остаться работать. И все опасаются новой метлы. У них есть за что опасаться.

Вообще, ситуация с УТ-1 мне кажется опасной. Очень тревожный симптом: сколько ни говорят людям – да, покаяться нужно, за то, что пусть и не вами лично делалось, но в вашем, так сказать, присутствии. Даже не перед попом, перед собой покаяться, за все, что делалось на канале, особенно в последние годы. Я уже не говорю об оболванивании нации, о программах, народ совершенно адекватно отреагировал рейтингом на качество того продукта, который там производят. И не надо говорить про старые аппаратные, низкие зарплаты и прочее. Плохому танцору мешают тапочки. Дело не в том, что старая камера, дело в подходах, в идеях, в языке, в неистребимом провинциализме. Но давайте не об этом, давайте клипы с Кобзоном вспомним, все эти пятиминутки ненависти. Это ведь не просто абстрактная подлость, это то, чем разрывали страну на куски. Это зло посеяно нашим телевиденьем (не толькоУТ-1), и оно еще долго будет «плодоносить». Кто-то собирается за это отвечать, хотя бы перед собственной совестью?

– Но ведь понятно, что рядовые сотрудники не несут ответственности за размещение этих клипов.

– Рядовые сотрудники, совершенно верно, не несут ответственности за размещение этих материалов. Но у рядового сотрудника, который является гражданином своей страны, всегда остается право повернуться и хлопнуть дверью на том канале, на котором такие вещи показывают. Я никого не призываю это делать, у каждого свои обстоятельства. Но вопрос в принципе упирается в то, должен ли испытывать угрызения совести тот, кто поставлял материалы на строительство «Освенцима», должен ли каяться ремонтник газовых камер? Он должен покаяться или нет, хотя бы, повторяю, перед собой?

Приблизительно о таком покаянии шла речь и в наших материалах о людях, населяющих «Карандаш». Потому что если этого не будет сделано, все будет продолжаться и дальше также.

– Из всей дискуссии вокруг НТКУ, из того, какой резонанс она находит в СМИ, складывается впечатление некоей кастовости в корпоративной журналистской среде. Вам не кажется, что на сегодняшний день сотрудники НТКУ оказались в роли козлов отпущения, вызвав на себя шквал недовольства со всех сторон?

– Ну, по большому счету, работникам УТ-1 всех служб можно только посочувствовать. Искренне. И по-человечески, и в профессиональном смысле. Естественно, определенная печать на них всех лежит, никуда не денешься от этого. И ни от кого, кроме как от них, не зависит то, чтобы от этой печати каким-то образом избавиться. И здесь я сторонник самых простых подходов. Здесь нужна просто человеческая искренность. Если на УТ хотят по-серьезному занять другую нишу в телепространстве Украины, нужно пересмотреть подходы, а не только поменять оборудование и повысить зарплаты. И не только начальства это касается, но всех, вплоть до репортера и осветителя. В этом, по-моему, основная проблема.