Дуже драматичним вийшов інформаційний телевізійний вечір учора, 1 березня, на 5 каналі, який розгорнув справжній телемарафон навколо нових подій у справі Гонгадзе. Вочевидь, не до «фірмового» Данилового «кохайтеся». Яневський учора не поспішав: Україна поки що не є країною кохання…

А зніяковілий від відвертості на екрані телеглядач зрозумів одне: крапку у просто нелюдській історії довкола Гії Гонгадзе ставити ой як зарано. Та й чи буде вона?..

Велика кількість гостей студії 5 каналу та тих, хто коментував події телефонними включеннями, давало реальне розмаїття думок, суджень та визнань. І якщо пам’ятати, що пересічний глядач до цього кілька років мав дуже обмежену і односторонню інформацію, не можна було не зрозуміти, що раптової зливи думок та новин для нього може виявитися навіть забагато. Що ця раптова злива потребувала дуже обережного введення глядачів каналу у контекст, який би надавав можливість їм не тільки ЧУТИ, а й РОЗУМІТИ, що, чому і на фоні чого говорять і Микола Мельниченко, і Володимир Цвіль, і Євген Марчук та інші… Трішки заважала сприймати почуте й зайва емоційність зазвичай підкреслено блискучого Данила Яневського. Так, говорити в прямому ефірі просто у вічі матері та дружині загиблого про таке й одночасно залишатися спокійним дуже важко…

Проте, видається, він сам собі ускладнив завдання, намагаючись «охопити неохоплюване» за визначенням. Кругом цього найбільш резонансного злочину колишнього українського режиму накопичилося стільки чуток, припущень, гіпотез та бруду, що абсолютно невдячна справа все це навіть просто перелічувати, а не те щоб устигнути стисло проаналізувати. Постійні знервовані погляди ведучого на годинник були яскравим тому підтвердженням.

Та й не цього жадав глядач. Йому не треба було із, нехай щирою, жалобою «розжовувати» й доводити, хто винний. Це зрозуміло навіть без коментарів ніби непричетних причетних. У нас ще із радянської давнини заведено так, що кадри вирішують усе, навіть коли їх про це ніхто не просить. А якщо ще й просили, то взагалі…

Проблема в іншому: а чи не поспішаємо ми оголошувати про розкриття злочину та чи не поспішив, відповідно, 5 канал із цією «розмовою припущень»?

На жаль, це після численних та відвертих бесід у студії чітко зрозумілим не стало.

Багато гостей студії обурено засвідчили: генпрокурор Святослав Піскун «підставив» Президента. То, можливо, слід би було дещо почекати офіційної конкретики, а не роздмухувати зайві передчасні сенсаційні деталі? Та й ведучому неодноразово доводилося відверто спрямовувати розмову в студії: мова, шановний пане гостю, йде лише про «справу Гонгадзе». Бо як це у нас нерідко відбувається – на абсолютно прямі запитання деякі телегості починають традиційні й нудні публічні роздуми про те, а чи зраджує папуас дружині, коли їсть іншу…

Але в цілому 5 каналу, на відміну від інших, вдається бути більш відвертим та об’ємним, навіть більш роздумливим. Не вистачає, скоріше, технологічної бази, ніж розуміння того, ЯК треба працювати. І це вселяє надію.