Олександр Зирін, незалежний телевізійний оглядач, для „Детектор медіа” Автори „Детектор медіа” продовжують надсилати до нас коментарі та враження від вітчизняного фіналу Євробачення-2005. Публікуємо зараз, як завжди, тенденційно-загостреного Олександра Зиріна, а на підході ще деякі публікації на цю ж тему.

Визначено учасника пісенного конкурсу Євробачення-2005. Революційною хвилею на перше місце вихлюпнуло гурт „Гринджоли”(„Greenjolly”). А що далі...

ЛІРИЧНИЙ ВСТУП

За два фінальних дні українського відбіркового конкурсу (26 лютого – репетиція та 27 – живий ефір) найбільше мені запам’яталося обличчя виконавчого директора пісенного конкурсу Євробачення Сванте Стокселіуса. Ви коли-небудь бачили буржуазного директора гуманітарної місії, який привіз гуманітарну допомогу в Україну і сидить за столом на банкеті з приводу приїзду в Україну його і тієї гуманітарної допомоги? Приблизно такі ж емоції відображалися і на обличчі цього європейського телевізійного чиновника, який потрапив в одну з найбільших у нашій державі телевізійних студій НТКУ під закінчення монтування всієї задіяної на зйомках фіналу техніки. Йому (чиновнику європейському) весь час до цього моменту розповідали про відсутність у Національній телекомпанії (зокрема) і в державі (в цілому) ПРАКТИЧНО ВСЬОГО. І головне – йому говорили і він багато читав про ПОВНУ ВІДСУТНІСТЬ ГРОШЕЙ, а в українській телевізійній студії РЕАЛЬНО І В ЦЮ СЕКУНДУ світило, їздило, димило, випромінювало, знімало обладнання, серед якого було таке, якого (це кажу точно, як телевізійник з 23-річним досвідом) він у своїй Європі досі не бачив НІКОЛИ! А ще (пригадуєте з Райкіна: „сто тысяч по одному рубля, два на ум пошло…”) він, той телевізійний чиновник, порахував скільки ВСЕ ЦЕ варте у єврах…Отримуємо – відповідні емоції на обличчі!

Найсмішніше в цій ситуації не це: саме в цей момент стало відомо, що знайшлися-таки розумні українські бізнесмени і чи не в останню мить підписано-таки спонсорський контракт, який фактично позбавив бюджет НТКУ від витрат на цей фінал. Але розум пересічного європейського телевізійного чиновника таке перетравити не міг – адже ДО ЦЬОГО ВСЕ РОБИЛОСЯ БЕЗ ГРОШЕЙ! Усе робилося завдяки дружнім і професійним зв’язкам і вірі у справу. Парадокси української телевізійної дійсності і шоу-бізу…

ПЕРЕД ФІНАЛОМ

Ще напередодні все котилося до визначеного і прогнозованого результату. Трохи ліниву, поважну і доволі впевнену ходу молодої левиці вітчизняного попу Ані Лорак до перемоги, здавалося, неможливо було спинити. Хоча практично всі фахівці, з якими доводилося спілкуватися, відзначали, що запропонована англомовна пісня тихесенько втопиться серед 20 практично таких самих пісень у фіналі у Києві в травні. Правда, залишалося ще одне, для телевізійного конкурсу іноді і найголовніше – абсолютна чарівність і жіночість, тепер уже беззаперечно пані, а не дівчиська, Кароліни. Саме стовідсоткова теле- і фотогенічність співачки могли сказати своє серйозне слово при голосуванні за Україну. Крім того, в ситуації з Ані Лорак і Кароліною знімалося ще одне до болю веселе в сучасному „фанєрному” шоу-бізі питання: а чи вміє вокалістка, власне, співати. Адже навіть доволі відомі українські виконавці навіть за день до фіналу вірили, що вони встромлять диск і будуть радісно відкривати рота під стовідсотковий „+”. Кароліна співати таки вміє...

Але чим ближче підходила годинникова стрілка до визначеного ефірного часу фіналу, тим більш гостро почали поставати питання, пов’язані із системними підходами до українського Євробачення. Підходами, закладеними ще роки три тому. Команда, яка почала працювати над цим проектом ще за часів колишніх, будемо відверті, фактично, не змогла перебудуватися по ходу і САМА запропонувати і суспільству, і артистичній спільноті потрібні компроміси. А компромісні рішення були потрібні, оскільки робота велася за „рассєйскими” принципами із потужним лобіюванням зацікавлених і фінансових, і шоу-структур і т.п., і т.д. На додачу все це жорстко наклалося на фактичну фінансову беззахисність (і внутрішню, і зовнішню) керівництва видовищного і музичного телебачення на НТКУ – фінансування було просто ганебним! Партнери і колеги, які беруться виконувати потрібну роботу тільки завдяки багаторічним знайомствам і взаємній довірі і повазі, – це добре. Але, з іншого боку, в такій ситуації АБСОЛЮТНО неможливо щось реально і жорстко ВИМАГАТИ – треба весь час ПРОСИТИ. Ось на цьому етапі і починають виникати „деякі” знижки за деякі „потрібні” рішення. Погодьтеся: зовсім інша побудова бізнесових стосунків. А саме так мушу оцінити роботу над українським відбірковим конкурсом на Євробачення-2005. Керівництво НТКУ було зорієнтоване на обслуговування зовсім інших інтересів (політичних, а не культурологічних) і зовсім іншого (інформаційно-пропагандистського) сектора телевізійного мовлення на УТ-1. І на все це наклалася вибухоподібна ситуація в державі.

От тут і прийшов час і музикантам „розгрібати” свої, начебто невинні, передвиборчі забавки. Так сформувалося ставлення до людини, а не співачки Ані Лорак. Так сформувалося ставлення до двох типів ведення шоу-бізнесових справ у нашій країні. Один тип уособлювала Ані Лорак („бабло”, пісні „від Крутого”, знамениті українські „ротації” на радіо і ТБ – коротко кажучи, „по повній програмі”), інший тип мали уособлювати визначені невідомо ким „герої” помаранчевого майдану. Хочеться тут додати, що я більш ніж упевнений в тому, що самі виконавці навіть про це не здогадувалися ,– над цим думала „гуманітарна” частина нової влади. Чи є насправді четвірка, додана революційним часом до 15 фіналістів, обраних українським людом в ефірі УТ-1, уособленням саме цивілізованого шляху ведення шоу-бізнесових справ в нашій країні – питання дуже і дуже серйозне і потребує окремої розмови. Я ж продовжу про Євробачення.

„ЖИВИЙ ЕФІР” ВІДБОРУ

Отож: до роботи в „живому” ефірі на каналі УТ-1 НТКУ підготувало три телевізійних студії. В одній було змонтовано досить сучасну декорацію зі світловими екранами, тонни керованих світлових приладів, надсучасну операторську спеціальну техніку – власне там і відбувалося основна частина шоу: претенденти представляли свої пісні на суд телеглядачів під фонограму „–1” (тобто – без співу виконавців). У другій студії розташувалися самі виконавці і їхні „команди” та уболівальники. У третій студії перебували усі журналісти, які мали змогу на великому екрані спостерігати за дійством, і проводилася заключна прес-конференція.

Напередодні в доволі жорсткій, але професійній розмові з колегами-телевізійниками з НТКУ випірнули тези „ну ми ж уперше”, „можливі помилки”, „потрібне розуміння” тощо. Довелося коротко і швидко розставити всі крапки над і – пані Олена Мозгова (а значить і її команда) у вітчизняному шоу-бізі не перший рік, і говорити про її непрофесіоналізм підстав немає, тому і судити будемо про результат, як професіонали професіоналів.

Першим знаком, який вказав на повну серйозність того, що відбувалося, була ввічлива, але жорстка вимога колег з НТКУ прибрати ВСІ телевізійні камери з основної студії. Колеги з комерційних телеканалів незадоволено, але з набутим за кордоном розумінням, відчули що таке ЕКСКЛЮЗИВ. (Правда, наприкінці шоу, очевидно, що вкрай стомлені, телевізійники з НТКУ дещо втратили пильність, і як результат – кадри з виступу переможців я побачив в ефірі комерційних конкурентів). Дещо нервові перші секунди початку – і все покотилося. Покотилося впевнено, практично без будь-яких негараздів. Український глядач міг відчути приємність від того, що впізнав навіть дещо гумористичну й іронічну манеру ведучих, які передавали слово від студії до студії: „Машо!” – „Сашо!” Єдине, що насправді трохи здивувало, – то це підбір тих, хто давав короткі інтерв’ю між номерами. Саме тут повною мірою і проявилася ота „залишковість” і вимушена заангажованість мислення команди НТКУ. Але думаю, що глядачі навіть не чули, про що говорилося, – оскільки якраз цей час був відведений на сімейні обговорення і дрібненькі справи. Нічого не викликало і, насправді, не могло викликати розчарування і роздратування. Навіть затримка зі звуком на виступі „Тартака” не сприймалася як провокація технарів „одного кольору” щодо учасників ансамблю „іншого кольору” – глядачі про це навіть і не подумали, а журналісти не кинулися занотовувати: це була лише дрібничка справжнього і напруженого живого ефіру.

Співали різне. Співали по-різному – як хто міг і уміє. Так – хвилювалися. Так – не всі і не все показали. Але українські телеглядачі раптом зрозуміли, що у нас в державі є зовсім різна музика і пісні, зовсім різні співаки й колективи. Пишу „раптом” тому, що стан нашого аудіовізуального простору – це доволі болюча гуманітарна чорна діра. Потужно виступив „Тартак”, звернув на себе увагу абсолютно зрозумілою лірикою гурт „Stand.up”, виділялася якісною і дорогою фонограмою Ані Лорак, була відвертою Юлія Міщенко зі своєю „ТАLINA KUM” і наостанок вийшли „Гринджоли”....

Скажу відверто: тих, хто виступав протягом 20-хвилинного голосування, уважно не слухав, хоча привабила (зовнішньо) переможниця відбору у братів-бєларусів Анжеліка Агурбаш і звернула увагу на себе співом із залом Юлія Бодай (ось що робить доступ до слухачів пісні всього лиш в ефірі одного інформаційного FM-спонсора)... А далі сталося те, що сталося.

Відразу хочу зняти всі закиди щодо некоректності підрахунків голосів – за інформацією, яку я маю з різних і абсолютно діаметрально протилежних за уподобаннями джерел: глядачі обрали саме цю пісню.

ОПІСЛЯ...

За своє життя побував на багатьох пресових конференціях – причому з різних боків. Напружена тиша, яку намагалися розрядити нервові оплески аж двох з половиною цінителів творчого доробку переможців, – такий початок пригадати зможу не скоро.

Хотів відразу вихопити мікрофон і запитати у віце-прем’єра уряду моєї країни пана Миколи Томенка: „Ну і ЩО нам тепер із цим робити?” Мікрофон видерло якесь дівчисько, і тому довелося чекати. Потім ведуча прес-конференції рішуче передала слово пані Ірині Бондаренко, через вуха і руки якої за багато років у Національній радіокомпанії і на „Промені” пройшли тисячі українських пісень, і вона коректно запитала про доволі низьку якість, вибачте – гучність, переможної фонограми. А потім запитав, трохи заспокоївшись, і я: „В який спосіб віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних питань і учасники вокально-інструментального ансамблю „Гринджоли” будуть забезпечувати виконання поставленого урядом завдання – зайняти не нижче 5 місяця на Євробаченні?” Пан Томенко відповів, що не завдання уряду забезпечувати місцями, а завдання уряду забезпечити умови. Текст відповіді учасників колективу-переможця передавати не буду через... (не буду писати через що).Телевізійники, так і не дочекавшись якогось інформаційного прориву, спокійно забрали камери і пішли. Усе стихло...

На ранок понеділка прес-служба гуманітарного віце-прем’єра (очевидно, що і він сам) осмислили, як реагувати на те, ЩО сталося, і обнародували повідомлення, в якому зокрема сказано: „...Микола Томенко переконаний, що за допомогою відомих представників українського шоу-бізнесу пісня гурту „Ґринджоли” буде „обрамлена” в такий спосіб, що вона стане не лише конкурентною, а й зможе змагатися за призові місця в конкурсі Євробачення-2005”. Терміново телефоную в прес-службу і намагаюся довідатися про імена тих „відомих” героїв, які будуть ліпити „кулю” за менш ніж три тижні до остаточного строку надання дирекції ювілейного п’ятдесятого пісенного конкурсу Євробачення фонограми пісні. „Пан віце-прем’єр займається державними справами, а про імена ви довідаєтеся згодом і не від нього”. Пожалкував, що не запитав: „Ну і що НАМ тепер із цим робити?”

Ну що ж – цього року Україна започатковує нові, зараз скажу модне словечко, „формати”. Ще ніколи на легенькому попсовому пісенному конкурсі не славили Президентів країн – сідниці дівочі там, оченята, інші частини тіла чи процеси славили, Президентів космічних держав – ніколи. Це – перше! Ще ніколи не виконувалися „гімни”. Це – друге! Англійці – заздрісники (останнє місце зразка 2004!) того року переписали своїми програшними англійськими літерами повний текст пісні Руслани – цього року їм буде значно складніше...

Я теж спочатку засміявся, а потім згадав – 120.000.000 (прописом – сто двадцять мільйонів телеглядачів) із близько 50 країн світу. Хоча найулюбленіший мій виступ на Євробаченнях останніх років – це абсолютно шикарний самоіронічний австрієць зі своєю суперпіснею про „зайчиків і їжачків”. Може, проскочимо – нам же тільки в десятку увійти. З економічних міркувань.

ЛІРИЧНЕ ЗАКІНЧЕННЯ

Я не думаю і не хочу думати, що співачка Ані Лорак сприйме свою поразку як щось знакове – просто цього разу на силу знайшлася інша сила. І мова зовсім не про сили творчі.. Програла не вона, а спосіб ведення шоу-бізнесу навколо неї, який імпортують у нашу країну. Я хочу сподіватися на те, що продюсінг у цій країні стане національним і аудіовізуальний простір стане не їхній, а наш – і тоді Кароліна зі своїм талантом і професіоналізмом нарешті спокійно і впевнено підніметься до справжніх, а не куплених (зовсім не нею) висот і дутих (зовсім не нею) рейтингів. Як і сотні наших музикантів – майбутніх потенційних учасників відбіркових конкурсів.

Олександр Зирін, незалежний телевізійний оглядач, для „Детектор медіа”

Фото - photolenta.com.ua