Борис Гривачевський, для «Детектор медіа» Не встигла ще «ТК» опублікувати текст Бориса Гривачевського щодо ситуації в Національній компанії – який він, в свою чергу, надіслав до нас у понеділок, 15-го лютого, у відповідь на поширюваний коридорами на Мельникова «відкритий лист» на захист колишнього керівництва на чолі з Олександром Савченком, як вчора одна з існуючих в НТКУ профспілок прийняла ще один «відкритий лист», № 2. В ньому керівництво держави просять про збереження у телекомпанії, по суті, статуса-кво.

Подробиці щодо другого листа – незабаром, а зараз ми друкуємо звернення до «ТК» Бориса Гривачевського, з яким ми в чомусь згодні, в чомусь – зовсім ні, тож пропонуємо, як завжди, всім бажаючим підключитися до дискусії. Текст пана Грибачевського публікуємо без редакторської правки та скорочень.

Шановна Наталю!

Вирішив озватися. На тривалий час намагався відійти від політичного бруду, з огидою обминаючи всі „васильєвські” темники, ускладнені й розширені керівниками нашого УТ-1, в кілька разів, надто в інформаційній сфері провладних послуг. Маючи свою програму „Тарасова церква” (погоджуюся, назва, можливо, й надто прямолінійна), а також причетність до відео кліпів „Наше” (як редактор), намагався і продовжую творити свою Шевченкіану, і нашу духовну ауру – серцевиною якої є поетичні або ж просто житейськи-мудрі згустки слова геніїв України. Маю на цей творчий доробок повне право, як український філолог, насамперед, і як журналіст, до чийого слова дослухалися і в 90-х і нині, і як людина, яка вже переступила піввікову межу і має таки чималий досвід відстоювання позицій національної журналістики і свободи слова в цій Державі.

Але навіть у цю, створену мною „ауру”, останнім часом проникає стільки бруду, що доводиться мимоволі витягувати на світ Божий оте „класично-революційне”, що втовкмачувалося нам у період студентський: жити в суспільстві і бути вільним від суспільства... от-от – НЕ МОЖЛИВО!(Правий, Ілліч, чорти забирай!). Дивуюся, чому всі ідеологи суспільного телебачення, які так заворушилися нині, досі не вписали епіграфом до своїх наробок саме ці слова. Схоже, „грошові мішки буржуазії” їх стримують. Не буду лукавити: я відстоюю створення таки національного Телеканалу. Ми його ніколи не мали. Нині Україна ж має справді шанс створити національне теле-радіомовлення і об’єднати ним українців усього світу. Бо те, що робиться через супутник наче б для „іміджу” нашої Держави у світі – профанація! Бо те, що називається телеканалом „Культура” – профанація совкового періоду! Бо те, що є сьогодні „останнім форпостом української мови”(за віртуальним листом колективу НТКУ) - є все така ж брехня й профанація. Відповідаю за свої слова як керівник відділу тематичного планування УТ-1, жодна із пропозицій якого впродовж 2004 року не була врахована при формуванні „редакційної політики творчих об’єднань”. Всі національно важливі події історичного й мистецько-духовного аспекту не вписувалися в „авгієві стайні ” НТКУ ні за попереднього цинічного керівництва, ні за нинішнього. УТ-1 було й залишається значною мірою „клоакою заказух”, від яких пливуть кошти (часто не на рахунок НТКУ), і завдяки яким прийшлі телекіллери почуваються тут надто добре: попаскудили, нагадили, проте вправно перефарбували фасад і ось уже до них черга представників нової влади. А те, що прості люди, все з того ж Майдану, плюються від „саме тих” - нікого не хвилює. Уроки марні. Досвід не вчить. Хлюпнути б сюди якогось розчину, щоб отой „фарбований лис”, якого, на жаль не бачать ті, кого ще вчора й на поріг цих „заказух” не пускали, хизуючись списками – мовляв, у кого більше – у „Вістей” , у „Саме той” чи в „Четвертої Влади” – хлюпнути б, щоб обліз, вилиняв... Він же таки ФАРБОВАНИЙ! Але годі! Просто зачепив мене за живе черговий віртуальний лист „колективу НТКУ” , якого і в очі не бачив, хоча там названі саме ті програми, до яких маю безпосередню причетність.

Просто цей цинізм переходить всілякі межі, як, до речі, й „воплі” за демократію й на захист „нової” журналістики тих, хто впродовж кількох років ґвалтував українське суспільство єлеєм своїх опусів, торгуючи честю, совістю, гідністю й цинічно зневажаючи хоча б якісь авторські слова правди (мовляв, хто вони такі – нам у „пулах” видніше, й ми виховуємо суспільство; суспільство ж, мабуть, „здичавіло” від такого виховання й ... вийшло на Майдани...). Проте... у медіакіллерів „совість чиста як у немовляти” (за О.Скотніковою).

Тому вирішив написати саме „Детектор медіа” , на Ваш „Майдан Свободи” – свої розмисли...

Розмисел перший.

Про якісний продукт і про те, як працювати для українського народу.

На перший погляд, проблема дискусійна. Може, хтось може вважати „якісним продуктом” чергову патоку на тему української класики, за режисуру якої примадонна Алла відвалить кілька чемоданів свого застарілого взуття чи ще якогось мотлоху, хтось – чергову бульварщину з присмаком лесбійсько-гомосексуального життя геніїв, хтось – серйозне історичне чи мистецьке дослідження. І от, власне, третє для наших телеканалів чомусь є упослідженим. Можливо, тому, що й журналістів, які знають, шанують, усвідомлюють свою місію на цій землі – не так і багато. Не вірите? Пройдіться коридорами „олівця” , де й НТКУ, й „1+1”, і „Ера”, й іміджевий канал, і якщо почуєте українську мову, а надто, коли ці молодіжні й дитячі гурти тусуються (запрошені на зйомку) – Вашому здивуванню не буде меж: таки жива ще, дихає... Та й чи варто ходити так далеко, коли можна увімкнути телевізор і побачити (мовимо про УТ-1, чи то базар чи то погоду зі старанно-фальшивою вимовою, „Вісті”, де вміють боротися з тими, хто знає таки мову, й садити в ефір тих, чия вимова українська скоріше нагадує один із видів французького порно, аніж співуче слово нації, де давно вже знищене авторське слово власкорів з регіонів, а їхні тексти м’яко зачісані одним гребінцем і начитані одним голосом. (Редакційні «темники» нікуди не щезли, їх просто читають, так би мовити, - помаранчево...) Це вочевидь, за віртуальним листом, і є „працювати для народу” (а, може, ґвалтувати суспільну свідомість?) ).

Не буду бродити манівцями – просто промоніторю звичайний суботній день (12 лютого), аби переконатися самому й переконати всіх, що УТ-1 – це зовсім не „форпост української мови” , що „розвиває духовність, культурний рівень, відстоює національні інтереси”... Дивимось: на кілька відео кліпів „Наше” (до 30 секунд звучання) по 5 добротних відео кліпів „їхнього” – маю на увазі постійне накачування глядача не заявленими у програмі Першого Національного ностальгійними співами Гордона, Могилевської, Шаповалової і т.д. Ще й по ...надцять разів... А на „закусь” – „зимовий поцілунок” П. Зіброва – серіал, де українській пісні чомусь відведено не те, що принизливе місце – задвірки... Певно – Європа! Тільки з російською попсою.

А щоб розворохобити дітей й показати, як треба „тьотю за цицю взяти” (даруйте, але так і є) – сяє зірка А.Гросу, тобто пливе „Лодочка”... Ну а далі – „Така Мода” (в анонсі з Марією, в титрах – з Машею) і тут, починаючи з зірок „Інтера”, всі одночасно забули, що є такий народ, і є така мова, що люд цей податками оплачує існування багатьох з них... Не інакше, як пороблено.

Напевно, цього суботнього дня підняти імідж УТ-1 мав „тисячний” показ „Роксолани”, від якого вже виють українці за кордоном – так їх дістали цим серіалом через супутник. А вже в анонсі на неділю, 13-го лютого, почули: в гостях у Гордона – Басков (народний артист України за Л.Кучмою).

Програмна політика УТ-1, попри всі зміни в суспільстві, поспішає утверджувати усталене: нам своє варить...

Наївна, яка ж бо наївна Мар‘яна Ангелова, стверджуючи своїм матеріалом у „Детектор медіа” – „Нам потрібне національне бачення національного телебачення”.

Кому нам? Дозволю констатувати: надто значній частині НТКУ – давно вже це не потрібне. Більше того, навіть ті, хто свого часу й сповідував цю тезу, успішно прижилися при президентові, при банкірах, при міністрах, при шоу-бізнесі, при главах адміністрацій, оспівуючи видатні досягнення, тільки задля одного – щоб не так вже й порожньо було у їхніх кишенях.

Ну чому? Чому на телеканалах Росії одна за одною йдуть програми, переглядаючи які, по-доброму заздриш колегам. І це при тому, що їм до „помаранчевої революції” ще, кажуть, далеко. Але ж є – кіно документальне і художнє, блискучі мистецько-культурні й історичні есеї, а якщо вже вшановують своїх ювілярів – то високо, гідно... Хоча із саме таких програм до „секонд-хенду” наших каналів потрапляє „тріска” не так часто... Пливе чомусь лайно, в основному... Власне, те, від чого на російських каналах уже повідмовлялися, у нас продукується для „підвищення рейтингу”...

І все ж я впевнений: нині маємо шанс змінити НТКУ за умови, що сюди прийдуть люди, для яких ніколи не буде найвищим рівнем духовності й культури боротьба за „ментовські” номери на іномарках чи розкішні шкіряні фотелі в кабінетах, куплені за сотні доларів аби пестувати чиновницькі зади.

Для того, щоб творити для народу, і робити якісний продукт, потрібна сила волі, спрямована на очищення... Є різні шляхи вирішення цієї проблеми – від повної зміни програмної політики з коритами, коритками й коритятами, створеними тими, хто керує й „чистить бюджет” собі в кишеню (власні фірми корумпованих владних структур) до власного переосмислення кожним – підкреслюю, кожним, хто хоче творити національний телепродукт своєї позиції в цьому процесі. Суспільне телебачення має бути, але для експерименту знайдіть інший фундамент, панове. Як і для своїх „прожектів”, за більшістю яких проглядаються все ті ж „загребущі” щупальці, яких нова влада позбавляє заповідних лісів, морів, лугів...

Народ, який сказав „ні!”, вийшовши на майдан, має сказати й своє слово щодо продовжування знущання над Нацією холуями від телебачення, та й взагалі від всього інформаційного простору України.

І наприкінці сього першого розмислу. Для мене, як автора „Тарасової церкви” і редактора циклу „Наше”, стала дуже несподіваною така „висока честь” винесення програм справді національного спрямування на своєрідну прокламацію. Ще б пак! Якщо тут – так круто кимось завернуто (кажуть -стиль редактора „Четвертої влади”), „Телебачення як армія”, то я відчув себе мало не маршалом. Правда, у вигнанні. Нас, хто не міняв своїх поглядів і відстоював позиції, ні, не опозиції, а правди, насамперед, коли не вдалося приручити за принципом „муму” й утопити, виселили подалі від коридорів „Вістей”, позбавивши всіх доступів до інформації. У кімнаті, де розміщена Незалежна Медіа профспілка (кореспонденти „Детектор медіа” тут бували), а також творці „Тарасової церкви”, циклу „Наше”, кількох інших програм, зрештою – первинного громадського осередку „За Україну! За Ющенка!” нема ні ТЕЛЕВІЗОРА!, ні КОМП’ЮТЕРА! І це у 21 столітті – інформаційному!

А безмежна любов і попереднього, і нинішнього керівництва до Нас і до „маршальських” програм УТ-1 (національного характеру), якими нині прикриваються як щитом, вочевидь, проявляється в тому, що їх якщо не викидають з ефіру одним розчерком пера керівництва Дирекції, то „пошепки” підказують, як за хвилину до ефіру розірвати плівку (теледиверсія?). Надто після того, як з НТКУ пішов перший віце-президент Кметик В.І. (Спочатку пішли його „Національний інтерес”, далі почали витісняти всі програми, що виготовлялися за його протекції і були НАЦІОНАЛЬНИМИ). Тепер ті, хто виживав його, кажуть, що не варто вступати двічі у все ту ж ріку – певно, злякав би їх прихід цього керівника в новій іпостасі. А отже, варто залишатися „постійним” у цій ріці й далі каламутити її, аби, звичайно розсовуючи програмний час (о це солодка, майже сексуальна мить, відчуття „бабок”), нагло викидаючи з ефіру програми держзамовлення, розчищати УТ-1 для бульварних шедеврів, і навіть для закликів до „гражданской войны” ...

І ще. Нині почався період звітності, а, отже, на керівника відділу тематичного планування (тобто на мене) теж розписуються деякі листи. Чи то пак розписувалися... Оскільки у кількох доповідних записках я висловив правду і тільки правду (можете переконатися) щодо того, як фальшується звітність за держзамовленням у НТКУ. До речі, віртуальний лист – із цієї ж серії...

Якщо ж про „любов”, то вона проявилася до нас – „щитів НТКУ” - у п’ятницю,11 лютого надто дивно: у зв’язку із звільненням приміщень для Євро бачення весь операторський цех (41 чол.) вирішили поселити на наш „острів Ельбу”. Певно, щоб нам добре творилося! Це вже змахує на „любов” керівництва на рівні „сексу”. Дивує одне – чому таке масове переселення проводиться так терміново і саме на „територію” маленької купки людей, яка створила штаб громадської організації „За Україну! За Ющенка!”, незалежну медіа-профспілку і на тинах, занесених сюди з декоративного цеху (це окрема епопея!) написала „ТАК”, відстоюючи, насамперед, свободу слова і національні позиції так званої Національної телекомпанії. (Треба, ой як треба серйозної комісії аби перевірила все – від оренди до бюджету!)

... Знаю, що втомив. Але повірте: НАКИПІЛО! А відтак, буду вдячним, якщо наступні мої розмисли знайдуть місце на цьому Майдані журналістського виру.

Борис Гривачевський, для «Детектор медіа»

Справка «ТК»: Борис Гривачевський - ведучий програми „Тарасова церква”, редактор циклу „Наше”, керівник відділу тематичного планування УТ-1, Заслужений журналіст України, лауреат Міжнародної премії ім. Нитченка в галузі публіцистики.